Частини мови. Принципи їх виділення

Частини мови - великі класи слів, обєднаних спільністю граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови є важливим способом розуміння та інтрепретації дійсності, однак, точної відповіді на питання, що таке частини мови, досі немає.

Питання основних критеріїв класифікації частин мови також залишається порівняно дискусійним.

На сучасному етапі виділяють такі критерії:

- семантичний - передбачає віднесеність до певної частини мови на основі спільності загальних граматичних значень: предметності, якості, дії тощо. Але ж навіть у складі укр. мови серед іменників, які на загал позначають предмети, ми знаходимо слова-якості: краса, сила; слова з ознаками дії: ходіння, говоріння; кількість: сотня, тисяча.

Але в іменниковому складі ці слова набувають значення самостійності і не є залежними від інших слів.

Пояснення цього нюансу лежить в тому, що мова не лише відображає дійсність, а й інтерпретує її. Відповідно, розуміння слів відбувається не логічно, а як актів розуміння одного й того самого явища.

- формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів. Так, іменники відмінюються за відмінками і числами, дієслова - за способами і часами, прислівники ж не змінюються. Кожна частина мови характеризується властивою їй особливою системою категорій. Так, іменникові властиві категорії роду, числа і відмінка, прикметнику - ступеня порівняння (для якісних), роду, числа та відмінка і.т.д. Але цей критерій не є універсальним, оскільки дуже часто слова однієї частини мови мають різні формальні ознаки: один і пять, він і хто.

- синтаксичний - критерій, згідно якого до 1-ї частини мови відносяться слова, здатні виконувати однакові синтаксичні функції і стояти в однакових синт. позиціях. При цьому враховується також ступінь притаманності виконання певної функції певній частині мови. При цьому розрізняють первинні і вторинні функції (менш характерні, так, іменник частіше буває підметом, аніж присудком, т.ч., якщо іменник виконує ф-ю присудка, це буде вторинною функцією). Саме виходячи з синтаксичного критерію деякі вчені не вирізняють числівник та займенник.

- Словотвірний (допоміжний) - критерій, за яким для кожної частини мови існує ряд притаманних лише їй моделей словотворення: так, до іменників нал. слова з суфіксами -тель, -ник, -ар, -щик.

Сучасна класифікація частин мови грунтується на концепції Льва Щерби, який запропонував використовувати єдність всіх трьох основних критеріїв. Використання лише одного критерія для всіх мов світу також було б грубою помилкою, адже всі мови є різними за своєю будовою.

 

52. Фразеологічна підсистема мовної системи

Фразеологічна підсистемав системі мови стає основою для виділення картини фразеологізму миру. Картина фразеологізму миру – це мікросвіт в мові, що має свої специфічні риси в плані виразу і в плані змісту». Передача стилістичної своєрідності фразеологізмів важка не тільки тому, що вони належать до певного мовного стилю, але і тому, що вони мають «самостійну закінчену художню структуру» і «є якимсь стилістичне ціле, вкраплене в інше, інакше організоване стилістичне ціле». Примітно, що до цього додається і такий чинник, як обумовлена полісемією стилістична різноплановість фразеологізму, така, що виражається в тому, що окремі його значення можуть використовуватися в різних мовних стилях. Багато одиниць фразеологізмів до того ж відрізняються сильно вираженою експресивністю, що вельми ускладнює завдання перекладача, бо знайти точні відповідності таким оборотам нелегко, тим часом «експресивна спрямованість одиниці повинні бути передана і в перекладі». Як з'ясовано в ході вивчення, чималі відмінності виявляються і в образній основі фразеологізмів співвідношуваних мов.

53. Морфонологічна підсистема мовної системи

Таке підсистема не обумовлена фонетичною позицією, і немає само по собі виразником граматичного значення. Історичними такі чергування називаються тому, що вони пояснюються тільки історично, а не з сучасної мови. Традиційними їх називають тому, що як смисловій необхідності, так і фонетичною необхідності ці чергування не підкоряються, а зберігаються через традицію.

При морфологічних чергуваннях чергуються:

а) явна фонема з нулем, наприклад, сон-сна, пень-пня. (так звана збігла явна)

б) одна приголосна фонема з іншою приголосною фонемою: к-ч пані х-ш, наприклад,

рука - ручка, нога - ніжка, муха - мушка;

в) дві приголосні фонеми з однією приголосною фонемою: ск-щ ст-щ зг-ж зд-ж, наприклад, площина - площа, простій - спрощення, буркотун -брюзжать, запізнитися - пізніше.