Опосередковані методи державного регулювання економіки

У складі опосередкованих методів ДРЕ виділяють податковий, грошово-кредитний методи державного регулювання економіки та амортизаційне регулювання.

Податкове регулювання – сукупність заходів впливу держави на соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, за допомогою системи податків і зборів.

Правовою основою податкового регулювання є Закон України “Про систему оподаткування” і інші нормативно-правові акти з оподаткування.

Метою податкового регулювання є:

1) стимулювання діяльності (або її обмеження), що відповідає (або що не відповідає) інтересам економічної політики держави;

2) перерозподіл доходів підприємств і населення і створеного ВВП в цілому;

3) стимулювання або обмеження попиту за допомогою зміни податкових ставок.

Інструментом податкових методів регулювання є податки і збори.

У системі ДРЕ податки виконують такі важливі функції:

а) фіскальну – полягає в зібранні грошових коштів для створення державних грошових фондів і матеріальних умов для функціонування держави (тобто забезпечення доходів державного бюджету з метою фінансування державних витрат). У всіх державах, при всіх суспільних формаціях податки виконували в першу чергу фіскальну функцію, тобто були інструментом забезпечення фінансів для суспільних витрат, у першу чергу витрат державних органів влади.

б) соціальну – у підтримці соціальної рівноваги у суспільстві шляхом зменшення розбіжностей у реальних доходах окремих соціальних груп громадян. Реалізація цієї функції досягається шляхом зменшення податку на доходи фізичних та юридичних осіб та збільшенні виплат з державного бюджету.

в) регулюючу – у впливі на відтворювання, стимулювання, забороні темпів його росту, посиленні або ослабленні накопичення капіталу, розширенні або зменшенні платоспроможного попиту через податки.

Податки класифікують за різними критеріями. Залежно від способу зібрання – прямі й непрямі податки.

1. Прямі податки стягуються з конкретної фізичної або юридичної особи. Їх можна підрозділити на два види:

- реальні прямі податки – податки на окремі види майна (поземельний, побудинковий, промисловий, податок на цінні папери);

- особисті прямі податки – податки на майно або доходи окремих осіб (прибутковий податок із громадян, податок на прибуток корпорацій, податок на надприбутки (наприклад, на прибутки від видобутку нафти); податки на прибутки від грошових капіталів; податок на спадщину й дарування, майновий податок.

2. Непрямі податки – це податки, що стягуються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг у вигляді націнки на товари й послуги. Вони прямо включаються в ціну товару (послуги). Непрямі податки бувають трьох видів:

- акцизи (податки, що стягують у країні за допомогою їх включення в ціни товарів широкого споживання, алкоголю, палива, автомобілів), ПДВ,

- митні податки – податки з транзитних товарів і товарів, які вивозяться та ввозяться, експортні, імпортні, транзитні, фіскальні та інші.

- фіскальні монопольні податки – податки на прибутки монополії держави, які виробляють та реалізують окремі види творів, наприклад, тютюн, спирт.

Згідно з законом України “По систему оподаткування” за формою надходження – розрізняють податки загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні – це встановлені Верховною Радою України податки і збори, що стягуються на всій території держави. Вони зараховуються до державного і місцевого бюджетів відповідно до законодавчо встановленої пропорції розподілу коштів (ПДВ, податок на прибуток підприємств, з доходів фізичних осіб, на землю, податок з власників транспортних засобів).

Місцеві – це податки і збори, що стягуються на відповідній території держави місцевими органами і зараховуються до місцевого бюджету. Перелік місцевих податків і зборів визначається Законом України “Про систему оподаткування”. У даний час він включає 2 податки (податок з реклами і комунальний податок) і 13 зборів. Місцеві органи влади на сесії відповідної Ради народних депутатів приймають рішення і затверджують перелік місцевих податків і зборів, що діють на даній території.

За величиною ставок розрізняють:

- прогресивні.

Податок, ставка якого підвищується у міру збільшення бази оподаткування, називається прогресивним. Вживання прогресивного податку завжди вимагає розробки певної шкали, що містить розмір бази оподаткування і відповідної ставки податку. Прикладом прогресивного податку може бути податок на доходи фізичних осіб, що діяв до 1 січня 2004 року, який передбачав наявність у шкалі 5 величин податкових ставок (від 10% до 40%) залежно від суми отримуваного доходу. У даний час прогресивних податків в Україні немає.

- регресивні.

Податок, ставка якого знижується у міру збільшення бази оподаткування, називається регресивним. В Україні такі податки не застосовуються. Але в світовій практиці вони використовуються досить широко як засіб стимулювання. Так у Німеччині для стимулювання розширення виробництва використовується регресивний податок на прибуток.

- пропорційні.

Пропорційним називається податок, ставка якого залишається незмінною незалежно від розміру і зміни бази оподаткування. Всі податки, що діють у даний час в Україні, є саме такими. Наприклад, податок на прибуток юридичних осіб, ставка якого встановлена на рівні 25% незалежно від суми отримуваного валового прибутку (база оподаткування).

Щоб бути ефективним інструментом державної економічної політики, податкова система передбачає використання у механізмі податкового регулювання певних податкових пільг. Податкова пільга за своєю суттю – це уступка платнику податку у сплаті податку. Розрізняють такі види податкових пільг: неоподатковуваний мінімум; звільнення від сплати податку окремих категорій платників податку; зниження ставки оподаткування; податковий кредит, як і сам податок, податкова пільга встановлюється в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Грошово-кредитне регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою і регулювання грошового обігу через величину грошової маси і обсягу кредитів відповідно до потреб економіки. Всі заходи грошово-кредитного регулювання базуються на функціях Національного банку і поділяються на інструменти грошової політики і інструменти кредитної політики (див. рис. 5.5). До інструментів, що регулюють грошову масу в обігу (інструменти грошової політики), відносять: грошову емісію; грошову реформу. Але варто пам’ятати, що збільшення грошової маси в обігу призводить до зростання інвестиційного і споживчого попиту і може викликати зростання цін і інфляцію.

 

Рис. 5.5 Класифікація інструментів грошово-кредитного методу ДРЕ

 

Важливим інструментом, що регулює обсяг грошової маси, є операції на відкритому ринку – купівля і продаж цінних паперів. Шляхом купівлі або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Національний банк може здійснювати або вливання ресурсів у грошову систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Національний банк має намір стримати зростання грошової маси, він вдається до продажу державних зобов’язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені від такої операції, вилучаються з обігу. Викуп цих цінних паперів здійснює НБУ, коли має намір збільшити грошову масу.

Важливою складовою грошово-кредитного регулювання є регулювання валютного курсу. Підтримка стабільності курсу національної валюти має велике значення для забезпечення стабільності цін і грошового обігу. Зниження курсу національної валюти веде до підвищення цін на внутрішньому ринку спочатку на імпортні, а потім і вітчизняні товари, тобто до зменшення купівельної спроможності національної грошової одиниці. В умовах постійного зниження курсу національної валюти, ціни на товари на внутрішньому ринку орієнтуються не стільки на витрати виробництва, скільки на падіння курсу національної валюти. Зниження курсу стає чинником інфляції.

Регулювання Національним банком валютного курсу за допомогою валютної інтервенції (тобто купівлі-продажу іноземної валюти на національну) безпосередню впливає на грошовий обіг. Купівля іноземної валюти призводить до збільшення грошової маси в національній валюті, а продаж – до її скорочення.

Інструменти, що регулюють обсяг кредиту (інструменти кредитної політики), поділяються на дві групи: загальні і селективні. Загальні – впливають на операції всіх комерційних банків і на ринок позикових капіталів або обсяг кредиту в цілому. Селективні (вибіркові) призначені для регулювання конкретних видів (форм) кредиту (наприклад, споживчого) або кредитування різних галузей (житлового будівництва, експортної торгівлі).

Загальними заходами кредитної політики є:

1. ставка відсотку, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам.

Якщо банк проводить політику скорочення грошової маси в обігу, він підвищує ставки. Підвищення відсоткової ставки Національного банку призводить до подорожчання кредитів, що зменшує можливості комерційних банків в отриманні кредиту для поповнення своїх ресурсів, що, у свою чергу, призводить до скорочення їх позик, а значить грошової маси і збільшенню ринкових відсоткових ставок. Підвищуючи відсоткові ставки, Національний банк проводить політику обмеження кредиту, тобто політику кредитної рестрикції.

У разі проведення політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, Національний банк знижує рівень відсоткових ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на кредити, і, отже, кредитну діяльність комерційних банків. Зниження ставок Національного банку є мірою політики розширення кредиту – кредитної експансії.

2. встановлення норми обов’язкових резервів для комерційних банків, що входять у національну кредитну систему. Комерційні банки зобов’язані зберігати певний відсоток своїх резервів у Національному банку України. Норма обов’язкових резервів може диференціюватися залежно від розмірів банківських установ, видів притягнених депозитів і інших умов. За порушення встановлених норм резервів стягується штраф або застосовуються інші санкції. Норма обов’язкових резервів періодично підлягає корегуванню.

Механізм регулювання розміру обов’язкових резервів діє таким чином:

- збільшуючи обсяг обов’язкових резервів комерційних банків, держава тим самим обмежує їх можливості в кредитуванні економіки і знижує кредитну емісію;

- у період пожвавлення економіки держава знижує обсяги обов’язкових резервів, надаючи можливість комерційним банкам розширювати кредитування підприємницької діяльності.

Селективними заходами, що використовуються в Україні, є: пряме обмеження розмірів банківських кредитів для окремих банків або позик (так звані кредитні стелі); регламентація умов видачі конкретних видів кредитів, зокрема, встановлення розмірів маржі, тобто різниці між сумою забезпечення і розміром виданої позики, різниці між ставками по депозитах і ставками по кредитах; безвідсоткове кредитування будівництва житла для молодих сімей, іпотечне кредитування – кредитування під заставу майна (нерухомості).

Амортизаційне регулювання реалізується в трьох основних формах:

1. Вартісна оцінка основних фондів протягом їх експлуатації. Сутність цієї форми знижує залежність господарських результатів підприємства від рівня інфляції шляхом надання права підприємству автоматично індексувати балансову вартість основних фондів при перевищенні 5%-го значення рівня інфляції, дозволяє їм збільшувати суму амортизаційних відрахувань і тим самим скорочувати суму податків з прибутку.

2. Надання амортизаційних пільг. Мова йде про встановлення вищих норм амортизації на прогресивне устаткування, яке більшою мірою сприяє прискоренню НТП. Унаслідок придбання такого устаткування підприємства отримують додаткові пільги у вигляді зниження суми податків.

3. Прискорена амортизація. Її сутність полягає в тому, що підприємство на свій розсуд, але з урахуванням необхідних вимог до устаткування (новизна, продуктивність) може змінювати порядок рівномірного нарахування амортизації.

 

Нарахування амортизації	РОКИ
Рівномірне	20%	20%	20%	20%	20%
Прискорена амортизація	40%	30%	10%	10%	10%

 

Таким чином, списуючи в перші два роки до 70% вартості основних фондів, він отримує не лише пільги в податках, але й прискорює обіг амортизаційних фондів. Встановленням правил прискореної амортизації держава може стимулювати придбання підприємствами новіших зразків техніки, хоча і дорожчих.

Отже:

- при амортизаційному регулюванні сфера діяльності спрямовується на оновлення основних фондів;

- за допомогою амортизаційного регулювання можна досягти стимулювання конкретних напрямів витрат. Це досягається встановленням різних норм амортизації на різні види устаткування (чим більш прогресивне устаткування, тим вища норма амортизації);

- амортизаційні пільги поширюються на весь період окупності устаткування.

План практичного заняття 5

Питання для обговорення

1. Сучасні домінанти розвитку суспільства і зростання ролі інституціональних факторів економічного розвитку.

2. Інституціональні складові соціально-економічної системи.

3. Методологічні засади урахування духовних, морально-етичних, соціально-культурних факторів у системі економічних відносин.

4. Ідеологія як провідний інституціональний чинник і засіб координації інститутів НЕ. Інституціональний аспект ринкових трансформацій.

5. Поняття і види інституціональних перетворень.

Практичне завдання

На основі наведених даних індекса-дефлятора (відсотків до попереднього року) (див. додаток А) розрахувати індекс рівня цін для кожного року відносно базового року, якщо базовим роком є 200«Х » рік. (Довідково: для базового року індекс рівня цін – 100% або 1)де «Х» – остання цифра шифру залікової книжки

Таблиця 5.1

Дані для розрахунку:

№ з/п	Показники / Роки
	Індекс - дефлятор (у % до попереднього року)
	Індекс рівня цін, %