Розлади психіки та їхні соціальні наслідки

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, сьогодні майже 1% населення Землі, приблизно 450 мільйонів людей, мають психічні захворювання. Найбільш небезпечними серед розладів вважають шизофренію, депресивні розлади, епілепсію, розлади особистості та розлади, пов'язані з безпосереднім ушкодженням мозку.

Психіка є вищою формою нервової діяльності людини і забезпечує тонкі процеси пристосування організму до навколишнього середовища, зокрема соціального. Завдяки психічним процесам людина здатна до суспільно корисної праці, яка в наш час становить основне джерело існування індивіда та суспільства в цілому. Психічні процеси мають дуже складну організацію. Розлади психіки – окрема група хвороб, що насамперед уражають психіку та порушують адаптацію людини до суспільства та до найближчого оточення.

Психічні хвороби нерідко виявляють себе виразними порушеннями таких форм психічної діяльності, як сприйняття (у хворого виникають галюцинації), мислення (розвиваються маячні ідеї). Найважчими психічними розладами, що вражають молодих людей, є шизофренічні психози. Насамперед порушується поведінка хворого, який починає діяти так, ніби його оточує уявний світ.

Зауважимо, що інколи психічні хвороби, які іноді називають неврозами, немов би імітують інші соматичні захворювання. Наприклад, в клінічній картині неврозів досить часто простежують біль у ділянці серця, який схожий за своїми ознаками на біль при інфаркті міокарда.

Найбільшою проблемою майже всіх психічних розладів є порушення емоційної сфери людини. Саме з цієї причини хворі втрачають здатність адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо них. Наприклад, для депресивних розладів характерним є пригнічений настрій, глибоке почуття провини і все, що відбувається, навіть найневинніші події, спричиняють поглиблення депресивного настрою.

Для таких хвороб, як шизофренія чи епілепсія, характерні також специфічні розлади мислення. При шизофренії хворий втрачає здатність до мислення, яке базується на традиційній, загальноприйнятній логіці. Для хворих на епілепсію характерне надто детальне мислення, яке заважає їм вирішувати актуальні проблеми, примушуючи блукати поміж непотрібних подробиць.

Крім генетичних чинників, психічне захворювання викликає несприятливе поєднання шкідливих чинників навколишнього середовища та душевного конфлікту. На думку науковців, межа між психічно здоровими та психічно хворими людьми є рухливою, тобто здорові люди можуть захворіти, якщо зазнають тяжкої психологічної травми.

При психічних розладах можуть уражатися різні основні сфери соціального функціонування:

- самообслуговування, особиста гігієна, здатність самостійно одягатися, слідкувати за зовнішнім виглядом, турбуватися про нормальне харчування;

- виконання професійних обов'язків та інших видів діяльності, які передбачаються оплачуваною роботою, навчанням, веденням домашнього господарства;

- функціонування у сімейному колі, що передбачає очікуваний рівень взаємодії з подружжям, батьками, дітьми або іншими близькими людьми;

- функціонування в більш широкому соціальному контексті – різні форми соціальної активності.

У суспільстві наявна виразна тенденція до заперечення проблем та стигматизації психічно хворих. Ця проблема стоїть на перешкоді ресоціалізації психічно хворих, яка, власне, і є основною метою соціального працівника в роботі з цією групою клієнтів. Упереджене ставлення до психічно хворих найчастіше пов'язане з властивим більшості людей побоюванням всього дивного та незрозумілого. Але, мабуть, найсильнішим є страх перед непередбачуваною поведінкою. Зазначимо, що поведінка психічно хворих насправді не є непередбачуваною. Просто вона базується на іншій, ніж звичайна, логіці і для самого хворого є цілком послідовною і логічною. Отже, проблема полягає в тому, щоб зрозуміти цю логіку, тоді спілкування та співпраця з хворим значно полегшуються.

Процес стигматизації хворих починається з моменту інформування про діагноз психічного розладу. До таких людей починають ставитися насторожено, чіпляють на них тавро «небезпечно». Поряд зі стигматизацією виникає низка проблем, соціальних обмежень, які переживає хворий: втрата роботи, брак соціальної підтримки, відмова сексуального партнера, зниження соціального статусу. Перебуваючи в психіатричному стаціонарі, людина з проблемами психіки часто стикається зі зневагою, патерналізмом, ігноруванням її потреб і проблем. Психічне захворювання – серйозний виклик, і соціальний працівник може бути тим надійним і доступним помічником, який допоможе у цій непередбаченій і небезпечній подорожі. Усі згадані аспекти психічних розладів віддзеркалюються і на специфіці соціальної роботи з цією групою хворих.

Отже, психічні розлади мають чи не найбільшу соціальну вагу серед всіх інших груп захворювань. Для цього є кілька причин:

- психічні захворювання є досить поширеними;

- психічні захворювання найчастіше є хронічними та тривають роками, при цьому страждає психічна, а отже, й соціальна функція людини;

- певні різновиди психічних розладів пов'язані з можливістю заподіяння шкоди собі чи іншим;

- у суспільстві наявна тенденція до стигматизації психічно хворих.