Українська мова (за професійним спрямуванням)

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Навчально-методичний комплекс дисципліни

Частина І

Затверджено на засіданні

навчально-методичної ради протокол № ___від ______

Донецьк

УДК81(477) ББКШ1(4Укр)
У45

Українська мова (за професійним спрямуванням): навч.-метод. комплекс для студентів галузі знань 0306 «Менеджмент та адміністрування», освітньо-кваліфікаційний рівень – «бакалавр» усіх форм навчання. – Ч.1 / уклад. І.Ю Беганська, Л.С.Островська, Н.М. Садовська. – Донецьк: ДонДУУ, 2014. – 90 с.

Навчально-методичний комплекс призначений для надання допомоги студентам у виконанні самостійної роботи, підготовки до семінарських занять згідно з чинними стандартами МОН України, сприяє розвитку в студентів здатності до самонавчання та самовдосконалення і містить методичні вказівки до організації самопідготовки, контрольні питання, перелік рекомендованої літератури.

Рецензенти:

Балко М.В., к.філол.н., доц., доцент кафедри українознавства Донецького юридичного інституту Луганського університету МВС України

Усова О.О., к.філол.н., доц., доцент кафедри українознавства Донецького державного університету управління

 

© Донецький державний університет управління, 2014

ЗМІСТ

Вступ. 4

Програма навчальної нормативної дисципліни. 5

Конспект лекцій з дисципліни. 15

Змістовий модуль 1. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування 15

Тема 1. Державна мова – мова професійного спілкування. 15

Предмет і завдання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» 15

Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. 16

Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції 19

Мовне законодавство та мовна політика в Україні 19

Тема 2. Основи культури української мови. 20

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. 20

Орфоепічні та акцентуаційні норми фахового мовлення. 21

Лексичні норми професійного мовлення. 25

Морфологічні норми професійної комунікації 28

Синтаксичні норми професійної комунікації 38

Тема. 3. Стилі сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні 44

Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів. 44

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів 52

Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності 53

Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять 56

Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни. 70

Перелік питань до підсумкового контролю знань студентів. 83

Тематика науково-дослідної роботи студентів. 85

Список рекомендованої літератури. 86

Список використаної літератури. 89

Вступ

Сьогодні економічний розвиток України значною мірою залежить від нагромадження знань, досвіду, досягнень та їх обміну, що здійснюється у фаховому спілкуванні. Процес комунікації забезпечує встановлення внутрішньоекономічних і зовнішньоекономічних зв’язків, налагодження ділових партнерських стосунків, вирішення важливих економічних проблем, підвищення ефективності управління, підтримання доброзичливих товариських взаємин. Успішність його залежить від культури спілкування – дотримання моральних і комунікативних установок, знання з етики та психології, вміння застосовувати їх на практиці. Основою культури ділового спілкування є культура ділового мовлення – володіння мистецтвом усного і писемного ділового висловлювання.

Глибоке знання української фахової мови, відповідний рівень культури усного й писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини, громадянина нашої країни.

Пропонований навчально-методичний комплекс зорієнтований на формування знань про специфіку усної та писемної форм реалізації української фахової мови (наукового та офіційно-ділового стилів) з урахуванням відповідної спрямованості навчання майбутніх фахівців.

Навчально-методичний комплекс сприятиме, по-перше, активізації й поглибленню знань норм граматики, лексики, фразеології та синтаксису сучасної фахової мови, по-друге, розвиткові й удосконаленню вмінь і навичок роботи з текстами наукового та офіційно-ділового стилю в межах сфери професійного спрямування; також спрямована на підвищення рівня грамотності – як усної, так і писемної форм спілкування.

Професійно-зорієнтованій мовній освіті сприятиме використання текстів спеціальної тематики, робота з галузевою термінологією, переклад професійно спрямованих текстів.

 

Таблиця відповідності шкали оцінювання ECTS до національної системи оцінювання в Україні та ДонДУУ

Кількість балів за шкалою ДонДУУ	Оцінка за шкалою
національною	ECTS
90 - 100	(відмінно)	A
82 - 89	(добре)	B
74 - 81	C
64 - 73	(задовільно)	D
60 - 63	E
35 - 59	2 (незадовільно) – з можливістю повторного складання екзамену	FX
1 - 34	F

Критерії оцінювання знань студентів з кожного модуля

Змістовий модуль 1. «Законодавчі і нормативно-стильові основи професійного мовлення» містить 3 змістових модулі. Засоби контролю знань студентів з цього модуля: усне опитування на практичних заняттях (20 балів), виконання самостійної роботи (25 балів), виконання творчих індивідуальних завдань (25 балів). Після вивчення 1-го модуля проводиться модульний контроль у формі тестування або писемного опитування (30 балів). Всього за залікового модуль студент може максимально отримати 100 балів.

За результатами роботи визначається загальна оцінка з модуля «Українська мова (за професійним спрямуванням)» за третій семестр, яка може бути підвищена під час перескладання в кінці семестру.

У разі невдалого складання залікового модуля або відсутності студента на контрольному заході без поважної причини йому виставляється оцінка «незадовільно». У цьому випадку студент може повторно скласти такий модуль, але не більше одного разу.

Змістовий модуль 2. «Професійна комунікація» містить 8 змістових модулів. Засоби контролю знань студентів з цього модуля: усне опитування на практичних заняттях (20 балів), виконання самостійної роботи (25 балів), виконання творчих індивідуальних завдань (25 балів). Після вивчення 1-го модуля проводиться модульний контроль у формі тестування або писемного опитування (30 балів). Всього за залікового модуль студент може максимально отримати 100 балів.

За результатами роботи визначається загальна оцінка з модуля «Українська мова (за професійним спрямуванням)» за третій семестр, яка може бути підвищена під час перескладання в кінці семестру.

У разі невдалого складання залікового модуля або відсутності студента на контрольному заході без поважної причини йому виставляється оцінка «незадовільно». У цьому випадку студент може повторно скласти такий модуль, але не більше одного разу.

Змістовий модуль 3. «Наукова комунікація як складова фахової діяльності» містить 3 змістових модулі. Засоби контролю знань студентів з цього модуля: усне опитування на практичних заняттях (20 балів), виконання самостійної роботи (25 балів), виконання творчих індивідуальних завдань (25 балів). Після вивчення 3-го модуля проводиться модульний контроль у формі тестування або писемного опитування (30 балів). Всього за залікового модуль студент може максимально отримати 100 балів.

За результатами роботи визначається загальна поточна оцінка з модуля «Українська мова (за професійним спрямуванням)» як середньозважена за третій, четвертий і п’ятий семестри.

Підсумковою формою контролю з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є екзамен. Остаточною оцінкою є сумарна кількість балів за поточним та підсумковим оцінюванням знань студентів

У разі невдалого складання іспиту або відсутності студента на контрольному заході без поважної причини йому виставляється оцінка «незадовільно». У цьому випадку студент може повторно скласти іспит, але не більше одного разу.

План лекції

Висновки

1. Мета дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» – сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.

2. Літературна мова – вища форма національної мови, яка відзначається унормованістю, відшліфованістю, уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

3. Фахова мова – це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.

4. Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

 

План лекції

Вимова голосних звуків

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[знати] – знати;

[ пунктуал'н'іс'т'] – пунктуальність;

[з'в'ітувати] – звітувати. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[іинод'і] – іноді [іинколи] – інколи [іинде] – інде [іиншиї] – інший.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]:

[тоуму] – тому; [порушити] – порушити; [йоуму] – йому; [соубі] – собі.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] – з наближенням до [и] [меиті] – мета; [реиагувіти] – реагувати; [меин'і] – мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: [р'іуне] – Рівне; [поле] – поле.

[и] – з наближенням до [е] [вие'даток] – видаток; [oбвиенyвачeнн’: а] – обвинувачення; [систеиматичниі] – систематичний. Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко: [полем' і ка] – полеміка; [вибори] – вибори; [креидит] – кредит.

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголо-шеного [о]: [мажоритарна] – мажоритарна (неправильно мажаритарна) [17, с.21].

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] – народ; [наказ] – наказ; [чимдуж] – чимдуж; [надто] – надто; [дов'ідка] – довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лехко] – легко; [ніхт'і] – нігті; [вохко] – вогко.

2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] – орфографічно просьба; [вогзал] – вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:

[стобойу] – орфографічно з тобою; [сказати] – сказати.

4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [росписка] – розписка; [беизпомислковиі] і [беиспомислковиі] – безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] – сім; [велиеч] – велич; [пишеиш] – пишеш; [позичте] – позичте; [с'м'іх] – сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниі] – вітальний; [біограф'ійа] – біографія; [ш'іст’] – шість; [х'ід] – хід; [к'ілограм] – кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч': у] – річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в «Українському орфографічному словнику», яким варто послуговуватися, оскільки звук г вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґречний, ґрунтозахисний, ґаздувати ґречність, ґрунтознавство, ґанок, ґречно, ґрунтообробний, ґрати, ґрунт, ґрунтуватися, ґатунок, ґрунтовий, ґудзик, ґрасувати.

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвониек] – орфографічно дзвоник;

[присуджувати] – присуджувати;

[в'ідр'аджеин’:а] – відрядження;

[нагороджеин':а] – нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зиевати] – орфографічно відзивати;

[п'ід-з'в'ітниі] – підзвітний;

[п' ід-жеину] – піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] – орфографічне майбутнє; [п' іс'н'а] – пісня; [горд'іс'т'] – гордість [17, с.22-23].

Вимова звукосполук

Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

а) -ться вимовляється як [ц':а]:

[лиестуйец':а] – орфографічне листується;

б) -шся вимовляється як |с':а]:

[з'в'ітуйес':а] – звітуєшся; [в'ітайес':а] – вітаєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] – зважся;

г) -чся вимовляється як [ц': а]:

[не"мороц':а] – не морочся;

ґ) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[кривор'із'ц'і] – криворіжці; [запор'із'ц'і] – запоріжці.

д) -сши вимовляється як [ш:и]:

[приен'іш:и] – принісши.

е) -зш вимовляється як [ш:]:

[беиш:уму] – без шуму.

є) -зч вимовляється як [шч]:

[шчого] - з чого.

ж) -здж вимовляється як [ждж]:

[жджеиреила] – з джерела.

з) -шці вимовляється як [с'ц'і]:

[на дос'ц'і] – на дошці.

и) -здці вимовляється як [з'ц'і]:

[у пойіз'ц'і] – у поїздці.

Групи приголосних, що з'являються в словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н (ий) – [пройізниі] – проїзний; контраст + н (ий) – [контрасниі] – контрастний; баласт + н (ий) – [баласниі] – баластний. Отже, написання окремих слів не відповідає вимові.

У словах [пеистливиеі], [хвастливий], [виепускниі] спрощення не відбувається у вимові й не передасться на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружйтиес'а] – здружитися; [здравниц'а] – здравниця; [сприеімати] – сприймати; [страховиі] – страховий [17, с. 24-25].

Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос – це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: з би тки – збитк ов ий, прий ма льня – при йми, буду ва ти – буд у ю, ба гаж – бага жем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: харак тер ний і ха ра ктерний, про шу і про шу, а також граматичного: се стри і сест ри [17, с. 26].

Особливості наголошування:

Іменники

1. З префіксом ви наголошуються переважно на ньому: ви падок, ви няток, ви сновок, ви нахід, але ви мо ва, ви мо га, видав ниц тво.

2. З префіксом по наголошуються переважно на ньому: по значка, по свідка.

3. Трискладові віддієслівні іменники наголошуються як інфінітив: зав да ння – зав да ти, пи та ння – пи та ти, нав ча ння – нав ча ти.

4. Двоскладові віддієслівні іменники наголошуються на закінченні: жи ття, бу ття, але вмі ння, вче ння.

5. У формі множини власне українських іменників наголос переходить з основи на закінчення: сто рін ка –сторін ки, книж ка – книж ки, вчи тель – вчите лі, шлях – шля хи.

6. Поєднуючись із числівниками два, три, чотири більшість іменників мають наголос форми однини: дві сто рін ки, три книж ки, чотири вчи телі.

7. Назви територій із суфіксом -ин(а) зберігають наголос вихідної форми: До нецьк – До не ччина, Ки їв – Ки ївщина, Пол та ва – Пол тав щина.

8. Абстрактні іменники на -ин(а), утворені від прикметників, мають наголос на останньому складі: величи на, нови на.

Числівники

1. Числівники другого десятка мають наголос на складі з -на: оди на дцять, чотир на дцять, шіст на дцять.

Займенники

1. У непрямих відмінках наголошуються на закінченні: цьо го, то го, ме не, се бе.

2. Поєднуючись з прийменниками, наголошуються на основі: до цьо го, у то го, біля ме не.

Прислівники

1. Утворені від прикметників перетягують наголос на один склад назад: ви со кий – ви соко, низь кий – низь ко, склад ний – склад но.

Дієслова

1. Дієслово бути в інфінітиві, у формах майбутнього часу – на першому складі: бу ти, бу де, бу дуть;

2. У минулому часі одн. (жін. і сер. р.) і мн. – на останньому складі: бу ла, бу ли.

Іншомовні слова

Наголос переважно нерухомий в усіх формах слова: адво кат – адво ка та – адво ка тів; ме неджер – ме неджера – ме неджерів [13, с.59-60].

Синоніми

Синоніми – це слова різні за звучанням, що мають тотожне чи близьке значення або відмінність стилістичного вживання: обов'язково – неодмінно; конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати; аргумент - (у полеміці) доказ, підстава, обґрунтування.

Основна функція синонімів – урізноманітнення власного мовлення, уникнення повторів. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт [17, с.28].

Обмежене використання синонімів в офіційно-діловому стилі зумовлене тим, що ці слова майже завжди вносять у мовлення нові відтінки значення [7, с.93].

Українська мова багата на абсолютні синоніми – слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському [17, с. 28-29].

Пароніми

Для нормативності мовлення важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паронімів можна за словником: Д.Г. Гринчишин, O.A. Сербенська. Словник паронімів української мови. – К., 1986, наприклад: Виборний – виборчий: Виборний – який визначається або обирається голосуванням: Виборна посада. Виборчий – пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

Висновки

1. Культура мовлення – невід’ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

2. Висока культура усного фахового мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм – правильної вимови звуків, звукосполучень у мовному потоці, наголошування слів, інтонування фрази, ритмомелодики. Наголошування в українській мові є сталою системою з певними закономірностями, дотримання яких є обов’язковим для мовців.

3. Користування лексичною системою в межах фахового мовлення вимагає дотримання певних рекомендацій, особливої уваги потребує вживання синонімів, паронімів, мовних кліше, слів іншомовного походження.

4. Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови. Морфологічні форми фахових текстів є суворо нормативними, а відступи від норм вважаються порушенням стильової однорідності.

5. Дотримання синтаксичних норм сприяє стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми – це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів.

План лекції

Зразок наукового стилю

У статті на основі дослідження зв’язку між обсягами господарської діяльності й величиною комерційного (товарного) кредиту зроблено методологічний висновок, що відстрочка платежу в рамках технологічно-господарського циклу та її збільшення є цілком нормальним явищем. На основі припущення, що обсяг емісії корпоративних комерційних паперів підприємств реального сектору є певним показником зростання комерційного кредиту, проілюстровано зв’язок між зростанням заборгованості підприємств та фазами економічного циклу (на прикладі економіки США). Вказано на головні відмінності фінансових ринків України та США, на деформації українського фінансового ринку з точки зору неможливості повноцінного фінансування заборгованості підприємств. Запропоновано загальні напрямки реструктуризації грошового та фінансового ринку України (Є. Ситник).

Офіційно-діловий стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функцій мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя й діяльності, ділових відносин між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування [2, с.20].

Сфера використання офіційно-ділового стилю – офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, міжнародна, міждержавна та адміністративно-господарська діяльність.

Призначення офіційно-ділового стилю – регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Зміст офіційно-ділового стилю – норми керування і управління, що закріплюють різні типи відносин в суспільстві і державі.

Мета офіційно-ділового стилю – впорядкування систем керівництва і управління, передавання розпоряджень державних (недержавних) органів управління, уповноважених осіб, констатація статусу осіб, організацій, установ, стану справ у певній сфері.

В офіційно-діловому стилі залежно від конкретної сфери вжитку виділяють підстилі:

- дипломатичний, який характеризується толерантністю, виробленими початковими і кінцевими формами документа та вживається в таких жанрах, як: нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція;

- юридискційний, що прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань і вживається в актах, вироках, протоколах тощо;

- адміністративний, у сфері якого – документи повсякденного ділового життя (заяви, довідки, характеристики, доручення, автобіографії, накази, розпорядження тощо);

- законодавчий, який реалізується в таких жанрах, як: закон, указ, статут, постанова [7, с.26].

Основні стильові ознаки офіційно-ділового стилю:

1. Об’єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких суб’єктивно-оцінних моментів у мові документів, що виявляється:

- в обмеженому використанні особового займенника першої особи (можуть уживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії);

- у невживанні наказового і умовного способів дієслова типу роби, пиши, зробив би (наказовість передається інфінітивом або безособовою формою: відрядити слюсарів, завдання не виконується),

- у невикористанніемоційно забарвлених слів (наприклад, оцінних прислівників типу дуже, гарно), діалектизмів, жаргонізмів або професіоналізмів;

- в утворенні ступенів порівняння прикметників та узагальнених іменників на позначення місця роботи або проживання за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб’єктивну думку авторів (не повніший, найповніший іне с ільчани, заводчани, а більш повний, найбільш повний, мешканці села, працівники заводу).

- у невживанні прямої мови (крім випадків цитування фрагментів документа);

- у невикористанні окличних, спонукальних або питальних речень;

- у побудові речень переважно з пасивними конструкціями, які підкреслюють об’єктивність ситуації: Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не виконуєте мого завдання щодо доставки вагонів (в останньому випадку акцентується провина конкретної особи);

- у наданні переваги так званим розщепленим присудкам (не здійснюватимуться, побудуємо, а будуть здійснюватися, будемо будувати), бо в цьому випадку відсутня категоричність (і одночасно суб’єктивність).

2. Логічна послідовність реалізується в чітко визначеній структурі тексту і способах подачі матеріалу: чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини тощо.

3. Уніфікація і стандартизація виявляється у

- використанні тільки засобів сучасної літературної мови;

- використанні суспільно-політичної й адміністративно-канцелярської термінології: відрядження, протокол, наказ,вищеназваний, звіт, кредит, план;

- обмеженні синонімії;

- використанні лексичних повторів;

- активному вживанні мовних кліше (порушити питання, брати участь, подати пропозицію, підбити підсумки);

- вживанні складноскорочених слів і абревіатур;

- використанні віддієслівних іменників (виконання, засідання, опис, розподіл), інфінітивів (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), дієслів у формі теперішнього часу (прошу, доручаю, наказую, повідомляємо), безособових форм дієслова (обговорено, вжито, проаналізовано); відіменних прийменників (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; у зв’язку з тим, що);

- використанні односкладних речень, простих або ускладнених відокремленими означеннями й обставинами;

- вживання прямого порядку слів.

Типізація мовних засобів і стандартизація мови ділових паперів – одна з найактуальніших проблем діловодства, яка має вирішуватися як на рівні держави відповідними науковими інститутами, так і на конкретному виробництві або в конкретній організації чи установі.

4. Ясність викладу й точність опису – будь-який документ має юридичну силу лише при точному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами й униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для української мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмовної російсько-української омонімії (неделя – неділя, место – місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту за значенням (общественная организация – суспільна організація, громадська організація; личное дело – особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь.

5. Доказовість. Ця вимога потребує закріпити переконливий характер тексту, обмеженого, як правило, однією сторінкою, необхідними додатками (копіями довідок, статистичними даними тощо), що напевно зумовлять позитивний результат.

6. Лаконічність.

Зразок художнього стилю

О земле рідна, що без тебе я, чи якось дуже схоже говорилося в курсі української літератури. Саме це мені й належало з'ясувати. Мені запропонували роботу – найкращу роботу, яку тільки собі можна уявити: найкращій у світі, принаймні, як на мене, телерадіокорпорації потрібен був журналіст-фахівець із різних пострадянських питань.

Пострадянську мову я знаю, думала я, навіть не одну; досвіду роботи в новинах у мене не було, проте я його собі вигадала. Я - людина розумна, дотепна і талановита, тому ні в кого під час співбесіди при прийомі на роботу не виникло жодних сумнівів у тому, що я найпрофесійніший новинний журналіст, якого тільки можна знайти. Це буде чудово – жити і працювати в Лондоні, де тобі можна дозволити розкіш говорити про ті новини, які насправді трапилися, а не ті, про які наказано говорити згори. Але мені, звісно, в Лондоні було потрібно зовсім інше. Знайти те, що мені снилося сім довгих років (С.Пиркало. Не думай про червоне).

Крім функціональних, у сучасній українській літературній мові виділяють також експресивні стилі – різновиди мови за ступенем інтенсивності вираження змісту, що мають певний колорит (урочистості, піднесеності – високий стиль, нейтральності – середній стиль, іронічності, зневажливості – низький стиль), який твориться добором і поєднанням відповідних мовних засобів – лексичних, фразеологічних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних [7, с.31]. Функціональні та експресивні стилі називають об’єктивними. Проте в мові існують суб’єктивні стилі – ідіостилі та ідіолекти. Ідіостиль (індивідуальний стиль) – це системність виражальних засобів мови окремого мовця, яка вирізняє його мову серед інших, сукупність саме текстових (мовленнєвих) характеристик окремої мовної особистості. Ідіолект – це сукупність мовних особливостей (постійних характеристик) окремого носія мови. Сукупність функціональних та експресивних стилів, а також співвідношення стилістично маркованих мовних одиниць у системі літературної мови становлять стилістичну систему літературної мови [7, с.32].

 

Висновки

1. Основними стилями сучасної української літературної мови є науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий і розмовний. Кожний стиль має сферу поширення, функціональне призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, що оберігають її і роблять досить стійким стилем.

2. Поняття «професійне мовлення» репрезентує три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.

3.Текст виникає й існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.

Виділяють такі компоненти монологічного мовлення, як опис, оповідання, роздум, які у лінгвістиці прийнято називати функціонально - значеннєвими типами тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення.

Найбільш поширеною класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе: вступ, головну (основну) частина, висновок.

 

Індивідуальні завдання

1. Законспектуйте 10 статтю Конституції України.

 

2. Вставте необхідні літери, поясніть вимову і правопис слів:

...рошовитий,...алузевий,...ендлювати,...лобалізація,...олодомор,...енеральний,...рунтування,...арантійний,...убернатор,...осподарювання,...рант,...рюндерство,...оризонтальний,...атунок,...аздування,...речність,...удзиковий,...рунтовний,...ромадянин,...оспрозрахунковість,...остинний.

 

3. Поясніть правопис і вимову слів. Якими специфічними особливостями щодо вимови вони характеризуються?

Ві...чуження, демпін..., бли...чий, холдин…, пі...приємництво, о...крадання, брокера..., кля...ьба, ві...крита економіка, ста...фляція, дивіден..., о...слуговування, хо…ьба, фіксин..., ві...ходи виробництва, курта…, на...прибуток, клірин..., про…ьба, о...тимальний тариф, су...сидія, о...тяження, факторин..., обі... грошей, франчайзин…, боро…ьба.

 

4. Установіть відповідність між типами словників і їх призначенням.

Словники 1. Тлумачний. 2. Російсько-український. 3. Орфографічний. 4. Орфоепічний.

Призначення словника А. Словник подає правила нормативної вимови голосних і приголосних звуків у словах, ураховуючи особливості сучасного літературного наголошування. Б. Основне призначення словника – бути довідником з орфографії (граматичні форми змінюваних слів наведено в такому вигляді, який цілком відбиває чергування, спрощення або подвоєння звуків, зміну наголошення в словах з рухомим наголосом та ін.). В. Словник з достатньою повнотою подає синонімічне багатство української мови. Г. У словнику наведено слова і словосполучення найуживанішої лексики сучасної російської й української мов усіх стилів і підстилів. Ґ.Словник є універсальним довідником із сучасної української мови, у якому стисло розкривається значення слів і їхніх відтінків.

 

5. Подані англомовні слова-терміни згрупуйте за тематичними групами: а) філологія; б) економіка й політологія; в) спорт; г) журналістика. Користуючись словником іншомовних слів, доберіть до них відповідні замінники – загальновживані слова.

Брокер, голкіпер, мас-медіа, нарація, менеджер, бізнес-ланч, електорат, лайнсмен, бігборд, рефері, промоушн, концепт, дистриб’ютор, хавбек, андеґраунд, пресинг, спічрайдер, маркетинг, генерація, інтенція, дайджест, фан, прайс-лист, рецепція, скейт-борд, трейдер, екзит-пол, провайдер.

Контрольні запитання

1. Чому мова є найважливішим засобом людського спілкування?

2. Охарактеризуйте поняття мови та мовлення.

3. На який період припадає формування сучасної української літературної мови?

4. Що таке норма літературної мови?

5. Охарактеризуйте типи норм сучасної української літературної мови?

6. Які чинники визначають формування мовної політики держави?

7. Охарактеризуйте поняття «державна мова», «національна мова», «офіційна мова».

8. Засвоєння орфоепічних і акцентуаційних норм сучасної української літературної мови.

9. Що таке лексикологія і лексикографія? За яким словником можна з’ясувати походження цих слів?

10. Яку функцію виконують словники й інші довідкові джерела?

11. Чи часто вам доводиться користуватися словниками? Якими словниками ви користуєтеся найчастіше? З чим це пов’язано?

 

Література: Основна [1, 6]; додаткова [2, 3, 4].

 

Індивідуальні завдання

1. Поставте наголос у словах:

Заплачений, інофірмовий, кредиторський, маркетинговий, оптовий, центнер, маржа, експерт, дебітор, поміщицький, акцесорний, банківник, безприбутковий, бізнесовий, випробування, підтвердити, відкупник, виробність, запродажний, коносамент, надбання, випродування, вкладний, господарчий.

 

2. Запишіть слова і поясніть їх наголошування:

Договір, мабуть, позов, також,