Гончаров С.М., Мошинський В.С.

ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ

І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

 

 

Рекомендовано вченою радою НУВГП як

навчально-методичний посібник для підготовки

магістрів, аспірантів та перепідготовки викладачів

вищих навчальних закладів

 

Рівне—2004

УДК 378.1

ББК 74.480.27

Г 65

 

Рекомендовано вченою радою НУВГП як навчально-методичний посібник для підготовки магістрів, аспірантів та перепідготовки викладачів вищих навчальних закладів (Протокол № 14 від 24 грудня 2004р.)

 

Рецензенти:

С.В.Лісова, доктор педагогічних наук, академік Міжнародної академії педагогічних та соціальних наук, професор Міжнародного університету „РЕГІ” ім. Степана Дем’янчука,

Р.А.Кизима,, кандидат педагогічних наук. Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

 

Гончаров С.М., Мошинський В.С.

Г 65 Вища освіта України і Болонський процес. – Рівне: НУВГП, 2004, - 142 с.

 

ISBN 966-327-014-4

 

Навчально-методичний посібник містить програму дисципліни, зведену у два змістові модулі, вказівки щодо вивчення окремих тем, теоретичну частину, тематику практичних занять, індивідуальних навчально-дослідних робіт, методів навчання та оцінювання знань, тестові тренінгові програми та інформаційне забезпечення, які можуть бути корисними при вивченні дисципліни в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Призначений для підготовки магістрів, аспірантів та перепідготовки викладачів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.

УДК 378.1

74.480.27

ISBN 966-327-014-4 © С.М. Гончаров, В.С. Мошинський, 2004

© НУВГП, 2004

ПЕРЕДМОВА

Вища освіта України беззаперечно і однозначно визначила, як основний напрям своєї діяльності, інтеграцію в єдиний Європейський освітній простір. Болонський процес спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентноспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Болонською декларацією, яку підписали більшість європейських міністрів освіти у червні 1999 року, передбачено реалізацію багатьох ідей і проектів. Передусім, це: формування єдиного відкритого простору вищої освіти; впровадження кредитних технологій навчання на базі європейської системи трансферу кредитів; стимулювання мобільності студентів і викладачів у межах європейського регіону; прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакалавр-магістр”; розвитку європейської співпраці у сфері контролю за якістю вищої освіти тощо. Приєднання України до цього процесу надає нашій країні можливості поглибити відносини з європейськими державами на шляху подальшої інтеграції до ЄС.

Першим кроком у цьому напрямі став наказ Міністра освіти і науки України за № 48 від 23.01.2004 р. „Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу”, який передбачає застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS),відомої в Україні як кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП).

ECTS (European Credit Transfer System) – Європейська система пере- зарахування навчальних кредитів, що є підпрограмою EC ERASMUS.

ERASMUS (European Community Action Scheme for the Mobility of University Students) – розділ програми SOCRATES.

SOCRATES – програма академічної мобільності студентів університетів Європейського союзу, що взаємодіє з програмою TEMPUS.

TEMPUS (Trans-European Mobility Programme for University Students) – програма трансєвропейської мобільності для університетського навчання.

Основним аспектом проекту щодо узгодження освітніх структур в Європі є сприяння розвитку європейської системи перезарахування навчальних кредитів ЄСПК – ECTS і перетворення її у всеоб’єднувальну систему накопичення і зарахування кредитів. Це відповідає Болонському процесу, спрямованому на створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року.

Основним завданням України на цей період є запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу, аналогічній ECTS. Саме вона розглядається як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ECTS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі академічних кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження КМСОНП — можливість врахувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в ECTS мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою подальшого розвитку вищої освіти України на тривалий період, яка викладена в „Державній програмі розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки”, затвердженою постановою КМУ від 8 вересня 2004 р. та наказі Міністерства освіти і науки України за №812 від 20 жовтня 2004 р. „Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу”.

Навчальна програма розрахована на студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки магістра, аспірантів, а також для слухачів школи педагогічної майстерності, факультетів підвищення кваліфікації та перепідготовки.

Пропонований навчальний посібник є одним з перших в Україні і, безумовно, має певні недоліки. І все ж, на думку авторів, він буде корисний для тих, хто бажає поповнити свої знання щодо європейських систем освіти. Сподіваємось, що наша праця не була марною і цей посібник сприятиме розумінню та пристосуванню ідей Болонського процесу у вищу школу України.

Усі зауваження щодо вдосконалення змісту навчального посібника автори просять надсилати на адресу: НУВГП, вул. Соборна, 11, м. Рівне, 33 000.

Опис предмету курсу

Предметом вивчення є вища освіта України та Болонський процес як Європейський простір вищої освіти.

Головною метою навчальної дисципліни „Вища освіта України і Болонський процес” є реформування системи знань про сутність і зміст Болонського процесу як основи для реформування єдиного Європейського простору вищої освіти в умовах ринкової економіки фахівців у вищій школі, проблем створення єдиної Європейської освітньої системи.

Основними завданнями навчальної дисципліни є:

· вивчення основних понять, категорій, систем, інструментарію та алгоритмів Болонського процесу;

· вивчення основних положень кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

· набуття практичних навичок у складанні навчальних планів, структурно-логічних схем спеціальностей, індивідуальних планів роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП);

· формування умінь творчого пошуку резервів маркетингової діяльності в освітянській діяльності вищої школи України.

В результаті вивчення навчальної дисципліни магістранти, аспіранти та викладачі повинні:

· знати місце Болонського процесу та КМСОНП в структурі функціонування ВНЗ України, елементи КМСОНП та шляхи інтеграції в єдиний простір вищої освіти;

· уміти аналізувати освітнє середовище ВНЗ, сегментувати ринки освітянських послуг, оцінювати конкурентоспроможність випускників ВНЗ та розробляти ринкову стратегію навчального закладу.

Опис предмета курсу та його характеристика наведені в табл.1.1.

Таблиця 1.1.

Опис предмета та характеристик курсу

„Вища освіта України і Болонський процес” [4]

Загальна характеристика курсу	Напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчального курсу
Кількість кредитів ECTS:1	0101 „Педагогічна освіта” · магістр;	Лекції — 10 год. Практичні заняття — 8 год. Самостійна та індивідуальна робота — 9 год.
Модулів 2 + навчальний проект

продовження таблиці 1.1

Змістових модулів: 2	· аспірант; · викладач	Загальна кількість годин — 27 Вид контролю: залік
Загальна кількість годин: 27
Тижневих годин: 2

Головною передумовою входження України до єдиного європейського освітянського простору є впровадження КМСОНП, створеної на основі ECTS, яка передбачає посилення ролі мобільності та самостійної роботи студентів, використання євростандартів якості освіти, тестововий контроль знань, розширення можливостей випускників ВНЗ України на Європейському ринку праці.

Болонського процесу

ТЕМА 5. Європейська кредитно-трансферна система накопичення – EСTS.

Характерні особливості ECTS. Базові елементи системи: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використання кредитів ECTS (визначення навчального навантаження студентів). Основні документи ECTS: інформаційний пакет, навчальний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.

Загальні умови користування ECTS. Зобов’язання з боку навчального закладу.

Кредити ECTS: структура, призначення, зв’язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливості призначення і присвоєння кредитів ECTS.

Координатори ECTS: університетський координатор, факультетський координатор.

Зміст та структура інформаційного пакету навального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.

Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план). Опис дисципліни курсу.

Шкала оцінювання ECTS. Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісність різних систем оцінювання із шкалою ECTS.

 

ТЕМА 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України.

Узгодження і поєднання національних компонентів вищої освіти різних країн із вимогами Болонського процесу щодо створення Зони європейської вищої освіти.

Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі. Відмінність та подібність систем вищої освіти України і Європейських держав.

Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу: адаптація законодавства, структурні зміни освіти, запровадження у систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS), проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації є: розроблення структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями; запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів; організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів; введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування; створення нового покоління галузевого покоління галузевих стандартів вищої освіти; розроблення індивідуальних графіків навчального процесу; зарахування на навчання до вищого навчального закладу тільки за напрямками підготовки; вдосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу; формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної підготовки; введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

ТЕМА 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.

Основні заходи з підготовки та програма проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

Розроблення та експериментальна перевірка технології застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECST) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.

Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах України в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. Поняття про кредитно-модульну систему організації навчального процесу як модель організації навчального процесу; заліковий кредит як одиницю виміру навчального навантаження; модуль як задокументовану завершену частину освітньо-професійної програми; змістовий модуль як систему поєднаних навчальних елементів, відповідних певному навчальному об’єктові.

Структура і вимоги до складання основних компонентів КМСОНП: інформаційний пакет; договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом; академічна довідка. Формування та реалізація індивідуального навчального плану студента. Контроль за індивідуальним планом студента.

Форми організації навчання в умовах КМСОНП. Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП. Контроль успішності студента та шкала оцінювання навчальних досягнень студента і викладача.

Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання. Стипендіальне забезпечення студентів.

 

Особливості навчання

У вищих закладах освіти США кожен студент має змогу самостійно складати свій навчальний план і відвідувати навчальні курси (дисципліни) за власним вибором у зручний для нього час. Якщо в наших вузах студенти здебільшого навчаються разом, то в американських вищих навчальних закладах все спрямовано на індивідуалізацію навчання. Там просто немає таких понять, як академічна група, академічний курс, фіксований термін навчання. Натомість студенти після відповідної кількості навчальних курсів (дисциплін) і за умови позитивних оцінок за результатами фінальних тестів отримують спеціальні градації [17].

Щоб студенти самостійно планували процес навчання, вищі заклади освіти щорічно видають спеціальні каталоги з переліком пропонованих абітурієнтам рівнів навчання (освіти), назвами спеціальностей (навчальних програм), дисциплін (курсів), їх кількості та коротким змістом, а також переліком дисциплін, які треба засвоїти для одержання диплома та освітнього ступеня (рівня освіти) з тієї чи іншої спеціальності.

Академічний рік складається з двох 15-тижневих семестрів, а також семитижневої літньої сесії. Студенти можуть вивчати шість курсів (предметів, дисциплін) протягом повних семестрів і до трьох курсів (предметів, дисциплін) протягом літньої сесії. Вивчаються загальноосвітні курси (предмети, дисципліни) для отримання загальної освіти незалежно від спеціальності, обов’язкові курси (предмети, дисципліни) стосовно обраної студентом спеціалізації (напряму) та курси (предмети, дисципліни) вільного вибору.Аудиторне навантаження студента з певного курсу (предмету, дисципліни) вимірюється за допомогою кредитної години або кредиту. Кількість кредитів (або кредитних годин), що зараховуються студентові за умов успішного засвоєння курсу і отримання позитивної оцінки за фінальний іспит (тест), дорівнює кількості аудиторних (або контактних) годин з цього курсу на тиждень. Один кредит дорівнює 15 годинам аудиторного (контактного) часу, а три кредити (як у нашому прикладі) — 45 годинам.

Для здобуття ступеня бакалавра студентові слід отримати пересічно 124 кредити. Ступінь магістра студенти, які вже мають ступінь бакалавра, одержують за один — два роки навчання в обсязі 30 кредитів.

Кожна з дисциплін, що вивчається, має кілька рівнів складності, що залежать від результату вступних іспитів. Студентові з невисокими результатами на вступних іспитах можуть запропонувати нескладний курс. Для успішного завершення навчання й отримання ступеня бакалавра йому доведеться засвоїти й складніші курси з переліку необхідних для обраної спеціальності. Від наполегливості студента і швидкості засвоєння цих курсів (предметів, дисциплін) залежить термін його навчання у закладі (а отже, і матеріальні витрати).

Американська система вищої освіти дає змогу студентові змінювати свій вибір майбутньої спеціальності. З перших днів навчання академічний куратор допомагає студентові складати індивідуальний розклад на кожний семестр. За досконалого планування та успішної його реалізації студент може отримати ступінь бакалавра за чотири роки.

Разом з академічним куратором студент остаточно вирішує, яку спеціальність обрати, як доцільно розподілити свої зусилля, які предмети (курси, дисципліни) і в якій послідовності опановувати. Якщо студент не визначився зі спеціальністю, то впродовж першого року він може вивчати загальноосвітні курси (предмети, дисципліни), а також навчальні спеціальні курси тих спеціальностей, які йому здаються найцікавішими.

 

Проблеми вищої освіти у США

Вища школа США переживає революцію. Тут, незважаючи на в цілому набагато більш високий рівень розвитку й ефективності навчання в порівнянні зі шкільною освітою, також існує чимало проблем. Залишається відносно низькою якість підготовки в багатьох вузах країни, особливо державних. Серйозною проблемою є недоступність вищої освіти через її високу вартість. Середні річні витрати студента, пов’язані, наприклад, з перебуванням у приватному чотирирічному коледжі університету, у 1997 р. досягали 23,5 тис. дол. Ще 1985 р. вони були більш ніж удвічі нижчі [17].

З 1980 по 1994 р. витрати на навчання, наприклад, у державному дворічному коледжі зросли на 70%, а в чотирирічному - на 86%; у той самий час розмір максимальної стипендії студентам з малозабезпечених родин скоротився на 25% у реальному вирахуванні.

Актуальною для вищої школи США проблемою залишається нестача викладачів з ряду науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залучення в університети висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Так, за даними на 1999 р., частка іноземців серед викладачів інженерних наук складала 37%, з математики і комп’ютерних наука - 27%. В основному це вчені таких країн, як Індія, Китай, Великобританія, Канада, Південна Корея. Цей недолік - недостача власних кадрів - успішно переборюється, як видно, без додаткових витрат з боку США за допомогою „відпливу умів” з-за кордону. Інтересам американської науки й економіки служить і зростаюча кількість докторських дисертацій, які захищаються в США іноземцями. Їхнє число в науково-технічних дисциплінах подвоїлося за період з 1986 по 1995 р. і досягло 10 тис. Нові вимоги до кваліфікації кадрів істотно змінюють вимоги до системи вищого освіти, обумовлюють постійний пошук оптимальних підходів до спеціалізації студентів, до методів навчання.

На завершення можна констатувати, що незважаючи на певні проблеми, за рівних прав і можливостей державного і недержавного секторів вищої освіти вся американська система вищої освіти прищеплює студентові вміння самостійно вчитися, мислити та приймати рішення, розв’язувати проблеми й досягати значних результатів у навчанні.

 

Вища освіта у Канаді

Загальні відомості

Канадська державна структура являє собою федеративну освіту, що складається з 10 провінцій і 2 територій. Конституція Канади забезпечує федеральне керування країною, але в той же час забезпечує автономію і самоврядування провінцій і територій в окремих областях, включаючи освіту. Оскільки освіта знаходиться винятково під контролем кожної провінції і території, то в Канаді не існує державного міністерства освіти.

Системи освіти провінцій і територій, маючи певні розходження в структурі і системі адміністрування, переслідують загальні цілі.

Канада має приблизно 90 вищих навчальних закладів, що можуть називатися університетами, коледжами або школами. Поряд з великими навчальними закладами, що пропонують широкий спектр освітніх програм з гуманітарних і наукових дисциплін, а також професійних кваліфікацій, існує невелика кількість ліберальних гуманітарних коледжів, коледжів теології і кілька таких спеціалізованих установ, як сільськогосподарські школи або коледжі мистецтва.

Звичайно університет складається з факультетів, департаментів, шкіл і інститутів, що проводять викладання, науково-дослідну діяльність і роботу з надання суспільних послуг. Традиційно університети керуються комітетом губернаторів, що відповідають за фінансову діяльність установи, і сенатом, що відповідає за академічну політику і планування.

Значна частина фінансування надходить у навчальні заклади з державної скарбниці – провінції і території оплачують 65 % бюджету. Близько 15 % коштів надходить прямо з федеральної скарбниці, і вони, в основному, призначені для науково-дослідної діяльності. Інші кошти надходять за рахунок плати за навчання і з інших джерел.

 

Вища освіта

Отримати освіту після закінчення середньої школи можна в навчальних закладах, що пропонують вищу і професійно-технічну освіту. Незважаючи на те, що канадські студенти повинні платити за навчання, вони мають доступ до фінансової допомоги у виді стипендій, грантів і студентських позик, наданих федеральним і місцевим урядом.

Головною рисою післяшкільної освіти в Канаді є розмаїтість вибору. Історично склалося так, що навчальні заклади, що пропонують вищу освіту, були основними установами, де можна було отримати освіту після закінчення школи. Однак у 1960-х роках з’явилися альтернативні навчальні заклади, що готували студентів для набуття професійно-технічних кваліфікацій. Ці навчальні заклади звичайно називаються „суспільні коледжі” (community colleges).

Тривалість навчання визначається самими навчальними закладами, дисциплінами, що викладаються, структурою і вимогами системи освіти конкретної провінції. Наприклад, диплом вищої освіти (Bachelor Degree) можна одержати після 3 або 4 років навчання, у залежності від того, який рівень обраний студентом – загальний або почесний. Більшість університетів – англомовні, але існують незалежні французькі установи, в основному в Квебеку. Такі провінції як Alberta, Saskatchewan, Manitoba, Ontario і Nova Scotia мають університети, де викладання ведеться двома мовами. Деякі вищі навчальні заклади, що ведуть навчання тільки однією мовою, дають можливість студентам здавати роботи, іспити і дисертації на кожній із двох мов.

У Канаді можна набути як кваліфікації початкової вищої освіти (undergraduate studies), так і дипломи та сертифікати на аспірантському рівні (postgraduate studies). Навчальні заклади, а іноді окремі факультети, установлюють свої власні стандарти прийому на курс навчання. У той же час навчальні заклади в одній і тій же провінції, як правило, мають однакові вимоги щодо зарахування на навчання, особливо для набуття першої вищого освіти. У Канаді не існує загальнонаціональних вступних екзаменів. Окремі навчальні заклади не проводять вступних екзаменів. Деякі фахові факультети, однак, вимагають здачі вступних екзаменів з дисциплін, що відноситься до курсу навчання. Атестат про середню освіту є мінімальною, але іноді недостатньою вимогою для вступу до університету. Більшість навчальних закладів або факультетів вимагають від абітурієнтів успішного закінчення певних курсів або одержання мінімальних оцінок за попереднє навчання.

Прийняття на навчання дорослих студентів вимагає досягнення абітурієнтом 21 року і демонстрації здатності до успішного навчання у вищому навчальному закладі.

Академічний рік поділятися на 2 терми або семестри, хоча деякі установи мають літні або міжсезонні програми. Тільки невелика кількість навчальних закладів працюють по системі 3-х семестрів, що рівні по тривалості. У цьому випадку студенти можуть розпочати навчання на початку кожного з 3-х семестрів. Деякі університети мають програми, що дозволяють студентам одержувати академічні знання й у той же час працювати поза кампусом на повну ставку. Незважаючи на те, що такі програми триваліші від звичайних програм, вони надають студентам можливість одержання кваліфікації і цінного досвіду роботи за фахом.

У Канаді також поширені вечірнє та дистанційне навчання, особливо для набуття першої вищої освіти. Це пов’язано з тим, що Канада - це дуже велика країна і багато людей живуть у районах, де доступ до традиційного навчання може бути обмеженим.

 

Кваліфікації

Bachelor degree (диплом початкової вищої освіти — бакалаврські кваліфікації) – це кваліфікація вищої освіти з присвоєнням ступеня бакалавра за наступними спеціальностями: інженер, фармаколог, бізнес, комерція, юриспруденція і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна після 3-х років навчання. Студенти, що добре закінчили 3-х річне навчання, мають можливість продовжити навчання й одержати кваліфікацію почесної початкової вищої освіти (honours degree). Ця кваліфікація дає перевагу при пошуку роботи, а також дозволяє студентові продовжити навчання на аспірантському рівні. Деякі дисципліни, такі як юриспруденція або медицина, вимагають від студентів навчання в інтернатурі для одержання ліцензії (права) на роботу за даною спеціальністю.

Master degree (диплом магістра) - це кваліфікація на аспірантському рівні з присвоєнням магістерського ступеня з дисциплін: учительська справа, інженерна справа, гуманітарні науки і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна за 2 роки навчання.

Doctorate (диплом Доктора Наук) — це вища аспірантська кваліфікація, що надає право присвоїти студентам ступінь Доктора Філософії. Для вступу на цю програму навчання необхідно мати кваліфікацію магістра, за рідким винятком обдарованих студентів приймають на цю програму після одержання кваліфікації початкової вищої освіти (у більшості випадків при наявності почесної початкової вищої освіти). Докторська програма триває 3 роки і включає відвідування занять, науково-дослідну роботу і захист дисертації наприкінці навчання. За деякими програмами тривалість навчання може бути 4 або 5 років.

Плата за навчання у вищих навчальних закладах дуже відрізняється в різних провінціях і залежить від навчального закладу, програми навчання і рівня кваліфікації.

Професійно-технічне освіта також пропонується суспільними коледжами (більш 200). Існують державні і приватні коледжі, що пропонують напівпрофесійні і технічні кваліфікації, а також підготовчі курси для вступу в університети. Суспільні коледжі в провінції Британська Колумбія дозволяють студентам перехід на курс навчання у вищі навчальні заклади, що знаходяться в цій провінції. Також існують вузькоспеціалізовані коледжі, що навчають студентів за кваліфікаціями працівників швидкої допомоги, працівників рибного господарства або фахівців у сфері мистецтва.

Для вступу в суспільний коледж зазвичай потрібен атестат про середню освіту, хоча в деяких випадках можливі й інші варіанти вступу, що залежать від програми навчання і віку абітурієнта. Основна мета суспільних коледжів – це відкрити доступ до навчання максимально більшій кількості студентів. Тому багато коледжів приймають студентів протягом всього року, мають денні і вечірні форми навчання, а також проводять програми на кампусі і за його межами. Студенти вчаться в коледжах від 1 до 4 років. Після 1 року випускникам видаються дипломи. Студенти, що провчилися більш 1 року, одержують, зазвичай, сертифікати. Коледжі готують фахівців для різних галузей і значно підвищують шанси студентів на працевлаштування по отриманій спеціальності. Вартість навчання в суспільних коледжах значно нижча ніж у вищих навчальних закладах.

Загальні відомості

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський і Кембріджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Эндрюсі (1411р.), Глазго (1451 р.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (1583 р.).

В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 р.), універ-ситети у Манчестері – (1851 р.), у Бірмінгемі – (1900 р.), у Ліверпулі – (1903 р.), у Брістолі – (1909 р.), у Редінгу – (1926 р.).

Століття технічного і технологічного прогресу, XX століття продиктувало свої вимоги. Після Другої світової війни в країні були засновані університети в Ноттингемі (1948 р.), Ексетері (1922 р.), Суссексі, Ворвіку, Кенті і Ессексі (60-і роки).

У 1992 р. На базі 33 політехнікумів було створено ряд університетів. Розходження між старими і новими університетами поступово стираються, але усе ще існують. Нові університети, тісно пов’язані з промисловими і торговельними підприємствами, прагнуть сформувати свої навчальні програми, виходячи з запитів роботодавців. Старі університети також виходять на цей шлях, намагаючись налагодити зв’язки з місцевою і національною економікою. Проте в них і понині переважають теоретичні дисципліни - філософія, літературознавство, історія, природничі науки. Старі університети завжди запрошували до себе іноземних студентів, саме тому вони добре відомі у нас, чого не скажеш про нові. Тепер ця тенденція змінюється.

Як і у інших розвинених країнах світу, методика викладання у Великобританії така, що відповідальність за успіх навчання багато в чому покладається на студента. Уся дослідницька робота, що складає левову частку університетського курсу, виконується самостійно, а отже, потрібно багато працювати.

 

Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага” визначається репутацією університету.

Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр” (англійською це ще і „холостяк”) ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.

От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА - бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; ВEng - бакалавр технічних наук; BSc - бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

 

Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, що не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнеси-школи (найвідоміша з них – Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня („A-levels”). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Свідоцтво про здачу трьох іспитів „A-levels” GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „3”) або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.

У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, по закінченні яких видається свідоцтво 1В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A-levels”.

Учні-британці подають анкету-заяву, ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A-levels”, одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS - національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.

Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п’яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

 

Вища освіта у Франції

Основні відомості

Франція завжди пишалася своєю системою освіти з її багатовіковими традиціями. Батьківщина Вольтера і Руссо вважає цю систему одним з найважливіших демократичних завоювань нації і частиною французького внеску у світову цивілізацію. Знаменита Сорбонна вже майже 800 років в очах усього світу залишається символом класичної європейського освіти[1].

Основні принципи системи освіти у Франції мають столітню історію, і були закладені в 1880-90-х роках. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту й обов’язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20 % всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси й іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра (baccalaureat).

З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави (contrat d’association) - саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 з 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).

Чи є система освіти Франції ефективною? З погляду самих французів, вона усе ще є занадто теоретизованою, а технічна освіта слабо розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені аудиторії, недостача викладацького складу і матеріалів для навчання, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу і ролі викладача в суспільстві тощо. Існує також соціальна нерівність.

Уряд країни намагається реформувати систему освіти (зі змінним успіхом) і збільшити дотації на її розвиток. Н