Тема 1. Національна економіка: загальне і особливе

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Навчально-методичний посібник для студентів денної та заочної форми навчання галузь знань 0305 “Економіка і підприємництво”

напрям підготовки 6.030509 “Облік і аудит”

 

 

Миколаїв 2012

УДК 657.01

Гнатенко Є.П., Коваленко О.Ю. Національна економіка: Навчально-методичний посібник для студентів денної та заочної форми навчання галузі знань 0305 “Економіка і підприємництво” напряму підготовки 6.030509 “Облік і аудит”. – Миколаїв: МНУ імені В.О.Сухомлинського, 2012. – 155 с.

 

Кафедра “Обліку та економічного аналізу”

 

Рецензент к.е.н., доцент Бурова Т.А.

 

Розглянуто на засіданні кафедри“Обліку і економічного аналізу”

«____» ___________2012 р., протокол №

 

 

Рекомендовано вченою радою факультету економіки

«____»____________2012 р., протокол №

ЗМІСТ

№ пор.	стор.
1. Передмова
2. Конспекти лекцій, питання та завдання до практичних занять
2.1 Тема 1. Національна економіка (НЕ): загальне та особливе
2.2 Тема 2. Економічні теорії і базисні інститути НЕ
2.3 Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки
2.4 Тема 4. Характеристика економічного потенціалу
2.5 Тема 5. Інституціональні чинники розвитку НЕ
2.6 Тема 6. Поняття, функції та складові інфраструктури національного ринку.
2.7 Тема 7. Державність та державне управління економікою
2.8 Тема 8. Демократія, економічна свобода та економічний порядок
2.9 Тема 9. Структурна перебудова національної економіки
2.10 Тема 10. Прогнозування та програмування національної економіки
2.11 Тема 11. Політика економічного зростання в національній економіці
2.12 Тема 12. Інституційні форми інтеграції у світове господарство
3. Самостійна та індивідуальна робота студентів
Питання до самоконтролю
4. Питання до іспиту
5. Тестові завдання
6. Список рекомендованих джерел
7. Додатки

ПЕРЕДМОВА

Дисципліна “Національна економіка” виконує систематизуючю функцію, відіграє важливу роль у формуванні цілісних знань про національну економіку країни як багаторівневу систему. Зміст дисципліни “Національна економіка” виступає як система теоретико-методологічних і організаційно-практичних засад, що визначають рівень теоретичних знань та практичних навичок студентів щодо комплексного аналізу функціонування національної економіки країни, її окремих сфер, галузей, регіонів.

Метою дисципліни “Національна економіка” (НЕ) є вивчення закономірностей та особливостей функціонування національної економіки порівняно з економіками інших країн, надання студентам системних знань щодо національної економіки, змісту організаційної, методичної та регулюючої діяльності органів державної влади і комерційних структур в економіці.

Предметом дисципліни є сукупність ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що визначають відмітні риси національної економіки та специфіку її функціонування.

У зв’язку с цим вивчення дисципліни “Національна економіка” є необхідною умовою підготовки економістів вищої кваліфікації, формує базу економічних знань з питань національної економіки; її економічних теорій, економічного потенціалу та політики економічного зростання.

Вивчення дисципліни “Національна економіка” передбачено навчальним планом для бакалаврів за спеціальністю “Облік і аудит”, як дисципліна за вибором ВНЗ циклу природничо-наукової та загальноекономічної підготовки. Викладання навчальної дисципліни “Національна економіка” обумовлено необхідним рівнем базової професійної підготовки економістів зі спеціальності “Облік і аудит”. Курс “Національна економіка ” пов’язаний з дисциплінами: “Економічна теорія”, “Історія економіки та економічної думки”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, “Регіональна економіка”, “Історія України”, “Фінансовий менеджмент” та ін.

Конспекти лекцій, питання та завдання до практичних занять

План практичного заняття 1

Питання для обговорення

1. Поняття національна економіка.

2. Об’єкт та предмет дисципліни.

3. Методологічні прийоми дослідження НЕ.

4. Генезис НЕ України.

5. Соціально-економічна система як основа НЕ.

6. Критерії і параметри порівняння національних економічних систем.

7. Характеристика основних видів і типів національних економік.

8. Поняття та принципи системи національних рахунків.

Практичне завдання 1.1

Описати наведені у рис. 1.1 фактори функціонування національної економіки та навести приклади прояву їх дії для України.

Практичне завдання 1.2

Виходячи з наведених критеріїв та класифікації стратегій економічного розвитку навести відповідні приклади країн світу, що відповідають цим критеріям та реалізують ці стратегії.

Таблиця 1.1

Типологія моделей економічного зростання

 

Роль уряду	Позиція політиків в економіко-політичній системі
Автономія уряду	Консенсус еліт	Консенсус мас
продуктивні моделі	непродуктивні моделі	продуктивні моделі	непродуктивні моделі	продуктивні моделі	непродуктивні моделі
Ліберальна	Вашингтонський консенсус		“Corruption capitalism”	“Консенсус заради реформ”
Центральна Європа, поч. 90-х рр.	СНД, поч. 90-х рр.		Латинська Америка, 90-ті рр.	Центральна Європа, кінець 90-х рр.
Активістська	Авторитарні моделі	“Crony capitalism” “Азіатська модель”	Економічна маргіналіза-ція	Державний дирижизм	Популізм
“Китайська модель”, 80-ті рр.	СРСР, 1970-1980 рр.	Східна та Південно-Східна Азія, 1960-1990 рр.	Тропічна Африка, 1960-1990 рр.	“Шведська модель”, 1950-1980 рр.	Латинська Америка, 1960-1970 рр.

 

 

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

2.1. Етапи становлення системи державного регулювання національної економіки.

2.2. Типи національних економічних систем, механізми їх регулювання.

2.3. Види та моделі регулювання економіки змішаного типу.

План практичного заняття 2

Питання для обговорення

1. Економічна думка XIX-XX ст. про природу та пити економічних систем.

2. Національне економічне мислення, його відмінність від класового, індивідуалістичного, націоналістичного.

3. Основні типи сучасних націй та моделі розвитку національних економік.

4. Поняття ефективності функціонування сучасних економічних систем.

5. Поняття інститутів.

 

 

Рис. 2.3. Моделі регулювання економіки змішаного типу

Практичне завдання

1. Проаналізуйте модель економічного розвитку України. Риси яких моделей Ви можете в ній виділити?

2. Прокоментувати вислови двох відомих реформаторів національних економік:

Бенджамін Дізраелі, прем’єр-міністр Великої Британії (1874-1880): у прогресивній країні зміни відбуваються поступово, і питання не в тому, чи чинити опір змінам, які неминучі, а в тому чи будуть вони здійснюватися із потрібною повагою до моралі, звичаїв, законів і традицій народу або ж у відповідності до абстрактного принципу, загальних доктрин та свавільно.

Сергій Юлійович Вітте, міністр фінансів Російської імперії (1892-1903). В Росії необхідно проводити реформи швидко і спішно, інакше вони не вдаються та гальмуються.

Методи виміру макровеличин

Основним макроекономічним показником є показник ВВП. ВВП може бути розрахований за допомогою одного із трьох методів:

- методом кінцевого використання (за витратами);

- розподільчим методом (за доходами);

- виробничим методом (за доданою вартістю).

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання (за витратами) додаються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців (витрати на наш експорт):

ВВП = С+І+Д+Е,

де С – споживчі витрати населення, що включають витрати домашніх господарств на товари довгострокового користування та поточного споживання, на послуги, але не враховують витрати на придбання житла;

І – валові інвестиції (інвестиційні витрати підприємств), включають виробничі капіталовкладення та інвестиції в основні виробничі фонди (витрати фірм на придбання нових виробничих підприємств та обладнання); інвестиції в запаси;

Д – державні закупівлі товарів та послуг, наприклад, витрати на будівництво та утримання шкіл, доріг, утримання армії та державного апарату управління; однак це лише частина державних витрат, до складу якої не входять, наприклад, трансфертні платежі;

Е – чистий експорт товарів та послуг за кордон (різниця між експортом та імпортом).

При розрахунку ВВП за доходами додаються усі види факторних доходів (заробітна плата, рента, відсотки та інше), а також два компоненти, що не є доходами: амортизаційні відрахування та чисті непрямі податки на бізнес.

Під час розрахунку ВВП за виробничим методом додається вартість, додана на кожній стадії виробництва кінцевого продукту. Додана вартість (ДВ) – це різниця між вартістю продукції, що виготовлена фірмою, та сумою, що була сплачена нею іншим суб’єктам господарювання за придбану сировину, матеріали тощо (тобто за проміжну продукцію). ДВ являє собою різницю між обсягом валового випуску (ВВ) за рік та чистими матеріальними витратами (ЧМВ).

ДВ = ВВ – ЧМВ

На основі показника ВВП розраховується ціла низка інших макроекономічних показників. Перший з них – показник ВНП (через сальдо первинних доходів). Зв’язок між цими двома показниками можна виразити наступним чином:

ВНП = ВВП + Чисті факторні доходи з-за кордону

Чисті факторні доходи з-за кордону (ще їх називають сальдо первинних доходів) дорівнюють різниці між доходами, що отримали громадяни даної країни за кордоном, та доходами іноземців, які отримані на території даної країни.

Іншими словами, ВНП відмінний від ВВП на суму переведеного у країну прибутку від вкладеного за кордоном капіталу (власності) та заробітної плати громадян, що працюють за кордоном, за винятком аналогічних, вивезених з країни доходів іноземців та іноземних суб’єктів господарювання.

ВНП = ВВП + Д (П) резидентів – Д (П) нерезидентів,

Д (П) резидентів – доходи (прибуток) фізичних осіб – громадян даної країни (юридичних осіб – національних підприємств), що працюють за кордоном;

Д (П) нерезидентів – доходи (прибуток), отримані іноземними фізичними та юридичними особами, що працюють в Україні.

Оскільки сальдо первинних доходів може бути як додатним, так і від’ємним, то ВВП може перевищувати ВНП або навпаки, бути меншим, ніж ВНП. Ситуація, коли ВВП перевищує ВНП, виникає, якщо сальдо є від’ємним. Це характерно для країн, що розвиваються, оскільки ці країни вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. І навпаки, для розвинутих країн характерне додатне сальдо первинних доходів і ВНП перевищує ВВП.

Якщо з ВВП вирахувати суму річної амортизації, то отримаємо ЧНП.

ЧНП = ВНП – А

Показник ЧПН характеризує річний обсяг виробництва товарів та послуг, який країна виробила та спожила у всіх секторах національної економіки. Іншими словами, ЧНП показує розмір доходу національних постачальників економічних ресурсів за надані ними землю, робочу силу, капітал та підприємницьку діяльність, за допомогою яких був створений цей ЧНП.

Якщо з ЧНП вирахувати непрямі податки, то отримаємо показник національний дохід – сукупну вартість доходів усіх економічних агентів. Національний доход – це створена за рік вартість, яка характеризує, що додало суспільство у поточному році до свого добробуту.

Національний дохід має дві форми – натуральну та вартісну. В натуральній формі – це предмети споживання для задоволення особистих потреб населення та засоби виробництва для розширення виробництва. У вартісній формі – це вартість необхідного та доданого продукту. Необхідний продукт забезпечує відтворення робочої сили та існує у формі оплати праці, виплат та пільг з суспільних фондів споживання. Доданий продукт йде на розширення виробництва, тобто закупівлю засобів виробництва та найму додаткової робочої сили, а також для утримання невиробничої сфери, створення страхових резервів та інших цілей.

Аналіз динаміки ВВП та інших показників у цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, у свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.

 

План практичного заняття 3

Питання для обговорення

1. Поняття та види суспільних систем.

2. Новітні суспільні системи, їх риси та особливості.

3. Соціальні основи НЕ.

4. Концепція порядків і соціально-орієнтованої ринкової економіки.

5. Утилітарна концепція суспільного добробуту.

6. Соціальна політика та її функції.

7. Поняття соціальної держави та її критерії.

Практичне завдання 1

Підготувати та проаналізувати статистичні дані по Україні за останні 5 років:

- динаміка реального ВВП;

- динаміка чисельності населення;

- структура ВВП за категоріями кінцевого використання;

- структура ВВП за категоріями доходу.

Практичне завдання 2

Виконати аналіз національної економіки(на прикладі обраної країни).

Аналіз має включати набір статистичних даних, що дозволяють скласти враження про економіку країни. Бажано, щоб до них входили такі показники.

1. ВВП та його складові (за категоріями кінцевого використання та доходу).

2. Темпи зростання реального ВВП.

3. Рівень реального ВВП на душу населення (місце, яке посідає країна за цим показником серед інших країн світу).

4. Рівень безробіття.

5. Темп інфляції (за індексом споживчих цін або дефлятором ВВП).

6. Ставки оподаткування.

7. Сальдо державного бюджету (в абсолютних величинах або у відсотках до ВВП).

8. Державний борг (в абсолютних величинах або у відсотках до ВВП).

9. Облікова ставка Центрального банку.

10. Сальдо платіжного (торгового) балансу (в абсолютних величинах або у відсотках до ВВП).

11. Динаміка валютного курсу.

12. Місце в рейтингу індексу економічної свободи.

13. Індекс розвитку людського потенціалу

14. Індекс сприйняття корупції.

15. Місце в рейтингу глобальної конкурентоспроможності.

Для виконання завдання потрібно знайти необхідні статистичні дані, бажано за останнє десятиріччя (як мінімум – за останні п’ять років).

Виходячи із статистичної інформації, проаналізувати стан національної економіки, зробити висновок про характер фіскальної, монетарної та зовнішньоекономічної політики, що проводиться в країні, та про їх результати. Аналіз показників бажано супроводжувати графіками та діаграмами.

План практичного заняття 4

Питання для обговорення

1. Національне багатство та його структура.

2. Склад і оцінка природно-ресурсного потенціалу.

3. Склад і структура трудового потенціалу.

4. Характеристика стану трудових ресурсів України. Індекс людського потенціалу.

5. Демографічні проблеми і розвиток НЕ.

6. Науковий потенціал країни, особливості переходу до економіки знань.

7. Економічний зміст та особливості формування інвестиційного потенціалу.

Практичне завдання

На основі вихідних даних (див. додаток А) відповідно до 200«Х» року розрахувати величини:валового внутрішнього продукту та вказати яким методом був зроблений розрахунок;валового національного продукту;чистого національного продукту;національного доходу.

Таблиця 4.1

Дані для розрахунку:

Показники	млн. грн.
Валові приватні внутрішні інвестиції
Експорт товарів і послуг
Імпорт товарів і послуг
Оплата праці найманих працівників
Податки на виробництво та імпорт
Витрати домашніх господарств
Доход від власності, одержаний від інших країн
Субсидії на виробництво та імпорт
Валовий прибуток, змішаний доход
Витрати сектору загального державного управління
Споживання (відновлення) основного капіталу
Доход від власності, сплачений іншим країнам

де «Х» – остання цифра шифру залікової книжки.

План практичного заняття 5

Питання для обговорення

1. Сучасні домінанти розвитку суспільства і зростання ролі інституціональних факторів економічного розвитку.

2. Інституціональні складові соціально-економічної системи.

3. Методологічні засади урахування духовних, морально-етичних, соціально-культурних факторів у системі економічних відносин.

4. Ідеологія як провідний інституціональний чинник і засіб координації інститутів НЕ. Інституціональний аспект ринкових трансформацій.

5. Поняття і види інституціональних перетворень.

Практичне завдання

На основі наведених даних індекса-дефлятора (відсотків до попереднього року) (див. додаток А) розрахувати індекс рівня цін для кожного року відносно базового року, якщо базовим роком є 200«Х » рік. (Довідково: для базового року індекс рівня цін – 100% або 1)де «Х» – остання цифра шифру залікової книжки

Таблиця 5.1

Дані для розрахунку:

№ з/п	Показники / Роки
	Індекс - дефлятор (у % до попереднього року)
	Індекс рівня цін, %

План практичного заняття 6

Питання для обговорення

1. Основні елементи організаційно-технічної, фінансово-кредитної та організаційної інфраструктури ринку.

2. Методологія виділення комплексу послуг в НЕ. Структура і особливості розвитку сфери послуг в розвинутих країнах та в Україні.

3. Загальна та спеціалізована інфраструктура. Інфраструктура товарних ринків, суб'єкти та їх функції.

4. Типи товарних бірж і особливості їх функціонування в Україні.

5. Інфраструктура ринку цінних паперів: сучасний стан і перспективи регулювання.

6. Функції та класифікація фондових бірж. Правова та регулювальна інфраструктура.

Практичне завдання

На основі вихідних даних (див. додаток А) розрахуйте:

1. темпи приросту номінального ВВП;

2. ВВП скоригований в цінах базового року (індекс рівня ін, розрахований в завданні 1);

3. темпи приросту скоригованого ВВП

Таблиця 6.1

Дані для розрахунку:

№ з/п	Показники / Роки
	ВВП ном., млн. грн.
	∆ ВВП ном., %
	Індекс рівня цін, %
	ВВП скориг., млн. грн.
	∆ ВВП скориг., %

Поняття методології ДРЕ

Під методологією державного регулювання прийнято розуміти сукупність вимог, що висуваються до впливу органів державної влади на соціально-економічні процеси. Вона включає підходи, принципи, форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни та формує логіку ДРЕ. Логіка ДРЕ характеризує послідовність заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни та передбачає:

1) аналіз рівня розвитку національної економіки, її проблем та можливостей;

2) формування мети, задач, пріоритетів та кінцевих результатів ДРЕ;

3) формування необхідних ресурсів (фінансових, трудових, інформаційних, матеріальних, інтелектуальних);

4) прогнозування ризиків та наслідків управлінських рішень.

Мета – це те, на що “спрямовані зусилля та ресурси”. У процесі державного регулювання економіки зусилля держави спрямовані на виконання економічних функцій ДРЕ, а також на ліквідацію проблем, що виникли у суспільстві. Виділяють генеральну мету, а також цілі, що підпорядковані генеральній. У сукупності всі цілі разом утворюють, так зване “дерево цілей”.

Визначившись з метою, визначають задачі ДРЕ, тобто ті умови, які повинна створити держава для досягнення поставленої мети, іншими словами задачі ДРЕ – це способи досягнення мети. Наприклад, для підвищення рівня зайнятості населення трудових ресурсів, як одну з найважливіших цілей державного регулювання, держава може визнати створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу. У свою чергу, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу передбачає активне використання податкових пільг, надання субсидій підприємцям, що працюють у даному виді бізнесу та інше. Лише після того, як визначені мета та задачі, формуються необхідні ресурси, прогнозуються ризики та наслідки управлінських рішень.

Державне регулювання економіки базується на певних правилах, тобто принципах державного регулювання. Найважливішими методологічними принципами ДРЕ прийнято вважати такі:пріоритетності права над економікою;оптимального поєднання адміністративно-правових та економічних важелів впливу;адекватності впливу на соціально-економічні процеси;системності державного впливу;справедливості державного регулювання;стабільності;ефективності впливу на соціально-економічні процеси.

Для виконання економічних функцій та поставлених цілей держава використовує різноманітні форми державного регулювання економіки. Форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни проявляються через економічну політику держави.

 

План практичного заняття 7

Питання для обговорення

1. Держава і державність.

2. Типові ознаки держави як суспільного інституту.

3. Сутність, зміст та специфіка державного управління.

4. Теоретичні моделі держави: контрактна держава, експлуататорська держава.

5. Принципи та теоретичні підходи до державного управління.

6. Політична система, державне управління та регулювання на трансформаційному етапі розвитку держави.

7. Функції держави в регулюванні економіки і його вплив на діяльність суб'єктів різних секторів економіки.

8. Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулювання економіки.

 

Практичне завдання

На основі вихідних даних (див. додаток А) розрахуйте:

1.Темпи приросту номінального ВВП в цінах базового року;

2.Темпи приросту вартості основного капіталу в цінах базового року;

3.Коефіцієнт фондовіддачі;

4.Подайте графічну ілюстрацію динаміки рядків 3 та 4 таблиці.

 

Таблиця 7.1

Дані для розрахунку:

№ з/п	Показники / Роки
	ВВП ном., млн. грн.
	Первісна вартість основних засобів на кінець року, млн. грн.
	ВВП в цінах базового року, млн. грн.
	Вартість основних засобів на кінець року в цінах базового року, млн. грн.
	Темпи приросту ВВП в цінах базового року, %
	Темпи приросту вартості основних засобів в цінах базового року, %
	Фондовіддача

Суть і форми демократії.

Суть і форми демократії

У сучасній мові слово “ демократія ” має кілька значень. Його перше, основне, значення пов’язане з походженням цього терміна. “Демократія” перекладається з давньогрецької як “народовладдя”, або, використовуючи визначення американського президента Лінкольна, зазначимо що це “правління народу, вибране народом і для народу”. Похідним від етимологічного розуміння слова “демократія” є більш широке друге його трактування як форми устрою будь-якої організації, основаної на рівноправній участі її членів в управлінні й прийнятті рішень за більшістю. У цьому розумінні говориться про партійну, профспілкову, виробничу й навіть сімейну демократію. Демократія в широкому значенні може існувати всюди, де є організація, влада й управління.

З етимологічним розумінням слова “демократія” пов’язані також й інші значення цього терміна. У третьому значенні “демократія” розглядається як оснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою й відповідний йому світогляд. До числа складових цього ідеалу цінностей відносяться свобода, рівність, права людини, народний суверенітет і деякі інші. У четвертому значенні “демократія” розглядається як соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей та ідеалів. Цей рух виник в Європі під прапором боротьби з абсолютизмом за звільнення й рівноправність і у ході історії поступово розширив діапазон своїх цілей і учасників. Сучасні демократичні рухи є надзвичайно різноманітними: соціал-демократи, християнські демократи, ліберали, нові соціальні й інші рухи.

Можна виділити такі характерні риси демократії:

1. Юридичне визнання й інституціональне вираження суверенітету, верховної влади народу. Саме народ, а не монарх, аристократія, бюрократія або духовенство виступають офіційним джерелом влади.

2. Періодична виборність основних органів держави.

3. Рівність прав громадян в управлінні державою.

4. Прийняття рішень більшістю учасників і підпорядкування меншості більшості при їх виконанні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, що дозволяють говорити про наявність демократичної форми правління в тій або іншій країні. Однак реальні політичні системи, основані на загальних принципах демократії, досить істотно відрізняються одна від одної, наприклад антична й сучасна демократії, американська й швейцарська системи та ін.Названі загальні принципи демократії дають можливість виділити основні критерії, що дозволяють розрізняти й класифікувати велику кількість теорій і практичних демократичних моделей і як би вимірювати їх.

Народ як складна спільність людей має певну структуру, складається з конкретних особистостей. Залежно від того, розглядається він як сукупність самостійних, вільних індивідів або як взаємодія різних груп, що дбають у політиці лише про свої, специфічні інтереси, або ж як єдине ціле, суб’єкт, у якого домінують спільні інтерес і воля, концепції й реальні моделі демократії діляться відповідно на індивідуалістичні, плюралістичні (групові) й колективістські. У першому випадку безпосереднім джерелом влади вважається особистість, у другому – група, у третьому – весь народ (нації, клас). Розбіжності в розумінні народовладдя мають фундаментальне значення при побудові реальних політичних систем. Вони визначають, наприклад, глибокі, принципові розходження між класичною ліберальною, сучасною західною й соціалістичною демократіями.

Важливі відмінні риси різних демократичних систем дозволяють виявити четверту загальну ознаку демократії – підпорядкування меншості більшості при прийнятті й реалізації рішень. Таке підпорядкування може не мати меж і поширюватися на будь-які сторони життєдіяльності людини. У цьому випадку це – деспотична демократія. Вона являє собою абсолютну, нічим і ніким не обмежену владу більшості, пов’язану зі змінністю настроїв мас і сваволею. Якщо ж влада більшості вимагає повного підпорядкування особистості й прагне до встановлення над нею постійного всеосяжного контролю, то демократія стає тоталітарною.

Антиподом таких форм правління є конституційна демократія. Вона ставить владу більшості в певні рамки, обмежує її повноваження й функції за допомогою конституції й поділу влади й забезпечує тим самим автономію й волю меншості, у тому числі окремої особистості.

Розглянуті вище й деякі інші риси як параметри демократії утворять як би систему координат, що дозволяє виявляти її найбільш істотні риси й розрізняти її специфічні моделі, типи.

Ліберальна демократія виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження сваволі влади за допомогою індивідуальних прав і демократичного принципу народного суверенітету. У цілому ж й моделі демократії в її класичному варіанті (XI – початок XX в.) властиві такі характерні риси:

1. Ототожнення народу як суб’єкта влади з власниками – чоловіками за виключенням нижчих шарів, насамперед найманих робітників, а також жінок із числа громадян, що володіють виборчим правом. У більшості західних демократій аж до початку – середини ХХ ст. зберігалися майнові й інші цензи – обов’язкові умови, без наявності яких людина не мала права брати участь у голосуванні.

2. Індивідуалістичність, визнання особистості первинним і головним джерелом влади, пріоритет прав індивіда над законами держави.

3. Вузькополітичний, формальний характер демократії, що випливає з вузького, негативного розуміння волі як відсутності примушення, обмежень.

4. Парламентаризм, перевага представницьких форм політичного впливу.

5. Обмеження компетенції й сфери діяльності держави переважно охороною громадського порядку, безпеки й прав громадян, соціального миру та ін.

6. Поділ влади, створення утримуючих важелів і противаг як умов ефективного контролю громадян над державою, а також запобігання зловживань владою.

7. Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної й групової автономії та волі.

Ці й інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала великим кроком уперед на шляху основних прав. Водночас ця модель демократії подана у своєму класичному варіанті, вона досить далека від ідеалу народовладдя й обґрунтовано зазнає критики.

Як недоліки класичної ліберальної демократії зазвичай відзначаються:

1. Соціально-класова обмеженість. Подібно античній демократії вона не поширюється на більшість населення: пролетарів, інші нижчі шари, жінок і тому не є владою народу в повному розумінні цього слова.

2. Формальність і, як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально незабезпечених верств населення, її перетворення з народовладдя в змагання грошових мішків. Відсутність впливу демократії на економічні й соціальні процеси веде до поглиблення суспільної нерівності й загострення соціальних конфліктів, не задовольняє інтереси більшості громадян.

3. Обмеженість сфери демократії й політичної участі особистості. Ставка на представницькі органи й лише епізодичну, переважно електоральну політичну активність громадян фактично виводить органи влади з-під контролю мас і перетворює демократію у форму панування політичної еліти.

4. Приниження ролі держави в управлінні суспільством і зміцненні соціальної справедливості. Необхідність економічного й соціального розвитку потребує розширення державного регулювання, проведення активної інвестиційної, податкової й іншої політики. Демократична держава не може обмежуватися роллю “нічного сторожа”, їй необхідно мати право регулювати економічні й соціальні процеси, зміцнювати в суспільстві справедливість і запобігати конфліктам.

5. Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування колективної природи людини, її належності до різних соціальних груп. Це перешкоджає суспільній самореалізації особистості, її розвитку, стимулює егоїзм та егоцентризм, що підривають основи держави й суспільства.

Практичною відповіддю на недоліки класичної ліберальної демократії виявилися робочий, соціалістичний, комуністичний та інші рухи, а також нові, багато в чому протилежні лібералізму, демократичні концепції й спроби втілити їх у життя.

Розрізняють такі форми демократії: пряма, плебісцит, представницька.

Пряма демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесі підготовки, обговорення, прийняття й реалізації рішень. Такі форми участі поширені при вирішенні питань місцевого значення, а також проблем, що виникають у межах самоуправління, коли від громадян не потрібна будь-яка спеціальна підготовка. Плебісцитна демократія також передбачає відкрите волевиявлення населення, але пов’язана тільки з певною фазою підготовки рішення. Це, наприклад, підтримка або негативне ставлення до прийнятого керівниками держави закону або конкретного рішення (референдуму). Представницька демократія є більш складною формою політичної участі громадян і передбачає опосередковане введення громадян у процес прийняття рішень через представників, які вони обирають в законодавчі або виконавчі органи влади.

 

План практичного заняття 8

Питання для обговорення

1. Суть і форми демократії.

2. Юридичне визнання й інституціональне вираження суверенітету, верховної влади народу. Періодична виборність основних органів держави.

3. Рівність прав громадян в управлінні державою.

4. Прийняття рішень більшістю учасників і підпорядкування меншості більшості при їх виконанні.

5. Форми демократії: пряма, плебісцит, представницька.

6. Сучасна демократія й проблеми її становлення.

7. Економічний порядок та економічна свобода.

Практичне завдання

Розрахувати та зобразити графічно темпи приросту ВВП на одну особу в цінах базового року (можна за розрахунками практичного заняття 6, табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Дані для розрахунку