Фундаментальна помилка атрибуції

Теорія атрибуції Фріца Гайдера. У соціальній психології існує спеціальна теорія атрибуції (приписування причин), яка допомагає збагнути як люди пояснюють поведінку інших, повсякденні події. Автором теорії атрибуції є Фріц Гайдер. Висновок, до якого він дійшов, полягає в наступному: люди схильні пояснювати поведінку інших, оточуючих людей або внутрішніми диспозиціями (наприклад, риси характеру, мотиви, установки), або зовнішніми (наприклад, ситуація, в якій людина опинилася). Так, керівник може сумніватися в дійсних причинах поганої роботи нового працівника, не знаючи, чи є вона наслідком відсутності мотивації і здібностей («диспозиційна атрибуція») чи наслідком фізичних і соціальних обставин («ситуаційна атрибуція»).

Пояснення атрибуції Гарольда Келлі. Людські атрибуції здебільшого раціональні, тобто виникають на рівні здорового глузду. Якими саме, – внутрішніми чи зовнішніми, – причинами ми пояснюємо поведінку, залежить від трьох чинників: сталості, відмінності й подібності. Наприклад: подібність (коли особа Х та багато інших критикують особу Y); високий рівень відмінності (коли особа Х не критикує, а багато інших критикують особу Y). Ці два випадки дозволяють зробити висновок, що існує якась зовнішня причина (тобто особа Y дійсно заслуговує критики). Якщо лише одна особа Х критикує особу Y (низький рівень подібності), і якщо вона критикує також багатьох інших (низький рівень відмінності), ми вдаємося до внутрішньої атрибуції (причина полягає в самій особі Х).

Рис. 1. Фактори (сталість, відмінність та подібність), які впливають на приписування зовнішніх чи внутрішніх причин поведінки

Правила об’єднання інформації: важливість рис, ефект „першості. За даними Нормана Андерсона і його колег, існують певні правила, підкоряючись яким ми створюємо цілісне враження про людину на базі розрізнених відомостей. Наприклад, нового співпрацівника вам описали як активного, розумного, щирого. Якщо людина вважає щирість найбільш важливою рисою, ви надасте їй більше значення; ймовірно також, що ви будете чутливіші до негативної інформації. Така негативна інформація, як «він – нещира особа», також для вас може виявитися найбільш важливим чинником. Люди можуть віддати перевагу (переоцінити) відомості, які отримують початково. Цей феномен, названий «ефектом першості» (primacy effect). Перше враження здатне вплинути на тлумачення подальшої інформації, яку ви одержите. З моменту отримання початкової інформації про особу, що вона «смілива», то, можливо, ви тлумачитимете зухвальство цієї особи як хоробрість, а не як непоміркованість. Після того, як відбудеться співвіднесення й інтерпретація всіх одержаних відомостей, в справу вступає «внутрішній калькулятор» і відбудеться інтеграція окремих відомостей. Результатом стане загальне враження про іншу особу.

Фундаментальна помилка атрибуції та її причини. Дослідники, що вивчають атрибуцію, виявили, що інтерпретуючи чию-небудь поведінку, ми недооцінюємо вплив ситуації і переоцінюємо роль індивідуальних особливостей і установок. Ця тенденція названа Лі Росс фундаментальною помилкою атрибуції[23]. Інтерпретуючи поведінку тих, що оточують, ми здійснюємо фундаментальну помилку атрибуції, свою ж власну поведінку нерідко пояснюємо ситуацією. Наприклад, особа може пояснити свою нестриманість обставинами («Я розсердився, тому що все йде не так, як треба»), а співпрацівник може подумати інакше («Він розсердився, тому що взагалі злюка»). Кажучи про себе, ми звичайно описуємо свої дії і реакції («Мене дратує, коли...). Кажучи про кого-небудь іншого, ми частіше характеризуємо цю людину («Він дратівливий»).

Причини фундаментальної помилки атрибуції. Існує необ'єктивний підхід до пояснення поведінки інших людей, яка виявляється в тому, що ігноруються впливові ситуаційні чинники. Чому цього не відбувається, коли йдеться про інтерпретацію нашої власної поведінки? Першою причиною є відмінність між актором і обсерватором, тобто між дійовою особою і спостерігачем. На думку теоретиків атрибуції, люди по-різному сприймають власну поведінку і поведінку тих, що оточують. Коли людина діє, її увагою управляє навколишнє оточення. Коли ж людина спостерігає за діями інших людей, в центрі її уваги опиняються саме вони, ці «дійові особи», а ситуація стає відносно невидимою. Провівши аналогію до ілюзії сприйняття «фігура – фон», можна сказати, що діюча людина — це фігура, а фоном є навколишнє оточення. Тому людина і сприймається іншими як причина того, що відбувається. Що відбулося б, якби ми могли побачити себе очима оточуючих? Чи змогло б це усунути типову помилку атрибуції?

Обставини, які здатні змінити нашу точку зору на самих себе вивчав психолог із Гарвардського університету Даніель Гілберт. Коли ми дивимося на себе в дзеркало, чуємо свій голос, записаний на магнітофонну стрічку, фотографуємося на відео або заповнюємо біографічного опитувальника: наша увага направлена всередину, і ми усвідомлюємо не ситуацію, а самих себе. Цей стан свідомості, коли увага фокусується на собі називається самоусвідомленням. Є люди, чия увага в більшості ситуацій зосереджена на собі. Вони належать до категорії усвідомлюючих себе осіб, — бачать себе переважно так само, як спостерігачі, тобто із сторони. Така категорія людей пояснює свою поведінку, в першу чергу, своїми особовими якостями, і лише в другу — ситуацією. Всі експерименти указують на головну причину помилки атрибуції: ми знаходимо причини там, дешукаємо їх. Чим менше у нас можливості спостерігати за поведінкою людей в різних ситуаціях, тим більше ми схильні пояснювати їх поведінку особистими якостями. Цей феномен був вивчений Томасом Гиловічем.

Культурні відмінності в атрибуціях. На помилку атрибуції впливають також і культурні відмінності. Представники західної культури з самого дитинства вчаться пояснювати поведінку оточуючих їх особистими якостями. Проте вихідці з країн Східної Азії дещо чутливіші до ролі ситуації і, як наслідок, менш схильні пояснювати поведінку оточуючих проявом їх особистісних якостей

Деякі мови сприяють зовнішній атрибуції. Це дослідив Дж.Міллер з колегами. Наприклад, замість того щоб сказати «Я запізнився», іспанець може скористатися ідіомою: «Годинник з'явився причиною мого запізнення». Люди, виховані в традиціях колективістської культури, рідше сприймають інших з погляду персональних диспозицій і менш схильні до спонтанної інтерпретації їх поведінки як віддзеркалення якої-небудь особистісної якості. Наприклад від представника Заходу можна очікувати диспозиційного пояснення («Він товариська людина»), а від представника Сходу – ситуаційного пояснення: «Друзі завжди з ним»[24].

Помилка атрибуції є фундаментальною, тому що вона додає істотний і важливий сенс нашим поясненням. Результати досліджень, проведених у США, Великій Британії, Індії, Австралії дозволяють говорити про те, що атрибуції людей прогнозують їх відношення до нужденних і безробітних (рис.2.) Люди, які вважають відсутність роботи і бідність наслідком особистих диспозицій, схильні підтримувати політиків, що не симпатизують бідним і безробітним співгромадянам.

 

 

Рис.2. Пояснення безробіття диспозиційними(особистісними) та ситуативними факторами обумовлює підтримку певного політика

 

Отже, люди, пояснюючи поведінку інших нерідко роблять фундаментальну помилку атрибуції (звану також помилкою відповідності). Ми настільки схильні пояснювати поведінку тих, що оточують їх особистісними якостями і установками, що недооцінюємо тиск ситуації навіть тоді, коли він очевидний. Частково помилка атрибуції є наслідком того, що в центрі нашої уваги, коли ми спостерігаємо чиюсь поведінку, виявляється людина, а ситуація стає відносно невидима. Коли ж ми діємо самі, наша увага зосереджена на ситуації: ми реагуємо на неї, і вона стає яснішою. Цим пояснюється той факт, що ми чутливіші до впливу ситуації на нас самих, ніж до впливу ситуації, в якій діють інші.

Інтуїтивне мислення

Приклади інтуїтивного мислення. Інтуїція – це загадкова суміш знань та досвіду.Вивчення несвідомої обробки інформації людиною зацікавило соціальних психологів. Людське мислення може бути цілескерованим та усвідомленим та частково автоматичним (пасивним та неусвідомленим). Прикладом цьому є подвійна природа людських установок, вони бувають імпліцитними (автоматичними, звичними), а деколи – експліцитними (усвідомленими, вербалізованими)[25]. Можна віднайти чимало фактів, що підтверджують автоматичне мислення:

· Психічні моделі (структури) автоматично, інтуїтивно керують нашим сприйняттям і інтерпритацією нашого досвіду. Якщо ми чуємо, що хтось говорить про конформізм, або комфорт, наше розуміння залежить не тільки від того, наскільки чітко було вимовлене слово, але і від того, як ми автоматично інтерпретували цей звук.

· Емоційні реакції нерідко наступають чи не миттєво, і у нас не завжди вистачає часу на неквапливе обдумування. Раніше, ніж у корі головного мозку з'явиться який-небудь шанс втрутитися в те, що відбувається, нейрони передають візуальну або аудіальную інформацію в гіпоталамус до центру емоційного контролю.

· Маючи достатній досвід, люди можуть вирішувати ту або іншу проблему інтуїтивно. Ключова інформація про ситуацію зберігається в їх пам'яті.

· Деякі речі – факти, імена і попередній досвід – ми пам'ятаємо е кспліцитно (на свідомому рівні), інші факти (наприклад, імена) ми пам'ятаємо імпліцитно (на неусвідомленому рівні)[26].

Ці наведені факти серед багатьох інших засвідчують, що когнітивні процеси можуть протікати автоматично, інтуїтивно і неусвідомлено. Подібний розподіл ресурсів дозволяє нам швидко, ефективно та інтуїтивно реагувати на багато ситуацій. Однак інтуїтивне мислення може мати й негативні ефекти. Таким ефектом інтуїтивного мислення є помилка „хідсайту” («Так я і знав!»): тенденція перебільшувати своє знання чого-небудь, після того, як подія відбулася.

Сприйняття та інтерпретація подій. Випадки прояву необ'єктивності, що є наслідком упереджень є пов’язані з труднощами засвоєння величезного інформаційного потоку. Експериментатори, що досліджують упередження, зауважують їх вражаючий вплив на те, як учасники інтерпретують та пригадують, те що раніше спостерігали. Водному з експериментів студентів попросили оцінити за фотокарткою вираз обличчя зображеного на ній чоловіка. Ті студенти, яким сказали, що він гестапівець, керував під час Другої світової війни варварськими медичними дослідами над в'язнями концентраційних таборів, інтуїтивно визнали вираз його обличчя жорстоким. („Хіба ви не бачите, що він ледве стримує усмішку?”). Студенти, яким чоловіка на фотокартці представили як лідера антигітлерівського підпілля, визнали, що вираз обличчя свідчить про його доброту і щирість. („У нього співчутливий погляд, і він майже посміхається”).

Якщо помилкова ідея зробила неґативний вплив на обробку інформації, чи здатне її подальше викриття згладити цей ефект. Щоб відповісти на питання психологи спочатку переконували людей у чомусь помилковому, а потім намагалися викрити цю помилковість судження. Результати дослідження свідчать: після того, як людина в думках логічно обґрунтує помилкове уявлення, то його потім важко зруйнувати. Більша половина людей зберегли своє переконання незмінним, вони не змогли розлучитися з поясненнями, які самі придумали. Цей феномен, відомий під назвою стійкість первинних переконань, доводить, що переконання здатні жити своїм власним життям і зберігати стійкість.

Відтворення спогадів. Провівши багаторічні експерименти, в яких взяли участь більше 20000 осіб, Елізабет Лофтус виявила наступну тенденцію: люди схильні конструювати спогади з великою впевненістю, але інколи з недостатньою точністю. Стандартний експеримент проводився таким чином: досліджувані спостерігають за дорожньо транспортною подією на телеекрані, після цього їх запитують, що вони бачили. Учасників першої підгрупи запитують так: „З якою швидкістю рухалися машини, коли „врізалися” одна в одну?”. Учасникам іншої групи дібрали таке запитання: „З якою швидкістю рухалися машини, коли зіштовхнулися?”. Через тиждень учасників обох підгруп запитали, чи бачили вони під час аварії розбите скло. Насправді скла не було, учасників дезінформують. Проте, спогади учасників першої підгрупи (для них запитання містило дезінформуючи слово „врізалися”) були майже одностайними: всі бачили бите скло[27]. Так був відкритий ефект дезінформації – людина, що була присутньою під час події й отримала помилкову інформацію схильна її зафіксувати в своїй пам’яті.

Ефект дезінформації впливає на спогади про соціальні та фізичні події. Людські спогади обплутані асоціаціями і зберігаються саме в такій «павутині». Коли ми хочемо витягнути що-небудь зі своєї пам'яті, нам потрібно «смикнути» за одну з ниток, що ведуть до цього епізоду. Цей процес назвали праймінґ – активація специфічних асоціацій у пам’яті.

Самовпевненість у судженнях. Коґнітивні системи людини ефективно і автоматично обробляють величезну кількість інформації. Проте адаптивна ефективність небездоганна: коли люди інтерпретують власний досвід і конструюють спогади, наша автоматична інтуїція нерідко помиляється. Інколи люди не усвідомлюють своїх помилок. «Інтелектуальна зарозумілість», що виявляється в думках стосовно своїх знань (феномен «Так я і знав!») також розповсюджується на оцінки поточного знання, на прогнозування майбутньої поведінки.

В одному з експериментів досліджуваних попросили подумати і дописати таке твердження: «Я на 98% упевнений в тому, що довжина повітряної траси між Нью-Делі і Пекіном більша... км, але менша... км». Більшість досліджуваних виявили зайву самовпевненість. Було лише 30% випадків правильної відповіді, натомість учасники були упевнені у своїй ерудиції на всі 98%. Так був експериментально відкритий феномен надмірної самовпевненості – тенденція бути радше впевненим, ніж точним, тобто схильність переоцінювати коректність своїх переконань.

Люди іноді сповнені бажанням підтверджувати свої переконання, але не поспішають шукати докази для їх підтвердження. Більше того, люди часто вишукують інформацію, яка підтверджує власну упереджену думку. Ця тенденція інтелектуальної марноти називається феноменом упередження проти доказів. Перевага, яку ми віддаємо інформації, що підтверджує навіть наші упереджені думки має адаптивну функцію. Переконання, навіть упереджене допомагає зберігати стабільність наших Я-образів. Наприклад, результати експериментів свідчать про те, що люди часто шукають, знаходять і запам'ятовують інформацію, яка підтверджує їх уявлення про самих себе (переглядання різноманітних гороскопів, вибір художнього твору тощо). Найцікавіше те, що люди обирають собі друзів, дружину, чоловіка з тих, хто розділяє їх думку про себе, навіть не завжди високу[28].

Отже, надмірна впевненість є шкідливою. Навіть абсолютно впевнені в своїй правоті люди помиляються. Самовпевненість не завжди відповідає компетентності. Відомі два способи, які успішно знижують упередження, що породжується надмірною самовпевненістю. Один з них – зворотний зв'язок, обмін думками з колегами, експертами. Другий спосіб зниження рівня самовпевненості: спонукати людей подумати про один переконливий аргумент на користь того, чому їх думки можуть бути помилковими. У цьому слід виявляти обережність, щоб не підірвати віру людини у власну компетентність настільки, що вона приділятиме забагато часу самоаналізу, втратить рішучість суджень.

 

Евристичне мислення

Евристика репрезентативності. Для обробки величезної кількості інформації, наша когнітивна система виробляє психічні „запобіжники” витраті часу та сил. Так досягається легкість, з якою люди формують враження, та думки. У цьому допомагає евристика – прості й ефективні стратегії мислення. Люди вимушені спрощувати реальність, інакше з нею важко «упоратися». Ми вдаємося до допомоги спрощених емпіричних прийомів, до евристики.

Судити про що-небудь, інтуїтивно порівнюючи це з своїм уявленням (репрезентацією) означає використовувати евристику репрезентативності. Ця стратегія дозволяє правильно орієнтуватися в реальності, судити про міру ймовірності чогось, за допомогою порівняння до прототипів. Розглянемо такий приклад. Певній особі жіночої статі є 30 років, вона не заміжня, щиросерда і оптимістична. Вона закінчила коледж. Навчаючись там, вона серйозно зацікавилася ґендерними проблемами та іншими соціальними проблемами, а також брала участь у пікетах проти забруднення довкілля. Виходячи з такого опису, що б ви сказали: вона – касир в банку, чи вона — касир в банку і учасниця феміністського руху? Більшість людей буде вважати, що ймовірнішим є другий варіант. Це пов’язано з тим, що ця особа краще відповідає їх уявленням про феміністок. Але поєднання двох подій (касир і феміністка) не може мати більшої ймовірності, ніж вірогідність того, що вона просто касир в банку (не має значення, феміністка чи ні).

Іґнорування базової оцінки та доступність евристики. Люди інколи роблять далекоглядні прогнози, деякі за поодинокими фактами схильні робити глобальні прогнози, висновки, узагальнення. Помилка базової оцінки – тенденція іґнорувати або неповністю використовувати базову оцінкову інформацію (інформація про більшість людей), перебуваючи під впливом часткових випадків, що є характерними для конкретного випадку.

Таке використання доступності евристики, підкреслює базовий принцип соціального мислення: люди поволі переходять від загального до чаткового, але швидко – від реального випадку до загальноприйнятих істин. Не доводиться дивуватися з того, що, наслухавшись і начитавшись всіляких історій про пограбування і побиття, люди вирішують, що злочинність у країні зросла. Насправді, лише фахівці знають, що пік злочинності припав на попередні роки, і вже впродовж кількох років окреслилося її зниження. Це когнітивне правило, зване доступністю евристики, у багатьох випадках слугує людям цілком справно. Доступність евристики: ефективний, але не безпомилковий емпіричний метод, який оцінює вірогідність речей з точки зору їх доступності в пам’яті. Якщо які-небудь приклади приходять людям на думку, вони сприймають їх як загальнопоширені. Наприклад, більшість людей надовго запам'ятовує кадри з засобів масової інормації, що зображають авіакатастрофи. Відтак люди нерідко думають, що повітряні засоби пересування (авіарейси) є небезпечнішими, ніж поїздка на наземному транспорті (автомобілі). В дійсності, статистика свідчить, що поїздки, подорожі на машинах, у багато разів ризикованіші для життя, ніж повітряні подорожі.

Мислення, що суперечить фактам. Події, які легко можна уявити собі (тобто когнітивний доступні події), впливають також на те, як ми переживаємо відчуття провини, жалю, фрустрації й полегшення. Можливість уявити собі гірші для людини альтернативи допомагає їй почуватися краще. А можливість уявити собі сприятливіші альтернативи, і поміркувати над тим, що наступного разу потрібно зробити краще, допомагає підготуватися діяти більш конструктивно у майбутньому. Властиво це є мислення, що суперечить фактам – уявне моделювання того, що могло б бути. Мислення, що суперечить фактам є підґрунтям переживання успіху. Якщо людина дивом уникнула неприємностей, їй неважко уявити собі можливі негативні наслідки (гіркота поразки, травма), і тому людина вважає, що їй повезло. І навпаки, неприємності, які відбулися, але яких могло і не бути, примушують людей вважати себе нещасливцями, невдахами.

Психічна імітація (мислення, що суперечить фактам) виявляється в людей, що отримали трагічні повідомлення. Чим більш несподіваною є трагічна подія, тим мислення інтенсивніше суперечить фактам. Наприклад, коли особі стає відомо про втрату близьких людей в результаті автомобільної аварії, то вона постійно повертається думками до цієї події, наново програючи і реконструюючи її. Мислення про альтернативні результати та сценарії, які могли б трапитися дозволяють людині після такої негативної інформації відновити внутрішню рівновагу, подолати стрес.

 

Ілюзорне мислення

Ілюзорний взаємозв'язок. На повсякденне мислення також впливає пошук логіки у випадкових подіях. Ілюзорне мислення – це когнітивна стратегія, яка дозволяє шукати зв’язок між фактами, речами, подіями там, де його насправді немає. Відтак ілюзорне мислення є негативною тенденцією, яка провадить людину до численних помилок.

Виявити взаємозв'язок там, де його немає, нескладно. Намагаючись пов’язати розрізнені події люди іноді приписують їм ілюзорний взаємозв'язок. Бажання людини знайти зв'язок навіть між випадковими подіями призводить до того, що вона починає шукати пояснення незвичайних подій або незрозумілих змін настрою інших. Звичайно, пошук причин та наслідків між подіями дозволяє людині зробити свій світ більш прогнозованим, контрольованим та упорядкованим. Однак, пошуки ілюзорного зв’язку є не лише несвідомою адаптивною тенденцією людського мислення, такий пошук може вводити людину в оману.

Ілюзія контролю. Властива людям схильність сприймати випадкові події як зв'язані між собою є підґрунтям ілюзії контролю. Це сприйняття людиною подій, які неможливо контролювати як таких, що контролюються нею. Ілюзія контролю є різновидом хибного мислення стосовно власної можливості впливати на випадкові події.

Важливість особистого контролю доводять результати (згаданого у темі 4) дослідження, проведеного психологами із Гарвардського університету Елен Лангер і Джудіт Роден в одному з будинків для людей похилого віку (Langer & Rodin, 1976). В будинку для людей похилого віку Ланджер зустрілася з тими людьми, які були практично позбавлені можливості контролювати своє життя. Вивчаючи пацієнтів лікарень і мешканців будинків для людей похилого віку, вона робить висновок, що надання їм права хоч би частково контролювати своє життя покращує їх фізичний і моральний стан[29]. Все це дозволяє зрозуміти, що для успішного функціонування людини відчуття власного контролю за своїм життям є надзвичайно важливим.

Дослідники продемонстрували також ілюзію контролю в експериментах з азартними іграми. Індустрія азартних ігор збагачується за рахунок ілюзій гравців. Такі люди приписують виграші своєму інтелекту, умінням та навичкам. Причини програшів ними пояснюються „везінням противника”, „промахом” тощо. Люди бажають контролювати навіть те, що стосується випадкових подій, придумуючи різні правила при заповненні цифр лотерейного листка.

Повернення до середнього («регрес до норми»). Інший шлях, що потенційно може привести до ілюзорного мислення є феномен, названий поверненням до середнього. Дослідження Амоса Тверські та Данієля Канемана показали цікаві результати, отримані у вибірці американських студентів[30]. Коливання екзаменаційних оцінок є частково випадковістю: більшість студентів, що одержали винятково високі оцінки на першому іспиті, наступний здають не так успішно. Оскільки перша оцінка — їх «стеля», то наступна, швидше, повернеться до звичайного середнього рівня, ніж підніме планку ще вище. Саме тому студент, який працює стабільно, але ніколи не зараховується до відмінників, нерідко закінчує курс в числі кращих. Що ж до студента, що одержав на першому іспиті найнижчий бал, то він мабуть, що він, навпаки, наступний іспит складе краще. Якщо що одержали найнижчі бали після іспиту стануть займатися з репетитором, а потім складуть іспит успішніше, репетитори, швидше за все, вирішать, що заняття з ними пішли на користь, навіть якщо насправді вони були неефективні.

Взаємовплив настрою та суджень. Соціальне мислення оперте на ефективному, хоч і не безпомилковому процесі обробки інформації. У процес втягуються також відчуття, емоції, настрій. Відтак думки залежать від настрою. У численних психологічних спостереженнях доведено, що нещасливі люди (в силу об’єктивних чи суб’єктивних чинників) схильні до апатії, неконтактні, а деколи навіть ворожі у ставленні до оточуючих. Їх думки зосереджені переважно на собі, вони замислені. Щасливі люди, навпаки, енергійні, рішучі, креативні й товариські. В порівнянні з нещасними вони довірливіші, більш схильні до співчуття. Щасливій людині світ здається доброзичливішим, рішення, які їй належить приймати, неважкими, і у спогади частіше приходять хороші події. Перебуваючи у поганому настрої, люди в першу чергу згадують неґативні події.

Щасливі люди стійкіші до фрустрації, спокійніше відносяться до критики і правильніше розуміють її. Нещасливі люди переважно звертають увагу на похмурі сторони життя, віддають перевагу спілкуванню з менш успішними людьми, менше цікавляться розважальними кінофільмами і музикою.

Настрій частково накладає відбиток на сприйняття навколишнього світу, оскільки воскрешає в пам'яті минулий досвід, пов'язаний з таким настроєм. Коли людина перебуває в поганому настрої, її думки більш депресивні. Думки, пов'язані з настроєм, можуть перешкодити думати про щось помірковано. Емоції, гнів, обурення провокують скороспішні думки та оцінкові стереотипи.

Соціальний психолог Дж.Форгас дослідив, наскільки глибоко відчуття людей, що перебувають в поганому настрої, проникають в їх мислення. Використовуючи гіпноз, Форгас і його колеги спочатку «занурювали» учасників у хороший або в поганий настрій, а потім пропонували подивитися кожному учасникові відеозапис його розмови з іншою людиною, зроблений напередодні. Після цього учасникам пропонувалося охарактеризувати себе, зображеного на відео. Якщо в учасника був гарний настрій, то йому подобається розмова на відео, власне уміння тримати себе, власні інтереси й соціальні навички. Якщо учасник був «занурений» у поганий настрій, то оглядаючи відеозапис характеризує себе як людину, яка напружена, незугарна, незрозуміла (рис.2). Це означає, що люди не помічаючи власного настрою, схильні сприймати себе так, ніби світ зробився гіршим чи кращим.

 

 

 

Рис.2. Вплив раптового настрою (хорошого та поганого) на оцінювання людьми своєї поведінки, записаної на відеоплівку. Особи, що мають поганий настрій оцінюють поведінку неґативно.

 

Вплив настрою на мислення сильнішає у випадках, коли ми оцінюємо нестандартних людей, інтерпретуємо складні людські конфлікти. Роздуми про пересічних людей, типові конфлікти і стабільні відносини не супроводжуються значним впливом нашого настрою.

Вражаюча здатність розуму обробляти інформацію давно зробилася предметом досліджень психологів. Хоча наше мислення у принципі адаптивне, іноді можливі певні помилки. По-перше, люди часто переоцінюють свої думки. Цей феномен надмірної самовпевненості частково виникає з того, що нам набагато легше навести аргументи, які підтверджують нашу позицію, ніж аргументи, які свідчать про невірність власних суджень. Люди більш схильні до пошуку інформації, що підтверджує їх переконання, ніж до пошуку спростовуючих аргументів. По-друге, люди нерідко пропускають повз себе важливу інформацію, запам’ятовуючи. Частково це пов'язано з тим, що згодом легше згадується яскрава, жива інформація (когнітивний вона доступніша). По-третє, людей часто вводять в оману ілюзорний взаємозв'язок і особистий контроль. Важко не піддатися спокусі і не побачити кореляції там, де її немає (ілюзорний взаємозв'язок), або не вважати себе здатним прогнозувати або контролювати випадкові події (ілюзія контролю). І останнє. Настрій впливає на думки. Саме від настрою залежить, як ми сприймаємо поточні події.

Психологи переконані у тому, що спеціальне навчання може допомогти подолати зазначені складнощі мислення. Вони пропонують: навчати людей розпізнавати вірогідні джерела помилок у їх власній соціальній інтуїції; посилювати вивчення логіки та створювати курси статистики, де вивчати проблеми логічного та соціального мислення, щоб люди вірніше судили про події реального життя. Вивчення соціальних переконань та суджень дозволяє нам зрозуміти механізми їх формування та зауважувати причини помилок, упереджень.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Хто є автором теорії атрибуції?

2. Що таке атрибуції здорового глузду та які є раціональні критерії інтерпретації інших?

3. Які правила об’єднання інформації?

4. Що таке фундаментальна помилка атрибуції, які її причини?

5. Чи існують культурні відмінності в атрибуціях?

6. Що таке інтуїтивне мислення і в чому воно виявляється?

7. Що означає феномен „хіндсайту”?

8. Що таке ефект дезінформації та праймінґ?

9. Розкрийте сутність феноменів самонадіяності та упередження проти доказів?

10. Що таке евристика репрезентативності?

11. Що означають тенденції іґнорування базової оцінки та доступність евристики?

12. У яких випадках здебільшого виникає мислення, що суперечить фактам?

13. Що означають поняття: ілюзорний взаємозв'язок, ілюзія контролю, повернення до середнього («регрес до норми»)?

14. Як виявляється взаємовплив настрою та суджень?

 

Література

· Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 2002.– Глава 3.

· Росс Л.Д., Эймэбайл Т.М., Стейнмец Дж.Л. Социальные роли, социальный контроль и искажения в процессах социального восприятия // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.107-120.

· Канеман Д., Тверски А. О психологии прогнозирования // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.120-138.

· Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. –СПб. Питер Пресс, 1997. – С. 431-444.

 

 

Тема 6. Соціальні установки

 

Установки як ефективний спосіб оцінювання світу. Чи визначають установки поведінку: в експеримент Р. Ла П’єра (1934). Зменшення соціальних впливів на виражені установки: метод неістинного джерела інформації (Е.Джоунз, Г.Сігал). Посилення установок та доведення їх до свідомості.

Рольова поведінка та установки. Ефект вживання у роль. Вплів рольової поведінки на установки. Експеримент Ф.Зімбардо (1971): виконання нових соціальних ролей як зміна само сприйняття ю, а відтак установок. Зміни установок через втягування у поведінкові ситуації: ефект „твердження, що стає переконанням”. Феномен „нога у дверях” як тактика незначних вчинок. „Техніка заманювання” як негативна тактика досягнення згоди. Негативні установки як наслідок неморальних вчинків.

Причини впливу поведінки на установки. Причини впливу поведінки на установки в руслі теорій. Теорія самосприйняття. Теорія самопрезентації: управління враженнями. Самомоніторинґ: відстежування власної поведінки (слів, дій, вчинків) з метою позитивної презентації в соціальних ситуаціях. Теорія когнітивного дисонансу: зміна установок як потреба підтримувати узгодженість між нашими знаннями. Ефект недостатнього виправдання. Експеримент Л.Фестінґера та Дж.М.Карлсміт: зменшення внутрішнього дискомфорту через виправдання власних дій (у ситуації недостатньої зовнішньої вмотивованості).