Загальна характеристика методів стимулювання діяльності і поведінки.

Третя група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців. До цієї групи належать змагання, заохочення і покарання.

Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними (рольова гра) або маніпулювання певними предметами (настільна гра).

Класифікації ігор: ігри-дозвілля, педагогічні ігри, творчі ігри (сюжетно-рольові, розіграші, жарти, ігри з вільним розвитком сюжету, конструкторські ігри), ігри за правилами (рухові, хороводні, настільні, спортивно-змагальні).

Етапи: розповідь про гру; розподіл ролей; розробка плану гри за певним сюжетом; власне гра; завершення, підбиття підсумків.

Вимоги: доцільність, визначення місця, психологічна комфортність, природність, урахування вікових, індивідуальних особливостей, захист людської гідності, визначення місця вчителя під час проведення гри.

Змагання – здорове суперництво, самоутвердження в колективі, конкуренція. Конкуренція, боротьба за існування, як і життя – вічні. Вони пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об’єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його підсумках, як у фокусі, відображається вся багатогранність життя школи. Змагання змушує відстаючих підтягуватись до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

Форми проведення змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі і огляди художньої самодіяльності, виставки образотворчого мистецтва, технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини. Змагання: імпонує бажанню дітей і підлітків до здорового суперництва, самоутвердження; колективне і індивідуальне змагання; знання учнями його умов і регулярне підбиття підсумків змагання: залучення учнів до обліку ходу змагання і підбиття підсумків; гласність змагання; наочне оформлення його ходу і результатів; матеріальне і моральне стимулювання.

Заохочення – це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. У школі застосовуються такі заохочення, як подяка директора школи (за наказом), вміщення портрета на дошці відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком золотою чи срібною медаллю по закінченні школи.

Види заохочення: схвалення, нагорода, похвала, важливе доручення, авансування особистості.

Вимоги: своєчасність, об’єктивність, опара на громадську думку, гласність, врахування індивідуальних і вікових особливостей.

Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виховання учнів. Воно має виховну силу тільки при дотриманні певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень в особистості учня, в його ставленні до навчання, до праці, до людей. Часто буває корисним похвалити вихованця, коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але проявляє прагнення до цього. Якщо відзначити хоч би невеликі зміни на краще, невелику перемогу учня над собою, то похвала розбудить в нього енергію, буде стимулювати його на повторення тої позитивної діяльності і вчинків, за які його похвалили, породить бажання продовжувати діяти таким же чином. Якщо ж педагог пройде мимо перших успіхів учня, не помітить його старань, це може негативно позначитись на всьому процесі його виховання.

Виховна сила заохочення «авансом» особливо проявляється стосовно тих, кого взагалі рідко або ніколи не заохочують, хто не переживав радості відчуття похвали з боку дорослих. Але разом з тим заохоченням «авансом» не можна зловживати. В цілому слід керуватися тим, що заохочення повинно бути заслуженим. При цьому враховуються не тільки результати діяльності, а й в основному те, наскільки учень сумлінно її виконав, скільки він вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль. Адже в учнів різний досвід і рівень розвитку, одним, одна і та ж справа, дається легко, а іншим набагато важче.

Покарання – несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб.

Види: покарання-вправляння, покарання-обмеження, покарання-осуд, покарання-зміна ставлення. Важливими є гуманність, повага до особистості. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження (директора, його заступників, вчителя, класного керівника), зауваження у щоденнику, зниження оцінки за поведінку. Найбільше покарання – виключення порушника із школи, коли він грубо і систематично допускає вчинки, які не дають йому права перебувати в шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).

Покарання є таких видів: а) пов’язані з накладенням додаткових обов’язків; б) пов’язані з позбавленням або обмеженням певних прав; в) пов’язані з вираженням морального осуду.

У кожній групі є конкретні форми покарання, які можна звести до таких: покарання, що здійснюються за логікою «природних наслідків»; традиційні покарання; покарання-експромт.

Покарання застосовується таким чином, щоб воно викликало в учня переживання, почуття вини, збуджувало докори совісті і прагнення змінити поведінку, підвищувало в нього почуття відповідальності за свою поведінку, зміцнювало його дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Умови підвищення виховної ефективності заохочення і покарання:

а) мають бути справедливими, враховувати міру вчинку; б) не повинні бути

частими; в) використовуватися в міру їх зростання, від найменшого до

найбільшого; г) мати гуманний характер, не повинні ображати людську гідність.

Четверта група методів – методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. До неї належать: педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів громадсько корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами:

а) має органічно пов’язуватись з метою, яка стоїть перед школою;

б) не універсалізувати якийсь із них, має бути система методів;

в) вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу;

г) залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив;

ґ) враховуються індивідуальні і вікові особливості учнів;

д) динаміка, зрілість, організованість колективу;

є) метод виховання і особистість вихователя.

Методи виховання в народній педагогіці «Добрий приклад, кращий за сто слів», «Приклад кращий за правило», «Бурчання наскучить, приклад научить» (приклад); «Шануй батька і матір», «Поважай старших» (вимога); «Стид хоч і не дим, а очі виїсть», «Раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать» (громадська думкаї: «Пеоел тим як капати, полічи до ста», «Злість – погана порадниця» (покарання), «Перехвалення – як пересолення» (заохочення), «Не вчи дитину штурханами, а добрими словами», «Добрі діти доброго слова послухаються, а лихі й дрючка не бояться» (переконання).

Питання для самопідготовки студентів:

· Що таке методи, прийоми, засоби виховання?

· На які групи поділяють методи виховання? Пов’яжіть їх з компонентами процесу виховання.

· Назвіть методи виховання, які належать до кожної групи методів.

 

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Модуль ІІ. Методи, форми організації виховання

Тема: Позаурочні та позашкільні форми організації процесу виховання