Характеристика складових елементів економічного потенціалу

Природо-ресурсний потенціал являє собою сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані у народному господарстві з урахуванням науково-технічного прогресу. До природних ресурсів відносять всі види розвіданих і врахованих запасів мінеральних, земельних, лісних, водних ресурсів, які можуть бути використані як природні виробничі сили.

Україна мас у своєму розпорядженні великий природо-сировинний потенціал. У структурі мінерально-сировинної бази переважають паливно-енергетичні ресурси, а саме: газ, вугілля, нафта. Значна частка припадає також на нерудну сировину, чорні, кольорові й рідкісні метали. Поряд з тим відчувається дефіцит у мінеральній сировині для кольорових металів.

Основною проблемою мінерально-сировинної бази, а також провідних гірничодобувних галузей промисловості є різке уповільнення темпів промислового освоєння нових родовищ. Тривалий час не освоюються виявлені великі родовища нафти і газу в шельфі Чорного і Азовського морів, золота і алмазів у Донецькій і Кіровоградській областях, інших видів мінеральної сировини. В умовах недостатньої забезпеченості потреб країни власним виробництвом свинцю і цинку залишаються неосвоєними найбільші родовища поліметалів у Донбаському регіоні. Скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт при високій інтенсивності видобутку мінерально-сировинних ресурсів призвело до абсолютною скорочення їх розвіданих запасів. У міру вичерпання існуючих родовищ може бути втрачена одна з істотних переваг української економіки – могутній сировинний потенціал, а у промисловості може з’явитися новий обмежувач розвитку.

Гостро стоїть проблема вичерпання ресурсів. Традиційно до категорії не відновлюваних ресурсів відносять паливні й мінеральні, у яких геологічні терміни формування родовищ істотно перевищують терміни існування цивілізації. Однак віднесення водних, екологічних і лісових ресурсів до категорії відновлюваних є сьогодні також досить проблематичним, оскільки реальні темпи їх використання у багатьох випадках перевищують терміни поновлення. Із розглянутого переліку лише кліматичні, гідроенергетичні та аграрні ресурси можуть однозначно розглядатися як відновлювані, оскільки для технології їх використання, що склалася, є характерною практично повна циклічна відновлюваність.

Досить напруженою є екологічна обстановка. В багатьох містах України забруднення атмосферного повітря в декілька разів перевищує допустимий рівень. Інтенсивно забруднюються водні об’єкти промисловими стоками підприємств: нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, важкими металами. На великих площах спостерігається водна і вітрова ерозія ґрунтового шару. Крім того, ґрунти забруднені пестицидами й агрохімікатами, а в ряді місць – радіонуклідами. Майже не діють обмежувальні й заборонні заходи, що мають перешкоджати заподіянню шкоди навколишньому середовищу. Кошти з державних джерел на охорону навколишнього середовища практично не виділяються. Сучасна система природокористування повинна характеризуватися екологізацією виробничої діяльності всіх суб’єктів господарювання і постійним відтворенням природних ресурсів.

Поняття інноваційний потенціал близький до поняття науково-технічний потенціал – сукупність національних ресурсів і засобів, направлених суспільством у сферу науково-технічного прогресу, а також нереалізовані результати функціонування даної сфери, здібні забезпечити більш ефективне використання сукупної суспільної праці. Джерелами інноваційного потенціалу є інформаційні ресурси, представлені науково-технічною інформацією у вигляді результатів фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, винаходів, наукових та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (В) можна виразити за допомогою відношення В= V/N, де В – інтенсивність освоєння створених зразків; N та V – відповідно число створених і освоєних зразків нової продукції. Показник В характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності у країні. Основною умовою сучасного економічного розвитку є застосування наукових знань, практична реалізація національного наукового потенціалу, впровадження досягнень, науки и технології у господарський обіг. У постіндустріальному світі національний науковий потенціал стає визначальною частиною національного багатства будь-якої країни

В Україні високі оцінки наукового потенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завдань економічного зростання, що свідчить про неефективне використання національного багатства. У практиці науки різних країн світу склалися певні співвідношення між елементами наукового потенціалу, підтримання яких визначає потужність науки та місце країни у світовій ієрархії. Наприклад, у 2004 р. США витратили на дослідження та розробки 252,9 млрд. дол. США, це у 2,6 рази більше аналогічних витрат Японії, у 5,3 – Німеччини, у 8,2 – Франції, в 10,3 – Великої Британії, у 15,7 – Канади та понад 550 разів більше, ніж витрачено в Україні. Чисельність науковців на тисячу осіб зайнятою населення у США становить 8,6 осіб, Японії – 10,2, Німеччини – 6,7, Франції – 7,1, Великій Британії – 5,5, Канаді – 6,1, Україні – 5,6. Як свідчать дані, розмах значень кадрової складової наукового потенціалу на тисячу зайнятих відрізняється не більше, ніж у 2 рази, проте фінансове забезпечення, яке припадає на одного науковця, дорівнює у США – 29,4 млрд. дол. США, Японії – 9,5, Німеччині – 7,1, Франції – 4,3, Великій Британії – 4,5, Канаді – 5,6, Україні – 0,08.

Інноваційний потенціал України – важлива складова економічного успіху За цим індексом країна посідає 39-те місце в рейтингу інновацій (показник характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу та швидкість впровадження наукових розробок в економіку). Він, зокрема, визначається високим “прохідним” відсотком абітурієнтів, які бажають здобути вищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР. Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, що займає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій. Ліцензійні угоди також не є істотним джерелом адаптації іноземних технологій. У рейтингу нових інформаційних і телекомунікаційних технологій Україна посідає 76-те місце, тому що не використовує повною мірою ці нові інструменти зростання. Ці інструменти забезпечують істотний потенціал для зростання продуктивності економіки, їхнє використання необхідно розглядати як пріоритетне.

План практичного заняття 4

Питання для обговорення

1. Національне багатство та його структура.

2. Склад і оцінка природно-ресурсного потенціалу.

3. Склад і структура трудового потенціалу.

4. Характеристика стану трудових ресурсів України. Індекс людського потенціалу.

5. Демографічні проблеми і розвиток НЕ.

6. Науковий потенціал країни, особливості переходу до економіки знань.

7. Економічний зміст та особливості формування інвестиційного потенціалу.

Практичне завдання

На основі вихідних даних (див. додаток А) відповідно до 200«Х» року розрахувати величини:валового внутрішнього продукту та вказати яким методом був зроблений розрахунок;валового національного продукту;чистого національного продукту;національного доходу.

Таблиця 4.1

Дані для розрахунку:

Показники	млн. грн.
Валові приватні внутрішні інвестиції
Експорт товарів і послуг
Імпорт товарів і послуг
Оплата праці найманих працівників
Податки на виробництво та імпорт
Витрати домашніх господарств
Доход від власності, одержаний від інших країн
Субсидії на виробництво та імпорт
Валовий прибуток, змішаний доход
Витрати сектору загального державного управління
Споживання (відновлення) основного капіталу
Доход від власності, сплачений іншим країнам

де «Х» – остання цифра шифру залікової книжки.