Світова економіка у міжвоєнний період.

У міжвоєнний період (1919-1939 рр.) розпочалась конверсія економіки, що виявилось у ліквідації диспропорцій і мілітаризації. Цей період був найбільш нестійким у розвитку світової економіки, в ньому можна виділити такі етапи:

1) 1919 - 1921 рр. – етап післявоєнного кризового стану;

2) 1922 – 1928 рр. – етап відносно стабільного розвитку економіки;

3) 1929 – 1933 рр. - світова економічна криза;

4) 1934 – 1939 рр. – поступова ліквідація наслідків кризи і стабілізація економіки.

На 1-му етапі найбільш глибока криза охопила Німеччину, яка за Версальською угодою мала сплачувати репарації, втратила частину територій, ринки сировини, їх джерела, а через мілітаризацію армію і флот.

У міжвоєнний період відбулись зміни у моделях державного регулювання і держави в особі уряду справляли більш значний вплив на розвиток економіки для того, щоб сприяти виходу з кризи. Найбільшої допомоги на цей час потребувала зруйнована економіка Німеччини, до неї країнами Антанти було застосовано план Даусса (1924 – 1929 рр.). Цей план зняв ряд обмежень на німецьку промисловість, передбачав відстрочку репарацій та надавав кредити та інвестиції. Все це разом сприяло відновленню німецької промисловості і призвело до того, що у 1927 р. Німеччина вийшла на довоєнний рівень розвитку.

На 2-му етапі (1922 – 1928 рр.) в результаті структурних модернізацій більшість країн Європи відновили довоєнний розвиток, а у США цей період назвали періодом процвітання. У 1922 р. сформувався радянський союз. Значний вплив на світовий розвиток справили буржуазна і соціалістична революції в Росії (1917 р.).

В результаті світ розділився на 2 альтернативні господарські системи і в противагу капіталістичній почала формуватись планова економіка, яка трансформувалась у командно-адміністративну або тоталітарну систему. Вона базувалась на централізації, державному монополізмі, така система обмежувала товарно-грошові відносини і матеріальні стимули до праці, в ній за рахунок обмежень особистих доходів і нееквівалентного відшкодування ціни робочої сили безкоштовно задовольнялись мінімальні потреби у сферах освіти, охорони здоров’я, науки, комунальній сфері. Така система в екстремальних умовах виявила можливості мобілізації всіх ресурсів, що були потрібні для відновлення економіки або індустріалізації. Але це відбувалось за рахунок значних обмежень рівня життя. Поява такої системи призвела до протистояння альтернативних моделей розвитку, що з часом вилилось у “холодну війну”.

Після Другої світової війни соціалістична модель вийшла за межі радянського союзу і командна економіка стала світовою системою, де більш вдало розвивалась космічна галузь, використовувалась ядерна енергія. Але в умовах науково-технічних революцій та інтенсифікації економічного розвитку в країнах капіталізму соціалістична модель почала виявляти свою неефективність та низькі темпи розвитку.

Формування командної системи мало такі наслідки для країн світу:

1) В результаті ізоляції СРСР з світових ринків, економіки країн світу втратили частину ринків збуту і джерел сировини;

2) Під впливом жовтневої революції почала формуватись система соціального захисту, а населення колоній розпочали боротьбу за власне політичне і економічне звільнення;

3) Уряди країн світу почали більше уваги приділяти соціальній рівності і справедливому розподілі національного багатства, тобто поступово традиційний капіталізм трансформувався у соціально-орієнтовану економіку;

4) Почали використовувати позитивні сторони народногосподарського планування, що стало складовою частиною державного регулювання економіки.

Становлення адміністративно-командної системи розпочалось з проведення політики “воєнного комунізму” у 1918 р. Проведення таких надзвичайних заходів пояснювалось необхідністю концентрації в руках держави всіх наявних ресурсів і збереження господарських зв’язків в умовах війни політика «воєнного комунізму» передбачала:

- продовольча «диктатура», яка передбачала фіксовані ціни і хлібну монополію держави;

- націоналізація всіх підприємств;

- централізований розподіл сировини і готової продукції;

- заборона вільної торгівлі і карткова система розподілу продуктів;

- введення загального трудового обов’язку;

- продрозкладка на хліб, а з часом на всі продукти.

Воєнний комунізм вважався вимушеною і тимчасовою політикою. Але в процесі її реалізації сформувались основи переходу до нового суспільного ладу. На 1-му етапі його назвали безтоварним соціалізмом, де торгівля підмінялась загальнодержавним розподілом продуктів.

Після завершення громадянської війни (1920 р.) основним завданням постало відновлення народного господарства, що потребувало нових підходів до управління і деяких послаблень «воєнного комунізму». Для цього продрозкладку замінили продподатком, що стало початком НЕПу. Ця політика в своїй основі мала концепцію переходу до соціалізму через державний капіталізм, при цьому головною складовою моделі залишалась адміністративно-командна система, що базувалась на державній монополії.

Продподаток встановлювали з урахуванням рівня доходів у вигляді відсотку або частки продуктів залежно від складу родини. Надлишки продукції було дозволено реалізувати, що стало початком відновлення товарно-грошових відносин. Держава почала підтримувати кооперацію, була дозволена кооперація, а натуральний земельний податок замінили грошовим.

У промисловості також дозволили оренду і приватним особам було дозволено брати в оренду дрібні і середні підприємства. Було розпочато процес роздержавлення і введення господарського розрахунку. Для управління цими процесами замість главків були спочатку введені трести, а на їх основі синдикати, які управляли всім процесом від створення продукту до його реалізації.

Для поєднання ринкових і державних регуляторів було розроблено Держплан, він мав поєднати інструменти ринку і держави і через планування впливати на ринок. Відновлення товарно-грошових відносин потребувало відновлення банківської системи. Була проведена грошова реформа (1922-1924 рр.) і введена конвертована грошова одиниця – червонець, яка була забезпечена золотом та іноземною валютою. Грошова реформа сприяла бездефіцитності бюджетів і збільшенню доходів.

У сільському господарстві почали формуватись колективні господарства, що об’єднали селян для спільного ведення сільськогосподарського виробництва на основі спільних засобів праці і колективної організації. НЕП дозволив у 1925 р. досягти довоєнних показників розвитку. В цілому політика НЕПу, що підтримувала приватну власність, товарні відносини, не відповідала ідеології радянської моделі, тому поступово здійснювалась централізація в управлінні, обмежувалась приватна торгівля, оренда, поширення товаризації господарства, тобто поступово згорталась НЕП.

Радянська держава відмовилась від ринку і повернулась до адміністративних методів управління економікою, основною метою почали вважати концепцію ресурсів для розвитку основної сфери – крупної індустрії. Офіційною причиною згортання НЕПу було названо кризу хлібозаготівель (1927-1928 рр.), в якій звинуватили ринкові регулятори і недостатній контроль держави.

Фактично з 1927 р. почали проводити новий курс реформ – індустріалізації. Було введено перспективне планування, розширено державний сектор і введено 5-ти річні плани:

1928 - 1932 рр. – 1-ша

1933 – 1937 рр. – 2-га

1938 – 1942 рр. – 3-тя

З 1929 р. була проголошена форсована індустріалізація і радянський союз почав купувати на світових ринках машини і обладнання, а джерелом імпорту стала продаж сировини. Незабезпечена емісія добровільні і примусові позики.

Для мобілізації коштів у розвиток індустрії почали проводити під контролем держави колективізацію сільського господарства, що мало би дати кошти для реформ промисловості. У 1929 – 1933 рр. в результаті реформ всі ринкові відносини були обмежені і в економіці відновили методи позаекономічного примусу, які діяли у роки воєнного комунізму.

Другою важливою подією економічного розвитку, що справила вплив на економічну еволюцію світу, стала криза 1929 – 1933 рр. На передодні кризи найбільш успішно розвивалась американська економіка, де з’явились нові галузі, була автоматизація виробництва, зросла продуктивність праці, розвивалось фермерство. Разом з тим посилилась концепція капіталів та крупних монополій.

Розвиток європейських країн відрізнявся. Найбільш вдало до кризи розвивалась економіка Англії, що отримала німецькі колонії, менш вдало французька економіка, найгіршим був стан економіки Німеччини, де піднесення почалось тільки у 1926 р. В цілому світова економіка на початку ХХ ст. розвивалась стабільно, тут завершилась структурна перебудова, відбулась індустріалізація с/г, були впровадженні досягнення науки, зросла продуктивність. Але восени 1929 р. розпочалась криза у США, яка з часом охопила інші країни і стала світовою економічною кризою. Внаслідок обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився майже на

40 %, доходи населення на 60 %, а рівень безробіття склав 25 %. Криза розпочалась з краху нью-йоркської фондової біржі, де відбулось падіння курсу акцій у 4 – 5 разів.

За таких умов були потрібні ефективні регулюючі заходи держави. Але їх теоретична основа не була розроблена, тому державне втручання тільки посилило кризу. В умовах перевиробництва вироблена продукція не могла бути реалізована через низьку платоспроможність населення, а для боротьби з кризою уряди використовували старі методи у вигляді підтримки крупних виробників, банків, також проводилась політика протекціонізму та регулювались ціни. Але ці заходи не могли зупинити кризу. Сере об’єктивних причин кризи також називають:

1) ПСВ розбалансувала галузеві структури економік внаслідок чого одні галузі розвивались високими темпами, інші відставали, робоча сила не встигала перекваліфікуватися;

2) Монополії, що не регулювались відповідними законами штучно підтримували високі цінив умовах різкого спаду виробництва. Це поглибило кризу і при низькій платоспроможності населення перешкоджало реалізації товарних надлишків, при цьому зниження цін на с/г продукцію розорило фермерів, в той же час зросли ціни на промислову продукцію, що призвело до їх диспаритету. В цих умовах зросла інфляція, що призвело до відміни золотого стандарту у 1931 р. в Англії, а в 1933 р. у США криза скоротила світовий товарообіг і обмежила міжнародні відносини. Для виходу з неї було застосовано комплекс заходів по регулюванню економіки через активне державне втручання, яке базувалось на теорії Д. Кейнса. У США цей комплекс реформ було названо «новий курс» Рузвельта. Цей комплекс реформ був спрямований на відновлення та розвиток системи державного регулювання економіки. Перший етап реформ було проведено у банківській сфері. У березні 1933 р. призупинили діяльність усіх банків та обмін банкнот на золото, було заборонено експорт золота, а громадян зобов’язали здати всі наявні запаси золота на суму більше 100 доларів. Також було придбано золота на зовнішньому ринку на суму близько 200 млн. доларів, а весь золотий запас банків вилучили і передали до федерального казначейства замість золота банкам видали золоті сертифікати. Проведена девальвація знецінила борги крупних корпорацій та призвела до перетікання капіталів з фінансової у промислову сферу. Ці заходи призупинили масові банкрутства після чого провели ліцензування банків і відновили роботу найбільш крупних з них. Держава надала кредит найкрупнішим банкам та почала страхувати депозити, що відновило довіру до них. Після відносної стабілізації розпочався другий етап реформ. Його провели у промисловості і метою стало відродження промисловості. Для цього у червні 1933 р. було прийнято закон «Про відродження національної промисловості». Він передбачав державне регулювання промислового сектору, для цього була створена адміністрація національного відродження. Разом з цим було прийнято кодекс «чесної конкуренції». Відповідно до кодексу для підприємств конкретної галузі обмежувались обсяги виробництва, зарплати, робочий тиждень, ринки збуту та регулювались ціни на продукцію. Особливістю закону стало те, що він передбачав створення нових робочих місць. Їх знайшли на реалізації загальнонаціональних проектів. В цілому такі заходи сприяли стабілізації економіки і дозволяли розпочати третій етап реформ. Третім етапом стала антикризова аграрна політика. Її проводили на основі закону про регулювання с/г. Його прийняли на передодні загального страйку фермерів. Для подолання кризи було введено систему заохочень для тих фермерів, які скорочували обсяги виробництва та не піднімали ціни. Це мало обмежити обсяги товарної продукції. Також фермерам було надано пільгові кредити. Після певної стабілізації було розпочато четвертий етап реформ у зовнішньоекономічній сфері. На початку прийняли закон про торгівлю, який розширив експорт та експансію американської продукції на зовнішні ринки.

Новий курс реформ почав перетворювати США у соціально орієнтовану державу. Особливим фактором стало посилення ролі профспілок, які почали відстоювати права працівників, сприяли їх об’єднанню у союзи або спілки. В результаті чого було створено Лігу об’єднаних фермерів та робочий Альянс Америки. В результаті реформ у 1933 р. було досягнуто стабілізації, а у 1937 р. Америка досягла рівня 1929 р.