Вищий щабель відобразився в появі нових ідей – політичної незалежності України і нової

Генерації молодих політичних діячів, які зайняли чіткі національні позиції.

Суспільно-політичний розвиток західноукраїнських земель у ІІ-й половині ХІХ ст.

І нове піднесення визвольних змагань галицьких українців. У другій половині ХІХ ст.

посилилась об`єктивна тенденція до об`єднання українських земель, розмежованих

Державними кордонами монархій Романових та Габсбургів в самостійну державу. Єдиний

Територіальний комплекс українських земель на рубежі ХІХ–ХХ ст. становив 850 тис. км2, з

яких 90 % припадало на українські землі під владою Російської імперії Романових і одна десята

Частина перебувала під владою Австро-Угорської імперії.

Роки з 1861 по 1918 ми характеризуємо як вищий політичний етап українського

Національного відродження на західноукраїнських землях. Початок цього вищого етапу мав

Певні передумови. По-перше, буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії 1848

Р., а потім військові поразки австрійців у війнах з Італією і Прусією змусили Габсбургів

Приступити до реформ.

По-друге, українське питання так і не було вирішене: українське населення залишилося в

Числі пригноблених національностей і після того, коли в 1867 р. в Австрії була прийнята

Конституція, яка закріпила в імперії панування німецьких і мадярських правлячих кіл і на

Основі якої польські магнати і шляхта здобули політичне панування в Галичині.

У 1861 р. в Австрійській монархії було заведено провінційні сейми. У 1867 р. був

Досягнутий австро-угорський компроміс, за яким Австрійська монархія перетворювалася у

Двоїсту Австро-Угорську імперію.

Двоєдина Австро-Угорська монархія знов поділила західноукраїнські землі на дві

Частини: Галичина і Буковина увійшли до складу Австрії, а Закарпаття – до складу Угорщини.

Прийняття нової конституції 1867 р. не допомогло українській справі. Східна Галичина

разом із Західною Галичиною з центром у Кракові користувалась автономією у питаннях

Внутрішнього становища краю. Місцевий крайовий сейм, що перебував у Львові обирався за

Куріальною системою. Багато місць у сеймі було віддано курії великих землевласників,

Переважно поляків, які обирали одного депутата на 52 виборці. В сільській курії, де переважали

Українці, один депутат припадав на 8,7 тис. виборців. Отже, виборча система була такою, що

Польське панство стало в сеймі більшістю, а українці-незначною меншістю. Реальна влада в

Галичині належала намісникові, якого часто призначали з польських магнатів.

Національна політика австрійських офіційних кіл спиралась на принцип: “поділяй і

Пануй”. Австрійці наблизили до себе поляків, давали їм привілеї, щоб поляки допомогли

Австрійцям зміцнити їх позиції в країні, і за це давали полякам можливість душити українську

Галичину. Формально була проголошена рівноправність народів, що населяли імперію, а

Фактично управління в Галичині належало польській шляхті.

Польські магнати, шляхта і буржуазія, ставши хазяями Галицького сейму, полонізували

Адміністрацію, освіту і опанували економіку, ставши хазяями і краю. Внаслідок цього, галицькі

українці, 90% з яких були селянами, жорстоко гнобилися. Двома найбільшими лихами галичан

Було безземелля, так натуралістично описане В.Стефаником і О.Кобилянською та лихварство.

Десятки тисяч селянських господарств було продано з молотка. На початок ХХ ст. селянських

господарств, що мали від 1 до 5 га було 80%, а половина селянських господарств мали землі

- 125 -

Менше 2 га. В той же час польські магнати були власниками майже половини земель Галичини.

Два графи Потоцькі мали 60 тис. га, граф Дзідушицький–20 тис. га, князь Сапіга–15 тис. га.

Злидні і голод гнали багатьох селян на заробітки, частина з них, виїжджала за кордон. З

Початку 90-х рр. почалась еміграція в Америку. За 1890–1914 рр. 500 тис. західних українців