Кількість навчальних годин: 4

Мета, завдання лекції: ознайомити студентів з поняттям процесу виховання, специфікою, структурними елементами, рушійними силами, етапами, особливостями процесів самовиховання, перевиховання.

Опорні поняття: виховання, процес виховання, рушійні сили процесу виховання, компоненти процесу виховання, самовиховання, перевиховання.

Література:

1. Волкова М.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2005. – 560 с.

4. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

План і організаційна структура лекції

1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.

2. Етапи процесу виховання.

3. Управління процесом виховання.

4. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми.

5. Перевиховання, його функції, етапи і принципи.

Зміст лекційного матеріалу:

Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У сучасній педагогіці до виховного процесу мають місце різні підходи: системний, комплексний, діяльнісний, особистісний, особистісно-роз-вивальний, технологічний та ін.

Специфічним для процесу виховання є: а) двосторонній характер; б) багатогранність завдань і змісту; в) залежність від різноманітних суб’єктивних і об’єктивних факторів; г) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; г) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; д) неперервність – у вихованні канікул бути не може; є) тривалість у часі – людина виховується все життя; є) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Є такі суперечності:

а) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

б) між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань;

в) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

г) між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової нформації;

ґ) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

д) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

є) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

є) між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

ж) між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об‘єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття – психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб‘єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.

Етапи процесу виховання.

Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу; г) спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

 

3. Управління процесом виховання.

Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців.

Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на дитину вчителів, батьків і представників громадськості; ґ) керівництво самовихованням учнів; д) вивчення рівня вихованості учнів, корекція змісту і методики виховання.

Концепція національного виховання визначає психолого-педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності:

♦ високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології і характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії і сучасного буття:

♦ втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

♦ високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукова ерудиція, духовне багатство та емоційна культура вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;

♦ любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;

♦ досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

♦ розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

♦ мистецьке володіння словом, уміння чітко та точно сформулювати,

дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.