Розуміння істини. Істина та її критерії.

 

Процес пізнання людиною світу має свій напрям. Пізнан­ня спрямоване завжди в напрямі до істини.

Істина - це такс відображення в свідомості, яке є найближчим до реальної дійсності.

Істина завжди є відповіддю на питання: що являє собою даний предмет чи явище? Одна досягнута істина не завжди є остаточною. Так якщо у ХУЛІ ст. вчені вважали, що найдрібнішого часткою речовини є молекула, то в XIX ст. встановили, що дрібнішою від молекули часткою є атом. А в XX ст. вста­новили, що атом має ядро, навколо якого рухаються ще дрібніші часточки. Сучасна наука проникла в середину ядра атоми та його нейтронів. Отже процес пізнання безконечний.

Критерієм істини може виступати тільки практика, тільки практичне використання здобутої істини може підтвердити, що. вона дійсна або недійсна.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 6

Тема: Людина і природа

Що таке природа.

Історичний розвиток уявлень про природу.

Розуміння біосфери та ноосфери

Що таке природа

Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення сло­ва, поняття природа є похідним від слів "при роді" (тобто ро­довій общині, формі спільноти людей, пов'язаних між собою кровною спорідненістю), "при родах", "при породіллі" (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це по­няття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно.У найширшому розумінні природа — це, перш за все, ми самі, а також все існуюче, весь світ в об'єктивній різноманітності його проявів. У цьому значенні поняття "природа" охоплює все суще, весь Всесвіт, воно близьке до поняття "матерія". Отже, це весь світ навколо нас у всій без­кінечності своїх проявів, об'єктивна реальність, що існує поза людиною і незалежно від неї. Природа не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі й часі, перебуває у безпе­рервному русі, змінах. Отже, у цьому сенсі природа включає в себе і людське суспільство. В іншому розумінні природа — це об'єкт науки, точні­ше — сукупний об'єкт "наук про природу", природознавства. Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукуп­ності об'єктивних умов існування людства, його навко­лишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому ро­зумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності. Таким чином, поняття "природа", "природне середовище" мають важливе практичне та психологічне значення, оскіль­ки в них робиться наголос на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об'єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, пред­мет людської діяльності, середовище людського існування.

Протилежне поняттю природа — поняття культура. Культура — це освоєне, перетворене людиною, природа ж — те, що проти­стоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою. Тому діяльність людини можна розгля­дати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського способу існування у світі. Людина, таким чином, у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас є частиною і породженням великої "матері-природи". Природа ж пов'язана сама з собою, оскіль­ки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складали­ся природні передумови суспільного життя.

Але природа для людини — не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих заса­дах виникають і розвиваються й інші форми відносин люди­ни з природою, зокрема, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природни­чих наук; оціночне ставлення до природи, яке має відобра­ження у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктивних сил суспільства і стає дедалі ширшою.Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять. Така супе­речність породжує різне розуміння взаємовідносин людини і природи,. Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і приро­ди дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне на­вколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності, яка ще не стала предметом практичного перетворення і є потенцій­ним об'єктом пізнання та освоєння (інколи її називають "на­туральною природою"), і другу, тобто природу, яка вже охоп­лена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури. До природного середовища належать гео- та біосфера, тоб­то ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або можуть стати об'єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об'єктами можна вва­жати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем.