Честь, совість, гідність людини. Інтелігентність і порядність

Основою відношення людини до світу є визнана суспіль­ством значущість ряду предметів та подій, що слугують пев­ними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього ряду належать честь, совість, гідність та ін.

Уявлення про гідність, честь, добро, совість, красу зміс­товно змінюються залежно від історичного часу, епохи, рівня розвитку культури, соціальності.

Поняттям "гідність" визначається ставлення лю­дини до самої себе і суспільства до неї як до визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уяв­лень про самоцінність особи, 'її соціальну рівність з інши­ми людьми, за допомогою яких визначають конкретну міру суспільної цінності людини. Уявлення про гідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити свого "обличчя".

Отже, гідність — це високе почуття і глибоке усві­домлення людиною (людністю) власної самоповаги.

Поняттям "честь" визначається ставлення люди­ни до самої себе, а також ставлення до неї суспільства як до представника певної людності, групи.

Поняття "честь" вказує на визнання належності особи до певної верстви, спільноти, риси якої притаманні окремій людині як представникові окремого кола людей. Така на­лежність зумовлює дотримання особою певних зразків пове­дінки для підтримання своєї репутації та поваги до неї тієї спільноти, до якої вона себе відносить. Отже, усвідомлення честі виконує функцію самозбереження певної спільноти як певного якісного утворення.

Невідповідність дій людини певним зразкам групової по­ведінки усвідомлюється як втрата нею честі, що часто при­зводить до відмежовування, відторгнення групою такої особи.

Отже, честь — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) чистоти своєї репутації, авторитету, доб­рого імені.

Поняттям "совість" визначається почуття й усвідом­лення людиною (людністю) відповідальності за свою пове­дінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов'язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визнається як показник досконалості та самодостатності.

Суспільний простір прояву честі, совісті та гідності над­звичайно широкий: сфера політики, науки (експерименталь­но-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожна істо­рична епоха створила своїх героїв — носіїв честі, совісті та гідності, образи яких відбилися в народній (фольклорній) культурі.

Гідність, честь і совість як поняття, через які люди усві­домлюють свою суспільну сутність, спираються на загальне поняття "порядність", яким визначається ставлення до ін­ших людей в цілому.

Порядність — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей.

Основою порядності людини є її здатність усвідомлювати суспільство як непересічну умову свого існування, тобто най­вищу цінність життя. Тому людська порядність обов'язково відбиває життєву, творчу позицію особи — безпосереднього суб'єкта суспільного життя. І навпаки, непорядна людина являє собою руйнівну силу і для суспільства, і для самої себе.

Достатній рівень розвитку мислення та розумових здібностей для осягнення властивостей буття визначають як інтелігентність.

Інтелігентність — це рівень інтелектуальності лю­дини (спільноти), що виявляється у Ті поведінці.

Інтелігентність є однією з невід'ємних складових умов духовності людини, її повноцінного духовного життя.

Слід зазначити, що інтелігентністю позначають не лише поведінку окремих людей, а й діяльність колективів, партій, народів, націй, держав. Завдяки свідомому використанню у своїй поведінці інтелігентності людина виступає не лише як об'єкт суспільного впливу, а і як його творець, тобто само­діяльна особа, якій притаманні самосвідомість, людські по­чуття і переконання.

Це елементарні правила людського співжиття: повага до праці, творіння людських рук, повага до батьків, старших, піклування про дітей, взаємодопомога тощо. Саме вони породжують те, що називають інтелігентністю.