Циклова комісія викладачів шкільної, дошкільної педагогіки, психології та окремих методик

Циклова комісія викладачів шкільної, дошкільної педагогіки, психології та окремих методик

 

ЛЕКЦІЙНІ ЗАНЯТТЯ

 

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА: теорія виховання

Змістовий модуль 1

Мета виховання. Суть процесу виховання

Шифр галузі: 0101

Найменування галузі: “Педагогічна освіта”

Напрям підготовки: “Початкова освіта”

Код напряму підготовки: 6.010102

Викладач: канд.пед. наук О. А. Гузенко

Луцьк - 2009

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Модуль І. Мета виховання. Суть процесу виховання

Тема: Мета і завдання виховання

Кількість навчальних годин: 2

Мета, завдання лекції: ознайомити студентів з формулюванням мети виховання на різних етапах суспільних формацій, метою і завданнями сучасної національної системи виховання, факторами, що визначають мету виховання.

Опорні поняття: мета виховання, всебічний розвиток особистості, гармонійний розвиток особистості, основні напрями виховання.

Література:

1. Волкова М.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання – Прес, 2003. – 418 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2005. – 560 с.

4. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

План і організаційна структура лекції

1. Мета виховання на різних етапах суспільних формацій.

2. Фактори, що визначають мету виховання. Мета і завдання сучасної національної системи виховання.

Зміст лекційного матеріалу:

1. Мета виховання на різних етапах суспільних формацій.

Виховання – це соціально і педагогічно організований процес. Всебічно і гармонійно розвинена особистість є метою виховання цивілізованого суспільства. Поняття «всебічний розвиток» означає розвиток людської особистості з усіх боків, всесторонньо; «гармонійний» - гармонія усіх сторін, їх пропорційність, погоджену єдність. Найвище призначення виховання – сформувати досконалу людину. Мета визначає загальну цілеспрямованість процесу виховання, наближення її до ідеалу. Ідеал – це уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя. Мета виховання обумовлена вимогами, які ставить суспільство перед людиною (людина повинна виховуватись залежно від потреб цього суспільства).

Потреби суспільства визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Проілюструємо цей зв'язок на прикладі зміни цілей виховання в різних типах суспільно-економічних формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, посткапіталістичної.

1. Первіснообщинний устрій. Не було розшарування суспільства на соціальні групи. Всіх дітей однаково навчали мисливству, виготовленню одягу, приготуванню їжі. Мета виховання – озброєння знаннями, вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті, забезпечення простого існування людини.

2. Рабовласницький устрій. Виникнення двох класів рабовласників та рабів. Мета виховання дітей рабовласників – підготовка до ролі володарів, які насолоджуються мистецтвом, приєднуються до науки. У майбутньому вони повинні вести завойовницькі війни і захищати свої завоювання. Метою виховання дітей рабів була підготовка до виконання наказів володарів, фізичної праці, покірність.

3. Феодальний устрій. Створюються класи – феодали та кріпаки-селяни. Діти феодалів – лицарське виховання: насолода мистецтвами, науками, оволодіння лицарськими доброчинностями, діти селян – трудове виховання «в школі під відкритим небом».

4. Капіталізм. Класи: буржуазія та робочі. Об’єктивні закони розвитку суспільного виробництва примушують буржуазію створювати систему навчальних закладів, які дають робочим знання. Одночасно правлячий клас дає гарне виховання своїм дітям, щоб вони могли управляти державою, економікою, суспільними процесами. Створюється сітка привілейованих приватних навчальних закладів.

5. Посткапіталістичний устрій (ринковий, демократичний). Залежність виховання від способу виробництва.

 

2. Фактори, що визначають мету виховання. Мета і завдання сучасної національної системи виховання.

Мета виховання в Україні зумовлена трьома чинниками: розпадом СРСР і проголошенням України незалежною державою; зміною соціально-економічної формації, переходом від соціалістичних суспільних відносин до ринкових, інтеграцією у світове та європейське товариство; побудовою демократичного суспільства.

Фактори, що визначають мету виховання на сучасному етапі:

Об’єктивні:

· особливості розбудови держави та системи закладів освіти;

· особливості розвитку соціальної сфери;

· відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки;

· розширення сфери спілкування з іноземними громадянами;

· вплив природного середовища;

Суб’єктивні:

· соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій;

· навчально-виховна діяльність закладів освіти в особі їх працівників;

· вплив закладів культури, позашкільних установ, церкви.

«Виховує все: люди, речі, явища, але, насамперед і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незлічені стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Весь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте, він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним – завдання вихователя» (А. С. Макаренко).

Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими (напрямками) виховання є:

· розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної свідомості, оволодіння основними мислитель ними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

· моральне виховання: формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя тощо), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності; складовими морального виховання є: статеве, правове, громадянське, виховання дисципліни, почуття обов’язку і відповідальності, патріотичне та інтернаціональне, екологічне виховання;

· трудове виховання: ознайомлення з основами сучасного виробництва, практична та психологічна підготовка до праці, свідомий вибір професії;

· естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок творити красу-прекрасне, розвиток творчих здібностей;

· фізичне виховання: виховання здорового покоління, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Завдання виховної діяльності на сучасному етапі (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»)):

· формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

· забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

· формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

· прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;

· виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

· утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;

· формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

· забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей та молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

· виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

· формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи правами людини та громадянською відповідальністю;

· розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

· формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.

 

Питання для самопідготовки студентів:

· Яка мета виховання цивілізованого суспільства?

· Як ви розумієте поняття «всебічний розвиток», «гармонійний розвиток»?

· Яка мета виховання домінувала під час панування різних суспільно-політичних формацій?

· Які фактори впливають на формування мети виховання?

· Які напрями виховання Ви знаєте?

· Які завдання виховної діяльності на сучасному етапі Ви знаєте?

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Модуль І. Мета виховання. Суть процесу виховання

Тема: Суть процесу виховання.

План і організаційна структура лекції

1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.

2. Етапи процесу виховання.

3. Управління процесом виховання.

4. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми.

5. Перевиховання, його функції, етапи і принципи.

Зміст лекційного матеріалу:

Етапи процесу виховання.

Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу; г) спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

 

3. Управління процесом виховання.

Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців.

Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на дитину вчителів, батьків і представників громадськості; ґ) керівництво самовихованням учнів; д) вивчення рівня вихованості учнів, корекція змісту і методики виховання.

Концепція національного виховання визначає психолого-педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності:

♦ високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології і характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії і сучасного буття:

♦ втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

♦ високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукова ерудиція, духовне багатство та емоційна культура вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;

♦ любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;

♦ досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

♦ розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

♦ мистецьке володіння словом, уміння чітко та точно сформулювати,

дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Модуль І. Мета виховання. Суть процесу виховання

Тема: Закони, закономірності, принципи, правила виховання

План і організаційна структура лекції

1. Поняття про закони, закономірності, принципи, правила процесу виховання.

2. Характеристика законів, закономірностей процесу виховання.

3. Принципи виховання: суть, шляхи реалізації в умовах сучасної школи.

 

Зміст лекційного матеріалу:

1. Поняття про закони, закономірності, принципи, правила процесу виховання.

Процес виховання, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядкований певним законам, закономірностям, принципам, правилам. У процесі виховання існують істотні, суттєві зв’язки, зокрема, існує взаємопов’язаність між діяльністю вихователя, діяльністю вихованця та змістом процесу виховання (тобто якостями, які формуються).

Закони виховання – це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу.

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об‘єктивно існуючі суттєві зв‘язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Правила виховання – це регулятивні міркування про конкретні дії вихователя та вихованців з метою реалізації вимог того чи іншого принципу.

 

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 4

План і організаційна структура лекції

1. Поняття про методи виховання. Класифікація методів виховання.

2. Загальна характеристика методів формування свідомості особистості.

3. Загальна характеристика методів організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки.

4. Загальна характеристика методів стимулювання діяльності і поведінки.

 

Зміст лекційного матеріалу:

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Модуль ІІ. Методи, форми організації виховання

Тема: Позаурочні та позашкільні форми організації процесу виховання

План і організаційна структура лекції

1. Поняття організаційних форм виховної роботи, їх класифікація.

2. Форми позакласної виховної роботи, вимоги щодо їх використання у початковій школі.

3. Закон України про позашкільну освіту. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.

Зміст лекційного матеріалу:

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 6

Модуль ІІІ. Основні напрями виховання.

Тема: Розумове виховання

План і організаційна структура лекції

1. Поняття та завдання розумового виховання.

2. Типи світогляду. Шляхи формування наукового світогляду.

Зміст лекційного матеріалу:

1. Поняття та завдання розумового виховання.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури розумової праці.

Завдання розумового виховання:

· інтелектуальний розвиток учнів (розвиток розумових сил і здібностей учнів);

· формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці;

· формування наукового світогляду;

· формування творчої, мислячої особистості;

· формування пізнавальних інтересів та здібностей;

· озброєння системою знань, умінь, навичок.

 

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв’язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, закономірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є розвиток мислення взагалі і різних його видів.

Мислення – процес опосередкованого й узагальнюючого пізнання предметів і явищ об‘єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв‘язках і відносинах.

Тому вчителю слід розбиратися в таких видах мислення: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне.

У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями ( аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння. їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т.д.).

В поняття «культура розумової праці» входить і вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а) вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в) розвиток пам’яті і використання різних її видів – логічної; моторної, зорової; г) уміння вести спостереження і записи; ґ) володіння деякими раціональними способами розумових дій; д) уміння контролювати себе; е) вміння раціонально використовувати режим розумової праці; ж) здатність точно і акуратно виконувати всі операції; з) вміння підтримувати порядок на робочому місці.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнях, належать і вміння переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: а) які мають дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і експедиції по збору матеріалу і т.д.); б) порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ; в) спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами або самостійне їх складання; г) пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура учнів. Мова – основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів, загальнолюдських цінностей.

Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній навчальній та позашкільній виховній роботі.

Питанням розумового виховання надається великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести для перевірки розумової обдарованості. На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обдарованості («ай-к’ю»). Тести допомагають педагогам «сортувати» учнів за здібностями і розділяти їх за навчальними «потоками» А, В, С, D. З учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і D робота ведеться тільки з засвоєння елементарних знань.

До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду учнів.

Система наукових знань.

2. Погляди – судження, умовиводи людини про той чи інший предмет, явище, вираження свого ставлення до нього (прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирамив поведінці, діяльності, стосунках).

3. Переконання – сукупність глибоко осмислених та емоційно пережитих ідей, які визначають діяльність, поведінку людини, її життєву позицію. Переконання – це те, що людина пережила і готова відстоювати за будь-яких умов.

4. Ідеал – це усвідомлення вищої досконалості, те, що є метою діяльності.

Для наукового світогляду характерні такі риси: науковість, патріотизм, оптимізм, єдність теорії з практикою, гуманізм, непримиренність до аморального.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди і переконання; в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Попри науковий світогляд людство одностайне не тільки в самому визнанні Бога (за винятком 5-6% невіруючих), але й у визнанні релігійного світогляду. Так, упорядкованість Всесвіту, гуманність і моральність поділяють всі, а безробіття душі та відплату за добро і зло – переважна більшість – 80-88%. Більше половини людства (християни, магометани, іудеї) вірять у Месіанізм, а майже третина людства (індуїсти, будисти) – у перевтілення душ.

Релігія – це особлива форма свідомості, центральним стержнем якої є віра в Бога – Творця всього навколишнього світу. Давні римляни в слово «реліго» вкладали такий зміст: «знову збирати», «повторно відвідувати», «ще й ще раз вдивлятися», «добровільність», «усвідомлення вини». У кінцевому результаті слово «релігія» набуло значення – «зв’язок з Богом».

Між науковим і релігійним світоглядами, як і між наукою і релігією, не може бути суперечностей. Ось вислови видатних учених з цього приводу: ‘‘Чим більше розширюється поле науки, тим чисельнішими і переконливішими стають докази того, що існує творча і могутня Мудрість» (Гегель); «Справжній природодослідник не може заперечувати Бога, бо хто так глибоко, як він, зазирає до Божої майстерні і має нагоду подивляти вічну Премудрість, той мусить покірно прихилити коліна перед діяльністю найвищого Духа» (Медлер); «Усяке ґрунтовне дослідження природи закінчується визнання існування Бога» (Ерстед); «Релігії, мистецтва і науки протиставляють одна одній лише люди, які погано освічені як у першому, так і в другому» (Сабатьє).

Педагогам сучасної школи варто прислухатися до таких порад:

1. Поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, релігію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, вчитель повинен враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен зробити все, щоб запобігти виникненню конфліктів, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості, які ґрунтуються на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші – що його немає. Головне – прищепити дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір’я – цей вибір має бути самоусвідомленим.

Шляхами формування наукового світогляду є: а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках; б) у позаурочнф виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів; в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Оскільки світогляд являє собою систему наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до оточуючого середовища і до самої себе, то кожен шкільний навчальний предмет являє собою складову єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури може успішно формувати світогляд учнів тільки за умови, що він не тільки добре знає свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв’язки. Тільки таке поєднання дає можливість розкрити наукову картину світу, показати його єдність, тому що жоден навчальний предмет сам по собі вирішити питання формування наукового світогляду учнів у цілому не може.

Так, дисципліни природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, в процесі трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин і т.п. У своїй єдності всі ці предмети дають можливість при їх засвоєнні сформувати цілісний науковий світогляд.

Перетворення знань у світоглядницькі погляди і переконання тісно пов’язане з формуванням в учнів системи ставлень до навколишнього середовища і до самого себе. Правильне ставлення особистості до природи, суспільства, людей, товаришів і до самого себе формується в таких ситуаціях, коли вона змушена діяти певним чином. Тому в процесі виховної роботи слід створювати умови, в яких учень мав би можливість проявити своє ставлення до подій, явищ, про які йде мова, не побоявся висловити свою думку, дати їм принципову оцінку. Створення таких умов сприяє формуванню в учнів єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції.

Формуючи світогляд, важливе знання філософського змісту, традицій, звичаїв і обрядів народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних і естетичних проблем. У народному розумінні Людина – органічна частина Матері-Природи, вищий вияв, вінець її розвитку. Звідси випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, збереження її первозданності і цілісності.

Неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ, Сонце як джерело життя, Земля як годувальниця всього живого.

Особливе світоглядне значення має прогностична функція народного календаря («Вінця навколо Сонця – на дощ», «Небо над лісом посиніло – буде тепло», «Зірки стрибають – на мороз», «Дощ на Зелені свята – будуть великі достатки» і т.п.). Матеріали народного календаря використовуються на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Методика виявлення рівня сформованості світогляду учнів: а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках; б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях; в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу; г) проведення спеціальних співбесід, обговорення моральних та інших проблем.

 

 

Питання для самопідготовки студентів:

· Що таке розумове виховання?

· Яку роль у розумовому вихованні відіграє мислення?

· Що таке культура розумової праці?

· Що таке світогляд? Від яких умов він залежить?

· Які є типи світогляду?

· Яка структура наукового світогляду? Як його формувати у школярів?

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 7

Модуль ІІІ. Основні напрями виховання.

Тема: Моральне виховання

План і організаційна структура лекції

1. Поняття «мораль», «моральне виховання», «моральні цінності». Завдання морального виховання.

2.Шляхи та засоби морального виховання.

3. Напрями морального виховання та їх характеристика (екологічне, правове, статеве, патріотичне та інтернаціональне, виховання почуття обов'язку та відповідальності).

Зміст лекційного матеріалу:

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 8

Модуль ІІІ. Основні напрями виховання.

Тема: Трудове виховання.

План і організаційна структура лекції

1. Завдання та принципи трудового виховання. Види дитячої праці.

2. Шляхи, засоби та методи трудового виховання.

3. Економічне виховання. Профорієнтаційна робота в школі.

Зміст лекційного матеріалу:

1. Завдання та принципи трудового виховання. Види дитячої праці.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання: а) психологічна підготовка особистості до праці (прагнення і бажання сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов’язку і духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці і поваги до людей праці, творче ставлення до праці); б) практична підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, виховання основ трудової культури); в) підготовка до свідомого вибору професії.

Вимоги до трудової діяльності учнів: а) суспільна спрямованість праці школярів; б) ініціатива і творчість дітей в організації праці; в) колективний характер праці; г) різноманітність видів праці; ґ) стимулювання праці учнів; д) дотримання правил техніки безпеки; є) змагальність; ж) плановість і систематичність.

Система трудового виховання учнів включає такі елементи: а) навчальна праця як перший серйозний і важливий обов’язок учнів перед суспільством; б) реалізація принципу політехнізму у викладанні основ наук; в) трудове навчання; г) учнівські кооперативи; ґ) позакласна робота з трудового виховання школярів; д) літні трудові об’єднання учнів; є) праця в сім’ї.

Важлива складова системи трудового виховання – трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи, його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

З кожного профілю трудового навчання учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку.

Загальнотрудова підготовка передбачає оволодіння єдиними для всіх профілів знаннями, уміннями і навичками з планування, організації і самоконтролю своєї праці.

Загальновиробнича підготовка дає відомості про науково-технічний прогрес, основні галузі виробництва, основи економіки і організації праці, охорону природи і оточуючого середовища.

Загальнотехнічна підготовка будується з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний учнями профіль трудової підготовки.

Спеціальна підготовка передбачає формування початкових вмінь і навичок праці з обраної спеціальності.

Принципи трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості, виявлення і розвиток індивідуальності у праці, суспільна спрямованість праці, залучення до різноманітних видів продуктивної праці, постійність, безперервність, посильність праці, допомога дорослих, творчий характер праці, єдність праці і багатогранність життя.

Види дитячої праці: продуктивна; господарська; суспільно-корисна.

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 9

Модуль ІІІ. Основні напрями виховання.

Тема: Естетичне виховання.

План і організаційна структура лекції

1. Зміст та завдання естетичного виховання.

2. Шляхи, засоби, форми естетичного виховання.

Зміст лекційного матеріалу:

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури, яка передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності.

Рівень естетичної культури виявляється у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості, умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, людських взаєминах.

Структура естетичної свідомості:

1. Естетичні сприйняття (спостережливість, уміння виділити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу).

2. Естетичні почуття (почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне).

3. Естетичні судження (передають ставлення особистості до певного об’єкта, явища; недопустимим є нав’язування вчителем своїх міркувань).

4. Естетичний смак (система оціночних суджень людини про прекрасне, що мають суб’єктивний характер).

5. Естетичний ідеал (зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети; відображає уявлення про красу, її критерії).

Завдання естетичного виховання: а) формування естетичних понять, поглядів, переконань; б) виховання естетичних смаків; в) формування умінь і навичок творити прекрасне; г) розвиток в учнів творчих здібностей.

 

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 10

Модуль ІІІ. Основні напрями виховання.

Тема: Фізичне виховання.

План і організаційна структура лекції

1. Завдання та засоби фізичного виховання.

2. Система фізичного виховання.

Зміст лекційного матеріалу:

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 11

Модуль ІV. Формування колективу. Взаємодія школи та сім'ї у вихованні школярів.

Тема: Колектив: поняття, діалектика розвитку.

План і організаційна структура лекції

1. Поняття колективу: суть, ознаки, функції, структура, типи.

2. Динаміка і етапи розвитку колективу.

Зміст лекційного матеріалу:

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 12

Модуль ІV. Формування колективу. Взаємодія школи та сім'ї у вихованні школярів.

Тема: Класний керівник: функції, напрями, форми роботи.

План і організаційна структура лекції

1. Обов'язки і функції класного керівника.

2. Планування роботи класного керівника.

Зміст лекційного матеріалу:

Планування роботи класного керівника.

Класний керівник у своїй діяльності може використовувати індивідуальні, групові, фронтальні форми роботи. Вибір тієї чи іншої форми роботи зумовлюється такими факторами:

- завданнями виховання;

- рівнем розвитку первинного колективу;

- індивідуальними особливостями розвитку школярів;

- об’єктивними обставинами;

- конкретними педагогічними ситуаціями.

Форми роботи класного керівника:

1) Словесні – збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі, усні журнали тощо.

2) Практичні – походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суспільно корисна праця тощо.

3) Наочні – діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди тощо.

Плануючи свою роботу класний керівник повинен передбачати взаємо