Сутність дистанційного навчання.

Ідея використання комп’ютера як «електронного вчителя» виникла ще у 80-ті роки минулого століття, про що свідчить значна кількість розроблених автоматизованих систем навчання. Це були автоматизовані системи навчання першого покоління, які довели реальність та доцільність комп’ютеризованого навчання. Стрімкий розвиток можливостей персональних комп’ютерів, роботи з мультимедійними даними (графікою, відео та звуком) а також масове поширення Інтернету надали широкі можливості для розробки й використання комп’ютерних навчальних систем та комплексів. Саме завдяки «виходу» навчальних програм в Інтернет з’явився термін е-Lеаrning - «електронне навчання».

Електронне навчання варто розуміти як таку форму, за якої студент і викладач у роботі з навчальним матеріалом використовують сервіси Інтернету замість безпосереднього спілкування.

За даними ЮНЕСКО, електронне навчання одного студента приблизно втричі дешевше за навчання в системі традиційної освіти тієї ж країни. Це дозволяє зменшити навантаження на державний бюджет з одного боку, а з іншого - полегшує отримання освіти представникам соціально вражених верств населення, а також особам з особливими потребами. Крім того, гнучкість електронного навчання, можливість працювати в асинхронному режимі й різноманітні методики представлення навчальних матеріалів імпонують дорослим студентам, які не мають можливостей увесь свій час присвячувати навчанню. «Електронне навчання» часто ототожнюється з терміном «дистанційне навчання».

У документах, прийнятих у Європі за останнє десятиріччя, зокрема в Резолюції Ради Європи «Про електронне навчання», перед країнами-учасницями, а насамперед перед Україною як учасницею Болонського процесу, поставлено завдання «використовувати потенційні можливості мережі Інтернет, мультимедійних і віртуальних засобів для більш успішної й швидкої реалізації навчання протягом життя як основного принципу освіти, а також забезпечення доступу до освіти й підготовки для всіх осіб, зокрема, для тих, чий доступ обмежений через соціальні, економічні, географічні або інші причини». Саме тому використання сучасних інформаційних технологій у навчально-пізнавальній діяльності студентів підвищує ефективність і оптимізує процеси викладання й навчання.

Дистанційне навчання (Distance Learning, Distance Education) - така організація освітнього процесу, коли основною є самостійна робота людини, яка навчається. Поняття «дистанційне навчання» досить широке й ґрунтується на трьох складових: відкрите навчання, комп’ютерне навчання, активне спілкування з тьютором і студентами. Як правило, дистанційне навчання реалізується засобами Інтернет: одержання навчальних матеріалів і завдань, проміжна й підсумкова атестація тощо. У той же час змішане навчання складається з трьох етапів: дистанційне вивчення теоретичного матеріалу, освоєння практичних аспектів у формі денних занять, остання фаза - здача іспиту або виконання випускної роботи.

При такому навчанні активно використовуються дистанційні технології для подання лекційного матеріалу та практичних робіт. Серед цих технологій найвагомішими на цей час є:

- мультимедійні демонстраційні досліди;

- ілюстративні аудіо- та відеоматеріали; бази даних та знань;

- міжнародні стандарти та системи;

- он-лайн відеоконференції (відеоконференції в реальному часі).

Засвоєння нового матеріалу відбувається за рахунок практичних

та лабораторних робіт, самостійного опрацювання лекційного матеріалу, що подаються як:

- електронні підручники за матеріалами лекцій;

- електронні методичні розробки для підготовки до семінарів та практичних занять;

- електронні лабораторні практикуми;

- комп’ютерні тренажери.

Поточний та підсумковий контроль результатів засвоєння матеріалу здійснюється за допомогою тестових програм. Дистанційні технології створюють інформаційний простір, у якому студент працює за складеною з урахуванням рівня підготовки кожного індивіда програмою навчання. Процес оволодіння знаннями проходить самостійно. Рівень знань студент визначає самостійно, тому відповідає за якість набутих знань він сам.