Загальна характеристика мотивації

В основу діяльністі завжди покладено певні мотиви. Мотиви — це те, заради чого виконується діяльність (наприклад, заради самоствердження, грошей тощо).

Поняття “мотив” (від лат. movere — рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, причину дій і вчинків. Мотиви можуть бути різні: інтерес до змісту і процесу діяльності, обов'язок перед суспільством, самоствердження.

Наприклад, вченого до наукової діяльності можуть спонукати такі мотиви:

· самореалізація;

· пізнавальний інтерес;

· самоствердження;

· матеріальні стимули (грошова винагорода);

· соціальні мотиви (відповідальність, прагнення принести користь суспільству);

· ідентифікація з кумиром.

Якщо людина прагне виконати певну діяльність, то можна сказати, що “в нього є мотивація”. Наприклад, якщо учень старанний у навчанні — у нього мотивація до навчання; у спортсмена, який прагне досягти високих результатів у спорті — високий рівень мотивації бути першим; бажання керівника всіх підпорядковувати свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Мотиви — це відносно стійкі прояви, атрибути особистості. Наприклад, стверджуючи, що певній людині притаманний пізнавальний мотив, ми маємо на увазі, що в багатьох ситуаціях у нього виявляється пізнавальна мотивація. Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, проте мотивація включає в себе не тільки мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки оточуючих людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, вони легко змінюються, тому існують можливості впливати на них і на активність у цілому. Інтенсивність актуальної (чинної “тут і тепер”) мотивації складається з сили мотиву й інтенсивності ситуативних мотивацій (вимог та впливу інших людей, складності завдань)(мал. 1) [12].

 

Мал. 1 Вплив мотивації на успіх людини

Поняття мотивації частіше всього використовують для позначення будь-якого збудника: мотиву, потреби, потягу, навіть стимулу, який впливає на людину та тварину [15, 61]. Останнє спостерігається в психофізіологічних дослідженнях Петра Мілнера. При цьому між мотивацією та мотивом, мотивацією та потребою, мотивацією та потягом нерідко ставлять знак рівності. Мотивація як поняття значно ширше по своєму змісту. В наш час можна виділити декілька найбільш стійких значень цього терміна. Так, під мотивацією розуміється процес виникнення на основі потреб мотиву [13]. Мотивація, — за теорією Д. А. Кікнадзе, — відбувається у сфері усвідомлення психічної діяльності людини. Одночасно з усвідомленням конкретної потреби усвідомлюються і інші потреби, пов'язані з даною потребою і дією її задоволення [13, 52]. Інакше кажучи, мотивація у Д. А. Кікнадзе являє собою етап утворення мотиву з потреби. Він повністю контролюється свідомістю і пов'язаний з вольовим актом. Іноді цей етап називають етапом боротьби мотивів. Однак, як цілком справедливо зауважує Д. А. Кікнадзе, це лише боротьба потреб, яка породжує мотив.

Але зводити мотивацію тільки до боротьби потреб або мотивів помилково. У літературі терміном "мотивація" частіше позначають не момент становлення мотиву, а систему мотивів, їх сукупність, структуру. Таке розуміння мотивації більш точно відображає значення цього терміна. Воно частіше зустрічається в роботах не тільки зарубіжних, але і радянських психологів (Якобсон П. М., Телегіна Е. Д., Матюхіна М. В., Асієв В. Г., Симонов П. В. та інші).

Так, Е. Д. Телегіна вважає, що при здійсненні будь-якої діяльності, при протіканні будь-якого психічного процесу завжди має місце певна сукупність мотивів. Ця сукупність являє собою ієрархічну структуру рухомих сил поведінки особистості. Вона пов'язана, з одного боку, зі структурою особистості, з іншого — зі специфікою конкретної ситуації [23, 46].

У літературі підкреслюються і інші характерні риси і властивості мотивації. Так, С. Л. Рубенштейн у мотивації бачить детермінацію [21]. Ф. Джордж під мотивацією розуміє метод, за допомогою якого відбираються способи поведінки з безлічі можливих [11]. Або мотивація — це "співвіднесення цілей навчання з потребами..." [14, 43]. А. К. Маркова терміном "мотивація" позначає складну систему відносин, спонукань, мотивів, потреб, інтересів, ідеалів, прагнень, які визначають спрямованість активності людини [17, 3].

П. М. Якобсон відзначає той факт, що поняття мотивації використовується як мотивація конкретних форм поведінки (у вузькому сенсі), як сукупність тих психологічних моментів, які визначають поведінку людини в цілому (в широкому сенсі) [28, 228-229].

Потреби — це те, що формується і знаходиться всередині людини, воно загальне для всіх індивідів, але в той же час має певний індивідуальний прояв у кожної людини. Нарешті, це те, від чого людина прагне звільнитися, оскільки, поки потреба існує, вона дає про себе знати і “вимагає” свого усунення [2, 109]. Люди по-різному можуть намагатися усувати потреби, задовольняти їх, пригнічувати або не реагувати на них. Потреби можуть виникати як усвідомлено, так і не усвідомлено. При цьому, не всі потреби усвідомлюються і усвідомлено усуваються. Якщо потреба не усунена, то це не припускає, що вона усунена назавжди. Більшість потреб періодично поновлюється, хоча при цьому вони можуть міняти форму свого конкретного прояву.

Поведінка людини звичайно визначається не одним мотивом, а їх сукупністю, в якій мотиви можуть знаходитися в певному відношенні один до одного по ступеню їх дії на поведінку людини. Тому мотиваційна структура людини може розглядатися як основа здійснення ним визначених дій. Мотиваційна структура людини володіє певною стабільністю. Проте вона може мінятися, зокрема, свідомо в процесі виховання людини, його освіти.

Мотивування — це процес дії на людину, який спонукає його до певний дій за допомогою пробудження певних мотивів. Мотивування складає серцевину і основу управління людиною. Ефективність управління в дуже великому ступені залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивування.

Залежно від того, що переслідує мотивування, які задачі воно вирішує, можна виділити два основні типи мотивування. Перший тип полягає в тому, що шляхом зовнішніх дій викликаються дії певних мотивів, які спонукають людину здійснювати певні дії, що приводять до бажаного для мотивуючого суб’єкта результату. При даному типі мотивування треба добре знати те, які мотиви можуть спонукати людину до бажаних дій, і те, як викликати ці мотиви. Цей тип мотивування багато в чому нагадує варіант торгової операції: “Я даю тобі, що ти хочеш, а ти даєш мені, що я хочу”. Якщо біля двох сторін не опиняється точок взаємодії, то і процес мотивування не зможе відбутися.

Другий тип мотивування своєю основною задачею має формування певної мотивації структури людини. В цьому випадку основна увага звертається на те, щоб розвинути і усилити бажані для суб’єкта мотивування мотиви дій людини і, навпаки, ослабити ті мотиви, які заважають ефективному управлінню людиною. Цей тип мотивування носить характер виховної і освітньої роботи і часто не пов'язаний з якимись конкретними діями або результатами, які очікується одержати від людини у вигляді підсумку його діяльності. Другий тип мотивування вимагає набагато більших зусиль, знань та здібностей для його здійснення. Проте і його результати в цілому істотно перевершують результати першого типу мотивування.

Стимули виконують роль важелів дії або носіїв “роздратування”, що викликають дію певних мотивів. Стимулами можуть виступати окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов’язань і можливостей. Людина реагує на багато стимулів не обов’язково свідомо. На окремі стимули його реакція навіть може не піддаватися свідомому контролю.

Реакція на конкретні стимули не однакова у різних людей. Тому самі по собі стимули не мають абсолютного значення або значення, якщо люди не реагують на них. Наприклад, в умовах розвалу грошової системи, коли практично нічого неможливе купити за гроші, заробітна платня і грошові знаки в цілому втрачають свою роль стимулів та можуть бути дуже обмежено використані в управлінні людьми.

Процес використання різних стимулів для мотивування людей називається процесом стимулювання. Стимулювання має різні форми. В практиці управління однією з найпоширеніших його форм є матеріальне стимулювання. Роль даного процесу стимулювання виключно велика. Проте, дуже важливо враховувати ситуацію, в якій матеріальне стимулювання здійснюється, і прагнути уникати перебільшення його можливостей, оскільки людина має дуже складну і не однозначну систему потреб, інтересів, пріоритетів і цілей.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивування. Суть цієї відмінності полягає в тому, що стимулювання — це один із засобів, за допомогою якого може здійснюватися мотивування. Якщо подивитися, на що в діяльності людини надає дію мотивація, то з’ясується, що це наступні характеристики діяльності:

1. зусилля;

2. старання;

3. наполегливість;

4. сумлінність;

5. спрямованість.

Третя характеристика діяльності, на яку впливає мотивація, полягає в наполегливості продовжувати і розвивати почату справу. Це дуже важлива характеристика діяльності, оскільки часто зустрічаються люди, які швидко втрачають інтерес до початої справи. І, навіть, якщо вони мали дуже добрі результати діяльності на початку, втрата інтересу і відсутність наполегливості може привести до того, що вони скоротять зусилля і стануть менше старатися, виконуючи свою роль на більш низькому рівні в порівнянні з їх можливостями. Відсутність наполегливості позначається також негативно на доведенні справи до кінця.

Сказане дозволяє уточнити поняття мотивації як сукупності сил, що спонукають людину здійснювати діяльність з витратою певних зусиль, на певному рівні старання і сумлінності, з певним ступенем наполегливості, у напрямі досягнення певної мети. Одним з мало розроблених аспектів теорії мотивації є питання про співвідношення “внутрішньої мотивації” і “зовнішньої мотивації”. Суть проблеми полягає в тому, що діяльність людини знаходиться під впливом як мотивів, які виникають при замкнутій взаємодії людини і задачі, так і мотивів, що виникають при відкритій взаємодії людини і задачі, коли об’єкт зовнішнього середовища викликає мотиви, що спонукають людину до рішення задачі.

У першому випадку мотивацію умовно можна назвати “внутрішньою”, так як мотиви породжує сама людина, стикаючись із задачею. Вони виникають усередині людини. Прикладом такого роду мотивації можуть бути прагнення до досягнення, прагнення до завершення роботи, прагнення до пізнання, бажання подолати страх і т.п.

Насправді не існує чіткого розмежування “внутрішньої” і “зовнішньої” мотивації. Ряд мотивів в одних ситуаціях може бути породжений “внутрішньою” мотивацією, а в інших — “зовнішньою”. Може бути і так, що мотив одночасно породжений обома системами мотивації.

 

Мотиваційний процес

Мотивація, як процес, в теорії представляється у вигляді шести наступних стадій. Характерно, такий розгляд процесу носить достатньо умовний характер, оскільки в реальному житті немає такого чіткого розмежування стадій і немає відособлених процесів мотивації.

Перша стадія — виникнення потреб. Потреба виявляється у вигляді того, що людина починає відчувати, що йому чогось не вистачає. Виявляється вона в конкретний час і починає “вимагати” від людини, щоб він знайшов можливість і зробив якісь кроки для її усунення. Потреби можуть бути самими різними. Умовно їх можна розбити на три групи:

· фізіологічні;

· психологічні;

· соціальні.

Друга стадія — пошук шляхів усунення потреби. Раз потреба виникла і створює проблеми для людини, то вона починає шукати можливості усунути її: задовольнити, подавити, не помічати. Виникає необхідність щось робити.

Третя стадія — визначення цілей (напрямів) дії. Людина фіксує, що і якими засобами він повинен зробити, чого добитися, що одержати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається ув’язка чотирьох моментів:

· що я повинен одержати, щоб усунути проблему;

· що я повинен зробити, щоб одержати те, що бажаю;

· у якій мірі я можу добитися того, що бажаю;

· наскільки те, що я можу одержати, може усунути потребу.

Четверта стадія — здійснення дії. На цій стадії людина затрачує зусилля для того, щоб здійснити дії, які кінець кінцем повинні надати йому можливість отримання чогось, щоб усунути потребу. Оскільки процес роботи робить зворотний вплив на мотивацію, то на цій стадії може відбуватися коректування цілей.

П’ята стадія — отримання винагороди за здійснення дії. Виконавши певну роботу, людина або безпосередньо одержує те, що він може використовувати для усунення потреби, або те, що він може обміняти на бажаний для нього об’єкт. На даній стадії з’ясовується те, наскільки виконання дій дало бажаний результат. Залежно від цього відбувається або ослаблення, або збереження, або ж посилення мотивації до дії.

Шоста стадія — усунення потреби. Залежно від ступеня зняття напруги, що викликається потребою, а також від того, викликає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації до діяльності, людина або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості і здійснювати дії по усуненню потреби.

Наступною важливою ознакою є мінливість мотиваційного процесу. Характер мотиваційного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Проте самі потреби перебувають між собою у складній динамічній взаємодії, найчастіше суперечачи одна одній або ж, навпаки, посилюючи дії окремих потреб — у своїй складові ці взаємодії можуть змінюватися у часі, змінюючи керованість і характер дії мотивів.

Ще одним чинником, який робить мотиваційний процес кожної людини унікальним, є відмінність інноваційних структур, різна ступінь впливу однакових мотивів в різних людей, різна ступінь залежності дії одних мотивів з інших. У одних людей прагнення до досягнення мети може дуже сильним, а в інших може бути щодо слабким. І тут даний мотив буде по-різному діяти на поведінка людей. Можлива й інша ситуація: двоє мають однаково сильний мотив для досягнення результату. Але один цей мотив домінує з усіх іншими, і він домагатися результату будь-якими способами. Більш того, цей мотив рівномірний по силі дії з мотивом на співучасть в сумісних діях. В цьому випадку дана людина поводитиметься по-іншому. Як видно, процес мотивації дуже складний і неоднозначний. Існує достатньо велика кількість різних теорій мотивації, що на намагаються дати пояснення цьому явищу.

 

Теорії мотивації

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.

Перший підхід грунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, що і є основними мотивом їхній проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредерика Герцберга Дэвида Мак Клелланда.

Теорія мотивації за А. Маслоу

Перша з розглянутих теорій називається ієрархією потреб за Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники вважали, що предметом психології є поведінка, а не свідомість людини. У основі поведінки лежать потреби людини, що можна розділити на п'ять груп:

1. Самовираження

2. Повага

3. Спілкування з людьми

4. Безпека

5. Фізіологічні потреби

Зміст такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини є потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, у поводженні людини більш визначальним є задоволення потреб спочатку нижчих рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби вищих рівнів.

Найвища потреба — потреба самовираження і росту людини як особистості — ніколи не може бути задоволена цілком, тому процес мотивації людини через потреби безкінечний.

Відповідно до теорії Маслоу існує п’ять груп потреб.

1. Фізіологічні потреби. До даної групи потреб відносяться потреби в їжі, воді, повітрі, притулку, тобто ті потреби, які людина повинна задовольняти, щоб виживати, щоб підтримувати організм в життєдіяльному поляганні. Ці потреби значною мірою зв’язані з підтримкою фізіологічних процесів і породжені фізіологією людини. Люди, які працюють в основному унаслідок необхідності задоволення потреб цієї групи.

2. Потреби безпеки. Потреби цієї групи пов’язані з прагненням і бажанням людей знаходитися в стабільному і безпечному поляганні, що захищає від страху, болю, хвороб і інших страждань, які може принести життя людині. Люди, що випробовують потреби цього роду, прагнуть уникати хвилюючих ситуацій, люблять порядок, чіткі правила, ясні структури. Вони оцінюють свою роботу в першу чергу з погляду забезпечення їм стабільного існування в майбутньому. Для людини, що знаходиться під впливом цих потреб, важливі гарантії.

3. Потреби приналежності і причетності. Людина прагне участі в сумісних діях, хоче дружби, любові, бути членом якихось об’єднань людей, брати участь в суспільних заходах.

4. Потреби визнання і самоствердження. Ця група потреб відображає бажання людей бути компетентними, сильними, здатними, упевненими в собі, а також бажання людей, щоб оточуючі визнавати їх і поважали їх.

5. Потреби самовираження. Ця група об’єднує потреби, що виражаються в прагненні людини до як найповнішого використання своїх знань, здібностей, умінь і навиків. Ці потреби носять індивідуальний характер. Це потреби людини в творчості в широкому значенні цього слова. Люди з такими потребами відкриті до сприйняття себе і оточення, творчі і незалежні.

Теорія ієрархічної побудови потреб Маслоу не дає відповіді на питання, яка природа тих чи інших потреб. Основна задача цієї теорії полягає в прагненні показати, як ті або інші потреби можуть впливати на мотивацію людини до діяльності і як, знаючи про певну динаміку дії потреб на мотивацію людини, впливати на людину, надаючи йому можливості задовольняти свої потреби певним чином [31].

Теорія мотивації Дэвіда Мак Клелланда.

З розвитком економічних відношень і удосконалюванням керування значна роль у теорії мотивації приділяється потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Дэвід Мак Клелланд. Відповідно до його твердження структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинно не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях керування, а прагнення до визнання — його спроможність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і вміти переконувати навколишніх у його слушності.

Відповідно до теорії Мак Клелланда люди які прагнуть влади, повинні задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при занятті визначених посад [15].

Теорія мотивації Фредерика Герцберга.

Ця теорія з'явилася в зв'язку з необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини.

Фредерик Герцберг створив двухчинникову модель, що показує задоволеність роботою.

Перша група чинників (гігієнічні чинники) зв'язані із самовираженням особистості, її внутрішніми потребами. а також із навколишнім середовищем.

 

Друга група чинників мотивації зв'язана з характером і сутністю самої роботи.

Гігієнічні чинники Ф. Герцберга, як видно, відповідають фізіологічним потребам, а також потребам в безпеці і впевненості в майбутньому [13].

Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут говориться про розподіл зусиль людей і виборі визначеного виду поводження для досягнення конкретних цілей.

 

Моделі мотивації

Різні психологічні напрями виділяються різні мотиваційні аспекти. Але все це різноманіття поглядів можна звести до трьох основних моделях мотивації. Це модель біологічних спонукань, модель оптимальної мотивації і когнітивна модель мотивації.

У моделі біологічних спонукань перш за все пояснюється мотивація задоволення первинних потреб. Відхилення у фізіологічному балансі призводить до виникнення біологічного імпульсу, керованого на задоволення певної потреби. Чим довше або сильніше порушений баланс, тим сильніше буде мотивація.

“Підтримка рівноваги, коли організм не відчуває ніяких потреб, називається гомеостазом. Звідси гомеостатична поведінка — це така поведінка, яка спрямована на усунення мотивації шляхом задоволення викликаної нею потреби» [9, 241].

Модель оптимальної активації запропонована в 50-ті роки минулого століття Даффі і Хеббом і значною мірою заснована на законі Іеркса-Додсона. Згідно даної моделі, оптимальний рівень активації не відповідає нульовому рівню [12].

Деякі люди потребують більш сильної мотивації, у той час як інші здатні виносити стимули лише в обмеженій кількості. Крім того, на оптимальний рівень активації впливає психічний стан людини (наприклад, під час сну і бадьорості нам необхідні абсолютно різні рівні активації). Але ця модель також механічна і не пояснює, чому люди вибирають ту чи іншу поведінку.

Когнітивна модель мотивації створена в рамках когнітивної психології. Для когнітивіста людина активна завжди. Ми постійно чимось зайняті, але що саме ми будемо робити, ми вирішуємо самі, тобто залучаємо процес мислення, вибір і т.д. Тоді всупереч попереднім моделям, не існує спеціальної сили, яка виступає не сцену тільки тоді, коли порушена рівновага.

Роберт Боллес розглядає мотивацію як механізм вибору, який діє виходячи не тільки з зовнішніх спонукань, але перш за все з визначення найкращої можливості, враховуючи фізіологічний стан, емоції, пам'ять [29].

Згідно теорії Едварда Десі (1975), нас більше приваблює діяльність, котра розвиває в нас почуття компетентності. Як доказ залучається той факт, що кращих результатів частіше домагаються ті люди, які самі організували свою роботу і контроль. Зовнішнє заохочення, частіше призводить до зменшення внутрішньої мотивації [30].

Джозеф Нюттен вважає, що вибір наших дій зумовлюють поставлені нами цілі та плани на майбутнє. Чим важливіша мета, тим сильніше вона визначаэ вибір. При цьому підкреслюється те, що стимулом служать не стільки самі цілі, скільки намір їх досягти [32].