Культура у VІІІ-VІ ст. до Р. X.

VIII-VI століття до н. е.. були періодом значного піднесення культури стародавньої Греції. Багато в чому ця культура була заснована на досягненнях старих рабовласницьких держав Сходу. До початку, VIII ст. чи, може, до більш раннього часу належить виникнення грецького алфавіту, заснованого на застосуванні фінікійських знаків. У VII-VI ст. починається запис міфів грецької старовини, звичаєве право поступово відтісняється письмовим законом, літературна творчість вступає в новий період свого розвитку, з'являються перші наукові твори, відомі нам, правда, тільки в уривках, виникає матеріалістична філософія, ворожа ідеалізму і релігії. VIII-VI ст. до н. е.. був початок наукового дослідження природи. Релігія олімпійських богів піддається критиці. Вперше народжується думка про те, що не людина є створення божественних сил, а, навпаки, боги створені людської фантазією за образом і подобою самої людини. Примітивними залишалися і подання про форму землі. За Фалеса, земля мала форму плоского диска, плаваючого на поверхні безмежного океану. За Анаксімену, плоска земля має форму стола, за Анаксімандра, земля - це циліндр. Не існувало правильного пояснення і таких явищ, як затемнення сонця і місяця. У період VIII-VI ст. до н. е. в так званих «гомерівських гімнах» зустрічаються окремі епізоди жанрового характеру. У подальшому розвитку грецької літератури усе більш чітко виступає повсякденне життя, особистість з її інтересами і потягами. Чудова поема Гесіода «Праці і дні» описує побут грецького суспільства з точки зору простого хлібороба, який страждає від свавілля багатих і сильних. З гіркотою говорить Гесіод про зловживання знаті, порівнюючи становище беотійского селянина з долею соловейка, який потрапив у пазурі яструба. Ідеал самого Гесіода - чесна праця простих людей. Поема містить господарські поради та моральні повчання. До розглянутого періоду належить виникнення трагедії, яка виросла на основі весняних свят на честь бога Діоніса. Ізобретателем'трагедіі традиція вважає Феспіда (друга половина VI ст. До н. Е..). математика - піддавалася різним перекручень в дусі ідеалізму. Магія чисел була одним з таємничих знань, які чутка приписувала єгипетським і вавілонським жерцям. У Греції такого роду містичні вчення розвивалися релігійним союзом піфагорійців. Хоча в даний час дуже важко встановити, що належало тут власне Піфагору, безсумнівно, що в його особі ми маємо засновника першої ідеалістичної школи у Греції. Уродженець Самоса Піфагор залишив своє рідне місто, коли в ньому прийшов до влади тиран Полікрат. Оселившись у Кротоні (місто в Південній Італії), він заснував тут «піфагорейський союз» - релігійне об'єднання місцевої аристократії, який ставив собі за реакційні політичні цілі. Піфагорійцям вдалося домогтися панування в Кротоні й інших колоніях Великої Греції. Після смерті Піфагора, вже у V ст., Влада заснованого ним союзу була зламана повстанням міської демократії. Багато піфагорійці при цьому загинули, решта розсіялися по інших грецьких містах.

44. Культура Греції в класичну добу. Грецька культура класичної епохи була однією з найрозвиненіших у стародавньому світі. Фактори, що спричинили піднесення культури:1)розвинута економіка, раціонально організоване господарство-створювали умови для культурної творчості;2)відсутність могутньої жрецької організації, простота релігійного культу(визначило світський характер освіти, світогляд);3)наявність системи полісу, інституції народних зборів сприяло формуванню культурної особистості;4)морські зв’язки, що сприяли обміну культурними досягненнями. Філософія класичної доби. Піфагор(576-476) вважав що верховним началом сущого є число. Природа-це комбінація з чисел і величин. Отже, число є основою всіх речей, першоджерелом світу. Створив теорію про співвідношення квадратів сторін трикутника. Написав ряд трактатів-“про природу”, “про виховання”, “про державу”. Геракліт (535-475) джерелом всього існуючого вважав війну. Боротьба протилежностей-основа буття і мислення. Література:Есхіл (525-456 рр.) – вводить у хор другого актора, хор зменшується, його значення перносить сяна другий планна користь діалога. Архаїчно-героїчний зміст трагедій: «Перси», «Семеро проти Фів», «Орестя». Софокл (497-406) надає трагедії класичну форму, вводяит ретяго акторав діях та посилюється хор. Він розвиває драматичні дії з духовного складу характерів (трагедія характерів): «Антігона», «Едіп», «Елєктра», «Філоктет». Еврипід (480-406) намагається психологічними засобами і змінами епічного матеріалу добитися змін від ілюзій героя. Він – засновник громадянської драми, звідси і його величезний вплив на світову літературу: «Медея», «Іпполіт», «Троянки». Розквіт політичної аттичної комедії – Кратин, Евполід, Аристофан (445-385) – головний представник старшої аттичної комедії. Він проникнюється соціальними питаннями, критикує політику свого поліса і веде боротьбу з софістами – «Хмари», «Птиці», «Лягушки». Головним представником неполітичної комедії був Меандр ( 4-3 ст. до не.) зі своїми міщанськими комедіями, що критикували суспільство – «Третейський суд», «Людиноненависник». Історія: Геродот Галікарнаський (485-425 рр), батько історії (відповідно до Цицерона), описує у своєму головному творі «Історія»(7 книг за назвами муз), описує конфлікт між Європою та Азією (елліни та варвари), коріння його історичних досліджень –морально-ісоричне (історичний процес пояснється глибокою вірою в долю). Фукідід (460-396 рр) творець об’єктивної історичної науки, пише про історію Пелопоннеської війни, історичний процес пояснюється не волею богів, а наявністю конкретних причин. Ксенофонт (430 – 354 рр) написав «Анабасіс», у яекому описується похід Кіра Молодшого та відступ греків, а також історію свого часу, Лакедемоньську політію про Спарту». Філософія: Софісти (вчителі мудрості) намагаються забезпечити загальну освіту, щоб зробити молодих людей «пристосованими до життя» за допомогою риторики, Знання передається як товар. Головні представники: Протагор з Абдери, Горгій з Леонтін – вчитель риторики, ставив перед собою мету «зробити програну справу переможною», Продік з Коса – громадянська етика, Гіппій з Еліди – незалежність людини від його оточення. Сократ (469-399) засновоположник антропологічної філософії за допомогою індуктивного методу намагається дійти до понятійного визначення загального (сутність добродєтєлі), щоб людина могла досягнути розсудливого мислення і тим самим – дії (добродєтєлі можна навчитися як знанням). Платон (427 -347) – засновник академії в Афінах (387), через сократівську освіту приходить до вчення про світ сущого в противоположність світу ідей. Історичне значення Платона полягає в його програмних працях, в яких головними чеснотами в державі закону він називає мудрість, хоробрість, справедливість. Праці – Апологія, Критон, Сімпозіон, Федон, Політейя, Закони.

45. Культура Греції в елліністичну добу. Ця к-а як поняття має 2 значення: хронологічне- к-а епохи еллінізму;типологічне- к-а яка виникла у результаті взаємодії грецьких і місцевих елементів. Утворення еллін. Монархій впоєднанні з полісною структурою міст сприяло виникненню нових правових відносин, нового соц.- психологічного складу людини і суспільства,нового змісту його ідеології, яка стала називатися – космополітизмом. До цього людина відчувала себе перш за все жителем окремого полісу в Греції чи общини в Азії. Тепер же відчула себе членом великого територіального об’єднання і до певної міри навіть усього елліністичного світу. Розширення ойкумени, знайомство з новими умовами життя та старими місцевими традиціїями збільшували розумовий кругозір,розвивали творче начало у людей. Створювали сприятливі умови для культурної творчості. Почалося фінансування к-и.еллін. монархії намагалися спрямувати процес культурного роз-ку у потрібне русло: перетворювали столиці держав на могутні к-ні центри. Важливою особливістю активного розвитку цієї к-и був синтез світогляду(синкретизм) грецьких і давньосхідних начал, особливо в галузі філософії,, науки і релігії. Елліністична к-ра є закономірним продовженням і розвитком тих напрямків, які склалися в Греції класичного періоду. Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст цих грандіозних соціальних процесів полягав в об´єднанні узбережжя і глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного простору для різних сформованих культур. В основному на всіх етнічних територіях збереглася місцева влада за умови, що вона визнає свою залежність і регулярно виплачує данину.В усіх завойованих країнах поширювалася (і почасти розвивалася) грецька духовна культура (Еллінізм), що сама вбирала деякі риси східних культур, що відповідають духу соціальних змін в Греції. Виділяється декоративно-парадний жанр — багатофігурні пишні рельєфи і композиції колосальних масштабів (Колос Родоський). Іноді, коли подія мала виняткове суспільне значення, художня уява створювала шедеври експресивно-героїчного плану. Така «Ніка Самофракійська» — статуя богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка фігура в шатах, що розвіваються, немов злетіла з небес на ніс корабля, встановленого на скелі високо над морем.В основному цей жанр розвивав прийоми, що використовував Лісіпп з Сікіону, останній скульптор класики і перший скульптор Еллінізму (часів правління Александра Македонського). Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180 до н.е.). Горельєф довжиною в 120 м, що зображає битву богів-олімпійців з гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху битви фриз передає життєстверджуючий настрій, викликає відчуття гімну.Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон» майстрів Агесандра, Афінодора і Полідора (бл. 50 р. до н.е).Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх відносився Александрійський маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в висоту сягав 135 м. На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м. Під куполом маяка горіло багаття, дрова для якого піднімали по гвинтовому пандусі на ослах. Маяк, відомий нам з опису арабів, являв собою триступінчасту вежу. Він служив також спостережним пунктом, метеорологічною станцією і фортецею з гарнізоном. Александрійський маяк у перебудованому вигляді проіснував до XIV ст., потім був зруйнований внаслідок землетрусу.Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було ще одне з семи чудес світла — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що представляла собою позолочену бронзову на залізному каркасі фігуру висотою 32 м. Колос був споруджений на початку III ст. до н.е. при вході в гавань міста Родос. Всіх, що бачили статую, вражали не її художні вартості, а інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу. Основна маса населення захоплювалася спортивними видовищами (подвоївся амфітеатр навколо арени — народилася форма сучасного стадіону); зі сценічних жанрів особливу популярність придбала комедія ситуацій і характерів; трагедія стала тяжіти до благополучних кінцівок (Медея щадить дітей, Антігона ховається і т.п.).Тут необхідно відзначити, що грецька культура в різних регіонах сприймалася неоднозначно. В східному Парфянському царстві прийняття грецької культури було просто неможливим. Іудеї відносилися до неї як до культури поневолювачів, повстання Маккавеїв в 165-142 рр. до н.е. було спрямовано в першу чергу саме проти греків. Римляни прийшли в елліністичний світ для багатьох не як поневолювачі, а як миротворці.