Поняття творчості, свободи і відповідальності.

Серед загальнолюдських цінностей одне з чільних місць посідає феномен творчості. Кожна людина здійснює пошук ідеального, прекрасного, оскільки кожна людина прагне (хоча й по-своєму) до абсолюту.

За своїми засадами творчість — соціальний феномен. Тварини не творять, вони пристосовуються до навколишнього середовища. Навіть якщо вони і привносять у нього зміни, то лише в результаті об'єктивного існування, взаємодії з іншими явищами, зумовленими власною природою тварин і природою цих явищ.

Отже, творчість — це притаманна людині здатність створювати нові цінності, що є засобом самовираження людини як прояву цілепокладаючої активності її свідо­мості та потреб суспільно-історичної практики.

Ознаками творчості є: свідоме цілепокладання, створен­ня принципово нових цінностей, орієнтація на досягнення соціально значущих результатів. У ній наявні розум і просте роблення або праця, гра, інші прояви якостей людини. Проте, на відміну від них, творчість містить у собі також інші еле­менти. Особливу роль у ній відіграє стихійне, несвідоме на­чало: творчий порив, натхнення, осяяння та ін., про що неодноразово говорили вчені, поети, художники, мислителі.

Пізнаючи безкінечну багатоманітність світу речей та явищ, їхніх взаємозв'язків, людина розширює межі своєї діяльності, яка набуває нині космічного характеру. Ці процеси визнача­ють певною мірою різновиди творчої діяльності. До них нале­жить передовсім історична творчість, тобто уміння свідо­мо творити свою історію, забезпечувати нові, прогресивні умо­ви та форми свого життя.

Наукова творчість спрямована на відкриття нових за­конів, вироблення оригінальних ідей, проведення складних експериментів тощо. Це соціально організоване виробницт­во відповідного різновиду знання.

Технічна творчість є вдосконаленням уже існуючих засобів або створенням нових машин, апаратів, механізмів, що є необхідною умовою технічного прогресу, без якого не­можливий розвиток суспільства.

Особливий різновид творчості — художня творчість, продуктом якої є кращі культурні цінності. Вона потребує образного мислення, тобто вміння думати образами та кар­тинами, яке переважає у людей художньо обдарованих, так званих ліриків (на відміну від "фізиків", тобто вчених-тео-ретиків) — артистів, письменників, художників, компози­торів тощо. Ще одним важливим різновидом творчої діяльності є вміння бути творцем самого себе і свого життя, тобто розвивати свої здібності, реалізовувати свої потенції, знахо­дити свій шлях у житті, залишатися самим собою за будь-яких обставин тощо. Це особливо важливо усвідомити вам як молодим людям, що стають на власний шлях творчості.

І хоча не можна ділити людей на "творчих" і "нетворчих", все-таки спробуємо відокремити риси, притаманні творчій осо­бистості, які радимо знайти і в собі. Насамперед це нестан­дартність діяльності людини, прагнення знайти щось нове, не зрадити істині або самому собі. Для цього потрібні мужність, воля, сила характеру. Слід зазначити, що нове, та­лановите, не говорячи про геніальне, визнається з великими труднощами.

Творчість потребує також багатої уяви, розвиненої фан­тазії, вміння у будь-якому явищі побачити щось нове, запропонувати оригінальну або навіть "божевільну" ідею. Вона неможлива без здатності критично мислити, критич­но ставитися до результатів своєї праці, визнавати свої помилки. Характерними рисами творчої особистості завж­ди були жадоба знань, допитливість, працелюбність. І ніколи цим людям не були притаманні самозаспокоєність, догматизм, байдужість.

Творчість — одна із "доріг", що веде до свободи.

Свобода — це поняття, що характеризує сутність люди­ни і її існування, стан і можливість мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу.

Поняття свободи нерозривно пов'язане із поняттям "сво­бода волі".

Свобода волі — це поняття, що означає можливість безпе­решкодного самовизначення людини у виконанні тих чи ін­ших цілей і завдань особистості. Вона часто пов'язується з:

• відповідальністю людини за свою діяльність;

• виконанням свого обов'язку;

• усвідомленням свого призначення.

Для того щоб зрозуміти феномен свободи особистості, по­трібно розібратися в суперечностях волюнтаризму та фаталіз­му, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалі­зація свободи.

Волюнтаризм полягає у визначенні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включ­но з мисленням. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони лю­дям. Волюнтаризм проявляється в основному в соціально-політичній практиці як спроба свавільно вирішувати пробле­ми життя, не рахуючись з об'єктивними законами суспіль­ного розвитку. Отже, діяти в дусі волюнтаризму означає не враховувати об'єктивних умов буття, законів природи і су­спільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість. При­кладів подібного немало у світовій історії — досить згадати волюнтаризм вождів "великих революцій" у цілому і Жовтневої в Росії зокрема.

Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинки, пояснюючи це або долею (у міфології і язичництві), або волею Бога (у християнстві й ісламі), або детермі­нізмом — замкнутою системою, де кожна наступна подія жор­стко зв'язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору, оскільки немає альтернативи.

Це властиво також для астрології та інших окультних наук минулого й сьогодення, для різноманітних соціальних утопій і антиутопій, відображених у творах письменників А. Платонова, Дж. Оруелла, О. Хакслі та ін.

Водночас варто зазначити, що ігнорування природної, історичної та іншої необхідності може спричинити лише свавілля і вседозволеність, анархію та хаос, що взагалі ви­ключає свободу.

Свобода — дійсно "солодке" слово. Воно походить із санс­криту і означає "улюблений" (згадаймо: "Живи вільно або помри..."). Відомо кілька моделей взаємовідносин особи і суспільства щодо свободи та її атрибутів:

• найчастіше це прояв боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий, часто непримиренний конфлікт із сус­пільством, прагнучи досягти своєї мети за будь-яку ціну. Це шлях не лише важкий, а й небезпечний;

• це втеча від світу, коли людина, яка не може здобути свободу серед людей, утікає в монастир, у скит, у себе, у свій "світ", щоб там мати свободу самореалізації;

• здебільшого людина адаптується до світу, жертвуючи чимось у своєму прагненні отримати свободу, йдучи у добро­вільну підлеглість аби здобути новий рівень свободи у моди­фікованій формі;

• можливий також варіант певного збігу інтересів осо­бистості й суспільства в набутті свободи, що має прояви в країнах з розвинутими формами демократії.

Отже, свобода — це найскладніший і глибоко суперечли­вий феномен життя людини та суспільства.

Відповідальність як протилежне свободі — це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з по­гляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного станови­ща, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання вико­нується або якою мірою людина винна (провина) в його не­виконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.

Отже, відповідальність є відповідність моральної діяль­ності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:

• чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?

• якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?

• якими є межі її діяльнісних здібностей?

• чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазна­ли впливу зовнішніх обставин?

• чи може людина передбачити ці наслідки?

Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питан­ням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей. Очевидно, у вас уже сформувалося своє ставлення до цих проблем, адже ви на порозі дорослості.

Повнота життя і щастя

Від самооцінки людиною свого життя залежить розумін­ня нею його повноти, а саме розуміння — від уміння цінува­ти кожну мить, сповнюючи життя діяльністю, роздумами, враженнями.

Чим розвиненішою є людина, чим ширше коло її інте­ресів та вмінь, чим різноманітніша її діяльність, тим багат­ше й повнокровніше її життя. Воно буде наповненим, якщо людина має чимало друзів, знайомих, через яких вона пізнає себе. Повнота життя визначається вмінням людини цінува­ти кожний день, годину, мить, адже вони, як і життя в ціло­му, неповторні.

Нерідко ми оцінюємо життя людини, його якість згідно з тим, чим вона володіє у житті, що вона має. І при цьому ви­никає одвічне філософське питання — що головне в житті: мати чи вміти? Бути чи мати? Залежно від відповіді на нього перед нами або людина-споживач, або людина-тво-рець. Більшість мислителів як минулого, так і сучасності вважають, що набагато важливіше вміти, ніж мати, оскіль­ки вміння супроводжує людину завжди. Так, давньогрець­кий мислитель Сократ з цього приводу сказав, що у світі є багато речей, які мені не потрібні; Діоген так само афорис­тично і мудро зауважив: усе своє ношу з собою. Німецький мислитель А. Шопенгауер також підкреслював, що люди в тисячу разів більше дбають про наживання собі багатства, ніж про освіту розуму і серця, хоча для нашого щастя те, що є в людині, набагато важливіше за те, що є в людини.

Ще одне одвічне питання, відповідь на яке людина праг­не дати з моменту свого виникнення, питання про людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цей феномен, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина розуміє щастя по-своєму.

Так, одні роблять досить песимістичний (а це, згадаймо, світоглядний принцип) висновок, що щастя взагалі не існує, що це — міраж: або казкова жар-птиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає; інші, продовжуючи цю дум­ку, вважають, що людина бачить своє щастя тільки в тому, чого в неї немає; треті, виходячи з альтернативи, що людина може бути щасливою або нещасливою, стверджують, що щастя полягає в тому, що немає нещастя. Часто можна почути ще й таку думку, що людське щастя не залежить від особис­тих якостей, що воно визначається фатумом, долею чи фор­туною... Проте в будь-якому разі щастя не є задоволенням своїх потреб і бажань. Це, мабуть, найбільше задоволення самим життям, здійснення свого призначення, досягнен­ня життєвої мети. Люди по-різному розуміють свої життєві цілі, а звідси їхні уявлення про щастя мають індивідуаль­ний характер.

Виходячи з соціального досвіду поколінь, можна ре­комендувати певні "рецепти" для досягнення щастя, як тре­ба (чи не треба) дивитися на навколишній світ, щоб бути щасливим.

• Передусім "не пиляйте тирсу", "не жуйте погане", бо песимізм створює "нещасливий світ". Іншими словами, не шкодуйте за тим, чого немає, і радійте тому, що є.

• Не висувайте до життя надмірно ідеалізованих вимог. Нічого ідеального в житті немає. Якщо ви вимагаєте, щоб у житті "все було ідеальним", ви готуєте свою загибель. Лише сприймаючи світ таким, яким він є, тобто недосконалим, неідеальним, можна прагнути поліпшити його, знаходити радість у самому процесі його удосконалення.

• Якщо ви хочете бути щасливим, не хапайтесь істерич­но за скороминуще. Не можна жити днем учорашнім; мину­ле треба пам'ятати, а майбутнім — жити.

• Якщо ви зосереджуватиметеся тільки на своєму "Я", то всі дрібниці, що стосуються вас, перетворюватимуться у ваших очах на величезні проблеми і стануть "закривати небо". Тому відволікайтесь від свого "Я", розширюйте коло своїх інтересів, охоплюючи найрізноманітніші сфери.

• Спокійно і з гідністю сприймайте самого себе. Кожна людина заслуговує на розуміння, співчуття, повагу. Тому варто прийняти себе як кожного іншого, виявити до себе по­вагу, відповідальність, турботу, адже сприйняття себе є умо­вою любові до інших.

Чи не так?

ЛЕКЦІЯ № 3

ТЕМА "СВІТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ІСНУВАННЯ"

ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

Поняття світ