Номінація на різних мовних рівнях

Номінативними засобами мови є:

1) слово або його окреме лексичне значення (в полісемічномі слові) — основна номінативна одиниця. За характером вираження номінативної функції слова поділяються на:

а) власне-номінативні лексичні одиниці, що мають як номінативну, так і сигніфікативну (вираження певного узагальненого поняття) функції, — це іменники-апелятиви (назви предметів та опредметнених у свідомості ознак, дій, ситуацій), прикметники, дієслова, прислівники (крім займенникових), а також числівники та інші рахункові слова: п'ять, п'ятий, уп'ятьох (на відміну від попередніх класів, які об'єднуються функцією якісної характеристики об'єктів позначення, рахункові слова виконують функцію їх кількісної характеристики).

Центральне місце серед номінативних одиниць належить іменнику (та його еквівалентам — субстантивованим словам і лексикалізованим словоформам та синтаксичним конструкціям з інших частин мови) у позиції називного відмінку. Форми інших відмінків можуть набувати номінативної функції за умови їх лексикалізації у функції називного відмінку: Покрова (церковне свято) — з походження форма родового відмінку іменника чоловічого роду; «Зелений байраче на яр похилився» (з народної пісні) — форма кличного відмінку [19];

б) іменники — власні назви, номінативна функція яких полягає в ідентифікації одиничного об'єкта серед класу одноріднорідних об'єктів (з підведенням його під цей клас, але без вираження певного узагальненого поняття про нього);

в) невласне-номінативні лексичні одиниці — займенники й займенникові прислівники, які не називають об'єкт, а лише вказують на нього або заступають його назву;

г) несамостійно-номінативні — службові слова, які виконують номінативну функцію лише разом з повнозначними словами, виражаючи різноманітні відношення між елементами дійсності через вираження семантично-синтаксичних відношень між повнозначними словами (прийменники, сполучники), конкретизуючи в певному аспекті елемент дійсності через конкретизацію повнозначного слова (артиклі, окремі розряди часток) і т. ін.;

ґ) неномінативні — вигуки, які лише виражають емоційні та емоційно-вольові реакції на навколишню дійсність, та звуконаслідувальні слова, що імітують звуки дійсності [1];

2) стійкі лексикалізовані й фразеологізовані словосполучення та синтаксичні конструкції, еквівалентні слову;

3) синтаксичні словосполучення (високе дерево, полоти бур'ян, дуже великий), які позначають предмет, процес, ознаку разом з їх конкретизацією(за іншим трактуванням, вони є складними назвами, що виражають складне поняття);

4) речення (Світає. Зима. Селяни працюють в полі.) та більші одиниці тексту (у власних назвах речення може виступати в номінативній функції, еквівалентній слову: пісня «Розпрягайте хлопці, коні») [22, 28-31].

Слово і стійке словосполучення — це готові й відтворювані номінативні знаки мови, які співвідносяться з позначуваним фрагментом дійсності через опосередкування відповідності узагальненим поняттям. Вільне словосполучення і речення — це номінативні знаки мовлення, які співвідносяться з позначуваним одиничним (не узагальненим) фрагментом дійсності через його відображення в уявленні мовця і в кожному акті мовлення вони заново створюються (комбінуються) для позначення того чи іншого конкретного об'єкта. Але в межах номінативних знаків мовлення різні одиниці постійно просуваються в напрямі закріплення їх як знаків мови (залежно від складності позначуваного явища і типовості його для носіїв даної мови). Наприклад: Світає, Гроза, біла хата, копати картоплю — на відміну від «Світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає...» (Т. Шевченко), біла сакля, копати ріпу; відсутність виразних меж між словосполученням як одиницею мовлення (парасолька-автомат) і аналогічним складеним словом (телефон-автомат) [1].

Для різних функціональних різновидів мови можуть бути свої характерні моделі номінації. Так, дитяча мова на найранішому етапі розвитку — це набір безафіксних номінативно-предикативних знаків (слів-речень) “вогонь; горить; гаряче (предикат); різні об'єкти, що є гарячими і/або горять”. У некодифікованій розмовній мові значення носія ознаки (особи, предмета, явища, часового відрізка) можуть набувати, зокрема: іменник з вихідним значенням тих понять, з якими цей носій перебуває в певних стосунках: А що скаже медицина? (запитання до лікаря), Мені до вухо-горло-носа (до отоларинголога); прийменниково-іменникові конструкції зі значенням обставин місця і часу та неузгоджених означень: Ей, на мосту!; На мосту замовкли; Зустріч перенесли на після обіду; Тут з чемоданом проходив, не бачили?; дієслова та дієслівні словосполучення: діалектне боюся, не руш мене (назви рослини “розрив-трава”); щезни, щезби; Дірки пробивати (діркопробивач) не в тебе?; у функції звертання — підрядні речення: Рятуйся, хто може!; Добрий день, кого не бачив! [19]

Номінативні засоби мови найпершими реагують на зміни в житті суспільства:

а) у зв'язку з появою нових понять або актуалізацією певних сфер суспільного життя виникають нові номінативні одиниці. Внаслідок такої актуалізації в дію вступають дві протилежно спрямовані тенденції номінації: номінація як атракція (інтенсивний розвиток номінативних засобів даної сфери) і номінація як експансія (масове використання номінацій даної сфери для позначення понять інших сфер). Ось, наприклад, ці тенденції в їх експресивно-метафоричному вияві у військовій лексиці радянського часу: з одного боку, котел, мішок, кліщі, кільце, підкова (назви різного роду оточень противника), з другого боку, господарчий, культурний і навіть сімейний: особистий фронт, трудова армія, командири виробництва, командні висоти в економіці;

б) у зв'язку з відходом старих понять або деактуалізацією певних сфер суспільного життя зникають або переосмислюються наявні одиниці. Так, унаслідок втрати аграрним сектором свого колишнього значення відійшло до пасивного словника багато слів, що конкретизували назви робочих тварин: віл — голубань, галій (за мастю), гулий (безрогий), козій, коцюба (за виглядом рогів);

в) у зв’язку з тим, що наявні мовні засоби недостатньо задовольняють комунікативні та експресивні потреби мовного колективу, певна частина номінативного фонду весь час оновлюється незалежно від змін у світі об’єктів номінації (наприклад, серед словотвірних моделей 20 століття — бурхливий розвиток абревіації) [1].