Процес перевиховання: Суть, Етапи, Принципи, Завдання і Зміст перевиховання

2.1 Суть процесу перевиховання

2.2 Етапи процесу перевиховання

2.3 Критерії виправлення

2.4 Принципи перевиховання

2.5 Завдання основних напрямків змісту процесу перевиховання

2.1. Суть процесу перевиховання

У складному процесі виховання підростаючого покоління через різноманітні причини не завжди досягаються поставлені педагогічні цілі, у окремих вихованців виявляються суттєві відхилення в поведінці, поглядах, переконаннях і характері в цілому. Тому, разом з вихованням усієї маси дітей, підлітків, молоді, доводиться в сім'ї, в школі, в спеціальних виховних закладах займатися і перевихованням окремих осіб або груп.

Звертаючись до проблеми роботи з важковиховуваними учнями, педагоги і психологи намагалися розкрити суть понять «перевиховання» і «виправлення». Так, відомий психолог М. Левітов під перевихованням розуміє подолання внутрішніх суперечностей, виправлення психічного розвитку особистості. Суть перевиховання ним в основному зводиться до усунення недоліків особистості, не чітко виражена позиція автора щодо формування позитивних сторін особистості у процесі перевиховання [67, с. 5].

Педагог В. Куфаєв під виправленням розуміє часткову зміну поглядів, переконань, звичок людини, а під перевихованням — докорінні зміни свідомості і поведінки людини. Виходячи з цього, виправлення ніби являє собою перший ступінь перевиховання, воно менш об'ємне за змістом і обсягом, ніж перевиховання [63, с. 8]. Не можна погодитися з думкою стосовно часткової зміни поглядів, переконань і звичок у процесі виправлення. Адже психологічна наука характеризує людину як єдине ціле, що складається з окремих частин, тому зміна однієї з рис особистості змінює все її обличчя.

Педагог Л. Висотіна розглядає поняття виправлення як подолання ситуативних недоліків і помилок у поведінці людини, моральна позиція якої в основі своїй соціально адекватна і не потребує якісних змін, а перевиховання — передусім якісна зміна моральної позиції людини, її свідомості, приведення на цій основі її поведінки у відповідність із соціальною нормою [22, с. 75].

Ми бачимо, що тут також автор розглядає виправлення як першу стадію перевиховання. Крім того, автор весь процес перевиховання вбачає тільки в моральному вдосконаленні особистості. Але ж відхилення від норми в свідомості і поведінці людини стосуються не тільки її моральної свідомості. Залишаються поза виховним впливом її правова, естетична й інші сторони.

На нашу думку, поняття виправлення і перевиховання слід трактувати таким чином. Виправлення — це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми. Перевиховання — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів, батьків і учнів, спрямований на подолання недоліків у особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей.

Процеси виправлення і перевиховання можуть співпадати або не співпадати у часі. Перевиховання учня розпочинається з початку реалізації програми перевиховання. Одночасно може розпочатися і процес виправлення. Якщо ж вихованець себе вважає невинуватим, не кається в своїй негативній поведінці, то виникає розрив між процесом перевиховання і виправлення. Учня перевиховують, а він не виправляється.

Процеси виправлення, перевиховання, виховання і розвиток тісно взаємопов'язані, оскільки у процесі перевиховання відбувається постійне виправлення окремих негативних рис особистості вихованця і водночас формуються нові, позитивні якості, тобто здійснюються виховання і розвиток.

Поняття виправлення стоїть ближче до поняття розвитку і самовдосконалення, бо залежать вони не тільки від зовнішніх впливів, а й від власних, внутрішніх зусиль людини. Поняття перевиховання ближче до розуміння виховання, бо в ньому відображається зовнішній вплив на людину і реагування людини на цей вплив, одним з я-ких може бути і виправлення.

Такий підхід до трактування понять виправлення і перевиховання найбільше підходить, тому що правильно відображає зміст цих понять, відповідає досягненням теорії педагогічної науки і практики роботи.

Перевиховання — нелегкий і часто тривалий процес. Перевиховувати значно важче, ніж виховувати, оскільки педагогу доводиться змінювати вже сформовані у певній мірі стереотипи — звички, погляди, риси характеру — і формувати нові, різко відмінні від попередніх. Ступінь трудності залежить від того, наскільки далеко зайшов неправильний розвиток і якою мірою він охопив особистість вихованця. У щоденній виховній роботі педагог нерідко зустрічається з випадками, коли в поведінці окремих учнів виявляються помітні відхилення. Проте, зазвичай, вони ще не мають стійкого характеру, не зміцнились у звичку, не виражають певних рис особистості. Тому вони легше піддаються гальмуванню, виправленню, і корегуючі впливи педагога в таких випадках виступають як звичайні необхідні елементи

ііичайної виховної роботи. Інша справа, коли внаслідок загальної пе-> ІІГОГІчної занедбаності дитини, підлітка, несвоєчасного здійснення Ійеиіальних виховних заходів негативні відхилення в його поведінці ©Гримують сприятливий грунт для свого розвитку, перетворюються у стійку звичку, у сформовану рису особистості. У таких випадках пе-рвииховання виступає вже як самостійне завдання, яке вимагає осо-іливих мір, особливої організації, а інколи й умов спеціального ви-ИОйного закладу.

Аналізуючи суть процесу перевиховання, О. Кочетов виділяє у ньому і такі чотири функції: відновну, компенсуючу, стимулюючу І виправну [58, с. 64]. Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тоб-Го відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи ІІдхилень у поведінці. Реалізація цієї функції перевиховання вимагає детального вивчення особистості дитини, особливо виявлення тих її Позитивних якостей, які були їй притаманні раніше і які вона втратила у процесі поганої поведінки. Глибоке знання цих позитивних якостей допоможе педагогам створити такі умови, які сприятимуть їх

іідновленню і закріпленню.

Компенсуюча функція перевиховання передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненням успіхів у інших видах діяльності. З цією метою у нього виявляють якості, які проявляються досить чітко, і залучають його до такого виду діяльності, де б він міг проявити себе Позитивно, утвердитись в очах ровесників.

Так було з Ігорем С. У молодших класах він учився добре. Згодом через несприятливі домашні умови (батько став пиячити) хлопець почав погано вчитися і поводитись на уроках. Мати собі ради з ним вже дати не могла. Ігор знайшов друзів за межами школи, з якими почав здійснювати дрібне хуліганство, а згодом і крадіжки. Школа була закинута остаточно.

Задумався хлопець над своїми вчинками лише тоді, коли потрапив до кримінальної міліції в справах неповнолітніх. Колектив школи взяв його на поруки, він почав відвідувати школу. Колектив учнів від нього не відцурався, тому було неважко відлучити вихованця від колишніх друзів. Помітивши, що він цікавиться футболом, його було включено до футбольної команди. Успіхи команди на змаганнях змінили хлопця на краще. А коли почав дорожити своєю участю в команді, йому поставили умову: хочеш грати в команді — поправляй свої справи в школі. Любов до футболу допомогла йому справитись з цим завданням. Хлопець став успішно вчитися в школі, залишившись одним з кращих гравців футбольної команди.

Стимулююча функція перевиховання допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки. Здійснюється функція за допомогою методів стимулювання.

Письменник М.Носов у своєму оповіданні «Вітя Малеєв у школі і вдома» описує цікаву в цьому плані ситуацію: «Я взяв свої книжки і пішов додому. В коридорі мене зустріла Ольга Миколаївна.

Ну, Вітя, як ти думаєш учитися в цьому році? — запитала вона. — Пора тобі, друже, братися за справу як належить. Тобі потрібно приналягти на арифметику, вона в тебе з минулого року шкутильгає. А табличку множення соромно не знати. Адже її в другому класі проходять.

Та я ж знаю, Ольго Миколаївно. Я тільки з кінця трішки забув!

Таблицю всю від початку до кінця треба добре знати. Без цього не можна в четвертому класі вчитися. До завтрашнього дня вивчи, я перевірю...

Я вирішив з самого початку взятися за навчання так, як треба, і відразу сів повторювати таблицю множення. Звичайно, я повторив її про себе, щоб Ліка не чула, але вона скоро закінчила свої уроки і побігла гратися до подруг. Тоді я взявся вчити таблицю як годиться, вголос, і вивчив її так, що мене хоч розбудиш вночі і запитуй, скільки буде сім на сім чи вісім на дев'ять, я без затримки відповім.

На другий день Ольга Миколаївна викликала мене і перевірила, як я вивчив таблицю множення.

— Ось бачиш, — сказала вона, — коли ти захочеш, то можеш учитися так, як треба! Я ж знаю, що в тебе здібності є».

Виправна функція перевиховання допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей. Розуміння педагогами суті функцій перевиховання дозволяє їм більш кваліфіковано будувати цей процес, домагатися позитивних результатів у навчально-виховній роботі.

На жаль, недосвідчені педагоги в процесі перевиховання нерідко зловживають виправною функцією, перетворюючи її в боротьбу за подолання недоліків особистості вихованця. У такому разі вони наштовхуються на опір неповнолітніх виховним впливам, прагнуть зламати цей опір. Це може призвести до виховання людини, яка нездатна протистояти будь-якому впливу, в тому числі і негативному.

Об'єктом перевиховання можуть бути учні різного ступеня педагогічної і соціальної занедбаності, для яких характерні помилкові погляди і переконання, негативні звички, значні відхилення від норм поведінки тощо. Зрозуміло, що в роботі з такими учнями доводиться розв'язувати різні за обсягом і складністю завдання. Розглянемо для прикладу два випадки.

Василь П. ріс кволою, хворобливою дитиною, і хоч здоров'я в хлопця з роками поліпшилося, почуття фізичної неповноцінності залишилося. В школі був тихим, мовчки зносив глузування однокласників і дедалі більше замикався у собі. Вчився непогано, дисципліни не порушував, тому ніхто не помітив, як у душі дитини визрівав протест. Василь примушував дітей нишком красти, знищувати зошити і підручники однокласників, ламати їхні авторучки, виливати в портфелі чорнило, клей... Боягузливий, він виявляв хитрість і обережність, а безкарність розпалювала азарт. Коли вчинки Василя викрили, характер уже був сформований. Школа, в якій навчався хлопець, вже не могла справитися з ним і довелося відправити Василя до спеціального

закладу.

П'ятикласник Микола І. вчився погано, пропускав уроки, курив. Виявилося, що батьки розлучились і він залишився у бабусі. Довідавшись, що Микола любить футбол, класний керівник порадив дітям обрати його фізоргом класу. Зросла громадська активність хлопця. Його стали цікавити друзі, цікаві справи. Микола став одним із найактивніших учнів, добре вчився, не порушував дисципліну.

Різні за складністю завдання потребують різних виховних зусиль педагогічного колективу. Так, коли йдеться про глибоко занедбаних неповнолітніх, постає питання про докорінну перебудову їх особистості в цілому та формування у них нових якостей, які відповідали б вимогам моралі. Якщо ж у вихованця тільки окремі риси суперечать нормам моралі, то потрібна часткова зміна його характеру. Таким чином, залежно від ступеня педагогічної занедбаності може превалювати процес виховання або коригуюча діяльність, яка, проте, немислима без виховної роботи, спрямованої на формування позитивних рис характеру. Подолання негативних і формування позитивних рис особистості здійснюється паралельно і становить дві сторони єдиного процесу перевиховання.

Процес перевиховання покликаний змінити морально-психологічне обличчя учня. Досвід передових педагогів, зокрема А. Мака-ренка, — яскраве свідчення того, що завдяки правильній організації навчально-виховної роботи з даною категорією учнів можна досягти результатів: змінити характер, виховати морально повноцінних громадян.

Важливе теоретичне і практичне значення для процесу перевиховання має питання про можливості зміни морально-психологічних якостей особистості. Виправлення особистості у психологічному сенсі грунтується на її пластичності і податливості виховним впливам. З цього приводу І. Павлов писав, що головні, сильні і постійні враження від вивчення вищої нервової діяльності — це надзвичайна пластичність цієї діяльності, її великі можливості: ніщо не залишається нерухливим, неподатливим.

В. М'ясищев говорить про використання податливості зміни тих чи інших простих та складних якостей людини як важливого педагогічного завдання. «На цей бік особливо треба звернути увагу, — писав він, — тому що в педагогіці ми, розвиваючи, змінюємо, перевиховуємо, переробляємо» [78, с. 13].

Правда, з цього не варто робити висновок, що перевиховання відбувається легко й швидко. Психіка людини відносно стійка проти зовнішніх впливів, і намагання швидко змінити погляди, переконання й звички викликає внутрішній опір особистості, який залежить від глибини її педагогічної занедбаності.

Пояснюючи складність перебудови особистості з погляду фізіології вищої нервової діяльності, психологи зазначають, що оскільки становлення динамічного стереотипу проходить у напруженій боротьбі, воно викликає нервове напруження, може супроводжуватися нервовими зривами, бо старий стереотип не відразу поступається місцем новому.

Можливості виховання важковиховуваного учня залежать від того, скільки він перебував у несприятливих умовах, від стійкості його помилкових поглядів і переконань, негативних звичок. Якщо ці якості не закріпилися, не стали звичними в поведінці, їх порівняно легко усунути засобами виховного впливу. Якщо ж негативні якості особистості стабілізувалися, перевиховання проходить болісніше й триваліший час.

Перевиховання як складовий елемент виховання найбільш рельєфно виступає у зв'язку з приходом дитини до школи. Досвід виховання засвідчує, що в дошкільному віці нерідко доводиться мати справу з перевихованням. Певна частина дітей навіть до дитячого садочку вже йде з небажаними нахилами і звичками, які з'явилися як результат неправильного сімейного виховання, негативного прикладу дорослих і конфліктних стосунків між батьками. Стосовно таких дітей вже у дитячому садочку вимагається певна робота з перевиховання. Варто зазначити, що не завжди вона завершується успішно, і частина дітей, які пішли до школи, вимагають з перших днів шкільного життя зусиль педагогів щодо усунення їх негативних якостей.

На жаль, не завжди перевиховання дітей семирічного віку стає предметом спеціальної уваги батьків і вчителів. У перші місяці і навіть роки шкільного життя основна увага педагогів спрямовується на навчальний процес, на прищеплення дітям нових навичок поведінки в школі і поза нею, на виховання дисциплінованості. Небажані в моральному відношенні сформовані звички, нахили, навіть риси характеру молодших школярів часто залишаються для вчителів непоміченими до тих пір, поки вони не проявляться в якихось порушеннях дисципліни, антисуспільних вчинках, неправильних діях, правопорушеннях.

І тільки окремі учні майже з перших кроків свого шкільного життя привертають до себе увагу вчителів, тому що є явно «важкими» учнями, перевихованням яких починають займатися зазвичай з перших днів у школі.

Для перевиховання вирішальне значення має створення такої обстановки, яка виключала б можливість впливу на такого учня негативних факторів, запобігала б взаємній деморалізації цих учнів. Крім того, важливо створити такі умови, щоб учень сам не мав можливості порушувати норми поведінки й вимоги шкільного режиму, щоб не вправлявся в негативній поведінці.

В організації процесу перевиховання важливо змінити обставини, в яких живе або вчиться вихованець, усунути умови, які негативно впливають на нього. В одних випадках необхідно рішуче змінити атмосферу в сім'ї або зовсім ізолювати учня від домашньої обстановки, направивши його до школи-інтернату. В інших випадках корисно перевести дитину до паралельного класу або до іншої школи, допомогти їй знайти нових товаришів, залучити до нової діяльності, яка відвертає її від попередніх інтересів і нахилів.

Розвиток особистості проходить у діяльності. Тому генеральним принципом для всієї системи перевиховання є організація позитивно спрямованої діяльності важкого учня. Доцільно залучати таких учнів до участі в роботі гуртків, спортивних секцій, органів самоврядування тощо, щоб у них не залишилося часу на пусті розваги.

На успіх перевиховання впливає і тип нервової системи. Так, учні рухливі, вразливі порівняно безболісно піддаються перевихованню. В інертних, невразливих перебудова динамічного стереотипу проходить повільно. У вихованців зі слабкою нервовою системою перебудова динамічного стереотипу ускладнюється і може навіть призводити до нервових зривів.

Ефективність перевиховання залежить від індивідуальних особливостей особистості. Одні вихованці легко піддаються навіюванню, інші — неподатливі. Це залежить від ступеня їх переконаності, установки, рис характеру, звичок аморальної поведінки.

Психолог А. Ковальов справедливо вважає, що важковиховуваний учень, який без труднощів виправляється, дуже легко повертається до попередньої поведінки, особливо, якщо потрапляє в старе оточення. Ті, хто важко піддавався перевихованню, можуть давати більший ефект міцності. Можуть бути й такі випадки, коли в одних учнів стереотип легко переробляється і новоутворення довго зберігаються, в інших — важко й довго переробляються і при цьому легко змивається те, що з великим трудом сформовано [52, с. 86].

У процесі перевиховання легше засвоюються і піддаються зміні знання. Набагато важче перебудувати систему поглядів і переконань вихованця. Ще важче змінити навички й звички поведінки. Нерідко важкий учень уже змінив свої погляди та переконання, але в його поведінці мають місце негативні вчинки. Цим і пояснюються невдачі у перевихованні, коли обмежуються зміною поглядів, а не створюють умов для подолання поганих звичок поведінки.

Під впливом навчально-виховного процесу особистість неповнолітнього зазнає змін, що потребує і зміни ставлення до нього педагогів, членів колективу, батьків. Якщо, наприклад, не підвищувати вимог до такого учня, в поведінці якого вже є позитивні зміни, він зупиниться на досягнутому, перестане працювати над собою. Неадекватне ставлення до нього може призвести до конфліктів, сповільнити процес перевиховання.

У перевихованні неповнолітніх можна досягти бажаних результатів тільки за умови, що вони самі беруть участь у цьому процесі, активно сприяють йому, працюючи над власним вдосконаленням, стають союзниками педагога, йдуть на зустріч його вимогам, коли у них появляється незадоволеність собою і прагнення стати кращим. Формування такої готовності до самовиховання є важливою ланкою в роботі з виправлення і перевиховання неповнолітнього.

У книзі «Вірте в людину» В.Сухомлинський відзначає, що причина безсилля вихователя і навіть колективу перед важкою дитиною криється не в тому, що ця дитина неправильна, а в тому, що сам процес виховання йде помилковим шляхом. Помилка в тому, що вихователь прагне тільки виправляти вади. Реагування на негожі вчинки вихованців, переконливий їх осуд— все це на перший погляд передбачає позитивну мету. Але якщо обмежуються тільки нею, то не досягають мети, тому що у школяра складається переконання, що він поганий, невиправний.

У перевихованні дуже важливо застосовувати конкретні дійові заходи, які повністю захопили б усі сфери інтелекту дитини, залучили б її в суспільно корисну діяльність, спиралися б на позитивні нахили дитини. В. Сухомлинський у зв'язку з цим висловлює цінні думки про те, що в кожній людині є її «золота жилка». Якою б занедбаною, безталанною, нездатною до оволодіння знаннями не вважалась дитина, все ж талан десь у неї є за заурядністю, відсталістю. Завдання вихователя полягає в тому, щоб знайти це золоте зерно, поставити людину на життєвий шлях, де вона знайде себе. [129, с. 73]

Сутність концепції В. Сухомлинського стосовно особистості важкого школяра і шляхів його перевиховання полягає втому, що: по-перше, він вважає, що у кожного вихованця є прагнення до доброго; погане його самого обтяжує і викликає переживання. Але дитина не може самостійно зосередити свої сили на виправленні помилок. Вона потребує допомоги доброго і вдумливого вихователя. По-друге, у свідомості вихованця проходить неперервна боротьба позитивних і негативних тенденцій. Залучення вихованця до здійснення морально цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і витісненню негативних. Така концепція проникнута любов'ю до дітей, зацікавленістю їх долею.

Отже, для виправлення особистості необхідно передусім організувати правильну поведінку самого вихованця, різними шляхами залучати його до здійснення морально цінних вчинків, заохочувати їх. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки. [81, с. 5—6]

Ефективність перевиховання залежить від здатності педагога ввійти в контакт з учнем. Основа контакту — довіра і повага учня до педагога. З боку педагога довір'я до учня поєднується із систематичною вимогливістю, що виражається як в організації контролю за навчанням і поведінкою учня, так і в наданні йому допомоги у засвоєнні моральних вимог суспільства.

 

2.2. Етапи процесу перевиховання

Педагогічна наука розробила поетапну систему виховної роботи з важковиховуваними учнями в умовах загальноосвітньої школи (О. Кочетов, Г. Медведєв, І. Невський та інші). У відповідності з цією системою розглянемо такі етапи процесу перевиховання.

На першому, підготовчому, етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості вихованця, умови та обставини, що сприяли їхній появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних сторін особистості, конкретні завдання й зміст роботи з урахуванням його індивідуальних особливостей і педагогічної обстановки. Складається характеристика учня і відповідно — перспективний план його перевиховання. Наступне вивчення особистості дає змогу коригувати план роботи та індивідуальну роботу з учнем. На цьому етапі визначається методика індивідуального підходу до підлітка, потенційні можливості учнівського колективу, батьків, представників громадськості у виховній роботі з ним.

На підготовчому етапі важковиховуваний учень емоційно переживає сам факт свого становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведення до іншого класу, розмовою з педагогом, що примушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути свою провину.

Внаслідок самоаналізу і самооцінки своєї поведінки у таких учнів з'являється бажання змінитися на краще, але вони ще чітко не уявляють собі зміст і шляхи виправлення. Мотиви такої зміни поки що виступають у примітивному вигляді — швидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюють недоліки і не відчувають потреби у самовиправленні. Спостерігається боротьба мотивів поведінки: нові мотиви зустрічають опір старої системи мотивації. Позитивні мотиви не завжди перемагають, але з часом вони змінюються і долають негативні мотиви. Своєчасне заохочення навіть невеликої перемоги вихованця над собою допомагає йому долати внутрішні конфлікти, зміцнює позитивну мотивацію поведінки.

Окремі вихованці на цьому етапі після емоційних переживань починають заспокоюватись, у них з'являється прагнення виправдати себе, перенести вину на інших. Самовиправдання проявляються в різних формах: звалювання ними вини на інших, висловлювання думки про те, що й інші поводяться таким же чином, посилання на умови, які підштовхнули їх до негативного вчинку. Такі учні порушують порядок і дисципліну, погано ставляться до навчання. їм допомагають розібратися у помилках, спонукають їх до правильної оцінки своєї поведінки, до роздумів про майбутнє, про необхідність змінитися на краще.

На другому, початковому, етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем. В ході її виконання долаються негативні погляди і переконання вихованця, навички і звички його поведінки, зміцнюються позитивні, формуються нові риси характеру. Дуже важливо використати наявний позитивний досвід такого учня.

Другий етап перевиховання проходить спочатку повільно, учень не виявляє особливої активності. Це пояснюється настороженістю й недовірою деяких учнів до педагогів, до виховних заходів. Часто такі учні не вбачають у своїх негативних діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перевиховувати. Тому робота насамперед має спрямуватисяна подолання цього психологічного бар'єру, перебудову самосвідомості й самооцінки учнів, формування в них готовності до виправлення.

На цьому етапі підліток глибше усвідомлює мотиви перевиховання. Він розуміє, що йому треба позбутися поганих звичок, негативних рис характеру, помилкових поглядів і переконань, що шкільна дисципліна, навчання, праця й виховна робота допоможуть йому у цьому.

На цьому етапі перевиховання важливо зосередити увагу колективу, в якому здійснюється життєдіяльність учня, на ознаках позитивних змін в його особистості. Ставлення неповнолітнього до колективу, раніше, як правило, негативне, змінюється у кращий бік відповідно до зростання авторитету колективу в його очах, міцності їх взаємних контактів. Педагог на цьому етапі перевиховання учня повинен допомогти йому розібратися в самому собі, зрозуміти й усвідомити негативне в минулій поведінці, допомогти зробити перші зусилля для виправлення його і пережити задоволення від цього.

Звичайно, не все проходить гладко, дається взнаки сформований стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної дисципліни та учнівського колективу. Під впливом порушників дисципліни важковиховуваний учень інколи починає сумніватися в правильності обраного шляху. Тут важливо вміти розібратися у вчинках учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб виправитися.

На третьому, переломному, етапі перевиховання триває реалізація програми виховної роботи, але вже в умовах, коли учень прийняв її, добровільно й сумлінно виконує свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність.

На цьому етапі важливо не тільки формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід учня на основі залучення його до виконання різноманітних доручень, участі в житті колективу, відносини в якому ґрунтуються на взаємній вимогливості, довір'ї і допомозі. У цей період вихованець твердо переконується, що він на правильному шляху, діє відповідно до нових переконань.

У ході перевиховання такі учні стикаються з труднощами і докладають зусиль, щоб їх подолати, вчаться стримувати себе, протистояти негативним впливам, виступають проти порушників шкільного режиму й дисципліни. Мотиви правильної поведінки вже набувають високого морального змісту. Учень дістає моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у своїх силах, бажання діяти таким чином і надалі.

Змістом цього етапу перевиховання є планомірне управління формуванням моральних переконань неповнолітнього на основі досвіду позитивної поведінки. Завданням педагога на даному етапі стає розвиток активності й ініціативи учня, допомога в накопиченні досвіду взаємодії із однокласниками, що базується на взаємній вимогливості, довір'ї і взаємодопомозі. На цьому етапі інтенсивно розвивається морально-вольова стійкість учня під впливом вихователя і громадської думки колективу. Під цим впливом в процесі навчальної і позаклас-ної виховної роботи неповнолітній включається в життя колективу, причому покращується навчання і поведінка учня. На цьому етапі продовжується вправляння в правильній моральній поведінці, накопичується досвід такої поведінки, зміцнюються дружні взаємостосунки з колективом класу, повністю ліквідуються конфлікти з педагогами. Зародження нових і відродження втрачених позитивних якостей проходить в гострій боротьбі з ще наявними негативними якостями учня. Ця боротьба позначається в його поведінці — вона непослідовна, мають місце зриви. Ці «неочікувані» зриви можуть створити видимість повернення до старого і безуспішності зусиль педагогів, до необгрунтованого висновку про невиправність неповнолітнього.

У результаті цілеспрямованого педагогічного впливу негативні якості неповнолітнього втрачають підґрунтя в його моральній сфері. Зриви усуваються легше, бо комплекс аморальності вже зруйнований; вони лише є рецидивом не усуненого ще остаточно досвіду негативної поведінки.

Період боротьби аморальних особистісних установок з набутими чи відродженими в процесі перевиховання позитивними змінами завдяки накопиченню учнем досвіду та навичок позитивної поведінки і його вольовим зусиллям завершується закріпленням моральних переконань, що визначають взаємостосунки учня з оточуючими.

На останньому, заключному, етапі перевиховання створюються умови для залучення вихованця до активної участі в усіх видах шкільної діяльності, нормалізуються його відносини з батьками, учнівським колективом. На цьому етапі поглиблюється сформований світогляд, закріплюються нові звички поведінки, розширюється сфера самовиховання, яке стає вже потребою учня, складається єдність моральної свідомості особистості та її поведінки, нагромаджується позитивний досвід.

Контроль класного колективу і педагогів в період організації позитивної діяльності неповнолітнього потрібен, тому що на нього ще впливає досвід неправильної поведінки. Відродженню особистості сприяє і довіра, яка породжує почуття гордості і відповідальності в учня, мобілізує його зусилля на виконання поставлених педагогом завдань. Прагнучи досягти позитивних цілей, неповнолітній вправ-ляється у правильних вчинках, набуває досвіду моральної поведінки. Осуд і покарання як фактори, що гальмують негативні прояви в поведінці учня, повинні бути на даному етапі більш м'якими (натяк, іронія, докір, догана та ін.), бо інакше педагог може втратити контакт з учнем. Осуд і покарання будуть дієвими, якщо вихованець оволодів почуттям власної гідності, якщо його авторитет в колективі піднявся і самолюбство перестало бути пригніченим. Тому важливо організувати успіх учня в навчанні шляхом систематичної допомоги йому аж до досягнення позитивних результатів, що стали основою самостійної роботи учня над собою. Із участі в суспільно корисній діяльності учень виносить позитивний досвід, причому його досягнення необхідно систематично фіксувати.

Заключний етап перевиховання — закріплення у неповнолітнього міцного прагнення до самовиправлення. У процесі перевиховання цей етап наступає при досягненні учнем такого рівня розвитку, коли він починає самостійно уявляти себе в сьогоднішній і майбутній соціальній ролі, проявляти позитивну самостійність в практиці життя.

Зрозуміло, що час переходу до того чи іншого етапу перевиховання для різних важковиховуваних учнів неоднаковий. Він залежить від рівня важковиховуваності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи школи тощо.

Розглянуті етапи процесу перевиховання характерні для всіх важких учнів. Проте для вихованців, які негативно ставляться до свого перевиховання, не усвідомлюють помилковості своїх поглядів, початкова стадія триваліша.

Особливої уваги потребує період, коли вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань у вихованця. Тоді в його свідомості створюється «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Усі етапи процесу перевиховання учнів органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення у розвитку вихованця, відкоригувати програму виховної роботи, поставити нові завдання й вимоги, зміцнити методику виховного впливу й не допускати «тупцювання на місці».

Простежимо етапність процесу перевиховання на такому конкретному прикладі. До VI класу середньої школи м. Кременець Тернопільської області прийшов учитися Василь В. Його однолітки вже навчалися у VIII класі. Тримався хлопець незалежно, грубіянив, курив, порушував дисципліну на уроках.

Класний керівник вирішив насамперед вивчити домашні умови учня. Виявилось, що батьки працьовиті люди, але мало цікавляться успіхами сина в школі. Батько часто випивав і не міг бути прикладом для сина, мати не володіла методикою виховання вже педагогічно занедбаного підлітка, часто конфліктувала з ним.

Вивчення підлітка показало, що в нього є і позитивні якості: працьовитість, любов до тварин, інтерес до спорту.

У класі було проведено певну виховну роботу серед учнів, щоб вони правильно поставилися до поведінки Василя. Однокласники стали менше звертати увагу на витівки хлопця, але водночас не протиставляли себе йому.

На цьому етапі багато довелося попрацювати і з самим підлітком, щоб він правильно зрозумів зміну в ставленні до його поведінки класного колективу. Бесіди класного керівника з Василем про те, що він — учень школи і повинен виконувати всі вказівки й доручення вчителів, правила поведінки, дали позитивні наслідки. Він став спокійнішим, розсудливішим, стриманішим, прагнув стати кращим, посісти належне місце в колективі.

Проводилася робота і з батьками Василя. Переконали матір відвідувати заняття батьківського всеобучу при школі, доводилося багато говорити з батьком про його відповідальність за долю хлопця, про те, що він подає поганий приклад синові. Внаслідок копіткої роботи вчителів батьки змінили своє ставлення на краще до школи, почали цікавитись поведінкою та успіхами у навчанні сина, радилися, як діяти в тому чи іншому випадку. Змінилося ставлення Василя до батьків, хлопець почав виявляти до них більше поваги.

Коли педагоги переконалися, що у хлопця з'явилося бажання виправитися, разом з ним намітили програму виправлення. Так, насамперед треба було позбутися таких негативних звичок, як куріння, вживання нецензурних слів, грубіянства. Василеві треба було також виробити в собі силу волі, навчитися самокритично оцінювати свої дії і вчинки, поважати старших і товаришів, прислухатися до їхніх критичних зауважень тощо.

Щоб зміцнити прагнення підлітка стати кращим, учителі використали і зустріч учня з представником кримінальної міліції у справах неповнолітніх, де Василь був на обліку з п'ятого класу. Було домовлено, що при належній поведінці протягом навчання в шостому класі його знімуть з обліку (що й було зроблено наприкінці року). Великий вплив на Василя справила й бесіда на тему «Закон і підліток», яку провів у класі представник прокуратури.

На третьому етапі перевиховання підлітка залучали до різних видів діяльності, щоб зробити процес перевиховання дієвішим, сформувати у нього потрібні навички позитивної поведінки.

Хлопець вступив до гуртка «Умілі руки», де захопився випилюванням. Батькові порадили, щоб у вільний час запрошував сина до себе на роботу. Це певною мірою допомогло відірвати хлопця від вулиці.