Перебіг ВІЛ/СНІДу і його соціальні наслідки

Нині понад 40 мільйонів осіб в усьому світі інфіковані ВІЛ та живуть з цією проблемою. Торкнулась ця проблема й України, де на обліку перебуває близько 80 тисяч ВІЛ-позитивних осіб, проте вважається, що в нашій країні приблизно 2% людей репродуктивного віку живуть із ВІЛ.

Збудник ВІЛ-інфекції – вірус імунодефіциту людини, що належить до родини ретровірусів та підродини лентівірусів. Лентівіруси викликають хронічні інфекції з тривалим латентним періодом, прогресуючим перебігом, постійним розмноженням збудника (персистувальною репродукцією) та ураженням центральної нервової системи.

Виділяють три основні шляхи передачі ВІЛ:

- статевий (всі види сексуальних контактів);

- парентеральний (передача ВІЛ при переливанні інфікованої крові та її препаратів, використанні контамінованого (забрудненого) ВІЛ медичного інструментарію та/або розчинів, у тому числі при ін'єкційному споживанні наркотиків, трансплантації органів ВІЛ-інфікованого донора, тощо);

- від інфікованої матері до дитини (інфікування під час вагітності та пологів, а також під час вигодування дитини грудним молоком від інфікованої матері).

Розвиток ВІЛ-інфекції у дорослої людини без антиретровірусної терапії від моменту інфікування ВІЛ до смерті в середньому становить 10-11 років (рис 10).

Рис. 10. Стадії розвитку ВІЛ-інфекції

Можливі також випадки, коли цей період є меншим або більшим, ніж 10 років. Запровадження антиретровірусної терапії допомагає суттєво подовжити цей період.

Після того, як ВІЛ потрапив в організм людини, настає інкубаційний період. Під час цього періоду вірус активно розмножується (звідси й назва стадії). Концентрація його в крові стає досить високою (до речі, достатньою для інфікування іншої людини). Водночас імунній системі людини потрібен деякий час, щоб зібратися з силами і відреагувати на прихід вірусу. Отже, в інкубаційному періоді немає видимих проявів активної реакції з боку організму на потрапляння в нього ВІЛ. Тривалість – 2-3 тижні.

Коли імунна система людини збере ресурси для того, щоб спробувати дати відсіч нападу вірусу, настає стадія гострої інфекції. Адже підвищення температури у цій стадії, збільшення лімфатичних вузлів є не чим іншим, як спробою організму захиститись від вірусу. У цій стадії також можуть виявлятися біль у м'язах, горлі, слабкість, пітливість, плямистий висип на шкірі. Жоден з цих виявів не є характерним лише для ВІЛ-інфекції. Такі самі вияви бувають, наприклад, при грипі чи мононуклеозі. Саме тому, зазвичай, ніхто не підозрює появи ВІЛ-інфекції. Найчастіше лише детальні спогади ВІЛ-інфікованого дають змогу встановити, що у нього виявлялась ця стадія. Часом у цьому допомагає така обставина, як нехарактерний для грипу чи інших респіраторних вірусних інфекцій сезон (наприклад, літо). Інколи ця стадія протікає без симптомів.

Під час цієї стадії гострої інфекції відбувається важливий процес – активно синтезуються антитіла. їхній рівень стає достатнім для виявлення спеціальними тестами. На цій стадії вірус продовжує активно розмножуватись, вона завершується відновленням самопочуття, зникненням симптомів. Завдяки тому, що імунній системі вдається частково взяти під контроль інфекцію, сповільнюється швидкість розмноження вірусу (знижується його концентрація в крові). Тривалість стадії, включаючи відновлення, – 4-6 тижнів.

Безсимптомна стадія ВІЛ-інфекції отримала таку назву через відсутність зовнішніх виявів інфекційного захворювання. ВІЛ-інфікований почуває себе здоровим, повністю збережена працездатність (якщо, звісно, немає супутніх захворювань). Але насправді впродовж усієї цієї стадії вірус повільно підточує імунну систему. Безумовно, ресурси організму протягом певного часу дають змогу поповнювати запас втрачених клітин. Але з часом цей ресурс поступово вичерпується. Середня тривалість стадії – 8 років. Відомі випадки більш тривалої безсимптомної стадії (15 років і більше).

Стадія первинних клінічних виявів – коли імунна система вже не спроможна працювати, як раніше. Виникають перші симптоми захворювання. Це може бути збільшення лімфовузлів кількох груп (вони розташовані групами навколо певних органів людини), втрата ваги тіла, періодичне підвищення температури, слабкість. Можуть виникати перші ознаки опортуністичних інфекцій.

З часом відбувається наростання імунодефіцгту. Перебіг опортуністичних інфекцій стає тяжчим, приєднуються все нові інфекції. Ця стадія має назву пре-СНІД (або СНІД-асоційований комплекс).

На цій стадії СНІДу (синдрому набутого імунодефіциту) розвиток симптомів опортуністичних інфекцій досягає найбільшого поширення, перебіг їх дуже тяжкий, розвиваються злоякісні пухлини. Для цієї стадії характерне також ураження вірусом нервової системи, що спричиняє тяжкі ускладнення. Середня тривалість стадії СНІДу – 16 місяців.

Діагноз «ВІЛ-інфекція» у певному розумінні є викликом для фізичних, психічних, та соціальних можливостей людини. Знання діагнозу зумовлюють, але не визначають різного роду зміни у житті конкретної людини, тим самим підводячи її до прийняття важливих рішень.

Дослідження виявило такі групи потреб людей, що живуть з ВІЛ:

- медичні потреби:

- діагностика щодо ВІЛ та опортуністичних інфекцій (вільний доступ, всебічність, регулярність);

- лікування (наявність ліків, вільний доступ, навчений медичний персонал);

- профілактична діагностика (медичне обслуговування за місцем проживання);

- паліативний догляд на дому;

- доступність лікування та реабілітації особам з подвійною проблемою – ВІЛ та наркозалежність;

- юридичні потреби:

- юридичні консультації та підтримка, захист прав;

- адвокатування прав на вільний доступ до безкоштовного лікування, права на роботу, вільного доступу до навчально-виховних закладів (ВІЛ-позитивні діти);

- забезпечення доступу до соціальних пільг та гарантій (оформлення пенсій);

- соціальні потреби: консультування – до- та післятестове, психологічне (психотерапевтичне), за принципом «рівний-рівному», а також з питань репродуктивного здоров'я;

- інформаційні – надання спеціалізованої літератури (про ВІЛ, способи та методи догляду на всіх етапах захворювання, особливості паліативного догляду, немедичного догляду на дому); групи самодопомоги, переадресація до медичних установ, недержавних закладів та організацій;

- реабілітація для людей, які живуть з ВІЛ і є споживачами ін'єкційних наркотиків;

- соціальна реабілітація – навчання (підвищення кваліфікації, стажування або здобуття освіти); працевлаштування;

- консультації з догляду та підтримки ВІЛ-позитивних дітей, можливість відвідування ними центрів денного перебування;

- спеціалізовані – транспортування, патронаж, прибирання на дому, доставка продуктів, ліків, гуманітарна допомога, супровід в медичні установи, установи соціального захисту.

Найчастіше у клієнтів ВІЛ-сервісу трапляються такі психологічні проблеми:

- страх смерті, біль;

- страх наркотичної залежності від застосування знеболювальних препаратів;

- зниження почуття власної гідності та значущості;

- почуття провини перед близькими, родичами (дітьми), стурбованість власним майбутнім та майбутнім сім'ї;

- гнів, спрямований на родичів, на медичних працівників, на себе;

- депресія, пов'язана з втратою сенсу життя (так званий нусогенний невроз), зниження рівня соціального стану, зміна соціальних ролей та звичного способу життя (особливо на термінальній стадії);

- самотність, ізоляція та самоізоляція.