Води як об’єкти правового регулювання, використання, відтворення та охорони

Води є одним з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельни­ми, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їх якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу. Залежно від впливу на них, води є обмеженими й уразливими природними об'єктами.

Водні ресурси виконують численні функції: економічну, еко­логічну, соціальну тощо. Пріоритетне використання вод — це за­безпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекре­аційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важли­вим залишається використання вод для потреб багатьох галузей економіки: сільськогосподарського зрошення, енергетики, судно­плавства, рибного господарства та ін.

За своїми природними характеристиками у поняття вод вклю­чають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіаль­не море. Так, підземні води — це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах; поверхневі води — це води різних вод­них об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; тери­торіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбе­режжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До вод­них ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. 1 Водного кодексу (ВК) України).

Як відновлюваний природний ресурс води України потребують збереження, науково обгрунтованого раціонального використан­ня, охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, за­побігання шкідливим діям щодо вод та ліквідації наслідків таких дій, поліпшення їх стану. Так, у 1996 р. для потреб населення та народного господарства з усіх категорій водних об'єктів зібрано 27519 млн куб. м води. Скид зворотних вод у водні об'єкти ста­новить 13197 млн куб. м. При цьому у поверхневі водні об'єкти скинуто 4703,7 тис. тонн забруднюючих речовин. Із 47 водних об'єктів України, на яких проводилися гідробіологічні спостере­ження, не виявлено жодного водотоку або водойми, які б відповідали вимогам фонового стану чи характеризувалися як «чисті води»'.

За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність роз­робки і додержання особливих правил користування водними ре­сурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямова­ного захисту2. З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення в Ук­раїні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічного правового, і виховного впливу здат­не забезпечувати ефективне використання вод, їх відтворення та охорону.

Правову основу водного законодавства складають: Закон Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», Вод­ний кодекс України від 6 червня 1995 р.. Закон України від 21 ве­ресня 2000 р. «Про внесення змін до Водного кодексу України»3 та інші акти законодавства. Завданням водного законодавства є регу­лювання водних правових відносин, які, залежно від напрямків правового регулювання, можуть бути: правовідносинами права власності на води; правовідносинами управління і контролю в га­лузі використання, відтворення та охорони вод; правовідносинами використання вод; правовідносинами охорони та захисту водних ресурсів тощо.

Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціаль­ного добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування (ст. 6 ВК України). Усі води (водні об'єкти) на те­риторії України становлять її водний фонд, до якого належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні води та те­риторіальне море (ст. З ВК України). Землі, зайняті морями, річка­ми, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а та­кож островами, прибережними захисними смугами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду (ст. 4 ВК Ук­раїни). Як відомо, згідно із Земельним кодексом України землі вод­ного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (ст. 4 Земель­ного кодексу України).

Положення про те, що український народ здійснює право влас­ності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верхов­ну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради, а також, що окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідними органами виконавчої влади, дає можливість визначити, що в Україні існує державна та комунальна власність на води.

Це зобов'язує державу та її органи розробляти та впроваджува­ти правові засоби, умови та правила раціонального використання вод, їх збереження та охорони, встановлювати правовий режим що­до кожної категорії об'єктів.

Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загаль­нодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України). Так, до вод­них об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосхо­вища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на тери­торії більш як однієї області, в межах територій природно-за­повідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення нале­жать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержав­ного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом цент­ралізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особли­вості управління ними та правове регулювання водопостачання.

Як об'єкт правового регулювання використання, відтворення та охорони водні об'єкти підлягають державному обліку з метою вста­новлення відомостей про їх кількість і якість, а також даних про водокористування. На підставі даних державного обліку вод ведеть­ся державний водний кадастр.

Отже, води як об'єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони — це природні водні запаси та штучно ство­рені водогосподарські системи в межах території України, її ви­ключної (морської) економічної зони, які постійно взаємодіють з іншими компонентами навколишнього природного середовища і зареєстровані у воднооблікових документах як об'єкт права влас­ності, права користування, управління, охорони та відтворення.