Соціальна і політична організація Спарти.

Політичний устрій Спарти. Спарта — була державою з чітким соціальним поділом. Населення Спарти поділялося на клас вільних громадян та клас невільників (ілотів). До аристократії належали гомеї — повноправні громадяни (саме їх найчастіше називають спартанцями й спартіатами) та парфенії — нащадки дітей незаміжніх спартанок. До народу належало кілька категорій громадян, що володіли лише частиною громадянських прав. Соціальні аспекти спартанської держави. Спартанець міг користуватись найвищим привілеєм, який міг мати еллін у ті часи — статус вільної людини, більш того, він був аристократом, у системі де не було більш-менш родовитої людини. Але одночасно спартанець виховувався з думкою, що він живе лише для свого міста-держави, зміст його життя — служіння Спарті. Він в разі потреби повинен захистити свою землю, і продовжити рід, щоб було кому захистити Спарту у майбутньому. Громадянин, що дожив до старості, брав участь у війнах з ворогами Спарти, і сплодив нащадків, повністю виконав свій обов'язок перед полісом.Так, задовго до двадцятого століття з його тоталітарними державами, існувала країна, де окрема людина була гвинтиком політичної системи. Спарта була найкращим прикладом тоталітарної держави — усі повинні були жити бідно, без жодної приватної власності; усі мали чітко прописані у громадському і особистому житті обов'язки; рівність була навіть у сфері гастрономії — усі повинні бути споживати несмачну їжу (для воїна їжа, це лише забезпечення тіла енергією).Спартанці становили непереможну армію. Суворе дотримання дисципліни забезпечувало військову перемогу над тими, хто сумнівався у здатності Спарти відстояти свої політичні інтереси. Однак Спарта була закладником власного успіху, спартанці зробили те, що Тойнбі називав tour-de-force. Детально розроблена система гарантовано продукувала воїнів, для армії, що не знала поразки. В той же час та сама система привела до занепаду, оскільки не дозволяла адаптуватись до нових умов. Євґенічна програма, що дозволяла залишати лише сильних дітей, і статева політика призвели до систематичного зменшення населення Спарти. Сусіди, запозичивши деякі елементи у спартанців, але відмовившись від системи вцілому, змогли створити боєздатні армії, і одночасно зберегли для себе можливість розвиватись у культурному і політичному плані.

20. Соціально-економічний і політичний розвиток Аттики в IX-VIII ст. до Р.Х. Результатом успіхів господарювання,поліпшення умов житті призвели до збільшення населення Афін(збільшення джерел питної води,ремесло робова знать. Афіни стали протомістом,а не родовим селищем – призвело до об*єднання навколо нього общин Аттики – винойкізм Тесея. Процес об*єднання Аттики спостерігався двічі:спочатку ще до занепаду мінойсько –ахейської цивілізації,коли й могла розгортатись діяльність Тесея і вдруге – в післяміграційну добу(8 ст.),хоче Елевсін – центр несінойкованої Греції залишався незалежним від Афін аж до (7 ст). Заключним етапом стало приєднання дванадцятиграддя Кекропа і приєднання Елевсіну та утвердження Афін як центру усієї Аттики. Ятесей ходив по общинах-демах з закликом приєднатись. Бідняки погоджувались,багатим дава гарантії ліквідувати владу,не підкорятись владі басилевса.Становлення аф.поліса як такого.Ідеалогічним обгрунтуванням об*єднання була релігія,змішували місцеві культи.(започатковано Афінеї,Ясінойкії та Панафінеї(оформити єдність співобщинників та утвердити владу Афін. За Плутархом стався розподіл на соц-групи:евпатридів(«нащадки благородних батьків»,геоморів(землевласників),деміургів(ремісників),агройків(господарство). Утворення навкрарій – військово-територіальних округів(крок до територіального поділу,а н еродового). Реформа влади:ліквідація булевтереїв та прітанеїв,де засідали місцеві органи влади,їх замінили органи влади,що розташовувались в Афінах).. Проте компромісу не було досягнуто,реальна влада в руках аристократії,війна – справа краще озброєних,піднесення аристократії – обмеження влади чотирьох філобасілевсів.

21.Боротьба демосу зі знаттю. Кілонова смута і закони Драконта. криза патріархального общинного устрою в Аттиці проявилася у зростанні майнового розшарування і в змінах менталітету суспільства; у зміцненні приватновласницьких відносин і вивільненні особистості з-під гніту (але й з-під опіки!) общинно-родової організації; у зростанні індивідуалізму і послабленні дії родових зв’язків та інститутів. “Кілонова смута” стала поштовхом для активізації пошуків шляхів подолання кризи, а невіра змовників у дійовість клятви — ще одним свідченням глибини кризи традиційного общинного укладу, несформованості поліса: у ранньоархаїчному суспільстві, в якому виникає ритуал клятви, вона мала б бути дійовим гарантом дотримання умов заключених угод і виступати важливим засобом регулювання міжособистісних взаємин. Попри всю курйозність смути, вона показала внутрішню нестабільність афінської общини, засвідчила посилення аристократичного агону, його зорієнотованість на здобуття одноосібної влади в народжуваному полісі. Нестабільність афінської общини призвела до ослаблення її військового потенціалу, здатності протистояти зовнішньому ворогові, і, — як результат, — до втрати ряду зовнішньополітичних позицій. Загострення відчуття постійної загрози з боку зовнішніх ворогів — це, і багато інших обставин, призвело до активізації пошуків способів подолання кризи, прискорення темпів внутрішньої консолідації, самоусвідомлення, самоідентифікації афінян. Поляризація різних соціо-професійних груп в умовах ще не втраченого почуття та реального статусу свободи сприяла кращому усвідомленню кожною з них власних потреб і інтересів. Неможливість ліквідації цих соціо-професійних груп визначила напрямок консолідації — через поєднання інтересів соціально-професійних груп і окремих особистостей у межах одного організму, однієї общини громадян, поліса; через суспільно-політичний компроміс, умови якого визначалися в громадянській боротьбі. Суспільно-політична, громадянська боротьба, попри весь її драматизм, вже сама по собі була явищем самоцінним і унікальним у світовій історії. Вона переносила центр ваги життя з питань матеріальних “в сферу громадянських і політичних ідей і вперше за життя людства розкрила перед ним новий світ громадянського життя у властивім значенні цього слова”. Агон, змагання афінських аристократичних родів, в яке поступово втягувалася й маса простого народу, стало, очевидно, першим проявом такої суспільно-політичної боротьби, а можливо — і її підгрунтям. У цьому агоні перемогу отримує той, хто гостріше відчує політичний момент, хто точніше сформулює актуальні питання і запропонує ефективні способи їх розв’язання. Найактуальнішим з цих питань стало питання подолання наслідків кризи патріархального общинного устрою, які загрожували: демосу — втратою економічної, політичної та особистої свободи, знаті — можливістю тиранії, соціальними вибухами та моральним осудом, а всій общині — внутрішніми усобицями та втратою здатності захиститися від зовнішніх ворогів. Раціональне осмислення наслідків кризи спонукало її головного винуватця, аристократію, зробити крок назустріч демосу, здійснити спробу досягнення суспільно-політичного компромісу, реалізованого у формі першопочаткової законодавчої реформи. “Закони Драконта” робиться висовок, що кодифікація законів була примітним кроком у розвитку Афін. Делегування “права на кров” общині, — захист общиною приватної власності і самих власників (тобто однієї частини суспільства від іншої), — позначало не тільки успіхи в подоланні пережитків патріархального укладу — це було й певним кроком до набуття афінською общиною нових ознак державності, до перетворення її на общину-державу, общину громадян, громадянську общину, поліс.Разом з тим, запис діючого права створював можливість для його критики, а отже — і розвитку: у боротьбі в тому числі й за подальший розвиток законодавства, з критики записуваних норм і виростає остаточно афінська громадянська община, афінський поліс.

 

22.Реформи Солона. У процесі боротьби народу зі знаттю виявилося, що їх сили приблизно рівні. Було вирішено обрати посередника айсимнета, і доручити йому управління полісом та видання нових законів. З цією метою, а також для завоювання острова Саламін в 594 р. архонтом був обраний Солон.Реформи можна поділити на економічні та політичні. Головна економічна реформа Солона називалася сейсахтеєю (складання тягар), тобто прибирання боргових каменів із заставлених земельних ділянок бідняків. Беручи позику під заставу бідняки часто потрапляли в боргове рабство. Солон скасував борги селян, повернув їх заставлені ділянки, та відмінив боргове рабство. Розпочася навіть розшук проданих за межі держави. Практичним значенням реформи було збільшення кількості середніх землевласників, яки стали соціальною опорою Афін. Були проведені зміни в монетній системі. Солон видав закон про свободу заповітів, який затверджував приватну власність на землю та дозволяв робити родові володіння. Солон заборонив вивіз хліба з Аттики та заохочував вивіз оливкової олії. Заохочування вирощування маслин, винограду, провів заходи щодо врегулювання водопостачання на території Аттики. Економічні реформи сприяли перетворенню Аттики з країни хліборобства в країну, де головне місце займали високоінтенсивні садово-городні культури зі значною часткою товарної продукції. З метою заохочення і розвитку ремісничного виробництва Солон ввів закон, за яким син міг відмовити в допомозі пристарілому батьку, якщо той не навчив його ремеслу. Була проведена уніфікація одиниць мір та ваги. Ліквідовувалися місцеві та родові міри. З метою полегшення зовнішньої торгівлі стара егінська система була замінена на поширену евбейську грошову систему. Це також призвело і до зменшення майнового цензу, так як евбейський талант був легшим за егінський. Коло афінського громадянства розширилось за рахунок малоїмущих осіб. З метою збільшення політичної ваги ремісників Солон поповнив їх метеками(іноземцями), які отримали громадянські права. Логічним завершенням перетворень Солона стали його соціально-політичні реформи, найважливіша - тимократія (тиме - майновий ценз). Пануюче становище евпатридів забезпечувалося геннекратією - зайняття посад завдяки привілею народження. Солон встановив привілей майнової та громадської служби - тимократію.Населення було поділено на 4 класи (в основі прибуток з земельної ділянки). 1 розряд (пятисотмірники)- ті хто отримували прибуток 500 медимнів(1 медимн-50 л) Вони утримували 48 державних військових кораблів). 1 розряд (трьохсотмірники) - 300 медимнів, вони повинні були служити в кінноті. 3 розряд (зевгіти)- прибуток 200 медимнів, вони служили в піхоті (гопліти). Всі інші громадяни зараховувалися до 4 розряду - фетів, вони служили у легкоозброєнній піхоті. Представники перших 3 розрядів могли займати вищі державні посади, а фети мали можливість брати участь у народних зборах.Таким чином поділ за майновим цензом вплинув і на підвищення обороноздатності полісу. Вищим джерелом влади, сувереном права, за реформами Солона визнавався народ,а політичним органом народні збори(еклесія)-в яких брали участь усі дорослі громадяни. Була створена нова демократична рада - буле, яка складалася з 400 представників, обраних з родових філ, з кожної з 4-х філ по 100 представників. Вона була дорадчим органом, що готував рішення на народні збори. Був введен новий судовий орган - суд присяжних - геліеї. Судді обиралися по філах з усіх 4 разрядів. Їх функції були обмежені розглядом цивільних та кримінальних справ, доглядом за діяльністю посадових осіб. Для керівництва фінансами поліса було запроваджено посади скарбників. Помер Солон в 559 р. Але закони не припинили політичної боротьби. Їх значення в тому, що вони відкрили шлях для формування державного устрою Афін, як поліса і заклали основи демократії.Хоч боротьба демосу і знаті продовжувалася і після реформ, але набула нової якості.

Тиранія Пісистратидів.

Економічний розвиток Афін при Пісистраті привів бо зростання демократичних елементів, для яких стала обтяжлива тиранія і вони її скинули. Відкриті виступи проти неї почалися після смерті Пісистрата(527до.н.е.), коли правили його сини Гіппій і Гіппарх. Пісистради запровадили розкішний двір. І це викликало обурення народую. Перша сроба їх скинути виходила з аристократичних кіл і носила форму змови. Змовникам, Гармонію й Аристогітону, вдалося вбити Гіппарха. Гармонія було вбито під час нападу, а Аристогітона було страчено згодом. На чолі наступного руху постав Клісфен, з роду Алкмеонідів. Він уклав союз зі спартанцями які ворогували з Аргосом і Фессалією, союзниками Гіппія. До рук змовників потрапили діти Гіппія яких він таємно відправив за кордон. Для їхнього врятування він пожертвував своєю владою і забов’язався покинути Аттику. Почалось із боротьби трьох угрупувань(паралії(Магекл),педіеї(Лікург),діокрітеїв(Пейсістрат). Пейсістрат – виходець із роду Нелеїдів(сина бога посейдона і батька Нестора – нЕлея). Влаштував виставу –поранив ебе. Арістіон висунув пропозицію дати йому особисту охорону. Солон здогадувався про плани Пісістрата.560 р.до р.х. – встановив тирнію,вдруге був повернений за ініцативи Мегакла після 12-річного вигнання.. Порушив угоду з Мегаклом,знехтував його дочкою,змушений утікати. На сімейній раді в Еретреї було вирішено продовжувати тиранію,за це виступив Гіппій.Пейсістрат навербував військо з Фів і Аргосу,виграв від Алкмеонідів у 532 р.-захопили Марафон-вирішальний бій біля храму Афіни-Пейсістрат виграв від Алкмеонідів.Суть тиранії:заохочує с.г.,надає дешевий кредит для започаткування власного с.г.,ремесло і торгівля,пожвавлення економіки,експорт кераміки,маслинові олії і вино.карбується монета і торгівля,ворожа зовнішня політика О.Саламін(клерухія),Мегара,о Наксос,введено великі Діонії,змагання(агон,поетів),покровитель мистецтва,було записано і відредаговано поеми Гомера. 527 р. Влада у Гіппя та Гіппірха- до 509 р.. Змовва вбити Пейсістратидів від час Панафіней,Гіппарха вбили,Гіппій вцілів. Тираноборці Гармодій(його порубано мечами)І Арістогітон (піддано тортурам,а він називав ім*я прибічників тиранів). Між 523-514 р. Повертається рід Алкмелнідів з Клісфеном. 510 р. –експедиція,що висадилась у Фалероні проти Гіппія. Друга експедиція проти нього на чолі з Клісфеном.

 

24.Ліквідація тиранії в Афінах. Реформи Клісфена.

Після першої спроби,аристократів Гармодія і Аристогітона, скинути тиранів пісистратидів (Гіппія і Гіппарха.сини Пісистрата),наступний рух очолив Клісфен, з роду Алкмеонідів. Уклавши союз зі спартанцями на чолі з царем Клеоменом, які ворогували з Аргосом і Фессалією, союзниками Гіппія, спромігся вигнати Гіппія і його сім’ю з Аттики. Після вигнання Гіппія в Афінах спалахнула політична боротьба. Проти демократів об’єдналися всі консервативні елементи, стара знать і прихильники Пісістрада на чолі з Ісагором. Спартанці також перейшли на сторону Ісагора.Клісфен змушений був втікати з Афін. Афінські олігархи і спартанський цар зробили спробу відмінити Солонівську конституцію і встановити олігархічне правління. Але афіняни повстали і вигнали Ісагора і його прихильників.

У 507р.до.н.е. повернувся Клісфен і провів ряд реформ, ікі знищили залишки родовогу ладу і остаточно затвердили державу у формі демократичної республіки.

Першою реформою була адміністративно-територіальною. Поділив Аттику на 3 округи: 1)місто Афіни з передмістям; 2)внутрішня область 3)берегова смуга. Кожен округ складався з 10 частин-тритій.3 тритії складали одну філу. На чолі філи стояв філарх. Філи поділялись на сільські округи – деми на чолі з демерхами(старостами). У 18р. афінський громадянин заносився виборним демархом у громад. І у військові списки, зараховувався в ефеси, тобто оголошувався повнолітнім.з 20р. отримував всі громад. Права.Кожний громадянин міг бути вибраний за жеребом вчлени новоствореної Клісфеном Ради 500 (буле). Кожна з філ обирала до ради по 50 чол.

Було реорганізоване військове командування. На чолі ополчення була поставлена колегія десяти стратегів, які обиралися по одному від кожної філи.

Запровадив остракізм (суд черепків).Щорічно навесні спец. Зібрання вирішували, чи потрібно проводи остракізм, тобто, чи немає серед громадян людини, небезпечної для існування устрою. Якщо такі знаходились, то скликали повторні збори у складі 6000 громадян, кожен з яких писав на черепку (остракон) ім’я того хто небезпечний для держави.засуджений виганявся з Аттики на 10р.

Законодавство Клісфена відіграло досить значну роль в історії Афінської держави. Як заключний етап реформ, розпочатих Солоном. Саміж греки вважали Клісфена родоначальником грецької демократії.

 

25.Причини греко-перських воєн. Їх періодизація. Ілля Пригожин(«точка біфуркації») – вирішувався європейський шлях розвитку. Формування грецьких полісів, що супроводжувалося бурхливими соціально-політичними потрясіннями, завершилося до кінця VI ст. до н. е.. Внутрішнє становище в Балканської Греції стабілізувалося, в численних полісах пожвавилася господарська життя, зміцнилося політичне становище середніх прошарків громадянства, створилися умови для розвитку культури. Однак наприкінці VI ст. дон. е.. грецьким полісам стала загрожувати сусідня могутня держава Ахеменідів. Величезна персидська монархія оправилася від серйозних потрясінь і міжусобних воєн, які спалахнули після смерті Камбіза. Серією економічних і військово-адміністративних реформ Дарію I вдалося зміцнити внутрішнє і зовнішнє становище Перської імперії, яка перетворилася в кінці VI ст. до н. е.. у світову державу. Захопивши грецькі міста Малої Азії і острови східній частині Егейського моря, перська правляча верхівка стала розробляти плани підкорення полісів Балканської Греції.Грецькі поліси були розвиненими торгово-ремісничими містами, досить населеними, з високою культурою і тому могли принести перської скарбниці і правлячій верхівці різноманітні вигоди. До того ж захоплення Балканської Греції був важливий зі стратегічної точки зору, оскільки віддавав в руки великого царя всі Східне Середземномор'я. Балканським полісами перси несли загрозу самому їхньому існуванню, їх намітилося шляху розвитку як полісних організмів з інтенсивною економікою, активної політичної життям громадян, з самобутнім стилем життя і культури. Отже, агресія перської держави, що підігрівається позірної слабкістю жертви, з одного боку, і природна потреба в захисті самих основ свого існування з боку греків - ось найбільш глибокі причини греко-перських воєн, що потрясли Східне Середземномор'я в першій половині V ст. до н. е.. і що зробили величезний вплив на розвиток грецького товариства і його культури. Ось чому назріла війна грецьких полісів з персидською державою розглядалася не як звичайне військове зіткнення, а як боротьба двох світів. У ході греко-перських воєн вирішувалася доля грецьких полісів. Це зумовило гостроту військових зіткнень, призвело до мобілізації всіх військово-економічних ресурсів, на полях битв піддалися жорстокої перевірки всі соціальні і політичні установи воюючих сторін. Війна греків з Персією датується 500-449 рр.. до н. е.., тобто це одне з найтриваліших військових зіткнень в світовій історії. Зазвичай в науковій літературі прийнято називати боротьбу греків з персидською державою греко-персідскімівойнамі тому, що військові дії велися не безперервно, а розпадалися наряд військових кампаній, більш-менш тривалих. Таких військових кампаній можна виділити п'ять: 1. 500-494 рр.. до н. е.- повстання Мілета і грецьких міст Малої Азії проти перського ярма. 2. 492-490 рр.. до н. е.-перше вторгнення перських військ на територію Балканської Греції. 3. 480-479 рр.. до н. е.- похід Ксеркса на Грецію - кульмінаційний пункт греко-перських воєн. 4. 478-459 рр.. до н. е.- зміна характеру військових дій, перехід стратегічної ініціативи до греків, звільнення від персів грецьких міст островів Егейського моря і Малої Азії. Посилення афінського військової могутності. 5. 459-449 рр.. до н. е.- військова експедиція Афін та їх союзників в Єгипет і завершення греко-перських воєн. Повстання Мілета і грецьких міст Малої Азії. Грецькі міста Малої Азії були захоплені перським царем Кіром ще в 40-30-х роках VI ст. до н. е.., і на перших порах перси дотримувалися щодо м'якої політики по відношенню до греків, не обтяжували їх податками, мало втручалися у внутрішнє життя, заохочували їх торгівлю з містами Малої Азії та іншими областями обширного перської держави. Однак при Дарій відбулося посилення перської політики щодо грецьких міст. Прагнення до централізації управління призвело до постійного втручання у внутрішні справи греків, у багатьох містах влада була передана перським ставленикам - тиранам, підлеглим сатрапу Малої Азії. Міста були обкладені податками й повинностями. Дарій I надавав явну перевагу фінікійським торговцям, що завдавало серйозної шкоди інтересам греків. У грецьких містах Малої Азії накопичувалося невдоволення перським пануванням, яке ще більше підігрівалося планами перської верхівки із завоювання балканських полісів. Першим проти персів повстав Мілет-найбільший грецьке місто Малої Азії. У 500 р. до н. е.. перська ставленик Арістагор, спираючись на посилилися антіперсідскіе настрої, визнав можливим очолити патріотичні сили. Він склав із себе владу тирана, відновив дію полісних інститутів і закликав жителів Мілета до збройного повстання проти персів. Прикладу Мілета пішли інші іонійські міста, які вигнали царських ставлеників - тиранів - і перські гарнізони там, де вони були. Повсталі міста уклали союз для ведення спільної боротьби з персами. Були послані вісники в усі малоазійські міста з пропозицією долучитися до повстання. Цей заклик був підтриманий всіма містами Малої Азії від Візантія і Халкидоні до Памфілії і Кіпру. Арістагор, на перших порах опинився на чолі повстання, відправився за допомогою в Балканську Грецію. Однак тут його місія виявилася практично безрезультатною: Спарта допомоги відмовила, і тільки Афіни послали невелику ескадру в 20 бойових суден (п'ять суден надіслав місто Еретрія). Повсталі міста створили єдине командування. Ополчення повсталих міст влітку 498 р. до н. е.. напало на Сарди, резиденцію малоазійського сатрапа, зруйнував місто, хоча не змогло взяти Акрополь, де сховався сатрап Артафрен з гарнізоном. У наступному році союзний грецький флот завдав поразки фінікійської ескадрі близько Кіпру. Повстання розросталося й стало представляти вже серйозну загрозу для перського панування у всій Малій Азії. Дарій розумів небезпеку становища, що склалося і вжив рішучих заходів. У Малу Азію були перекинуті додаткові військові контингенти, які разом з наявними в Малій Азії гарнізонами були об'єднані в дві великі армії, які почали боротьбу з повсталими містами на крайніх флангах повстання. Спочатку були приведені до покірності грецькі міста Кіпру та південній частині Малої Азії, потім повсталі поліси в чорноморських протоках (Візантії, Халкидоні, Абідос, Лампсак та ін.) Кільце навколо центру грецького повстання Іонії і Мілета поступово стискалося. Союз повсталих, сам по собі досить пухкий в організаційному відношенні, почав розпадатися. Перси не шкодували золота і щедрих обіцянок для тих, хто покине лави повсталих, і їх «агітація» мала відомий успіх. Персам вдалося завдати відчутної поразки грекам біля міста Ефеса. До 495 р. до н. е.. перси зібрали величезний флот з фінікійських судів (їх було близько 600) і завдали союзному флоту, стягнуто для захисту Мілета, жорстокої поразки при острові Лада. Центр повстання, Мілет, був обложений персами, після майже річної облоги взято в 494 р. до н. е.. і жорстоко зруйнований, жителі перебиті або продані в рабство. Незабаром були приведені до покори і всі інші повсталі грецькі міста. Повстання з самого початку був приречений на невдачу, так як військово-економічний потенціал двох десятків міст і світової держави був непорівнянний, а допомоги від балканських полісів не було. Однак придушення повстання зажадало від Дарія великого напруження сил і часу. Протягом майже шести років греки вели нерівну боротьбу з персами, завдаючи їм відчутних ударів.

26. Перший і другий походи персів проти Балканської Греції. Допомога Афін і ЕретріЇ малоазіатським грекам стала приводом для початку військових дій проти Балканської Греції. 492 р. до н.е- перський полководець Мардоній, зять Дарія, з численним військом, яке підтримувалося флотом, вирушив на Балканську Грецію. Завданням походу Мардонія було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг - обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потрапив у шторм, у результаті якого він втратив біля 300 кораблів та 20 тисяч чоловік екіпажу. Після цього Мардоній, поранений в одній із битв, припинив наступ, обмежившися лише окупацією Фракії. Це було сигналом для балканських греків, оскільки в Персії йшла підготовка до нового, організованішого походу на захід. А військовій експедиції передувало дипломатичне посольство. Дарій у 491 р. до н.е. відправив своїх послів у всі грецькі міста з вимогою "землі і води", тобто повної здачі і покірності. Ряд міст – Егіна, Фіви, Аргос - визнали владу перського царя, але в Афінах посли були кинуті в яму, а у Спарті в колодязь, щоб взяти води скільки завгодно. У відповідь на розправу з послами 490 р. до н.е. Дарій організовує новий похід на Грецію. Головнокомандування у цьому поході Дарій доручив досвідченому полководцю Датісу, а на чолі флоту став син сатрапа Малої Азії, племінник перського царя Артаферн, який відзначився у війні з Мілетом. Боячись повторення афонської катастрофи, флотилія пішла прямим шляхом через Кікладські острови на Афіни. Чисельність армії сягала 24 тисячі чоловік, які були розмішені у 400 кораблях, частина з яких була призначена спеціально для кінноти. Мета походу декларувалась як покарання Афін і ЕретріЇ за допомогу малоазіатським грекам. Перси демонстративно підкреслювали, шо з іншими греками вони воювати не збираються. На своєму шляху вони спустошили о. Наксос, висадилися на о. Делос, де принесли жертву Аполлону, підкреслюючи шанування грецьких святилищ. Афіни не встигли допомогти Еретрії на о. Евбея, яка здалася після 5-6-денної облоги, внаслідок відкриття зрадниками міських воріт. Після цього перси підійшли до Марафонської рівнини, яка знаходилася за 40 км від Афін, і почали висадку своїх військ. Постає питання, чому перси відразу ж не пішли на Афіни: а) Марафон був зручний для дій перської кінноти;б) в обозі Датіса знаходився престарілий афінський тиран Гіппій, який запропонував саме таку тактику;в) прихильники Персії в Афінах не були настільки численними, щоб відразу надати допомогу персам.До Марафону прибуло афінське ополчення разом з платейцями у кількості 10-11 тисяч чоловік на чолі з архонтом-полемархом (виборний правитель, керівник афінського ополчення та відав зносинами з іншими державами) Каллімахом. Але головну роль у битві відіграв стратег Мільтіад (550-488 рр. до н.е.), який добре знав тактику персів, оскільки раніше воював на їхній стороні. Свою молодість Мільтіад провів у м. Херсонесі, бо його предки втекли з Афін від тиранії Пісистрата. Афіняни звернулися за допомогою до спартанців: "Перси уже захопили на о. Евбея м. Еретрію. Тепер вони переправилися через протоку і висадилися в нашій країні під Марафоном. Афіняни просять вас про допомогу. Не допустіть, щоб і наше місто, найстарше в Елладі, стало здобиччю варварів". Спартанці відповіли: "Зараз у нас велике свято на честь Аполлона, під час якого не можна виступати в похід. У допомозі ми вам не відмовляємо, але військо відправимо лише після появи повного місяця". Щоправда, за іншою версією, у Спарті в цей час відбувався виступ ілотів.Серед командування афінської армії не було згоди щодо плану дій. Не менше 8 днів армії займали вичікувальну позицію: греки не розпочинали бій при наявності перської кінноти і чекали спартанців, а перси чекали сигналу з Афін, але у них з'явилися труднощі з питною водою. Тоді перси стали перекидати свою кінноту на кораблі, щоб підійти ближче до Афін. Про це повідомили грецькі розвідники, сигналізуючи щитом. Мільтіад звернувся до воїнів із закликом "або ми накладемо на Афіни гніт рабства, або зміцнимо свободу'', посилив фланги афінської армії до 8 рядів у глибину, залишивши в центрі лише 2 ряди, дав наказ бігом атакувати варварів, що застало персів зненацька. Перси прорвали центр, але грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гопліти у рукопашному бою повністю розбили їх. Афіняни показали себе справжніми героями. Так, брат драматурга Есхіа Кінегір схопився за борт ворожого корабля правою рукою, а коли руку відрубали, встиг схопитися другою, скочив на судно і вбив ворога. Афіняни захопили 7 кораблів. а за даними Геродота, у битві загинуло 192 гопліти (їх імена були перераховані на пам'ятній стелі, встановленій на братській могилі) та 6400 персів (афіняни за кожного вбитого перса дали обітницю принести в жертву козу, а оскільки відразу не в змозі були виконати клятву, впродовж 12 років жертвували по 500 кіз).З "Опису Еллади'' Павсанія (II ст. н.е.) бачимо, шо в Марафонській битві разом з вільними брали участь і раби. За його словами, тоді вперше раби билися разом з еллінами [І, 32]. Після перемоги афінський воїн Філіппід приніс в Афіни радісну звістку про перемогу. "Радуйтеся афіняни - ми перемогли!". - сказав він і впав мертвим. Чому помер найкращий афінський бігун? Перед битвою він збігав через гірський перевал із Афін у Спарту, щоб просити союзників про допомогу. Подолавши за два дні більше 200 км, гонець повернувся і, не відпочивши, взяв участь у битві з персами. Можливо, був навіть пораненим, а потім побіг в Афіни.Одразу ж після битви афіняни повернулися до рідного міста і зустріли перський флот, який затримався ще в Еретрії, для того щоб взяти полонених. Побачивши готовність захисників міста дати відсіч перси не посміли атакувати Афіни і повернули назад. 2000-ий спартанський загін через три дні уже був в Аттиці, але до початку бою не встиг, хоча вирішив пройти до Марафону.Павсаній в "Описі Еллади" розповів про картину, присвячену марафонській битві, яку намалював на афінській агорі (міській площі) Полігнот. А в загальногрецькі святилища - Олімпію і Дельфи були відправлені багаті подарунки із захопленої здобичі. Перемога мала величезне моральне значення, бо сталася тоді, коли багато грецьких міст готові були підкоритися персам і навіть в Афінах готувалася зрада. У свідомості наступних поколінь Марафонська битва залишилася як перемога еллінської свободи над східним деспотизмом, свідомого громадянина-патріота над вірнопідданим рабом перського самодержця.Хоча тиранії і не були відновлені, контроль над малоазійськими містами став суворішим. Обезлюднення міст і розорення їх жителів при збереженні попередньої суми податків призвело до погіршення становища місцевого населення. Поразка Мілета надзвичайно вразила афінян, які вважали його братнім містом. На сцені афінського театру йшла трагедія Фрініха "Взяття Мілета", і глядачі при вигляді нещасть ридали. Автор трагедії за нагадування про близькі нещастя був оштрафований на 1000 драхм. Придушення малоазіатського повстання не змінило планів Персії, яка намагалася:1. Затвердити свою владу в районі Егейського моря.2. Підкорити собі другу частину грецького світу - Балкани, бо її панування над греками в Малій Азії не було надійним.3. Контролювати всі торговельні шляхи у Східному Середземномор'ї.4. Відновити володіння Фракією, яка відпала під час повстання малоазіатських греків.Усі військові дії греко-перського конфлікту поділялися на 5 військових кампаній:1. 500-494 рр. до н.е. - повстання грецьких міст Малої Азії.2. 492-490 рр. до н.е. - перші походи персів на Балканську Грецію.3.480-479 рр. до н.е. - похід Ксеркса (кульмінаційний пункт війни).4. 478-459 рр. до н.е. - зміна характеру війни, перехід стратегічної ініціативи до греків; звільнення грецьких міст Малої Азії та Егейського моря.5. 459-449 рр. до н.е. - військові експедиції Афін та Їх союзників в Єгипет І закінчення війни.На півночі та північному заході Балкан (Македонія і Епір) жили племена, які знаходилися на стадії родового ладу, хоча знали техніку обробки металу. Щоправда, із суто технічного погляду їхня зброя поступалася мікенській. Наприкінці XIII ст. до н.е. варварський світ через невідомі нам причини прийшов у рух. Безліч племен попрямували на південь, у багаті і процвітаючі райони Середньої Греції і Пелопоннесу. Мікенська цивілізація зазнала страшного удару, від якого вже не могла оправитися. Швидкий розпад мікенських держав пояснювався не стільки силою натиску північних варварів, скільки слабкістю їхньої внутрішньої структуриОсновна маса варварських племен, які брали участь у нападі, очевидно, не утрималася на захопленій ними території (спустошена країна не могла прогодувати таку кількість людей) і повернулася на північ. Лише дорійці залишилися в Пелопоннесі (Арголіда, Ахайя, Еліда, Лаконіка, Мессенія).

27.Похід Ксеркса. Фермопіли, Саламін і Платеї. ВТОРГНЕННЯ КСЕРКСА ДО ГРЕЦІЇ. Минуло десять років, але пер­си не відмовилися від свого наміру за­воювати Афінську державу і Спарту. Величезне перське військо разом із флотом рушило на Грецію знову. На чолі його стояв син Дарія — цар Ксеркс. Крім персів у цьому війську були воїни з раніше підкорених зе­мель. ПЕРЕПРАВА КСЕРКСА ЧЕРЕЗ ГЕЛЛЕСПОНТ. Цар Ксеркс наказав майстрам навести переправу через морську протоку Геллеспонт у Малій Азії (нині — протока Дарданелли), щоб армія могла перейти до Греції.Коли мости були готові, зірвалася буря і зруйнувала їх. Багато воїнів потонуло. Цар Ксеркс дуже розгнівався. Щоб покарати не­слухняне море, він наказав побити Геллеспонт батогами, а потім закувати його в кайдани. Кат триста разів ударив по хвилях бато­гом, а потім опустив у воду залізні кайдани. Після цього кораблі розташували один біля одного у вигляді моста, і по ньому перське військо переправилося до Греції. БИТВА ПРИ ФЕРМОПІЛАХ. Багато грецьких полісів об'єдналося для боротьби з персами. Очолила їх Спарта.Вороги уже завоювали Північну Грецію і наближали­ся до Середньої Греції. Спартанський цар Леонід зі своїми воїнами захищав Фермопільський прохід, яким тільки й можна було потрапити з Північної Греції в Се­редню. Він збудував упоперек проходу кам'яну стіну. Ко­ли Ксеркс підступив до Фермопіл, він відправив до греків послів з вимогою скласти зброю. Цар Леонід відповів ла­конічно, як і личило спартанцю: «Прийди і візьми» (зброю). Другий посланець Ксеркса хотів налякати греків військовою силою персів. Він сказав: «Наші стріли і списи закриють від вас сонце!» Леонід відповів: «Ну що ж, будемо битися в затінку!»Кілька днів треки мужньо захищали прохід. Але знайшовся зрадник, який провів персів окружними стежками, і вони вдарили в спину спартанцям. Коли пар Ле­онід побачив, що вороги оточили їх з усіх боків, він наказав усім грекам відступити. Біля себе він залишив тільки триста спартанців, які били­ся до кінця. Всі вони полягли у нерівному бою, захищаючи батьків­щину, волю і незалежність. Це ста­лося у 480 р. до н. е.Через багато років греки похова­ли їхні кістки в братській могилі, а зверху поставили пам'ятник у ви­гляді лева з таким написом:Подорожній, повідай спартанцям про нашу загибель: Вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли. ПЕРСИ У СЕРЕДНІЙ ГРЕЦІЇ. Через Фермопільський прохід перси прорвалися у Середню Грецію. Во­роги нищили все на своєму шляху. Вони рубали сади і виноградники, спалювали у полі хліб, руйнували храми, грабували та вбивали. Поло­нених греків перси продавали в раб­ство. Коли греки отримали звістку про поразку при Фермопілах, вони вивезли все населення Аттики — старих батьків, жінок та дітей — на кораблях через море на острів Саламін. З острова було видно, як горять Афіни, підпалені персами. СТРАТЕГ ФЕМІСТОКЛ. Греки були готові до другого вторгнен­ня персів. Перепочинок у десять ро