Основні тенденції економічного розвитку в країнах світу.

В кінці ХХ ст. в світовій економіці сформувались тенденції переходу до постіндустріального розвитку. Почала зростати сфера послуг за рівнем розвитку на межі ХХІ ст. виділились три групи країн: розвинуті, ті що розвиваються і слаборозвинені. Їх розрізняють за показником ВВП на душу населення.

В світі склалися три центри економічного суперництва: США, західна Європа, Японія. Між ними посилилась конкуренція за ресурси і ринки. 50% світового ВВП стали виробляти сім економічних лідерів: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія та Канада. Після економічного піднесення 90-х розпочалася стадія спаду. Кризу 1990-1992 рр. скоротила сукупний попит і обсяги виробництва. Для виходу з неї, проводили стимулюючу фіскальну політику, регулювали відсоткові ставки, зайнятість. Результатом заходів по виходу з кризи стали структурні зрушення у виробництві. Скоротились традиційні галузі і збільшились обсяги виробництва заснованих на високих технологіях. З 1993 року почалось піднесення. До основних тенденцій світового економічного розвитку на межі ХХІ ст. відносять:

1) Зростання інтернаціоналізації виробництва і посилення інтеграційних процесів;

2) посилення ролі держави у міжнародних відносинах;

3) вплив на економіку, транснаціональних корпорацій і міжнародних структур;

4) глобалізація економічних процесів, що призвело до об’єднання багатьох країн у вирішенні спільних проблем.

Інтернаціоналізація виробництва полягала у поглибленні економічних зв’язків міжнаціональними господарствами різних країн. Вона заснована на міжнародному розподілу праці і міжнародній спеціалізації. Інтеграція полягає у наближенні і взаємозалежності національних господарств декількох країн. Результатом інтеграції є проведення узгодженої економічної політики. Видами інтеграційних об’єднань є:

1) зони вільної торгівлі;

2) митні союзи;

3) спільний ринок;

4) економічний союз.

Результатом інтеграції європейських країн стало утворення у 1957 р. ЄС, куди спочатку ввійшло 12 країн, для яких було знято обмеження на торгівлю і митні тарифи. З часом ЄС розширився, була введена єдина валюта і створені єдині адміністративні органи. Крім ЄС діють ще і такі економічні об’єднання як асоціація держав південно-східної Азії, куди ввійшли такі країни, як: Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. З 1980 р. діє ЛАІ куди ввійшли: Аргентина, Бразилія, Чилі. Значний вплив на світовий розвиток справляють ТНК, які є найкрупнішими компаніями національними за капіталом і контролем і міжнародними за сферою діяльності. В межах ТНК діють міжнародні виробничі комплекси. ТНК сприяють укріпленню міжнародних зв’язків та інтернаціоналізації, при цьому вони можуть втручатися в економіку та державне управління інших країн.

До глобальних проблем відносять соціально-економічні явища і процеси, що пов’язані з економічними інтересами всіх країн і можуть бути вирішені тільки спільно. До них відносять: охорону навколишнього середовища, запобігання ядерним катастрофам, вирішення сировинних проблем та освоєння космосу.

 

2. Криза адміністративно-планової економіки та інтеграції постсоціалістичних країн у світове господарство.

В результаті розпаду СРСР у світі затвердилась єдина модель соціально-економічного розвитку заснована на ринкових принципах формування 15 незалежних держав і обєднання 12 з них у СНД вплинуло на соціально-політичні процеси у світі:

1) завершилась холодна війна;

2) завершилось формування світового ринку через інтеграцію до нього незалежних держав;

3) скоротились витрати світових лідерів на ВПК, що звільнило ресурси і дозволило їх використання у нових виробництвах;

4) створення нових держав загострило конкуренцію між ними за сфери впливу та ресурси.

Новоутворення економіки почали називати перехідними, в них було необхідно формувати нові ринкові інститути, структурну перебудову, проводити соціальний захист. В таких економічних державах крім загальних функцій мала здійснювати, ще і специфічні, до яких відносять:

1) розробку і реалізацію стратегії соціально-економічного розвитку;

2) структурно-технологічні реформи;

3) формування державного сектору економіки;

4) розподіл і перерозподіл ВВП;

5) створення законодавчої бази для суб’єктів ринкової економіки.

З початку незалежності держава почала реалізувати стабілізаційну політику, що була спрямована на зниження інфляції та темпів падіння виробництва. Основним напрямком цієї політики стали антиінфляційні заходи.

Антиінфляційні заходи проводились у перехідних економіках двома методами «шокової терапії» або через політику градуалізму.

«Шокова терапія» передбачала:

1) лібералізація економічної діяльності;

2) звільнення цін;

3) обмеження грошової маси;

4) балансування бюджету.

Така політика має на меті швидкий перехід до ринкових відносин, його було обрано Україною.

Політика градуалізму передбачала поступове зниження інфляції через активний регулюючий вплив держави, підтримку основних галузей економіки, податкове стимулювання підприємництва, регулювання цін.

За таких умов антиінфляційного скорочення сукупного попиту доповнюється заходами, які підтримують сукупну пропозицію і утворення умов для її зростання у майбутньому.