Гетьманування Івана Мазепи та нове відродження українських земель на

переломі ХVІІ –ХVІІІ століть. Нову сторінку в історії українського народу відкриває

правління гетьмана Івана Степановича Мазепи (1687–1709 рр.).

В перший період свого правління гетьман І.Мазепа показав себе як вірний соратник

Москви. Використовуючи політичні зміни в Москві і в Московії в цілому, тобто прихід до

влади Петра І, Мазепа не тільки не втратив гетьманство, а ще більше зміцнив свої позиції.

Закономірно постає питання, чому пізніше Мазепа змінює орієнтацію. Щоб відповісти на це

- 97 -

питання, слід ознайомитися з соціально-політичною та економічною ситуацією на українських

землях на рубежі ХVІІ – ХVІІІ ст.

Останнє десятиліття ХVІІ ст. на Україні характеризувалося нестійким політичним

становищем гетьмана. Цьому сприяла діяльність Петра Іваненка (більш відомого, як Петрик) в

1693 – 1696 рр. Однак його спроби підняти народ проти гетьмана не мали результату. В цей час

на Січ продовжували тікати бідні, обездолені люди, незадоволені порядками в Гетьманщині,

котрі потерпали як від старшини, так і царських урядовців. Вірна служба І.Мазепи

московському царю лягла важким тягарем на плечі українському народові. Новий

Московський уряд використовував вірнопідданство гетьмана та його війська. У 1695 р. Петро І

відновлює війну з Туреччиною. І впродовж чотирьох років козацьке військо змушене було

здійснювати далекі походи. Тим часом сама Україна залишалась беззахисною перед

нищівними набігами Кримських татар. Становище на Україні ще більше погіршувалось, коли в

1700 р. Петро І розпочав разом з Польщею війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря.

Починаючи з цього року козаки постійно приймали участь в Північній війні. Багато їх загинуло

не тільки на полі бою, але також від важкої служби, знущань зі сторони царських офіцерів,

незвичного клімату. Крім військової служби козаків використовували для будівництва

фортець, прокладання каналів і комунікацій та інших важких роботах.

Важким тягарем на українське населення лягло утримання багаточисленних царських

військ, котрі проходили через Україну. Звичайно, все це викликало незадоволення українського

населення, яке в будь-який момент могло перерости у відкритий опір владі. Мазепа не

відчував. Його побоювання збільшувалися у зв`язку з невдачами московських військ у

Північній війні. До сих пір він опирався на Московську силу і війська, тепер ситуація

змінилася. З кінця 1705 р. становище Москви значно погіршилось. Воєнні дії розгортались так,

що слід було чекати шведів на Україні. Для Мазепи було очевидним, що коли шведи увійдуть в

покинуту московськими військами Україну, там негайно підніметься повстання і народ

приєднається до військ Карла ХІІ, щоб спільно боротися проти своїх гнобителів: московської

влади, гетьмана і старшини. Такі роздуми все частіше приводили гетьмана до думки про зміну

політичної орієнтації. Ми вже згадували про союз козацтва з Швецією (трактат

Б.Хмельницького та І.Виговського). На цей союз у 60-х роках ХVII ст. покладали різні надії,

але він так і залишився не втіленим. Отже, на початку ХVIII ст. гетьман І.Мазепа вирішив

довести до кінця справу своїх великих попередників: спробувати при шведській допомозі

визволити Україну.

Знаходячись у гущі політичних подій, Мазепа вів подвійну політику. З одного боку, він

продовжував вести лінію вірного московського слуги, з другого з 1707 р. вів таємні переговори

із Швецією через поставленого Карлом ХІІ польського короля Станіслава. Переговори велись у

глибокій таємниці навіть від найближчих соратників Мазепи. Це дало можливість приховувати

свої наміри гетьману до останньої хвилини. І навіть, коли в весною 1708 р. військовий суддя

Кочубей і полковник Іскра відкрили царю Петру зраду гетьмана, він не повірив доносу і

наказав засудити їх на смерть. В той же час, слід відмітити, що такі підпільні переговори про

перехід на сторону шведів не принесли користі і самому гетьману. Помилкою І.Мазепи було

те, що він вважав український народ готовим до повстання. Однак не підготовлений та не

організований належним чином народ, який втратив віру у свою старшину не виправдав надій

гетьмана. Але цього ще не знав гетьман. Він запропонував Карлові ХІІ перейти р. Десну і

з`єднати війська. В 20-х числа жовтня Мазепа покинув свою гетьманську резиденцію Батурин,

залишив там вірного йому полковника Чечеля і артилерію, яка в нього була, а сам направився

із 5-тисячним військом у шведський табір. Тільки на шляху до шведського табору козацьке

- 98 -

військо взнало про плани гетьмана. Що стосується населення, то воно взнало про це ще пізніше

і не від свого гетьмана, а від царя Петра, який вже ввів свої війська на Україну. Страшною

звісткою прокотилася по Україні новина про падіння Батурина і жорстокі розправи Петра І над

козаками і населенням. Не дивлячись на розіслані грамоти Мазепи та шведського короля, які

запевняли про прагнення повернути Україні минулі вольності і права, український народ не

відважився повстати проти страшної московської влади. Отже надія гетьмана на всенародне

повстання не виправдалася. Але І.Мазепа ще сподівається на силу шведської армії. Йому

вдалося умовити Карла ХІІ залишити свої війська зимувати на Україні. Але зимівля у чужій

країні остаточно деморалізувала шведську армію. Єдиним __________успіхом цієї акції було приєднання

до І.Мазепи і шведів запорожців. У березні 1709 р. запорізьке військо на чолі з кошовим

отаманом Костем Гордієнком прибули у шведський табір. Для того, щоб забезпечити собі

постійний зв`язок із Запоріжжям, Карл ХІІ завів свою армію ще більше вглиб України і

остаточно застряг під Полтавою. Взнавши про “Зраду” запорожців Петро І направляє туди своє

військо, яке з допомогою зрадника колишнього січовика Галагана захопило Січ і вчинило

страшну різню. Залишки січовиків після цих кривавих подій перенесли свій “кіш” на територію

Туреччини. Невдовзі після розгрому Січі така сама доля спіткала й шведську армію під

Полтавою (27 червня 1709 р.).

Залишки шведської армії тікали за Дніпро на турецьку територію. Карл ХІІ з І.Мазепою

через степи втекли в Тягин (нині Бендери), звідки прагнули втягнути Туреччину у війну з

Росією. Що стосується гетьмана, то він не витримав такої поразки, краху своїх надій і

сподівань. 22 вересня 1709 р. він помер. Похований у православному монастирі в Галаці. Однак

справа його не загинула. В нього знайшлися енергійні послідовники. Одним з них став Пилип

Орлик.

5 травня 1710 р. козацька рада в Бендерах вибрала П.Орлика гетьманом в еміграції. Він

був тут же визнаний турецьким султаном і шведським королем. Із шведським королем було

заключено спеціальну угоду, у якій він зобов’язувався надавати допомогу Україні поки вона не

звільниться з-під влади московського царя. Але набагато цінніший був той договір, який був

складений самим Орликом із своїми виборцями та запорожцями. Це так звана Конституція

Пилипа Орлика. Вона цікава як показник рівня політичної думки тогочасної України, Мазепи,

Орлика та їх сподвижників. За своїм змістом, ідеями – це була найдемократичніша конституція

свого часу і перша у світі. Звичайно, написати – одне, а втілити в життя – це зовсім інше. На що

міг розраховувати Орлик? У 1711 р. він організував 16-тисячну українську армію і вирушив на

Правобережну Україну. Але всі його спроби пов’язані з визволенням Правобережжя зазнали

невдач. Він змушений був емігрувати. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 р. десь у тодішніх

турецьких володіннях, проживши 70 бурхливих літ.

Таким чином, що ж принесло гетьманство Мазепи на Україні? По-перше, у результаті

домовленості між Росією і Туреччиною Лівобережна Україна з м. Києвом залишилася під

владою Москви, яка відмовлялася від Правобережної України і Січ. На правобережну Україну

відразу заявила свої права Польща. По-друге, спадкоємці Мазепи – новоообраний П.Орлик із

своїми соратниками не змогли добитися успіху у справі визволення Правобережної України,

оскільки опиралися не на український народ у своїх визвольних змаганнях, а на зовнішні сили.

По-третє, московський уряд використав т. зв. “зраду” І. Мазепи та його сподвижників для

ліквідації залишків автономії України і повному її зрівнянні з російськими провінціями. Отже,

невдала спроба Мазепи з допомогою чужоземних військ принести свободу і незалежність на

українські землі зазнала поразки і була використана царським самодержавством для посилення

своїх позицій на Україні.

- 99 -

Тема 8.