У чому полягає актуальність проведення реабілітаційної превентивної роботи?

Потребує вдосконалення система ре соціалізації й контролю за місцем проживання правопорушників, недоліки якої спричиняють зростання правопорушень і злочинності серед неповнолітніх. Актуальність даної проблеми в тому, що: по-перше, після вчинення правопорушення чи злочину неповнолітній не змінює середовища, в якому проживає і виховується, перебуває під впливом соціальних факторів, без урахування яких неможлива правильна організація його перевиховання; по-друге, виховання правопорушників повинні здійснювати органи у справах неповнолітніх, педагогічні й трудові колективи, сім'я, що може бути успішним за умови єдності їх зусиль, тісної взаємодії у виховному процесі; по-третє, виховання неповнолітніх передбачає удосконалення змісту і методики їх виховання в зазначених умовах.

67. Які можливі прояви недотримання педагогічних вимог у поведінці неповнолітнього правопорушника?

У процесі перевиховання неповнолітнього правопорушника доводиться спостерігати недотримання вимог педагога. Це проявляється:

1. У зовнішньому демонструванні свого виправлення. Правопорушник дисципліновано з'являється на виклики до соціального педагога, у державну установу, але більш глибоке його вивчення переконує в тому, що він насправді допускає правопорушення: пізно приходить додому, підтримує стосунки з членами неформальних об'єднань негативного спрямування, має низьку успішність, допускає пропуски занять без поважних причин.

2. У досягненні поставлених завдань неправильними шляхами. Доказуючи своє виправлення, намагається бути занадто самостійним і незалежним, прагне сам заробляти гроші, не маючи для цього відповідної освіти, спеціальності.

3. У безвідповідальності, недисциплінованості, порушенні виконання покладених обов'язків і доручень.

4. В ухилянні від навчання й праці. Не бажаючи працювати та вчитися, придумують причини для зволікання від виконання таких обов'язків.

5. В ігноруванні викликів у державну установу; вважають профілактичну роботу непотрібною і недоцільною.

6. У скоєнні дрібних правопорушень: допущення хуліганських вчинків, вживання спиртних напоїв.

7. В асоціальній поведінці. Неповнолітній стає неконтрольованим з боку батьків, може не ночувати вдома, проводячи час в кафе, барах, у друзів. Спостерігається зухвале цинічне ставлення до тих, хто навколо.

68. У чому полягає комплексний характер реабілітації правопоруш-ників?

1. Здійснюються заходи, спрямовані на покращення фізичногостану (обстеження і лікування).

Мають місце обстеження й лікування психічного здоров'я.

Діагностуються житлово-побутові умови індивіда.

4. Надаються юридичні послуги (консультації, заходи, спрямованіна відновленні прав й інтересів особи, захист прав й інтересів).

5. Вирішуються питання організації навчання чи праці.

6. Психолого-педагогічна підтримка з боку навчально-виховнихзакладів, інших соціальних інститутів.

7. Соціальний захист і підтримка з боку соціальних служб.

8. Створення сприятливого психологічного мікроклімату для жит-тєдіяльності.

69. Які упущення в організації процесу перевиховання неповнолітніхправопорушників призводять до скоєння ними повторних правопорушеньта злочинів?

Під час вивчення стану організації виховання неповнолітніх правопорушників виявлено ряд вад, які спричинюють скоєння ними повторних злочинів: недостатня організаційна робота з усунення причин та умов, що сприяють скоєнню правопорушень та злочинів; низький рівень сформованості у правопорушників почуття відповідальності за вчинки; невиконання батьками своїх функцій з виховання дітей; негативний вплив навколишнього середовища, друзів; неналежна організація проведення неповнолітніми дозвілля. Слід визначити також і причини, які породжені соціально-економічним станом суспільства, а саме: платність послуг у сфері дозвілля; погіршення матеріального добробуту населення; високий рівень незайнятості молоді через відсутність робочих місць; платність навчання; виїзд батьків за межі України з метою отримання заробітку.

70. Яка специфіка організації дозвілля правопорушників як формивпливу на процес перевиховання й виправлення особистості?

Організація дозвільневої діяльності неповнолітніх правопорушників вимагає здійснення таких форм роботи:

· діагностику соціального стану об'єкта виховання;

· психолого-педагогічне вивчення й спостереження;

· визначення завдань профілактичної роботи;

· соціально-правовий захист індивіда;

· проведення індивідуальних превентивних заходів з метою покращення становища особи, впливу її мікросоціального оточення;

· профілактична робота з батьками, друзями, педагогами;

· превентивні заходи щодо неформального об'єднання асоціального спрямування, членом якого є неповнолітній правопорушник;

· застосування форм і методів педагогічного впливу на індивіда.

71. У чому полягає специфіка превентивної роботи з неповнолітнімисуїцидальної поведінки?

1. Педагог повинен знати, яким є соціальне і побутове середовище, що оточує ту чи іншу особу.

2. Проведення діагностичної роботи на предмет того, які виховні методи застосовують батьки по відношенню до такої особи.

3. Індивідуальна робота з неповнолітніми на основі проведення бесід, консультування, психотерапії, організації роботи священика, психолога, психотерапевта, невропатолога.

4. Превентивна робота серед друзів індивіда і його мікросоціального оточення.

72. У чому сутність превенції проституції як аморальної поведінкисеред дівчат?

Вважається, що проституцією в більшій мірі займаються особи, які в дитинстві самі зазнали сексуального насильства чи були зґвалтовані. Це має негативний прояв перш за все у тому, що людина не поводиться з гідністю, не почуває себе повноцінною особистістю. Тому першочерговим етапом превенції проституції є подолання, викорінення цієї причини. Наступний етап — це проведення реабілітаційних заходів з налагодження побутових і забезпечення соціальних умов для життєдіяльності. Дієвими є психотерапія, влаштування на роботу.

Превентивна робота має бути адекватною до ситуації. Заходи, методи превенції повинні стимулювати діяльність самої людини, навчити її адекватно поводитись у соціумі, а також поважати себе і самій вирішувати свої проблеми суспільно прийнятливим шляхом.

73. Яка сутність поняття «діти вулиці»?

За визначенням Дитячого Фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до «дітей вулиці» належать:

· діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових помешканнях або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

· діти, які підтримують контакт з сім'єю, але через перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

· діти — вихованці будинків-інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці. Тобто, це діти, які перебувають під опікою держави [34].

74. Які особливості превентивної роботи з «дітьми вулиці»?

Потребується загальна профілактика самого явища у суспільстві; має місце вулична соціальна робота, тобто робота з даною категорією осіб за місцем їх «вуличного» проживання; початковим етапом превентивної роботи з «дітьми вулиці» є організація побутових умов їх проживання й виховання; значної уваги потребує перебудова поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій індивіда; реабілітаційний період є тривалим; важко передбачити результат превентивної діяльності з особою даної категорії.

Превентивна робота з особами адитивної поведінки

75. Які мотиви вживання неповнолітніми алкогольних напоїв, нарко-тичних речовин, тютюну?

Почуття цікавості; бажання самоутвердитись у колі ровесників; подолання заборони; необхідність пережити відчуття небезпеки; демонстрація незалежності й дорослості; протест на вимоги батьків, педагогів; бажання зміни емоційного, психічного стану.

76. Які види адиктивної поведінки виділяють?

1. Нехімічна адикція (комп'ютерна адикція, схильність до азартних ігор).

2. Проміжні форми адикції (анорексія — відмова від їжі, буле-мія — постійне споживання їжі).

3. Хімічна адикція (вживання, вдихання, введення хімічних сполук) [123].

77. Яка відмінність між поняттями «наркоманія» та «адиктивна по-ведінка»?

Суть цих понять полягає в одному — у вживанні наркотичних і токсичних речовин. Проте, поняття «наркоманія», «токсикоманія» відмінні від поняття «адиктивна поведінка». У понятті «наркоманія» вказується на психічне, фізичне звикання особою до певного виду хімічних речовин. А у понятті «адиктивна поведінка». — говориться про психічну готовність та вживання цих речовин, і не можна говорити про звикання. Це може бути моно- чи полісубстантний характер вживання наркотичних або ж токсичних речовин постійного чи періодичного характеру. Крім того, особа вживає ці речовини через певні проблеми, з метою завдати шкоди своєму здоров'ю, померти. Отже, основна відмінність полягає у причині вживання наркотичних чи токсичних речовин: особа, хвора на наркоманію чи "токсикоманію вживає наркотичні чи токсичні речовини через психічну, фізичну потребу, особа адиктивної поведінки — без звикання через певні проблеми, ситуацію, з певною метою, задля підтвердження свого стилю життя і взаємовідносин у суспільстві.

78. Які наслідки вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовиндля здоров'я неповнолітніх?

1. Погіршення таких фізичних показників, як витривалість, імуні-тет, пам'ять, увага, погіршення сприйняття інформації, постійно збу-джений стан нервової системи, що призводить до перевтоми, депре-сій.

2. Неадекватність поведінки.

3. Деградація особистісних мотивів, потреб, ціннісних орієнтаційсамої особистості.

4. Деформація генетичної спадковості.

79. Який зміст превенції алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління?

1. Вплив алкогольних напоїв, наркотичних речовин, тютюну на фізичне й психічне здоров'я людини, а також на спадковість людини.

2. Несумісність паління, вживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин з основами суспільного життя (організація трудових відносин, дозвілля).

3. Формування моральних, духовних, вольових якостей і негативний вплив алкоголю, наркотиків, тютюну.

4. Моральні й правові наслідки вживання алкоголю, наркотиків, тютюну.

80. Які завдання превентивної роботи з попередження алкоголізму,наркоманії, тютюнапаління?

Необхідним є виконання наступним завдань: 1) формування знань про види та наслідки вживання наркотиків, алкоголю на організм людини; 2) формування неприйнятності та імунітету до вживання алкоголю, наркотиків, тютюну; 3) своєчасне виявлення осіб та факторів, які сприяють поширенню пияцтву, алкоголізму, наркоманії, тютюно-палінню; 4) формування психологічних основ здорового способу життя у кожного індивіда.

81. У чому причини низької ефективності превентивної роботи щодопопередження алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу?

1. Залучення до превентивної роботи тільки окремих соціальних інститутів.

2. Недостатня робота з населенням.

3. Орієнтація на масову свідомість.

4. Низький рівень пропаганди здорового способу життя, відсутність інноваційних методів для пропаганди здорового способу життя.

5. Закритість тематики для обговорення в засобах масової інформації.

6. Відповідальність за проведення превентивної роботи на високих рівнях устрою держави.

7. Відсутність системної, комплексної роботи по запобіганню цих негативних суспільних явищ.

82. У чому відмінність між делінквентною і адиктивною поведін-кою?

Делінквентна — це різновид девіантної поведінки. Але передусім вона базується на психологічній готовності до правопорушення, дій, які постійно повторюються і є асоціальними за спрямованістю. Особа може свідомо спланувати певні протиправні дії, але при цьому залишатись у тверезому стані.

Адиктивна поведінка виникає у результаті вживання різних хімічних речовин і характеризується наявністю пов'язаних з цим проблем. Адиктивна поведінка характеризується неповним усвідомленням своїх дій і стану, тобто, особа може навіть не розуміти, що вона робить, оскільки знаходиться під дією наркотичних речовин чи алкогольних напоїв.

83. Чи варто вважати алкоголізм, тютюнопаління, наркоманію одні-єю з форм суїциду?

Суїцид — це свідоме позбавлення індивідом власного життя. Алкоголізм, тютюнопаління, а тим більше наркоманія — це засоби, за допомогою яких особа завдає шкоди своєму здоров'ю, скорочує своє життя. Тобто, ці явища є своєрідним суїцидом, оскільки людина при цьому повільно вмирає або наближує смерть. З іншого боку, особи, які вживають алкоголь, наркотики чи палять, просто хочуть полегшити, прикрасити своє життя і не завжди усвідомлюють вплив шкідливих речовин на своє життя. А ще вони думають, що з ними нічого не станеться. Отже, питання суперечливе і має дві точки зору.

84. Які шляхи превенції адиктивної поведінки?

1. Високий рівень просвітницько-інформаційної роботи про негативний вплив алкоголю, наркотиків, тютюну, токсичних речовин.

2. Пропаганда здорового способу життя серед дітей, підлітків і молоді.

3. Активізація виховної роботи за місцем проживання, виховання,навчання, праці.

4. Формування громадської свідомості населення.

5. Сприяння самореалізації кожної особистості.

Превентивна робота з неформальними об'єднаннями

85. Яка сутність поняття «неформальне об'єднання»?

Поняття «неформальна група» вживається у контексті малої групи, хоча б одним з членів якої виступає вихованець формального колективу. Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних колективів, так і поза ними. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів, особистої симпатії.

86. Які причини створення неформальних об'єднань?

Загалом, причинами створення неформальних об'єднань є: прагнення проявити незалежність, самостійність; бажання задовольнити потреби та інтереси; необхідність у спілкуванні; як форма прояву індивіда; пошук відчуття захисту, комфортності; доступ до інформації, яку неможливо отримати вдома, у формальному колективі; спілкування у межах неформального об'єднання й поза ним; прагнення до отримання гострих відчуттів.

87. У чому полягає актуальність превентивної роботи з неповнолітні-ми неформальних об'єднань?

Акцентуація на необхідності посилення превенції серед неповно-літніх-членів груп неформального характеру обумовлена рядом особливостей:

· по-перше, неповнолітні, середній вік яких становить 15—17 років, посідають межу між двома віковими категоріями і це ускладнює процес соціалізації молодших;

· по-друге, розмежування підліткового і юнацького віку можна вважати умовним через динамічність процесу розвитку й формування особистості кожної з груп;

· по-третє, перед ними постають проблеми професійного й соціального визначення, до них ставляться подібного ступеня складності вимоги у навчально-виховному процесі, соціалізації;

· по-четверте, організація виховання особистості потребує індивідуального підходу з урахуванням усіх факторів впливу, чого, як правило, немає у практичній діяльності;

· по-п'яте, завуальованими є самі стосунки у підлітково-юнацьких неформальних об'єднаннях;

· по-шосте, спостерігається зростання показників агресивності, аморальності саме серед неформальних об'єднань неповнолітніх;

· по-сьоме, за останні десятиріччя майже вдвоє зросла злочинність серед неповнолітніх і особливо групова та вчинення тяжких злочинів, пов'язані з проявом жорстокості, насильства.

88. Які психолого-педагогічні особливості членів неформальних об'єднань підлітково-юнацького віку?

Психолого-педагогічні особливості осіб підліткового і юнацького віку та груп неформального характеру, створених ними, характеризуються рядом особливостей. Розмежування підліткового і юнацького віку можна вважати умовним. Підлітковий вік — етап від 10 до 15 років, що відповідає початку переходу від дитинства до юності. Цей період у житті людини відноситься до числа кризових, що пов'язано зі змінами уявлень, переконань, свідомості, діяльності, системи взаємовідносин. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей неповнолітнього цього віку складає спілкування, діяльність, дозвілля. Для підлітків характерним є орієнтація поведінки на норми й цінності дорослих, розвиток самооцінки і самосвідомості, інтересу до себе як особистості, своїх можливостей та здібностей. За неналежних умов для індивідуалізації і позитивної реалізації своїх можливостей самоутвердження підлітка може приймати викривлені форми і призводити до відхилень у поведінці. Характерна для їхнього віку імітація поведінки інших осіб тривожить у тому випадку, коли наслідуються негативні риси характеру та асоціальні норми поведінки. Для їхнього віку характерним є високий рівень конформізму, тобто готовності до прийняття групових норм, зміни поведінки чи переконань у відповідності з її позицією.

Юнацький вік — період з 15 до 18 років. У цей час продовжується формування життєвої позиції, ціннісних установок, світогляду. Важливим аспектом юнацького віку є намагання самоутвердитись, а також зусилля самого неповнолітнього, спрямовані на самовдосконалення. З огляду на це, потрібно ретельно слідкувати, щоб ці форми не набули викривленого характеру. Оскільки заради цього неповнолітні можуть йти на порушення моральних і правових норм, можуть втягнутися у діяльність неформальних об'єднань асоціального спрямування.

89. За якими напрямами здійснюється превентивна робота з неформальними об'єднаннями у межах формального колективу?

Превентивна діяльність з групами може реалізовуватися за декількома напрямами: використання потенціалу формальних колективів; створення умов розвитку, реабілітації чи корекції особистості; надання просоціальним групам соціальної допомоги; сумісна діяльність з психологом, батьками, педагогами для профілактики входження неповнолітніх у групи асоціального спрямування; переорієнтація неправильних установок.

90. Які основні форми превентивної роботи з неформальними об'єд-наннями?

Основними формами превентивної роботи серед неформальних підліткових і юнацьких груп виступають:

індивідуальна, що характеризує взаємодію з неповнолітніми, молоддю, яка виявляє схильність до вчинення негативних дій;

групова, що передбачає здійснення профілактики протиправної поведінки у формальних колективах, закладах загалом;

масова, що пов'язана з проведенням у закладі навчальних занять, лекцій, бесід, тематичних вечорів.

91. Які етапи здійснення превентивної роботи з неформальними об'єд-наннями?

Превентивну роботу з неформальними об'єднаннями потрібно здійснювати за певними етапами.

1. Ознайомлення з групою, її лідером і членами.

2. Вибір основних показників і критеріїв роботи за результатами здійснення соціального діагнозу.

3. Здійснення безпосередньої профілактичної роботи з неформальною групою та її членами.

4. Корекція відхилень від соціальних норм поведінки.

5. Аналіз результативності соціально-педагогічної роботи з нефор-мальним об'єднанням неповнолітніх.

92. Які напрями, форми і методи превентивної роботи з просоціаль-ними групами неповнолітніх?

1. Соціальна діагностика (інтерв'ю, соціальне опитування, експертна оцінка).

2. Психодіагностика (тести, анкети, соціометрія).

3. Заохочення позитивної спрямованості у функціонуванні групи (формування мотивації, ціннісне орієнтування, організація діяльності, бесіди, лекції).

4. Сприяння реалізації здібностей, позитивних інтересів, захоплень (психоаналіз, цілепокладання, організація успіху, педагогічне спостереження).

5. Розвиток позитивної спрямованості у поведінці кожного індивіда (робота з сім'ями, організація самовиховання, ціннісне орієнтування, вплив на свідомість).

6. Соціальна профілактика (соціальна терапія, бесіди, позитивний приклад, організація сфери побуту, навчання, праці, дозвілля).

93. Які напрями превентивної роботи з неформальними об'єднаннямиасоціального спрямування?

1. Профілактична робота з неповнолітнім — членом неформальної групи асоціального спрямування.

2. Соціально-педагогічний захист неповнолітніх, які зазнали насильства й жорстокості з боку осіб неформальних об'єднань асоціального спрямування (соціально-правова допомога; соціально-психологічна підтримка; педагогічний вплив).

3. Безпосередня профілактична робота з неформальними групами неповнолітніх, які проявляють жорстокість і насильство.

4. Робота з батьками неповнолітніх.

5. Налагодження взаємодії працівників усіх структур, задіяних до роботи з неформальними групами неповнолітніх.

6. Корекція поведінки (ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг, переконання, психоаналіз, групова терапія).

7. Соціальна реабілітація (статусне заміщення, групова терапія, організація успіху, сімейна терапія, формування перспектив).

94. Які напрями превентивної індивідуальної роботи з членом нефор-мального об'єднання?

На індивідуальному рівні можна визначити такі напрями: індивідуально-профілактична робота з неповнолітнім з метою запобігти порушенню та відновленню його діяльності; організація виховання у сім'ї, формальних і неформальних колективах; проведення заходів, які мають характер соціально-правового захисту та допомоги; розформування, переорієнтація групи негативного спрямування, членом якої є неповнолітній; сприяння у навчанні; реалізація загальних просвітницько-інформаційних заходів із залученням до них вихованців; надання консультативно-інформаційної допомоги вихованцям, їх батькам; практичне сприяння у здійсненні гарантованих державою прав неповнолітнього шляхом співпраці з різними соціальними інститутами; надання різноманітних професійних послуг у конкретній життєвій ситуації; формування високого рівня правосвідомості особи, бажання діяти відповідно до норм моралі й діючого законодавства завдяки застосуванню форм, методів і прийомів педагогічного впливу; здійснення виховного впливу з метою подолання негативних рис і навичок поведінки, неправильних уявлень про суспільні моральні норми.

95. Яка специфіка превентивної роботи з неформальними об'єднан-нями, що функціонують поза межами формального колективу?

Превентивна робота з неформальними групами неповнолітніх, створеними і діючими у межах закладу на базі формальних колективів, має свої відмінності щодо тих об'єднань, які функціонують поза його межами.

1. Так, насамперед слід урахувати, що вивчення й діагностування таких груп можливе за умови детального, глибокого, всебічного й комплексного підходу в роботі соціального педагога.

2. Заходи первинної, вторинної, третинної профілактики щодо груп неформального характеру, які функціонують поза межами закладу, здійснюються на рівні органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування із залученням органів у справах неповнолітніх, освіти, культури, спорту, соціальних служб.

3. Здійснення ефективної соціально-педагогічної роботи з неформальними групами неповнолітніх, які функціонують поза межами закладу, можливе тільки за умови налагодження тісної взаємодії та співпраці з працівниками, задіяними до профілактичної роботи у регіоні, населеному пункті.

96. Яку превентивну роботу здійснюють з неформальними групамиасоціального спрямування, його членами поза межами навчально-вихов-них закладів?

1. Якомога раннє виявлення негативної спрямованості групи (діагностика).

2. Усунення умов, факторів, обставин, що провокують асоціальну поведінку неформального об'єднання, окремих його членів.

3. Організація перевиховання й виправлення за місцем праці й навчання.

4. Організація дозвілля.

5. Активізація виховного процесу в сім'ї.

6. Психолого-педагогічна підтримка й корекція: соціальна тера-пія, психоаналіз, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг,переконання.

7. Соціально-правовий захист.

97. Які форми має взаємодія соціальних інститутів, задіяних до пре-вентивної роботи з неформальними об'єднаннями?

Така співпраця має наступні форми: вирішення питань, що стосуються захисту прав і законних інтересів дітей через діяльність комісій, координаційних рад, а також у робочому порядку; проведення спільних нарад, конференцій, семінарів, засідань круглого столу; розроблення і виконання комплексних програм діяльності; реалізація просвітницько-інформаційних заходів (лекцій, аудіо- та відеолекто-ріїв, програм телебачення, виступів по радіо); безпосередня виховна діяльність з неповнолітніми, їхніми батьками у навчально-виховному закладі; вирішення індивідуальних проблем особи через залучення фахівців різних сфер (медицини, правоохоронної, соціальної та ін.); контроль, нагляд за діяльністю і спрямованістю поведінки неформальних груп серед неповнолітніх і молоді у місті; організація дозвілля молодих осіб у діяльності закладів культури, спорту, соціальних служб.

Сім'я як об'єкт превентивної роботи

98. У чому сутність виховного потенціалу сім'ї?

Сім'я повинна здійснювати соціальний, фізичний, духовний розвиток дитини. Якщо не забезпечується виконання цих функцій — виникають девіації у розвитку й вихованні дитини. Звідси — порушення поведінки, деформація поведінкових норм і світоглядних позицій неповнолітніх. За будь-яких обставин сім'я повинна забезпечити функціонування свого інституту. Бездоглядність, соціальне сирітство, аморальність, психологічний дискомфорт, низька успішність, неадекватна життєва позиція, нервове перенапруження — ось далеко не весь перелік наслідків недостатнього виховного потенціалу сім'ї.

99. Які превентивні міри повинні мати місце у діях батьків щодо ви-ховання дітей?

Превентивний виховний вплив батьків включає такі аспекти: 1) формування позитивної моральної атмосфери в сім'ї та мікросоціаль-ному оточенні; 2) виховання любові до праці; 3) залучення дітей до навчання, праці; 4) спрямування захоплень й інтересів дітей у позитивне русло; 5) формування навиків здорового способу життя й правильних норм поведінки; 6) поінформованість про шляхи проведення дозвілля дитиною та характер впливу формальних колективів, друзів, неформальних об'єднань; 7) активізація позитивної діяльності; 8) сприяння у формуванні позитивного мікросоціального оточення дитини; 9) налагодження співпраці з педагогами, наставниками.

100. Чим обумовлюється специфіка вибору форм і методів превентив-ної роботи з сім'єю особи, яка потребує педагогічного впливу?

Вибір форм і методів в роботі з сім'єю правопорушника обумовлений необхідністю надання соціально-організаційної чи соціально-психологічної допомоги та типом сім'ї, в якій неповнолітній виховується.

1. Налагодження взаєморозуміння між батьками і неповнолітнім.

2. Подолання вад стилю взаємовідносин.

3. Допомога у виборі механізмів впливу на дитину.

4. Організація самостійної роботи батьків з питань виховання й виправлення неповнолітнього.

5. Посилення відповідальності батьків за умови виховання й розвитку дітей.

6. Залучення до організації виховання неповнолітніх у сім'ї працівників органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

7. Ізоляція неповнолітнього від батьків шляхом направлення його в інтернат, влаштування на проживання в гуртожиток професійно-технічного закладу, в якому він навчається.

8. Встановлення опіки над неповнолітніми іншими членами родини, які утримують їх, допомагають ізолювати від негативного впливу батьків.

9. Сім'ю неповнолітнього ставлять на облік у службі у справах дітей як неблагополучну і застосовують до батьків заходи виховно-примусового характеру.

101. Які причини втрати батьками впливу на дітей?

Відсутність спільних інтересів; психоемоційна напруга та несумісність; надмірна вимогливість батьків; гіперопіка батьків над дітьми; заміна психоемоційного контакту між батьками і дітьми матеріальними відносинами; безвідповідальність батьків; невміння, неспроможність позитивно вплинути на дитину; алкоголізм, пияцтво батьків як види адиктивної поведінки; бажання лібералізувати стосунки з дітьми.

102. У чому суперечливість міри «позбавлення батьківських прав»?

Аргументи «за»: дитина не піддається негативному впливу з боку батьків; діти перебувають під позитивним впливом, наглядом і контролем педагогів; батьки не вчиняють антипедагогічні дії стосовно своїх дітей.

Аргументи «проти»: дитина не отримує батьківської любові, уваги, ласки; важке входження у нове соціальне середовище як наслідок позбавлення батьківських прав чи несприйняття дитиною нових умов; неповноцінність нових умов проживання; відсутність умов для здобуття досвіду сімейного проживання, самообслуговування.

103. Якою є психолого-педагогічна характеристика дітей категорії«соціальних сиріт»?

Формами прояву відхилень за психолого-педагогічною характеристикою дітей категорії соціальних сиріт виступають наступні.

1. Неповнолітні не можуть знайти спільної мови з однолітками,які проживають у благополучних сім'ях.

2. Нестійкість у поглядах.

3. Дуже часто лідерство в асоціальних проявах поведінки як праг-нення самоутвердитись.

4. Брак сили волі, наполегливості, старанності у навчанні.

5. Невпевненість у своїх силах.

6. Замкнутість.

7. Агресивність, озлобленість по відношенню до оточуючих.

8. Дезадаптивність у ціннісних установках (чи потрібно вчитись, добре поводитись, чогось досягти).

9. Песимістичні настрої, втрата оптимізму, віри в майбутнє, перспективи.

104. У чому проявляється індивідуально-диференційований підхід донеповнолітніх категорії соціальних сиріт?

Слід диференційовано підходити до дітей категорії «соціальних сиріт». Психолого-педагогічне вивчення таких неповнолітніх дозволило виділити окремі групи:

1. Діти, які не проявили себе з негативного боку, про факт відсутності або неблагополуччя батьків знає невелике коло осіб.

2. Поведінка неповнолітніх викликає тривогу не тільки з боку родичів, а й школи, громадськості.

3. Крайні прояви бродяжництва, а також вчинення правопорушень, асоціальної поведінки, втеч з дому: 1) випадкові, які опинилися поза виховним впливом через тимчасову відсутність батьків і бездоглядність; 2) діти, які періодично мають такі прояви у поведінці через конфліктні чи дискомфортні стосунки у формальних колективах, неформальних об'єднаннях ровесників чи друзів; 3) діти, які періодично втікають з дому та здійснюють правопорушення через асоціальні умови виховання в сім'ї; 4) діти, які перебувають на вулиці через різні форми психічних відхилень; 5) неповнолітні, які постійно проживають на вулиці.

105. Які ступені вираженості соціального сирітства можна виділити?

1 ступінь — випадковий характер соціальних відхилень (одноразова втеча з дому, конфлікт з родиною чи ровесниками), не закріплений постійністю.

2 ступінь — періодичні та неодноразові порушення поведінкових норм, що свідчать про девіантність неповнолітньої особи (бродяжництво, жебракування, вчинення правопорушень чи злочину);

3 ступінь — глибинний характер девіантності особи, що проявляється через постійність бездоглядності, здійснення негативних вчинків, порушення соціальних норм.

106. Які заходи профілактичної роботи з подолання явища «соціаль-ного сирітства» передбачає загальнодержавний рівень?

1. Розробку й впровадження в дію нормативно-правових докумен-тів.

2. Удосконалення системи соціального виховання.

3. Підвищення ефективності функціонування соціальних інститу-тів, які займаються вихованням підростаючого покоління.

4. Підвищення рівня соціального забезпечення сімей та їх дітей.

5. Розвиток соціальної сфери.

6. Підвищення рівня соціального обслуговування населення.

7. Розвиток мережі закладів й установ, які забезпечують соціальнупідтримку й реабілітацію осіб категорії соціальних сиріт.

107. Які заходи профілактичної роботи з подолання явища «соціаль-ного сирітства» передбачає регіональний рівень?

1. Пошук шляхів профілактики соціального сирітства, виходячи з можливостей регіону.

2. Підвищення ефективності функціонування існуючих організацій, установ, закладів.

3. Розширення мережі та діяльності інститутів, які займаються проблемою соціального сирітства.

4. Налагодження міжвідомчих відносин з питань профілактики соціального сирітства.

5. Профорієнтаційне навчання осіб, які займаються превенцією.

6. Акцентуацію на проблемах, пов'язаних із соціальним сирітствомчерез засоби масової інформації.

7. Пропаганда соціальних норм у вихованні дітей.

108. Які заходи превентивної роботи з подолання явища «соціальногосирітства» передбачаються на рівні закладів, установ, організацій?

1. Включення до профілактичних програм завдань з превенції соціального сирітства.

2. Розширення посадових повноважень працівників соціальних інститутів у частині превентивної роботи з попередження, подолання соціального сирітства.

3. Проведення профілактичної роботи з родинами і сім'ями, батьками зокрема.

4. Організацію превентивних заходів різних напрямків серед дітей, підлітків, молоді.

5. Здійснення просвітницько-інформаційної роботи серед населення.

6. Навчання працівників органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і благодійних організацій для роботи з дітьми категорії соціальних сиріт.

7. Проведення «вуличної соціальної роботи».

Соціальні інститути, які здійснюють превентивну роботу

109. Які вимоги ставляться до проведення превентивної роботи?

Превентивна робота повинна здійснюватися: професійно, фахівцем з відповідною підготовкою; з урахуванням таких елементів превентивної роботи, як доцільність застосування того чи іншого методу, специфіки проблеми і т.д.; з передбаченням ефективності застосування того чи іншого методу; на основі превентивного прогнозування; на всіх рівнях.

110. Які компоненти включає модель комплексної превентивної ро-боти?

1. Діагностику стану соціального об'єкта, процесу чи явища, які потребують превентивного втручання.

2. Проведення масових заходів, що включають святкові заходи, ігри, вправи, змагання, конкурси, відеолеторій.

3. Залучення до активної навчальної і трудової діяльності осіб, які ніде не вчаться і не працюють.

4. Сприяння і розвиток здібностей, позитивних інтересів кожної особистості.

5. Проведення групової роботи у межах формальних колективів і неформальних об'єднань (тренінгів, змагань, конкурсів).

6. Проведення корекційно-реабілітаційної превентивної роботи з особами, які проявили поведінкові відхилення.

7. Превентивне прогнозування.

8. Реалізація превентивних заходів морального, правового, стате-вого, трудового, духовного виховання.

111. Які заходи здійснюються щодо усунення негативних факторіввпливу мікросоціального оточення на індивіда?

Превентивними заходами з усунення впливу на неповнолітніх негативних факторів мікросоціального оточення є: проведення профілактичних заходів у співпраці з органами у справах неповнолітніх з метою виявлення фактів порушення прав дітей; застосування заходів переконання, примусу до осіб, які ведуть антигромадський, аморальний спосіб життя; залучення до участі в діяльності позашкільних закладів; розформування груп з антигромадською поведінкою; залучення до праці, навчання; індивідуальна профілактична робота з дитиною за місцем її проживання; організація проведення неповнолітніми дозвілля; активізація профілактичної роботи.