Предикативність і модальність як основні ознаки речення.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє і розрахована на слухове/зорове сприйняття. Характеризується: комунікативністю (форми спілкування), відносною самостійністю (відносно закінчена думка), структурною цілісністю(певна структурна модель). Крім того, основні ознаки: предикативність -співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Завдяки чому зміст речення трактують як реальний, можливий, бажаний. Виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).Головним носієм предикативності є присудок. Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер.(нульові координати, і їх нерідко пропускають). Модальність — особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке виражається за допомогою інтонації (стверджувальна й заперечна, серйозна й іронічна); вставних слів (на жаль, мабуть, може, здається, безперечно, справді); часток,(невже, авжеж, ніби, начебто, таки); способу дієслова (дійсний, умовний чи наказовий). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Інтонація речення включає в себе: а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).

Речення і словосполучення.

За Ю. Масловим, речення - центральний аспект синтаксису, основна ділянка, в якій формується людська думка і здійснюється мовленнєве спілкування людей.

Речення характеризується:

- комунікативністю

- відносною самостійністю

- структурною цілісністю (речення будується за певною структурною моделлю)

Шкільне визначення речення як групи слів або окремого слова, що виражає закінчену думку, є неприйнятним, оскільки не кожне речення здатне до цього: А ну! Що? Ось тобі на! Крім того, речення може виражати кілька завершених думок.

В реченні можна виділити 2 аспекти: структурний і функціональний, причому перший належить мові, а другий - мовленню.

За структурним аспектом стало закріплюватись поняття речення, або синтаксема, а за комунікативним - висловлення, таким чином, синтаксема входить до парадигми фонема, морфема, лексема, синтаксема, а висловлення - до іншого термінологічного ряду: звук, морф (аломорф), слово (лекса), висловлення.

Крім того, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність - співвіднесеність змісту речення з обєктивною дійсністю. Завдяки цій ознаці зміст речення трактується як реальний, можливий, бажаний тощо: Він читає книжку. Він, можливо, читатиме. Читай книжку! (Читав би ти:).

Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичним значенням модальності, способу і часу.

Модальність - висловлення мовцем свого відношення до дійсності.

Інтонаційна ознака розподіляє речення на 3 групи: розповідні, питальні, спонукальні.

За структурою речення можуть бути простими і складними, поширеними чи непоширеними, односкладними чи двоскладними.

Інформація. яка повідомляється в реченні, нащивається пропозицією, або диктумом, а власне ставлення мовця - модусом.

Дрібнішою синтаксичною конструкцією є словосполучення.

Словосполучення - єдність 2-х чи більше повнозначних слів, обєднаних синтакстичним звязком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова та способи її реалізації.

валентність слова - здатність його вступати в синтаксичні звязки з іншими словами.

У мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо словосполучення: вчені дають неоднакові його визначення.

Словосполучення бувають синтаксичними і фразеологічними.

Синтаксичні словосполучення зберігають вихідне значення слів-компонентів: бити скло, бити в бубон:)

У фразеологічних словосполученнях лексична самостійність компонентів є ослабленою або втраченою: байдики бити.

Звязок між словами в словосполученні і реченні будується за принципом підрядності (нерівноправна залежність компонентів) або сурядності (рівноправна залежність компонентів). Сурядні звязки є відкритими, підрядні ж - закриті: підр. звязок здатен обєднувати в складі словосполучення лише 2 повнозначні слова, тоді як сурядний - від 2.

В мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо того, чи можуть словосполучення, обєднані сурядним звязком називатися словосполученнями, і все більше вчених доходять висновку, що будь-яке поєднання 2-х чи більше повнозн. значеннєво повязаних слів є словосполученням. Звязок в словосполученнні може бути сильним (коли слово вимагає поширення і не є самодостатнім(відчувати спрагу) чи слабким - який визначаються лише частиномовною залежністю.

За структурою словосполучення можуть бути двочленними, тричленними або чотиричленними, причому останні утворюються на основі подвійного чи потрійного сильного звязку.

Підрядні словосполучення бувають предикативними (які містять присудок: пташки співають, поле зеленіє) чи непредикативними: зелене поле, спів пташок. Деякі мовознавці зараховують предикативні словосполучення до речень, але по-перше, словосполучення виділяються з речень як компоненти: Як гарно в полі пташки співають! По-друге, речення має інтонаційне вираження, чого не має словосполучення.

Залежно від головного слова, словосполучення бувають:

- іменні

- дієслівні

- прислівникові

Підрядні словосполучення, за характеристикою залежного слова, бувають:

- атрибутивні (подр. слово називає ознаку: великий успіх)

- обєктні (залежне слово стає обєктом: написати твір)

- релятивні (підр. слово називає те, чого немає в головному слові: швидко текти)

Синтаксичні звязки в словосполученні:

- узгодження

- керування

- координація - взаємна супідрядність підмета і присудка, двобічний звязок, що поєднує узгодження і керування (соловейко щебетав)

- прилягання

- тяжіння - узгодження предикативного означення з підметом (Вчитель повернувся задоволений)

- інкорпорація - поєднання слів-коренів (чукотська мова)

- замикання - побудова, яка вимагає дистантного розташування повязаних слів (німецька мова)

- ізафет - атрибутивне словосполучення двох іменників, перший з яких є означенням, але показник звязку знах. в другому слові. характерний для тюркських мов.