Виникнення основних алфавітів.

Букви певної мови складають її алфавіт

Алфавіт (від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у середньогрецькій вимові віта) - сукупність букв якогось фоногра­фічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфаві­ту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка (перші букви українського алфавіту а і бе).

Майже 75 відсотків населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфаві­тів: латинська (30 відсотків), слов'янська (10 відсотків), арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків), До ла­тинської сім'ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських і 20 африканських.

Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е.

Грецька абетка — абетка, що використовується в грецькій мові для письма з 9 ст. до.р.х. Грецька абетка є подальшим розвитком фінікійської абетки. Вона була найпершою абеткою у вузькому сенсі. На основі грецької було створено латинську та кирилічну абетки. На сьогодні, грецька абетка складається із 24 літери.

Кирилиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Крім православних слов'ян кирилицю використовували румуни (до об'єднання Волощини з Молдавією (1861)), католики і мусульмани з Боснії (босанчиця), католики з південної Далмації.

Арабська абетка відіграє важливу роль у світі як абетка ісламу і Корану. Вона поширювався разом з поширенням ісламу. На сьогодні арабське письмо є найбільш розповсюдженим у світі після латиниці. Арабську абетку використовують такі мови: арабська, перська, пашту, курдська, урду, малайзійська, джаві

Структура

Арабська абетка складається з 28 букв, кожна з яких представляє приголосний звук. Слова пишуться зправа на ліво. Форма кожної букви варіюється в залежності від того, чи є ця буква одною, знаходиться на початку, в середині чи в кінці слова. Існують три короткі і три довгі голосні (a, i, u; ā, ī, ū). Для представлення довгих використовуються букви аліф, уау, і йя. Набір спеціальних символів, розроблених у 8 столітті до Р.Х., також іноді використовується для відображення коротких голосних і деяких граматичних закінчень, в інших випадках на письмі опускаються. Арабські слова майже завжди починаються з одної приголосної, за якої йде голосна.

Історія

Арабська абетка відома в арабському світі вже з 4 століття нашої ери, а з поширенням ісламу вона стала відома у багатьох країнах східної півкулі. Вважається, що арабське письмо походить від древнього набатейського алфавіту, різновидності арамейського, котрим користувалися на півночі Аравійського півострова за тисячу років до виникнення ісламу.

Під впливом ісламу й арабської культури багато мов без родинного зв'язку з арабською стали використовувати арабську абетку. Мови Ірану, Афганістану і Пакистану використавують арабське письмо. До 1920-х років арабським письмом користувалися в Туреччині. Арабську в'язь можна побачити в Кашмірі, у деяких місцях Малайзії, в Індії, Сомалі і далі на південь по африканському узбережжю до Танзанії.

Деванагарі використовувалося спочатку для запису санскриту. Для позначення звуків гінді, яких немає у санскриті, буди додані додаткові літери, що відповідали подібним звукам, але мають крапку знизу. До знайомства з європейськими мовами гінді не використовувала знаків пунктуації, окрім позначення кінця речення вертикальною рискою. Сьогодні такі знаки пунктуації як кома, знак питання, знак оклику та інші використовуються аналогічно європейським мовам.

 

Шляхи збагачення лексики

Стверджувати, що народ – - творець мови, це означає ломитися у відчинені двері Цей творчий процес може отримати великі стимули, придбати більший масштаб і ефективність, якщо полегшити і скоротити шлях вдалого, точного, дотепного, розумного, правильного слова/словосполучення від його народження до соціалізації.

Можна уявити собі, як багато лексичного багатства, що виникає в процесі живого спілкування на роботі, удома, в гостях, на відпочинку, під час ділових зустрічей, поїздок, турпоходів, експедицій і екскурсій (список міг би бути продовжений) виникає на мить – - і пропадає марно, і все тому, що не опинилося поблизу людей із спеціальним інтересом до слова – - філологів, редакторів, журналістів, письменників. Постійне і всім відоме місце, куди можна було б без особливих утруднень відправляти словесні перли, зменшило б кількість таких втрат і відкрило б мові перспективу для вдосконалення.

Хтось може заперечити: «Які там поліпшення-збагачення?! Російська мова і без того «великий і могутній», такий, що суміщає в собі «красу італійського, жвавість французького, класичну ясність латинського». Проте треба врахувати, що за часів Ломоносова і Тургенева, що ввели подібні думки в суспільну свідомість, саме засилля латині в російській науці і французького – - в світському житті Росії було підставою для подібних захоплених і перебільшених висловів про своє, вітчизняній мові. Цей свого роду язиковий шовінізм був по суті лінгвістичним лобіюванням російської мови в національних інтересах.

Тепер не ті часи, і вже можна бути об'єктивнішим.