Національні акти України та норми міжнародних договорів про порядок визнання та виконання іноземних судових рішень на території України

Закон України «Про міжнародне приватне право» містить відсилочну норму стосовно порядку визнання та виконання інозем­них судових рішень на території України. У ній зазначено, що вказаний порядок здійснюється відповідно до закону України (ст. 81). Таким законом сьогодні є ЦПК України, а саме розділ VIII за назвою: «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні». Цей розділ регулює умови, підстави та процесуальний порядок визнання і виконання рішень іноземних судів.

Умовами визнання та виконання зазначених рішень процесуальне законодавство України вважає: 1) наявність міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або 2) можливість застосування принципу взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має визнаватися чи визнаватися та виконуватися на території України. Із вказаного можна зробити висновок, що обидві категорії рішень іноземних судів (які потребують виконання і, які не підлягають примусовому виконанню) визнаються в Україні, якщо це передбачено міжнародним договором за її участю або правонаступники) якого вона є, а також за принципом взаємності за домовленістю «на один випадок».

Міжнародними договорами, які регулюють визнання та виконання іноземних судових рішень, є здебільшого ті, що вирішують питання надання правової допомоги. їх норми передбачають визнання та виконання рішень суду договірної держави у цивільних і сімейних справах, а також у кримінальних справах у частині відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином. Деякі міжнародні договори про надання правової допомоги передбачають визнання рішень з окремих категорій справ. Серед багатосторонніх міжнародних договорів за участю України, якими передбачається визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, можна назвати Міжнародну конвенцію щодо втручання у відкритому морі у випадку аварій, які призводять до забруднення нафтою від 1969 р. Участь України у ній підтверджено постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. Норми цієї Конвенції регулюють визнання і виконання рішень судів за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням нафтою. Норми іншої багатосторонньої міжнародної угоди, а саме: Угоди про гарантії прав громадян у сфері виплати соціальних допомог, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми і аліментів від 1994 p., що укладена у межах СНД, гарантують визнання й виконання судових рішень у аліментних справах. У 2008 р. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 р. Норми цієї Конвенції гарантують визнання та виконання рішень стосовно опіки на території України судових та адміністративних органів договірних держав.

З деякими державами не укладено міжнародних угод з питань визнання та виконання судових рішень. Проте у суди України звертаються громадяни таких держав з проханням визнати, а у разі потреби й виконати рішення, винесене на території цих держав. Тому єдиною умовою для визнання та виконання таких рішень в Україні є законодавчо закріплений принцип взаємності. Якщо ж на підставі принципу взаємності з іноземною державою, рішення якої має визнаватись та виконуватись в Україні, не буде досягнуто домовленості ad hoc, то іноземці чи інші заінтересовані особи, для захисту своїх прав та інтересів, змушені будуть звернутися до суду України для вирішення справи по суті, незважаючи на наявність рішення іноземного суду.

Міжнародні договори про надання правової допомоги можуть передбачати й інші умови визнання та виконання рішень іноземних судів. Так, іноземне рішення може визнаватися, а також виконуватися якщо це не заподіє шкоди суверенітетові або безпеці держави, на території якої рішення визнається, або це не суперечить основним принципам законодавства цієї держави (п. З ст. 15 Договору з Алжиром 1982 p.; п. «с» ст. 49 - з Югославією 1962 p., інші). Рішення може бути визнано та виконано, якщо це не суперечить або не може завдати шкоди публічному порядку держави, де воно буде визнане або виконане (п. З ст. 15 Договору з Іраком 1973 p.; п. 5 ст. 21 - з Китаєм 1992 p.). Норми деяких міжнародних договорів передбачають умову, за якої слід враховувати громадянство сторін по справі, вирішуючи питання про визнання іноземних судових рішень (наприклад, статті 21, 23 Договору з Фінляндією 1978 p.).

Підстава стосовно дотримання правил про розмежування компетенції судів різних держав, яку містить більшість міжнародних договорів про надання правової допомоги, повинна бути відтворена у всіх міжнародних договорах, які укладені та які укладатимуться Україною у майбутньому. Це дозволить певною мірою вирішити проблему паралельного провадження у судах різних держав.

Аналізуючи норми міжнародних договорів, можна зробити висновок, що тексти деяких з них поряд із загальними нормами про підстави (умови) визнання рішень іноземних судів містять спеціальні норми про підстави (умови) визнання рішень немайнового характеру, які не потребують виконання (наприклад, ст. 25 Договору з Албанією 1958 p., ст. 48 - з Польщею 1993 p., ст. 52 Мінської конвенції 1993 p.). Якщо ж у договорах таких спеціальних норм немає, до визнання зазначених рішень застосовуються загальні підстави (умови) визнання рішень іноземних судів, які потребують виконання.

Міжнародні договори про правову допомогу, поряд з підставами (умовами) визнання та виконання іноземних судових рішень, визначають процесуальний порядок такого визнання та виконання. Переважно договори відсилають до національного законодав­ства держави, на території якої визнаватиметься іноземне судове рішення. Однак, в деяких договорах зазначено, що рішення по справах про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним визнаються в державах без подальшого провадження (ст. 25 Договору з Албанією 1958 p.).

В Україні процесуальний порядок визнання та виконання іноземних судових рішень регулює ЦПК України. Він визначає: а) органи, які компетентні розглядати клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень іноземних судів та кло­потання про визнання рішень, які не потребують примусового виконання; б) порядок подання клопотання та їх розгляд судами; в) постановлення процесуального документа, яким завершується надання дозволу на примусове виконання іноземного судового рішення чи у якому міститься відмова у виконанні, а також процесуального документа, яким завершується розгляд клопотання про визнання рішень, що не потребують примусового виконання.

Сьогодні в Україні органами, які компетентні розглядати клопотання про визнання та виконання рішень іноземних судів є суди за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника, а якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або місце проживання (перебування) або місцезнаходження боржника невідоме,- за місцезнаходженням в Україні його майна.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень іноземних судів та клопотання про визнання рішень, які не потребують примусового виконання, подаються у порядку, передбаченому міжнародними договорами України. Таке клопотання можна подати безпосередньо до відповідного компетентного суду договірної держави, на території якої рішення має бути визнане і виконане або тільки визнане, або за посередництвом суду, який розглядав справу в першій інстанції (ст. 50 Договору з Молдовою 1993 p., ст. 51 - з Польщею 1993 p., ст. 53 Мінської конвенції 1993 p.). Клопотання про дозвіл на виконання рішень подається до суду, що виніс рішення по першій інстанції, а той, своєю чергою, надсилає його до суду, компетентного винести рішення у клопо­танні (ст. 41 Договору з Грузією 1995 p., ст. 43 - з Литвою 1993 p., ст. 41 - з Естонією 1995 p.).

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повинно містити: 1) найменування стягу­вана або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження; 2) найменування боржника, зазначення його місця проживання (перебування) чи місцезнаходження, або міс­цезнаходження його майна в Україні; 3) мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи передбачені між­народними договорами України. Переважно це є: 1) рішення іноземного суду або його завірена копія; 2) офіційне підтвердження (документ), що рішення іноземного суду набрало законної сили і підлягає виконанню; а по деяких категоріях справ (наприклад, про стягнення аліментів), якщо рішення не набрало законної сили, то додається документ, який підтверджує те, що таке рішення підлягає виконанню до набрання ним законної сили, якщо це не випли­ває із самого рішення; 3) документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не взяла участі у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно із законодавством тієї договірної держави, на території якої рішення було винесене; а у випадку обмеження процесуальної здатності сторони, необхідно подати документ, який підтверджує, що ця сторона була представлена належним чином; 4) документ, який підтверджує часткове виконання рішення на момент його надіслання; 5) документ, який підтверджує угоду сто­рін у справах договірної підсудності; 6) засвідчені переклади кло­потання, а також документів, які до нього додаються на мову тієї договірної держави, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Інколи норми міжнародних договорів поряд з державною мовою договірної сторони передбачають й іншу мову перекладу, наприклад, російську чи англійську (ст. 5 Договору з Молдовою 1993 p., ст. 5 - з Польщею 1993 p.), або російську (ст. 5 Договору з Естонією 1995 p., ст. 17 Мінської конвенції 1993 p.), або англійську (ст. 6 Угоди з Грецією 2002 p.).

Процесуальним документом, яким завершується судовий розгляд є ухвала суду. Залежно від наслідків розгляду клопотання можуть бути постановлені такі ухвали: про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду; про відмову у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду; про визнання в Україні рішення іноземного суду; про відмову у визнанні рішення іноземного суду на території України. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві, боржникові (заінтересованим сторонам) у триденний строк з дня постановлення ухвали. Вона може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ЦПК України.