Демократичної журналістики. Франко видавав з участю М. Павлика та О. Терлецького журнал

“Громадський друг” (1878 р.), а після його заборони –“Дзвін” і “Молот”(1878 р.) У 1886 р.

Письменник редагував журнал “Зоря” (1880–1897 рр.), видавав журнали “Світ” (1881–1882 рр.)

Та “Життє і слово” (1894–1897 рр.) І.Франко поєднав активність в громадсько-політичному

Житті України з масштабністю загальнолюдської проблематики своєї творчості.

В цих умовах відбувається організаційне розмежування і оформлення політичних течій. У

Р. була створена Русько-Українська Радикальна партія (РУРП), яка повела боротьбу з

народовольцями за вплив на галицьке селянство, почала випускати свій друкований орган –

“Народ”. Одним з основоположників і натхненників радикалів, їх ідеологом був Франко, а його

Однодумцем – М.Павлик. Найважливішими вимогами її програми були: оборона інтересів

Селянства, ліквідація феодальних привілеїв і встановлення політичних свобод. Русько-

Українська Радикальна партія – це перша українська політична партія європейського зразка (з

Програмою, організаційною структурою, партійною пресою і зареєстрованим членством), з якої

Виникли ще дві українські партії Галичини.

Неприйняття ідей радикалів духівництвом, таким впливовим в ХІХ ст. у Галичині,

Нечисленність галицького робітництва, посилення ідеї самостійності України привели до кризи

І розмежування в лавах радикальної партії. Великий вплив на українську політичну думку мала

Книжка радикала Юліана Бачинського “Україна irredenta” (1895 р.), в якій вперше в новітній

Українській історії викладалася концепція політичної самостійності України. Інтерес

Викликався і тим, що ця ідея розвивалася через спробу конкретизації соціалістичних постулатів

До умов Галичини і всієї української дійсності. Автор підкреслює, що він “ставить на порядок

Денний справу будучності української нації взагалі”. Важливою рисою концепції було те, що

Ю.Бачинський вказує на необхідність політичної самостійності України “не лише від Польщі,

Але і від Великороси”, необхідності “добиватися політичної відрубності”, а боротьба за

Політичну самостійність відноситься взагалі до всіх (підкреслення Ю.Бачинського), що

Замешкають Україну”. Отже, саме Ю.Бачинський став основоположником новітнього

Українського самостійництва.

І.Франко еволюціонує від прихильності до ідей Драгоманова, ідей громадівського

Соціалізму до національної ідеї і виходить з радикальної партії. В 1899 р. відбувається розкол

Русько-Української Радикальної партії. Частина радикалів, об`єднавшись з народовцями

Створила в 1899 р. Національно-демократичну партію. Одним із ініціаторів партії був

М.Грушевський. Головою УНДП обраний Юліан Романчук. Спочатку НДП поставила

Політичним завданням боротьбу за те, щоб створити з Галичини “одну відрубну й одноцілу

Провінцію”, але незабаром керівництво НДП чітко сформулювало стратегічну мету: “Нашим

Ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна”.

Ліве крило, прихильники соціалізму М.Ганкевич, Ю. Бачинський, С.Вітик організували

Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Однак, всі ці політичні угрупування стояли

На принципах незалежності Української держави.

Як бачимо, незважаючи на різнопланові політичні погляди, перші галицькі партії – НДП,

РУРП, УСДП – на рубежі ХІХ–ХХ ст. рішуче визначили за остаточну мету своєї боротьби-

Утворення політично незалежної України.

- 128 -

Д.Дорошенко подав таку характеристику українського почуття самовизначення на

Початку ХХ ст.: у 1900 р. у двох кінцях України молодь маніфестувала свою відданість справі

Визволення України. У Харкові і Полтаві М.Міхновський виголосив доповідь на цю тему на

Таємних зборах української молоді, а Лонгин Цегельський у своєму публічному виступі у

Львові, закликав до створення незалежної української держави, яку слухачі сприйняли з