Схильність до міркувань на користь власного Я

Пояснення позитивних і неґативних подій. Кожного разу, коли людина сприймає інформацію, що її стосується, вона виявляє схильність до міркування на користь власного Я. Люди з готовністю прощають собі свої невдачі, охоче приймають похвалу за успіхи тощо. Тенденція поблажливого самосприйняття називається міркуванням на користь власного Я.

Ситуації, в яких потрібні майстерність, успіх (спортивні змагання, іспити, прийом на роботу), особливо уразливі з погляду цього феномена.: переможці можуть легко приписати успіх своїм особистим навичкам, а ті, що програли можуть сказати про те, що їм не поталанило. Аналогічним чином поводяться і політики: вони схильні приписувати перемоги своїй працьовитості, роботі з виборцями, репутації і стратегії, а поразки — зовнішнім причинам.

Люди визначають, що є для них важливим, а що ні з погляду на те, що них добре виходить. Студенти, що успішно освоїли протягом семестру основи комп'ютерної грамоти, вважають, що в сучасному світі ця навичка є вкрай необхідною. Ті ж, чиї досягнення в цій області виявились не такі великі, швидше за все, стануть іронізувати над товаришами, що «зациклилися» на комп'ютерах, і виключать комп'ютерні навички з числа тих, які здатні вплинути на їх уявлення про себе.

Невиправданий оптимізм. Оптимізм — джерело позитивного відношення до життя, він благотворніший, ніж песимізм, в тому, що стосується самоефективності, здоров'я і благополуччя Будучи від природи оптимістами, багато людей вірять, що в майбутньому різні сторони їх життя складуться вдало, і ця віра допомагає їм прожити день щасливо. Проте існує, на думку Джулії Норем «захисний песимізм», який може позбавити людину небезпек, якими загрожує невиправданий оптимізм[16]. Сумніви в собі можуть «примусити ворушитися», тобто краще готуватися до іспиту тих студентів, більшість з яких вже отримували невисокі оцінки. Самовпевнені студенти схильні готуватися не дуже ґрунтовно. Їх не більш талановиті, але менш самовпевнені товариші, що побоюються провалу на майбутньому іспиті, працюють систематично і одержують вищі оцінки. Відтак щоб досягнути успіхів, людині необхідні рівно оптимізм і песимізм, перший – щоб не втрачати надії, а другий – щоб не втрачати пильності.

Помилковий консенсус і помилкова унікальність. Людисхильні переносити на усіх людей власні неістинні судження, неґативну, неефективну поведінку. Цей феномен називається ефектом помилкового консенсусу. Коли йдеться про яку-небудь думку, ми знаходимо підтримку своєї позиції, переоцінюючи міру згоди з нами тих, що оточують. Наприклад, ухиляючись від сплати податків, люди схильні перебільшувати кількість людей, що чинять так само. Помилковий консенсус може бути наслідком узагальнення, зробленого на підставі обмеженої вибірки.

У питаннях, що стосуються здібностей, хороших вчинків, успіху, частіше діє ефект помилкової унікальності. Це тенденція недооцінювати той факт, що здібності і бажана ефективна поведінка є широко поширеними. Сприймаючи власні таланти і моральні якості як щось особливе, особа працює на власний імідж.

Схильність міркувати на користь власного Я виявляється не тільки у вигляді самовихваляння при порівнянні з іншими, необґрунтованого оптимізму і помилкового консенсусу щодо особистих недоліків. Чим вище думка особи про яку-небудь власну якість (розум, наполегливість, почуття гумору), тим частіше ми оцінюємо інших саме за цим критерієм[17].

Мотивація самоповаги. Одне з пояснень причин схильності до міркувань на користь власного Я свідчить, що ця схильність є «побічним продуктом» обробки і запам'ятовування інформації про самих себе. Вважають, що причина полягає в тому, що людина краще запам'ятовує власні дії, ніж дії інших, або свої спостереження за ними. Однак упереджене сприйняття людини не є лише перцептивною помилкою, тут «беруть» участь захисні мотиви міркування на користь свого Я. Адже, дружба, шлюб містять ризики для людської самоповаги. Подібні кар'єрні цілі здатні стати причиною напруженості або заздрості між людьми. Амиканський дослідник Абрам Тессер вважає, що такий мотив, як «підтримка самоповаги», прогнозує безліч цікавих феноменів, зокрема навіть суперечки між рідними братами і сестрами[18]. Якщо вони приблизно однакового віку, то батьки їх часто порівнюють один до одного. На думку Тессера, те, що батьки сприймають одну дитину як більш здібну, специфічно мотивуватиме поведінку іншої дитини. Тессер вважає, що найбільша небезпека загрожує самоповазі старшої дитини, що має дуже здібних молодшого брата або сестру. Дослідник з’ясував, що ті особи (здебільшого чоловіки), які мали братів, більш або менш здібних, ніж вони самі, звичайно говорять про те, що між ними не було особливої близькості. Чоловіки, що мають братів з приблизно такими ж здібностями, як їх власні, частіше говорять про більш дружні відносини між ними.

Неґативний бік самоповаги. Низький рівень самоповаги провіщає підвищений ризик депресії, наркоманії і деяких форм правопорушень. Виявивши, що відчуттю власної гідності загрожує небезпека, люди часто реагують на подібну загрозу тим, що принижують інших, нерідко проявляючи при цьому жорстокість. Якщо молода людина відчуває, що її високій самооцінці загрожує небезпека або зниження унаслідок соціального відторгнення, вона намагається відстояти самооцінку не завжди толерантними способами.

В одному з своїх експериментів Тодд Хартертон і Кетлін Вос (2000) „пригрозили” студентам-юнакам, що входили до складу експериментальної групи, невдачею під час тестування здібностей. У відповідь на це лише юнаки, які мали завищену самооцінку (високий рівень самоповаги), стали поводитися більш ворожіше (рис.3).

 

 

Рис. 3. Рівні антаґоністичної поведінки в осіб із середнім та низьким рівнем самоповаги (самооцінки)

Рис.3 показує, що юнаки з експериментальної групи (які мали високу самооцінку) після їх критичної оцінки експериментаторами мають вищі показники антагоністичної поведінки, ніж юнаки з низькою самооцінкою. Негативні прояви завищеної самооцінки, деякої зарозумілості є мало подібними до тих проявів, які виникають у людей з низькою самооцінкою. Останні поводять себе менш антогоністично (вороже), вони переважно ізолюються, робляться тривожними, невпевненими. Коли особи з низькою самооцінкою відчувають небезпеку, то схильні все бачити у похмурому світлі, фіксуватися на найгірших вчинках оточуючих, переконані, що близькі їх не люблять.

Натомість, завищена самооцінка та відповідний їй рівень самоповаги слугують антаґоністичній поведінці, яка має два аналоги, прототипи. Перший тип антагоністичної поведінки визначається поєднанням в людині високого рівня самоповаги та еґоцентризму. Другий тип визначається поєднанням високого рівня самоповаги та поміркованого еґоцентризму. Другий тип антаґоністичної поведінки характерний для осіб, які хоч не прагнуть бути в центрі уваги (помірковано егоцентричні) та не сердяться на критику, однак частіше виступають в ролі захисників інших. Помірковано еґоцентричні особи, із завищеним рівнем самоповаги не поспішають займати оборонну позицію. Хоча вони не такі вразливі до критики і не поспішають захищати власну позицію, все ж менш схильні переоцінювати тих, хто їх любить, і лаяти тих, хто їх не любить.

Схильність до міркувань на користь власного Я як причина поганої адаптації. Хоча схильність до міркувань на користь власного Яможе захистити від депресії, іноді вона є причиною поганої адаптації. Такі люди звинувачують у своїх соціальних проблемах оточуючих, не здатні визнати свої помилки. Результати досліджень соціального психолога Баррі Шленкера (Університет Флориди) дозволяють також говорити про те, що схильність до міркувань на користь власного Я здатне розвалити колектив. Шленкер вивчав прояви самозахисту в групах. Він провів низку експериментів, учасники яких спільно працювали над певними завданнями. Згодом оголошувалися „успішні” та „неуспішні групи”. Більшість членів «успішних» груп прагнули приписати собі основну заслугу, і лише небагато визнавали, що зробили менше, ніж інші. Якщо більшість членів якої-небудь групи вважають, що їх внесок в загальну справу вищий середнього рівня, то вельми вірогідними є суперечки, розбіжності, заздрість всередині групи[19].

Отже, всупереч поширеній думці, ніби більшість людей страждають від низької самооцінки або від комплексів неповноцінності, результати соціально-психологічних досліджень свідчать, що більшості людей властива схильність до міркувань на користь власного Я. В повсякденності, лабораторних експериментах люди нерідко пояснюють свої невдачі зовнішніми причинами, а успіхи приписують собі. Самовпевненість є причиною невиправданого оптимізму щодо майбутніх результатів. Люди схильні переоцінювати поширеність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінювати поширеність властивих їм здібностей і чеснот (помилкова унікальність). Подібне сприйняття є частково наслідком прагнення до підтримки і підвищення самооцінки, яке хоч захищає людей від втрати самоповаги, але породжує неадаптиву поведінку та суперечки в групі.