Теорію, що не було окремої української національності, мови, культури чи історії, але що

Українці були частиною російського, або московського народу, тобто малоросами за

Імперською термінологією”. Українська мова, культура й історія вважалися частинами

Всеобіймаючої московської мови, культури і історії (Фреїшин-Чировський). Початок правління

Імператора Олександра І викликав надії на лібералізацію національної політики, які, проте,

Швидко розвіялися. Олександр І наказав у 1816 р. створити “військові поселення”, в яких

- 110 -

Селяни мали бути одночасно і солдатами. Солдати-землероби жили під тягарем жорстокої

Муштри, за недогляд по службі або у виконанні польових робіт поселенців сікли різками.

Цар Микола І (1825–1855) провадив ще більш реакційну політику. Занепокоєний

Посиленням визвольного руху, царський уряд розпочав проти нього жорстоку боротьбу.

Основними методами внутрішньої політики Миколи І були: посилення гніту народних мас,

Військова муштра і поліцейська регламентація життя. Посилилась русифікація. В 30-х роках

ХІХ ст. централізована імперська адміністративна система утвердилася на всій

Наддніпрянській Україні. Під усі ці кріпосницькі заходи царат підводив ідеологічну основу,

Твердячи про нібито “всенародну” суть самодержавства. Міністр народної освіти імперії граф

С.Уваров, висунув т.звану теорію “офіціальної народності” з її тріадою: “самодержавство,

Православ’я, народність”. Царизм намагався вкоренити свою монархічну ідеологією в

Український народ. “Теорія” Уварова широко пропагувалась через школу, літературу,

Періодичну пресу.

ХІХ століття займає в історії України особливе місце і у зв’язку з двома кардинальними

Соціально-економічними причинами. По-перше, відбувся перехід від феодально-кріпосницької

системи (поміщицьке землеволодіння, особиста залежність селян від поміщика) до буржуазної

Капіталістичної соціальної системи. По-друге, відбувся технічний переворот у промисловості,

Мануфактурне виробництво переросло у фабрично-заводське виробництво. Цей промислово-

Технічний переворот завершився у 90-х роках, але розпочався ще у 30-х роках ХІХ ст.,

Загострюючи суперечності між відсталою кріпосницькою системою і більш прогресивним

Буржуазним способом виробництва.

В Україні зростав суспільний поділ праці, розвивались товарно-грошові відносини, що

Було основою прогресивного економічного розвитку. Це вело до збільшення питомої ваги

Міського населення і зростання промислового населення. На початку ХІХ ст. в Україні було 7,5

млн. населення, міське населення становило 7%, а на початку 60-х років на Україні вже

проживало 13 млн., з них 11% міського населення. Як свідчать наведені цифри, протягом

Першої половини ХІХ ст. населення України за рахунок збільшення народжуваності,

Тривалості життя і завдяки заселення Півдня українцями і переселенцями з Росії, майже

Подвоїлось.

У більшій кількості на внутрішній і зовнішній ринки почав надходити товарний хліб,

Основна маса якого знаходилась в руках поміщиків, які були пануючою верствою в Російській

Імперії. На початок 60-х років ХІХ ст. в Україні поміщики володіли 5,4 млн. селян-кріпаків. На

Правобережжі, де здавна існувало кріпосне право і панувала польська шляхта кріпосне

селянство становило 58% загальної кількості населення. На Лівобережжі, де кріпосне право

було оформлено наприкінці ХVІІІ ст. число селян-кріпаків становило 35%. На Півдні, де 1783

Р. було ліквідовано Кримське ханство – вогнище постійних агресивних нападів татар на

Україну – створились умови для швидкого економічного освоєння краю та його заселення

вільними людьми. Тут число селян-кріпаків становило лише 25% населення Півдня. Це були

Кріпаки, що їх російські і українські поміщики вивозили у свої маєтки з інших частин України

Та центральних районів Росії. Царський уряд з кінця ХVІІІ ст. роздавав поміщикам земля в