Лексичне і граматичне значення слова

Лексичне значення(ЛЗ) – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, це той зміст слова, та інформація, яку воно несе; це наївне поняття про певну річ, це план значення (ПЗ)

Лз слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Оскільки слова називають речі, то ЛЗ нерідко називають речовим.

Ядром ЛЗ є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Слово може мати ще й конототивне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо

Концептуальне й конототивне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.

Граматичне значення(ГЗ) – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження;

- всі ті граматичні ознаки, якими характеризується слово, - це граматичні референції слова. Вони пронизують всю мовну систему, на відміну віл ЛЗ. За допомогою ГЗ реалізуються відношення між різними об’єктами дійсності

Так, слова весна,літо,парк,робітник мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, золотий – значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти – процесуальності; дороги, книжки, стола, олії – родового відмінка.

Ще є граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб’єкта та ін

ГЗ відрізняється від ЛЗ масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто вона властиве великим групам слів. Крім цього, ГЗ відрізняється від ЛЗ:

1. відношенням до слова і будови слова:воно є обов’язковим, адже не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка. Оскільки ГЗ характерне для багатьох слів, то воно є значно частотнішим від ЛЗ

2. характером узагальнення: якщо ЛЗ пов’язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то ГЗ – з узагальненням властивостей слів, з абстрагуванням від їх ЛЗ. Саме тому на відміну від ЛЗ, кількість яких є неосяжною, ГЗ кількісно обмежені й строго фіксовані

3. відношенням до мислення й об’єктивної дійсності: якщо ЛЗ співвідноситься з об’єктивною дійсністю, то Гз може не співвідноситись з позамовним референтом. Чому ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, - жіночого, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Укр.м степ, мозіль, біль – ч/р, рос відповідники – ж/р

4. способом вираження: ГЗ має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність ГЗ в мові можна говорити лише втому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса –ува- (пописувати, посвистувати), а значення Д.в іменників – закінченнями

- у(-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне ГЗ може виражатись різними формальними показниками і, навпаки, різні ГЗ – одним граматичним показником (сестр а -Н.в одн, брат а -Р.в одн, жнив а -Н.в мн), однак список морфем для вираження певного ГЗ є строго фіксованим. Ця ознака ГЗ настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: ГЗ – значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

ГЗ бувають 3 типів:

1. Дериваційні – незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію.Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними

2. Реляційні значення є зміннми. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Вони використовуються мовою для зв’язку слів у речення. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін

3. Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до об’єктивного світу – ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.