Етапи підготовки до публічної промови

Перший крок	· визначення мети, якої в результаті необхідно досягнути; · визначення кола питань, що обговорюються, у тому числі із врахуванням інтересів слухачів;
Другий крок	· складання попереднього уявлення про аудиторію (суспільне становище та політичні погляди слухачів, ставлення до оточуючих, суспільна діяльність, улюблені чи заборонені теми для дискусій);
Третій крок	· створення стратегії та плану виступу (схеми викладу), різних тактичних «заготовок»; · складання попереднього тексту виступу (підбір ключових понять та детально опрацьованих фрагментів, формулювання висновків);
Четвертий крок	· осмислення та запам’ятовування матеріалу; · репетиція виступу (наодинці із собою чи перед слухачами);
П’ятий крок	· визначення та узгодження місця і часу виступу з урахуванням їх можливого впливу на кінцевий результат.

У ході виступу не потрібно обмежуватись абстрактною логікою і загальними питаннями, важливо знайомити аудиторію з усіма «за» і «проти», науковими даними, фактами, накопиченим досвідом, авторитетною думкою, дати прогноз ситуації (можливо, гіперболізуючи її з метою загострення уваги на предметі виступу, але не нав’язуючи власні думки). Не можна бути категоричним, демонструвати свою перевагу над слухачами. Наприкінці необхідно запропонувати варіант вирішення проблеми.

При різних формах обміну інформацією необхідні:

· тісний контакт;

· безпосереднє спілкування;

· зворотній зв’язок.

Виступу повинна бути притаманна:

· яскравість і наочність;

· чіткість і ясність формулювань;

· спрямованість на головне;

· ритмічність і постійне повторення у різній формі основних положень;

· присутність елементу раптовості (невідома інформація, оригінальні формулювання);

· різна насиченість окремих частин.

Для кращого засвоєння інформації доцільно:

· говорити на звичній для аудиторії мові;

· наводити порівняння зі знайомими речами;

· подавати інформацію змістовними блоками, оскільки можливості сприйняття обмежені;

· промова повинна складатись з коротких фраз, а у виступі повинно міститися не більше ніж 10 серйозних думок, кожна з яких супроводжуються 3-4 аргументами;

· враховувати, що краще запам’ятовуються перші і останні висловлення;

· пам’ятати, що занадто швидка чи занадто повільна промова стомлює і відволікає, а млява – присипляє.

Під час виступу необхідно:

· уникати багатослів’я на початку промови, не використовувати прийом затягування завершальної частини або раптового закінчення;

· тримати психологічну паузу, щоб зосередити увагу аудиторії на певній думці, говорити лише після встановлення тиші, спостерігати за реакцією аудиторії;

· провокувати слухачів, викликаючи на короткий час незгоду з інформацією, ставити аудиторії питання, утримуючись від відповідей;

· на хвилюючи теми говорити емоційно, зацікавлено, з подробицями і з елементами драматизації, у разі необхідності ділитися власним досвідом і переживаннями;

· розвивати тему, що сподобалась аудиторії;

· демонструвати впевненість, не вступати у дискусію під час виступу, не звертати увагу на провокаційні вигуки;

· підтримувати зі слухачами візуальний контакт, але уникати дивитись в одне місце;

· з’єднувати слова з жестами, бо вони несуть до 40% інформації;

· міняти темп промови в залежності від її змісту;

· не тиснути на слухачів, нікому не дорікати, поменше використовувати слова «повинні» і «зобов’язані», в той же час не лестити і не догоджати аудиторії;

· уникати відсутності внутрішньої логіки викладання;

· не говорити про одне й те саме більше ніж 15 хв.;

· обережно поводитися з цифрами;

· щиро дякувати присутнім за увагу.

Виступ починається із привітання і осмислення перших особистих вражень про слухачів з урахуванням знань про них, набутих на підготовчому етапі. Доцільно враховувати той факт, що більшість людей у процесі спілкування використовують різні маски, яким психологи дали назву відповідних тварин:

· «черепахи», яка ховається у панцир;

· «дикобраза», який наїжачився колючками;

· «лева», що грізно рикає на оточуючих;

· «хамелеона», який пристосовується до будь-якої ситуації.

У вступній частині виступу, котра може займати до 15% відведеного на нього часу, з перших же слів бажано зняти психологічну напругу за допомогою жарту, встановити взаєморозуміння на основі прояву щирої поваги і інтересу до аудиторії.

У головній частині виступу активною стороною зазвичай є доповідач, який намагається від початку до кінця дотримуватись обраного основного напряму шляхом поступового, але наполегливого доведення власних ідей і послідовної постановки питань. У процесі виступу, якщо виникнуть питання і заперечення, важливо з’ясувати причини їх виникнення, при цьому ставитись до опонента доброзичливо, не наполягати категорично на своїй думці. Неупередженість допомагає як в утриманні власної позиції, так і у кращому осмисленні реальності аудиторією.

У заключній частині оратор підбиває підсумки, показує, як може бути використана отримана інформація, закликає інших до її осмислення і наступних активних дій.

Після промови відбувається її критичній аналіз на основі зроблених нотаток, який дозволяє виявити, чи все було сказано правильно і чи у достатньому обсязі було розкрито проблему.

 

 

У процесі спілкування стає явним, що об’єктивні інтереси та погляди на різноманітні проблеми у різних людей неоднакові, тому виникнення суперечок неминуче. Характер суперечок залежить від гостроти питань, які складають їх предмет, психологічного типу і емоційного стану їх учасників.

Важливо розуміти, коли потрібно, а коли зайве відстоювати свою позицію; які питання обговорювати можна, а які – ні; як заперечувати, не викликаючи роздратування, і наполегливо доводити свою думку (Схема 9).

 

Суперечка складається з:

 

критичних зауважень

випадів

нейтралізації або відбиття

 

Схема 9. Структура суперечки

 

Якщо у слухачів з’являються зауваження, важливо, насамперед, правильно зрозуміти їх зміст, причини появи. Це допоможе визначити, як поводитись надалі – спростовувати зауваження чи визнавати правоту опонента. У будь-якому випадку необхідно виявляти максимальну повагу до протилежної точки зору та стриманість. Не слід відбивати кожне зауваження, а тим паче давати негайні відповіді, краще попередньо їх обміркувати. Не слід ухилятися від відповіді, насміхатися над опонентом, демоннструвати погіршення настрою, міняти тему розмови.

Якщо зауваження сформульовано недостатньо чітко, його краще зайвий раз уточнити, щоб потім не приписувати опоненту того, що він не мав на увазі. Якщо зауважень багато, але вони незначні, на них можна відповідати однією фразою, що відображає їх основну суть. Це зменшує агресивність співрозмовників і примушує їх поміркувати над дріб’язковістю своїх чіплянь.

У залежності від характеру зауважень можливі різні типи реакції на них:

· об’єктивні зауваження, пов’язані із необхідністю розвіяти сумніви, уточнити суть справи, висловити незгоду з певними постулатами доповідача. Різновидом таких зауважень є зауваження, пов’язані з малою кількістю інформації через її поверхневий виклад.

На такі зауваження потрібно давати просторові обґрунтовані відповіді і спокійно прояснювати незрозумілі обставини. Саме у такого роду обговореннях і суперечках, які грають роль колективного мозкового штурму, часто виникає істина.

Якщо точка зору опонента для вас зовсім не прийнятна, проти об’єктивних і коректних зауважень можна застосувати такий спосіб заперечення, як «погодження плюс знищення» – зауваження спочатку безумовно приймається, але потім його значення зменшується, а своя ідея збільшується. До нього близьке умовне погодження, при якому спочатку начебто визнається правота опонента, а потім демонструється в вигідному світлі власна позиція;

· суб’єктивні зауваження пов’язують з егоконцентруванням людини на собі і своїх проблемах, вимаганням підвищеної уваги до власної персони з боку оточуючих. Близькі до них зауваження, пов’язані з бажанням людей підвищити себе, показати свою значимість на тлі інших.

Такі зауваження здебільшого є порожніми та малозначущими, тому відповідають на них формально, але обов’язково ввічливо. Можна використати прийом прийняття мало важливих зауважень, висловлених опонентом, що його може заспокоїти і запобігти новим чіплянням. Проте з явно порожніми зауваженнями погоджуватись у будь-якому випадку не слід – вони підлягають рішучому спростуванню. У деяких випадках людині просто треба дати можливість висловитись, залишивши репліки без уваги;

· агресивні та схожі на них іронічні зауваження можуть бути викликані бажанням просто помститися оратору за особисту образу чи поганим настроєм, хоч можуть мати об’єктивну основу, як то обстоювання оратором помилкової або неприйнятної для аудиторії точки зору, через що виникає антипатія аудиторії до оратора, загальне незадоволення ходом промови через її невизначеність, погану підготовку.

Вважається, що на них краще не відповідати одразу, а спробувати визначити причини появи зауважень, а вже потім відповідним чином реагувати: давати додаткові пояснення, аргументувати свою точку зору чи залишити випади без уваги.

Якщо опонент роздратований, доцільно застосувати метод «еластичної оборони», головне завдання якого полягає у підтримці лінії виступу до тих пір, доки його учасники не вгамуються і можна буде повернутись до обговорення основної проблеми. Близький до нього і метод відстрочки, який полягає у відволіканні опонента на деякий час від проблеми і повернення до неї пізніше, коли пристрасті дещо вгамуються. Замість прямих відповідей на зауваження опонента можна провести аналогію з ситуацією, яку він добре знає, або змусити його самого відповідати на своє зауваження, вміло ставлячи запитання;

· зауваження-відмовки, які виникають у разі відсутності контакту між доповідачем і аудиторією. Питання ставляться формально під тиском самого доповідача, або за зобов’язанням показати свою «активну» позицію та зацікавленість темою.

У такому випадку доповідачеві необхідно переглянути характер викладу матеріалу і, на майбутнє, більш ретельно підходити до підготовки виступу.