Економічні реформи після Другої світової війни

Після Другої світової війни економіка країн світу пройшла декілька періодів:

- відновлюваний (до кінця 50 р.)

- стабілізації (до 70 р.)

- депресії (70-80рр.)

Післявоенна економіка країн Європи мала мілітаризовану деформовану структуру. Обладнання вимагало оновлення і модернізації. Був наявним дефіцит продуктів.

Ефективний економічний розвиток був характерний для США, які і запропонували країнам Європи план співпраці та допомоги – план Маршала(1946р.) Його особливістю було те, що він пропонував не допомогу, а співробітництво європейським державам, метою яких було оновлення технічної бази промисловості.

З 1948-1951рр. 16 європейських країн отримало фінансову допомогу більш як 70 млрд. доларів за планом Маршала.

Були висунуті певні умови до плану Маршала:

 

1. Відмова від націоналізації промисловості

2. Підтримка конкуренції

3. Зниження мита та вільний доступ американських товарів у внутрішні ринки

4. Обмеження торгівлі із соціалістичними країнами

5. Надання території для розміщення американських військових баз

 

Дотримання цих умов контролювала спеціально створена організація співробітництва. План Маршала став однією із найбільш ефективних форм реалізації економічної політики, що дозволило досягти наступних цілей:

- Економіка Західної Європи була відновлена і Європейські держави сплатили борги

- Економіка Радянського Союзу була послаблена і її економічний вплив

- США отримала широкий ринок для реалізації власних товарів

- Реалізація плана Маршала поширила холодну війну

Німеччина потребувала найбільшої допомоги оскільки війна була найбільш зруйнована. У 1946р. вона виробляла менше половини своєї продукції від рівня 1936р.

За основу розробки економічної політики було взято побудову соціального ринкового господарства. Концепцією такої моделі у розвиток Німеччини втілював Л.Єрхард, який став канцлером Німеччини з 1963-1966 рр. Втілення реформ почалось з 1948р.

Були проведені такі реформи:

- грошова

- реформи у підприємництві

Вранці 21 червня 1948 р. була введена нова валюта «дойчмарка». Кожний громадянин мав право обміняти 60 рейнських марок на «дойчмарки» у співвідношення 1/1. Ця реформа дозволила подолати гіперінфляцію.

Західно-німецький уряд активно підтримував галузі промисловості завдяки чому рівень виробництва у 1954р. збільшився ніж у 1938р.

Завдяки реформам Л.Єрхарда до середини 50-х років ПРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів, а пізніше основним експортером 30-х років Західної Європи. Його реформи називали «німецьким дивом».

Японія після закінчення війни також капітулювала, не отримала допомогу за планом Маршала і відновлювалась власними силами.

Спочатку реформи проводились окупаційною владою і спрямовувалась на обмеження монополізму і збалансованого бюджету.В кінці 40-х проводилась комплексна програма спрямована на лібералізацію та демілітаризацію та підтримку конкуренції.

Японія майже не мала власних ресурсів сировини і тільки значний трудовий потенціал міг врятувати її становище. Була проведені реформи: бюджетна та податкова. Було обмеження надання субсидів збитковим підприємствам. Було призупинено виплату компенсацій військовим заводам за конверсію.

Стабілізація заробітної плати та державний контроль за цінами. На 60% збільшення податкових стягнень і зменшення для корпорацій. Був впроваджений єдиний валютний курс; окупаційна влада створила спеціальний еквівалентний фонд куди надходили гроші від продажу в Японії американських товариств. Ці гроші також надавалися в кредит японським компаніям, з 1951р. владу передали японському уряду (після набуття чинності Сан-Фнатциського мирного договору.

Новий уряд почав підтримувати створення нових об’єднань, які називали «фінансово-промисловими групами». Держава майже повністю контролювала зовнішньоекономічні відносини. І національні виробники захищались від зовнішньої конкуренції і валютних дефіцитів через обмеження експорту.

Також важливу роль відіграли пріоритетні галузі (нафтохімічна, авто індустрія, нафтопереробна галузь).

Особливими рисами післявоєнної реформи для всіх країн стало формування широкого державного сектору, реформування фінансово-кредитної системи, розробка і реалізація повернення до ринкової моделі та збільшення воєнних витрат на підтримку економіки. В результаті проведення реформи США почало втрачати положення світового лідера, у наслідок чого сформувалось 3 центри економічного протистояння: Японія, Західна Європа, США.