Визначення міжнародної підсудності спорів у нормативно-правових актах України

Відповідно до ст. 414 ЦПК України «Підсудність судам України цивільних справ по спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації, а також у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна зі сторін, які беруть участь у справі, проживає за кордоном» міжнародна підсудність в Україні визначається за її законодавством. Насамперед мова йде про норми ЦПК та ГПК України, а також про норми Закону України «Про міжнародне приватне право» 2005 р. Норми цивільного процесуального законодавства визначають підсудність за місцем знаходження відповідача, за вибором позивача, за місцем виконання договору. Встановлено правила вибору підсудності, норми про договірну та виключну підсудність, підсудність кількох пов'язаних між собою вимог. Так, згідно зі ст. 109 ЦПК України за назвою «Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача» діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб - в суд за їхнім місцезнаходженням. Щодо підсудності справ господарським судам України, то слід зазначити, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача (ч. 2 ст. 15 ГПК України). Господарські суди не приймають до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України, крім випадків передбачених законодавством України чи міжнародними договорами за участю України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює підстави визначення підсудності справ судам України. Так, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з «іноземним елементом» у випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених правилами про виключну підсудність; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст. 76).

Зазначена норма є диспозитивною і не містить вичерпного переліку правових підстав визначення підсудності справ судам України. Саме тому до таких підстав можна віднести ухвалу судді Верховного Суду України, що приймається за клопотанням позивача, про підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також про підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК України).

Як зазначалося, господарські суди не приймають до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких є за межами України. Виняток становлять випадки, передбачені законодавством України, а також, коли міждержавними договорами чи угодами України передбачено інше, як, наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість), за винятками, викладеними у пунктах 3 і 4 ст. 4 зазначеної Угоди. Якщо сторони домовилися вирішити спір у господарському суді України, підсудність справи визначається за загальними правилами територіальної та предметної підсудності.

Господарські суди України можуть вирішувати спори за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності у межах їх підвідомчості та підсудності за правилами, встановленими процесуальним законодавством України. Але при цьому норми чинного законодавства не гарантують виконання рішення на території іншої держави, оскільки воно залежить від наявності міжнародного договору про виконання рішень такого суду, або виконання іноземною державою такого принципу міжнародного цивільного процесу як взаємність.

Законодавство України допускає договірну підсудність. Змінити міжнародну підсудність можна угодою сторін у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 2 ст. 8 Кодексу торговельного мореплавства України), або в разі виникнення спору із зовнішньоторговельної угоди (ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Відповідно до ст. 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. спори між інозем­ними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Усі інші спори підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у т. ч. за кордоном.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює виключну підсудність справ з «іноземним елементом» судам України. Так, підсудність є виключною у справах якщо: нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав у ній місце проживання; спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України. В інших випадках, визначених законами України (ст. 77). Зазначений перелік також не є вичерпним.

Нормативно-правові акти передбачають виключну підсудність господарському суду спорів, зокрема тих, що виникають з договору прямого міжнародного залізничного перевезення і повітряного сполучення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту. Відповідно до ст. 16 ГПК України такі спори вирішує господарський суд за місцем знаходження органу транспорту.

При виникненні труднощів у застосуванні норм щодо підсудності спорів суди керуються, крім зазначених статей законодавства України, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Крім цього, відповідно до Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 22 травня 2002 р. № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. В інтересах юридичної особи чи відособленого підрозділу, уповноважено­го на звернення до господарського суду від імені юридичної особи, прокурор не має права пред'являти позов. Звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачено чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України не допускається (п. 2.2 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України»; п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 7 квітня 1994 р. № 01-8/237 «Про деякі питання застосування чинного законодавства при вирішенні спорів»).

До речі, законодавство деяких держав, наприклад Азербайджанської Республіки, передбачає обов'язкову участь прокурора при розгляді економічними судами спорів за участю іноземного підприємства чи якщо сума позову вираховується в іноземній валюті (наказ Генерального прокурора Азербайджанської Республіки від 11 січня 1994 p.).