Поняття визнання та виконання іноземних судових рішень на території україни та коло рішень, які підлягають визнанню та виконанню

Рішення суду є актом правосуддя, який захищає права сторін та охороняє правопорядок у державі. Юридичною підставою рішення є норма матеріального права, яка регулює спірне правовідношення, а фактичною - юридичні факти (дії, події), встановлені судом у судовому засіданні. Таким чином, рішенням суду остаточно вирішується спір по суті, тобто усувається невизначеність правовідношення, і, після набрання ним законної сили, унеможливлюється повторне звернення до суду тієї ж особи (чи її правонаступника) з вимогою про той же предмет і з тих же підстав. Зазначене випливає з ч. 2 ст. 223 ЦПК України за назвою «Набрання рішенням су­ду законної сили». У протилежному випадку повторний розгляд тотожної справи зумовить перегляд винесеного раніше і ніким не скасованого рішення. Результатом повторного розгляду можуть стати два протилежні рішення по одній і тій же справі.

Рішення, постановлене судом України, набирає законної сили відповідно до норм ЦПК України. Набравши законної сили, воно набуває властивості загальнообов'язковості, яка забезпечує реалізацію його положень. Воно стає обов'язковим для всіх органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 14 ЦПК України).

Правовими наслідками рішення, що набрало законної сили по тотожній справі, є відмова судці у відкритті провадження у справі (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) або закриття провацження у справі, якщо таке рішення виявиться під час розгляду спору (п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України). Якщо ж суддя прийняв заяву за наявності рішення, що набрало законної сили по цьому ж спору, і суд роз­глянув її по суті, то суд апеляційної чи касаційної інстанції зобов'язаний скасувати рішення і закрити провадження у справі (ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 340 ЦПК України).

Рішення суду по тотожній справі може бути постановлено не тільки судом України, але й судом іноземної держави. За загальним правилом, дія судового рішення обмежується територією тієї держави, судом якої воно постановлено. Тому само по собі іноземне судове рішення не має правової сили на території іншої держави. Воно отримує її тільки у випадку, якщо процесуальне законодавство певної держави допускає визнання, а у разі потреби й виконання іноземних судових рішень.

Для того, щоб рішення іноземного суду мало правові наслідки на території України, воно повинно бути визнано судом України відповідно до закону чи міжнародного договору. Визнане в Україні рішення іноземного суду, унеможливлює прийняття суддею заяви у цивільній справі від іноземця або зобов'язує суд закрити провадження в справі, якщо таке рішення виявиться під час розгляду спору в суді. У правовій літературі висловлено різні думки щодо змісту поняття «визнання» рішень іноземних судів. Як правило, питання про визнання рішення іноземного суду аналізується окремо від питання його виконання. Визнанням іноземного судового рішення вважають юридичний акт, у результаті якого законна сила цього рішення поширюється на територію держави, в якій воно визнається. Юридичний акт про визнання розглядають як особливу форму дії правової норми, на підставі якої постановлено рішення, що не має виразу, в якійсь процесуальній формі.

У 2001 р. в Україні вперше з'явилось законодавче визначення понять «визнання» та «виконання» рішень іноземних судів. їх тлумачення було відображено у Законі України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2000 р. Відповідно до цього нормативно-правового акта, «визнанням» рішення іноземного суду вважалося поширення законної сили зазначеного рішення на територію України в порядку, встановленому цим Законом, а під «виконанням» рішення іноземного суду - застосування засобів примусового його виконання в Україні в порядку, передбаченому законодавством (ст. 1).

Сьогодні визначення термінології «визнання рішення іноземного суду» міститься у Законі України «Про міжнародне приватне право» від 2005 р. Вона означає поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (п. 10 ст. 1). Визначення поняття «виконання рішення іноземного суду» у згадуваному Законі немає, проте його можна сформулювати враховуючи положення Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Ним можна вважати сукупність дій відповідних органів і посадових осіб, які полягають у застосуванні заходів примусового характеру, на підставах, у спосіб та в межах повноважень визначених законодавством, наприклад, звернення стягнення на майно боржника, тощо.

Отже, визнання іноземних судових рішень означає закріплення за ними загальнообов'язкової юридичної сили на території держави, де вони визнаються. Визнані рішення іноземних судів набувають властивості незаперечності, виключності, а рішення про присудження - ще й підлягають виконанню. Як перші, так і другі стають обов'язковими для службових осіб і відповідних органів держави, суд якої визнав їх. Тому визнання та виконання іноземних судових рішень на території України означає поширення на них загальнообов'язковості у межах України.

Коло рішень, які підлягають визнанню та виконанню на території України, визначається Законом України «Про міжнародне приватне право» від 2005 p., а також нормами міжнародних договорів за участю України (переважно це є міжнародні договори про надання правової допомоги). Так, поняттям «рішення іноземних судів» у Законі охоплюється рішення іноземних судів справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин; вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків; рішення іноземних арбітражів; рішення інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ. Всі зазначені рішення повинні набрати законної сили (ст. 81). Крім цього, згідно з нормами ЦПК України рішення іноземних судів поділяють на такі, що підлягають примусовому виконанню, та такі, що не підлягають примусовому виконанню (розділ VIII).

Міжнародні договори зазначають, що визнанню підлягають рішення установ юстиції з цивільних, сімейних та трудових справ майнового і немайнового характеру; мирові угоди, затверджені судом; вироки в частині відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У деяких міжнародних договорах поняття «рішення» охоплює також рішення органів юстиції у господарських справах; рішення інших органів, до компетенції яких належить вирішення цивільних і сімейних справ - акти нотаріату, органів реєстрації громадянського стану та органів опіки і піклування. У будь-якому разі рішення повинно бути винесено від імені держави судом чи іншим органом, на який державою покладено обов'язок вирішення цивільних справ. Таке широке визначення поняття «рішення» сприяє більш повному захисту суб'єктивних прав та інтересів особи.

У міжнародних договорах терміни «рішення» та «судове рішення» можуть тлумачитися однаково для установ договірних держав, як це є, наприклад, у ст. 41 Договору з В'єтнамом 2000 p., статті 2, 45 Договору з Македонією 2000 p., або по-різному для кожної договірної сторони, як це є, зокрема, у ст. 17 Договору з Китаєм 1992 р. Таким чином, вирішуючи питання про те, чи акт іноземної установи підлягає визнанню та виконанню як судове рішення, необхідно звернутися до тексту міжнародного договору.

Отже, коло рішень, визнання яких на території України має правове значення для іноземців чи інших заінтересованих осіб, визначається у нормативно-правових актах України, а також у міжнародних договорах за її участю.