Вихователі важковиховуваних учнів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вихователі важковиховуваних учнів



6.1 Учитель і важковиховувані учні

6.2 Значення виховного впливу батьків у перевихованні

6.3 Залучення громадськості до процесу перевиховання

6.4 Проблема педагогічних конфліктів

6.1. Учитель і важковиховувані учні

У перевихованні важковиховуваних учнів особливе місце належить педагогові. Стосунки між учителями і цими учнями надто напружені. З опитаних нами 116 вихованців однієї з виховно-трудових колоній України на запитання «За що ти не любив учителів у школі?» 82 відповіли, що ненавиділи окремих або всіх учителів, які систематично сварилися з ними: 11 хлопців призналися, що не любили вчителів за те, що ті їх ненавиділи; 15 підлітків заявили, що зненавиділи вчителів за крикливість, злість, жорстокість, підлабузництво перед директором школи, заступництво за учнів-підлабузників.

Як засвідчують дослідження, молоді вчителі в процесі корегуючої роботи з неповнолітніми відчувають такі типові труднощі: невміння встановити довірливі стосунки; нерозуміння внутрішньої психологічної позиції дитини; складності в управлінні класом, у спілкуванні з його групами; несвоєчасне реагування на зміни навчально-виховної ситуації; невміння знаходити нестандартні, оригінальні прийоми у вирішенні проблемних завдань; труднощі у мовному спілкуванні під час передачі власного емоційного ставлення до ситуації, яка складається.

Щоб уникнути подібних стосунків, до особистості вихователя цієї категорії учнів ставляться певні вимоги. Однією з важливих рис його особистості має бути висока відданість справі виховання підростаючого покоління взагалі, перевиховання важких учнів зокрема. Перевиховання таких дітей та підлітків — важливий шлях подолання правопорушень І злочинності неповнолітніх.

Педагогові важливо вміти переконувати такого учня, формувати Його світогляд, бути готовим до відповідей на будь-які запитання, долати обивательські погляди і переконання.

Важлива якість особистості педагога — його моральна чистота. Він має справу з тими, хто не завжди рахується з нормами моралі, свідомо порушує їх. Найменші промахи у поведінці вихователя швидко фіксуються такими учнями, дуже чутливими до найменших відхилень від моральних норм. їх особливо хвилює наявність у педагога таких моральних рис, як чесність, принциповість, справедливість, Об'єктивність.

Робота з важковиховуваними учнями вимагає від педагога широкої Загальної культури, знання головних досягнень у науці, культурі, техніці. Широкий культурний кругозір дає йому змогу творчо підходити до іирішення педагогічних ситуацій, шукати нові, ефективніші методи І прийоми виховної роботи, уникати усталених трафаретів і шаблонів. Ерудований педагог має можливість організувати цікаві виховні заходи, пробуджувати в таких учнів інтерес до різних галузей знань, розвивати їхні здібності.

Важковиховувані підлітки, як і всі діти, часто звертаються до вчителів за поясненням незрозумілого для них. Компетентність педагога викликає у вихованця захоплення, сприяє підвищенню авторитету його наставника.

Окремі учні намагаються «перевірити» знання педагога з того чи іншого питання, спеціально вичитують нову інформацію, ставлять йому відповідні запитання. Щоб не виникло труднощів при відповіді на поставлене запитання, педагогу доцільно вивчати інтереси таких учнів, знати, чим вони цікавляться.

У роботі з важковиховуваними учнями педагогові доводиться зустрічатись з цинізмом, жорстокістю, аморальністю. Тут потрібне уміння подолати у себе упередженість у ставленні до них. Зробити це не просто, але ми не маємо права виявляти ненависть до особи, яка допустила аморальний вчинок чи правопорушення, тому що така особистість — це людина, яку ми повинні виправити і повернути суспільству. Л.Толстой вважав обов'язковим поєднання у педагога любові до справи з любов'ю до дітей. За їх показною грубістю, зухвалістю, жорстокістю важливо знайти заповітне, особливо значуще для них і використати у перевихованні.

На жаль, окремі вчителі упереджено ставляться до важковиховуваних учнів. Досить такому вихованцеві допустити негативний вчинок, порушити дисципліну — і вже цілий навчальний рік він ходить у «порушниках». Таке ставлення старших ображає і принижує людську гідність, учні самі починають вважати себе поганими і поводяться відповідним чином. Не дивно, що такий учень звикає до свого становища «невиправного хулігана», перестає підкорятись педагогам і шкільному розпорядку, озлоблюється, починає гірше вчитися, іноді лишає школу і нарешті допускає серйозні проступки.

Для переважної більшості важковиховуваних учнів характерні конфліктні стосунки з окремими вчителями, недоброзичливі взаємини, грубість, зриви уроків. Без глибокого внутрішнього контакту між педагогом і вихованцем регулювання подібних ситуацій неможливе.

Грубість у спілкуванні, нетактовність зауважень, зневажливі насмішки і репліки вчителів викликають в учнів серйозну образу, гостре переживання несправедливості, вражають їхні почуття власної гідності. У відповідь вони говорять грубощі учителеві, порушують дисципліну на уроках, вперто не відповідають на його запитання, перестають готувати домашні завдання — таким чином виражають свій протест вихователеві. У роботі з такими учнями педагогові потрібні сила волі, витримка, терплячість, вміння володіти собою.

До шостого класу новозбудованої школи потрапив Володя С. У класі ще стояли якісь тумби, з яких щось потім мали монтувати. Десь через місяць від початку навчання він уже встиг себе показати не з кращого боку. Вирішив він відомстити вчительці, яка сварила його минулого разу за невивчений урок. Відразу ж після дзвінка він заліз у тумбу. Коли зайшла вчителька, він дав про себе знати, тихенько кашлянувши. Клас весело засміявся, а вчителька продовжувала свою роботу, ніби нічого не сталося. А коли завершився урок, вона легенько постукала пальцем у стінку тумби і сказала: «Вилазь, Володю! Ти, напевне, не почув дзвінка, у такі малій тумбі важко так довго перебувати». І вийшла з класу. А Володя виліз із тумби весь спітнілий, напівзігнутий і незадоволений, що даремно мучився 45 хвилин. Адже вчителька не сварилась, не кричала, а він так цього хотів.

Адже окремі учні з метою розваги чи бажання виділитися готують педагогові «сюрпризи», намагаються розсердити його, вивести з рівноваги. Якщо педагог, ображений такою поведінкою учня, виразить своє незадоволення криком, нервуванням, то учень буде задоволений — адже для цього він і затівав цей «сюрприз».

У такому разі досвідчені педагоги проявляють показну байдужість. Вони роблять вигляд, ніби нічого не сталося, спокійно продовжують роботу. Вихованець здивований такою незвичайною реакцією. Його задум провалився, він роззброєний. Розумний підхід педагога викликає у такого підлітка повагу.

Вихователь цієї категорії учнів має бути великим ентузіастом і творчою людиною. Хто звик до шаблону, рутини, не годиться для цієї роботи. Ніякі підручники, ніякі методички недостатні для цього. Педагог має бути готовим до несподіванок, з якими справиться тільки тоді, коли є бажання творчих пошуків. Обмаль ентузіазму до такої роботи є першим кроком до рутини, а вона небезпечна, її треба уникати.

У роботі з такими підлітками потрібно проявляти максимум уваги, душевної чуйності і теплоти до них. Перевиховання важковиховуваних дітей — надто складна справа, яка потребує особливої уваги, терпіння, майстерності, душевної чуйності. Щоб виправити важку дитину, зробити її хорошою людиною, вважав В.Сухомлинський, насамперед треба зрозуміти і відчути її горе, пережити ту небезпеку, яка може потягнути дитину в прірву, а це можливо лише в атмосфері глибокої і повсякчасної поваги до особистості. Велике значення при цьому має піклування про матеріальне становище учня. Учні часто звертаються до вчителя з різними запитаннями, просять поради, допомоги. Хоч ці прохання на перший погляд дріб'язкові, для підлітка вони завжди залишаються проблемами, які вимагають вирішення, і вихователь зобов'язаний допомогти у цьому.

Важковиховувані учні нерідко за межами школи зустрічаються з проявом байдужості до них з боку дорослих, а тому доброта і увага педагога викликають у них почуття вдячності. Теплі почуття до вихователя поширюються на інших людей, вихованець розслаблюється, минає його злість.

«Одного разу, — згадує колишня учениця, — Марія Тихонівна, не маючи свого годинника, взяла в учня і поклала його на стіл, щоб орієнтуватися в часі. У мене ніколи не було годинника, і коли нікого не стало біля стола, я його взяла (тоді я сиділа на першій парті). Коли вчителька запитала, хто взяв годинник, усі мовчали і я також. Вона дуже розсердилась, довго тримала клас, але нічого не добилась. Про мене вона навіть не подумала, бо я завжди була тихою (в цей час у мене померла мати)...

Я цей годинник віддала знайомому хлопцеві. Не знаю, як він потрапив до Марії Тихонівни, вона вже знала, що це моя робота. Я думала, що вона мене сваритиме, викличе батька, обговорюватимуть мене на зборах... Вона ж погладила мене по голові і сказала, щоб я такого більше не робила. Мені стало гірко, соромно і так важко, що я не могла після цього дивитись їй в очі. Краще б вона мене вдарила, висварила. Але вона у нас була така добра, що вчинила саме так».

Велике значення в роботі з такими учнями має дотримання вихователями педагогічного такту. Звертання до такого учня має бути спокійним, але твердим, без нервозності і погроз. Досвід переконує, що значна частина школярів має загострену чутливість до несправедливості, підвищену нервовість. Кращий засіб їх «охолодження» — розумна, спокійна поведінка вихователя.

«Наша вчителька хімії, — згадує колишній учень, — була дуже нервовою і нестриманою. Будь-яке маленьке порушення дисципліни викликало в неї обурення. Стосувалося воно не окремого учня, який чимось провинився, а всього класу. Якщо би хтось послухав, що робиться у класі, то подумав би, що потрапив у звіринець, що в класі — одні тварини. Ми були і «поросятами», і «баранами», і «телятами з мотузками», і «паразитами», й «ідіотами» і т.п.

Але найцікавішим було те, що на ці зауваження вже ніхто не реагував, дисципліна у класі все гіршала. Доходило до того, що деякі учні спеціально влаштовували різні ситуації, щоб вивести вчительку з рівноваги. У класі піднімався сміх, а вона ще більше злилась і нерідко плакала та залишала урок...».

Почуття гумору в учителя сприяє уникненню конфліктних ситуацій між ними.

Успіху у перевихованні учнів домагається той педагог, який користується серед них авторитетом, тактовно ставиться до цих дітей, оволодіває методикою роботи з ними, постійно працює над собою, поповнює свої знання, систематично вивчає передовий педагогічний досвід.

Якщо авторитетний учитель обов'язковий для процесу перевиховання, то авторитарний стиль педагога завдає цьому процесові шкоди. Прояви авторитаризму педагога: подання розпоряджень тільки у наказовій формі; не живе життям класу, а лише керує ним; не допускає ініціативи з боку вихованців, навіює думку, що нічого від нього приховати не можна, вимагає дотримання вимог шкільного режиму від учнів, а сам ними нехтує, при оцінці поведінки учня не зважає на думку колективу, проявляє жорстокість до порушників дисципліни і порядку, намагається пробудити страх і домогтися сліпого послуху вихованців.

Вихователь навіть у думках не має права допускати, ніби перевиховання того чи іншого учня — справа безнадійна. До вихованця слід підходити з оптимістичною міркою, вміти переконати його в тому, що він зможе досягти бажаного, якщо цього дуже захоче. Такий учень повинен бачити в педагогові людину, яка бажає йому добра, щиро зацікавлена в його перевихованні.

«Віра в людину — величезна моральна основа, що втілює в собі саму суть відносин у нашому суспільстві. І в школі цю віру учитель повинен виявляти завжди і в усьому. Справжнім педагогом може вважати себе тільки той, хто в кожному вихованцеві бачить людину в майбутньому», — писав В. Сухомлинський.

Результативність процесу перевиховання значною мірою залежить від упевненості педагога у цій справі. З 68 опитаних нами педагогів, які мають справу з важковиховуваними учнями, 62% впевнені в наслідках своєї праці, 16% — не мають такої впевненості, 14,7% — не вірять взагалі у можливість виправлення. Саме серед останніх часто зустрічаються такі, хто пришиває учням ярлики «невиправний», завдаючи цим великої шкоди їх перевихованню, тому що принижує їх людську гідність, позбавляючи їх можливості змінитися на краще. Сам же педагог, повіривши у невиправність вихованця, не помічає позитивних змін, яких вихованець домагається, розвитку яких педагог повинен всебічно сприяти.

У процесі перевиховання педагоги повинні дотримуватись таких оптимістичних правил стосовно ставлення до важких учнів [130, с. 49].

1. Хто не любить дітей, свою роботу, той не має шансів на успіх, на щастя творчої роботи з дітьми.

2. Менше зауважень і дратівливих інтонацій, більше прийомів, що спонукають до самоаналізу і самооцінки.

3. Не можна виховувати окриком, наказом й образою. Головний показник якості виховання — «не перестрашені діти». Недоліки учнів повинні викликати у педагогів не озлоблення, а тривожність.

4. Учитель повинен бути щедрим на похвалу і скупим на докори. Докір повинен звучати оптимістично, включати в себе елементи особистої тривожності педагога і його віри в майбутні успіхи учня. Він повинен бути добрим до дітей.

5. Треба вірити в учня. Особливо слід довіряти колективу. Краще обманутись в довір'ї, ніж образити дітей недовір'ям.

6. Індивідуальний підхід до важкого учня.

Однією з вимог до педагога є наявність у нього симпатії, тобто здатності розуміти внутрішній світ іншої людини і проникати в ті почуття, відгукуватися на них і співпереживати з іншою людиною.

У роботі з важковиховуваними учнями педагогові потрібні такі комунікативні уміння: уміння управляти своєю поведінкою; якості уваги, зокрема такі, як спостережливість, гнучкість і т.п.; уміння соціальної перцепції або «читання по обличчю»; уміння розуміти, а не тільки бачити, тобто адекватно моделювати особистість учня, його психічний стан за зовнішніми ознаками; уміння «подавати себе» у спілкуванні з учнями; уміння оптимально будувати свою мову в психологічному плані, тобто вміння мовного спілкування; уміння мовного і немовного спілкування з учнями.

У процесі дослідження виявлено деякі розбіжності в оцінці якостей особистості педагога важковиховуваними учнями і звичайними учнями загальноосвітніх шкіл. Останні більше цінують у вчителях інтелектуальні риси, ерудицію, великий кругозір, які тісно пов'язані з якістю викладання навчального предмета, умінням цікаво і доступно його викладати. Важковиховувані учні більше цінують морально-психологічні якості педагогів, їх ставлення до них, довір'я, чуйність, розуміння їх внутрішнього світу і т.п. Очевидно, це можна пояснити їх специфічним становищем у шкільному колективі, де відчувається дефіцит у нормальному спілкуванні з ровесниками, потреба в співчутті, співпереживанні. Хороші стосунки педагога з ними за таких умов певною мірою компенсують цей дефіцит.

У процесі перевиховання бажано дотримуватись певних умов, які сприяють подоланню деформації у взаємовідносинах між педагогами та важковиховуваними учнями. До них слід віднести:

- подолання упередженого ставлення педагогів до важковиховуваних учнів, яке нерідко формується на основі негативної поведінки останніх;

- формування у педагогів поважливого ставлення до особистості кожного такого учня, сприйняття його таким, яким він є;

- виявлення у вихованців позитивних якостей і спирання на них у процесі їх перевиховання;

- уміння збагнути психічний стан важковиховуваного учня, його емоційно-чуттєву сферу, враховувати їх під час виховного впливу;

- переконаність педагога у можливостях виправлення кожного і вихованця;

- побудова навчально-виховного процесу на основі принципу співпраці педагогів і вихованців;

- прояв особливого піклування про вихованців, про їх потреби, надання їм допомоги у подоланні труднощів;

- розвиток ініціативи, самостійності й активності вихованців у житті та діяльності школи;

- зміцнення і розширення позитивних соціальних зв'язків важких учнів;

- постійна робота педагогів над удосконаленням навчально-виховного процесу, підвищення його виховної ефективності;

- постійне щире спілкування педагогів з вихованцями, розкриття перед ними свого духовного світу;

- розвиток розумових сил вихованців, їх свідомості і самосвідомості, що сприяє осмисленню ними свого минулого, сучасного і майбутнього;

- глибоке вивчення особистості важковиховуваних учнів, відхилень у їх свідомості і поведінці, мотивів і обставин, що спонукають їх і до певних дій і вчинків, психічних станів і добір на цій основі опти-i мальних прийомів і методів виховного впливу на них.

Дотримання розглянутих умов, які забезпечують формування належних взаємовідносин між педагогами і важковиховуваними учнями, вимагає володіння педагогом належним рівнем педагогічної майстерності. Майстерність перевиховання, на думку Г. Тагірової, включає в себе наступні складові елементи:

1. Наукове педагогічне мислення, яке дозволяє правильно орієн-i туватися в найскладніших педагогічних ситуаціях, швидко визначати і Провідне виховне завдання та спільно з психологом ефективні міри і іпливу, використовувати можливості школи, сім'ї, дитячого колекти-i іу і спонукати вихованця до самовиховання.

2. Високу педагогічну ерудицію і психологічне чуття, яке потрібне і для вияснення причин важковиховуваності, розуміння особливостей І поведінки учня в різних ситуаціях. •

3. Педагогічний такт і педагогічну етику, завдяки яким склада-I ються нормальні стосунки з дітьми, стає можливим виховання, самовиховання, нормалізація дитячого середовища і успішне усунення причин важковиховуваності.

4. Розвинуті організаторські здібності, що дозволяють залучити колег, батьків і дитячий колектив до перевиховання важких учнів та використовувати виховні можливості суспільної системи.

5. Методику і стиль виховання, розроблений вчителем на основі свого досвіду. Цей компонент педагогічної майстерності особливо важливий [130, с. 50].

Зрозуміло, що такі якості потрібно формувати у майбутнього педагога ще на студентській лаві. В окремих вищих педагогічних закладах України в цьому напрямі ведеться систематична робота по озброєнню майбутніх педагогів теоретичними знаннями, практичними уміннями й навичками роботи з важковиховуваними учнями.

Теоретична підготовка здійснюється у процесі читання лекцій і проведення семінарських занять з психолого-педагогічних дисциплін.

Так, при вивченні теми «Учитель, його призначення і функції в суспільстві» звертається увага на педагогічну майстерність і такт вихователя у роботі з такими учнями, на його моральне обличчя, на необхідні психологічні якості. У темі «Предмет, завдання педагогіки» дається визначення поняття «перевиховання», розкриваються його суть, завдання, можливості, закономірності. Вивчення теми «Розвиток і виховання особистості» дає можливість показати відхилення від норми у формуванні характеру, волі, інтересів, потреб, почуттів та інших якостей особистості, розглянути питання самовиховання, запобігати негативним впливам на дітей і нейтралізації таких впливів у процесі їхнього розвитку.

Усвідомлюючи питання теорії виховання, студенти оволодівають знаннями специфіки використання загальних методів виховання, формування у колективі здорової громадської думки. Студенти вчаться, як залучати учнів до позакласної роботи, попереджувати помилки у сімейному вихованні важковиховуваних дітей. Розглядаючи питання дидактики, студенти дізнаються про причини неуспішності учнів. Таким чином, вони ознайомлюються з основними проблемами методики роботи з такими учнями в умовах масової школи.

Під час практики в літньому таборі студенти одержують «перші уроки» спілкування з такими учнями. На теоретичній конференції перед педагогічною практикою студентам читають узагальнюючі лекції: «Індивідуальна робота з важковиховуваними учнями у процесі навчання і виховання», «Психологічно-педагогічні основи перевиховання дітей і підлітків» та інші.

На практичних заняттях організовуються зустрічі студентів з класними керівниками, які розповідають про особливості роботи з перевиховання важковиховуваних підлітків: учителі ознайомлюють своїх майбутніх колег з тим, як здійснювати індивідуальний підхід у процесі виховання, як проводити роботу з батьками, вести педагогічний щоденник. На практичних заняттях розглядаються конкретні випадки перевиховання учнів. Студенти відвідують загальношкільні та класні збори, проводять індивідуальні бесіди з такими учнями.

З метою ознайомлення студентів із специфікою процесу перевиховання викладачі організовують зустрічі майбутніх учителів з працівниками служби у справах неповнолітніх, проводять семінарські заняття з методики профілактики правопорушень неповнолітніх, ознайомлюють студентів із завданнями і формами діяльності ради громадськості, позаштатних інспекторів, формами зв'язку інспекції зі школами, підприємствами і установами.

Студенти-практиканти проводять у класі виховні заходи профілактичного характеру. До них передусім слід віднести бесіди на морально-етичні та правові теми: «Відповідальність неповнолітніх за свої вчинки», «Закон, право, обов'язок», «Бережи честь змолоду» та інші. На такі виховні заходи запрошуються працівники міліції, суду і прокуратури, які в ході бесід використовують місцеві приклади, причому добирають найбільш показові. Проведену роботу студенти фіксують у щоденниках педагогічного спостереження, а в кінці педагогічної практики про наслідки проведеної роботи пишуть у своїх звітах. На випускних курсах студенти-практиканти складають психолого-педагогічні характеристики на таких учнів. Під час практики майбутні вчителі посилено вивчають проблеми перевиховання школярів і про свої спостереження доповідають на підсумковій конференції, де присутні і студенти передвипускних курсів. Підготовлені реферати з цих питань є своєрідними методичними посібниками для самостійного ознайомлення студентів із методикою перевиховання учнів.

Завершальний етап підготовки студентів до роботи з важковиховуваними учнями — підготовка і обговорення рефератів на спецсемі-нарі з педагогіки і курсових робіт на випускних курсах. Реферати на узагальнюючі теми («Причини неуспішності учнів і шляхи її подолання», «Методика перевиховання учнів» та ін.) дають одному-двом студентам академгрупи — в основному членам наукового гуртка. У ході обговорення реферату студенти діляться досвідом роботи, якого вони набули під час педагогічної практики.

Цілеспрямований систематичний вплив педагогів на особистість важковиховуваного учня сприяє формуванню та зміцненню у нього позитивних якостей: високої організованості, дисципліни, потреби брати активну участь у суспільно-політичному житті школи й України. На цій основі збагачуються можливості вчителя для підвищення ефективності виховання важких учнів, розвитку в них уміння активно відстоювати свої переконання, творчо й активно вчитися і працювати.

 

6.2. Значення виховного впливу батьків у перевихованні

Роль сім'ї у вихованні, її особливих можливостях дати дітям орієнтири їхньої соціальної поведінки на все наступне життя в тому, що вона: має оптимальні можливості для постійного й інтенсивного спілкування дітей з дорослими; є носієм емоційно-психологічного мікроклімату, що базується на неповторній близькості вихователів і вихованців; спрямовує розвиток спілкування дітей в поступово розширюваній сфері родичів, сусідських, навчальних, трудових, до-звільнєвих контактів та стосунків; дає дітям уроки взаємостосунків статей і майбутнього сімейного життя; формує ставлення до навчальної і трудової діяльності, вимог відповідальності перед суспільством, колективізму і взаємодопомоги; визначає ставлення до світоглядних, моральних, правових цінностей суспільства; формує характер, соціальний зміст, рівень самооцінки і самокритичності; здійснює «тренаж» і керівництво у виконанні громадянських, навчальних і трудових обов'язків; моделює структуру і зміст дозвілля; забезпечує контроль за дітьми як членами суспільства, що знаходяться в стадії інтенсивного розвитку і не володіють повною мірою навичками самостійних рішень [48, с. 27-28].

Роль батьків у перевихованні дітей важко переоцінити. Особливе значення має цей вплив на формування почуттєвої сфери дитини. Предметом піклування педагога стає налагодження нормальних відносин між батьками та їхніми дітьми.

Важливе місце в системі сімейної профілактики належить системі бесід з дітьми. Ці бесіди вимагають чіткого розподілу цілей з урахуванням тих властивостей особистості, на які батьки хочуть впливати. Важливо, щоб бесіди були діалогом, а не монологом дорослого, щоб дорослий виявляв витримку, демонстрував повагу до особистості.

Як бесіда, яка стосується конкретного випадку, так і та, яка проводиться з цілеспрямованим виділенням певних профілактичних завдань, вимагає визначення «сфери взаємного погодження»: готовність вихователя і вихованця на ведення серйозної розмови, а також орієнтування на взаємну доброзичливість, готовність врахувати позицію дитини, а не апріорно її оголошувати незначною.

У процесі бесіди поєднуються дві лінії: з одного боку, стратегія перебудови свідомості і поведінки неповнолітнього, а з іншого, вирішення відразу ближніх тактичних завдань, з тим, щоб неповнолітній «уже сьогодні», завтра змінив в якихось конкретних проявах свою поведінку, ставлення до людей і до самого себе. Тактичний аспект бесіди не повинен вести до якогось зниження принципових позицій, з я-ких вона ведеться: дуже важливо, зокрема, наголошувати на обов'язку кожної людини перед суспільством. Звертати увагу співбесідника на те, що необхідно думати про переживання людей, яким він шкодить своїми діями; думати і про власну життєву перспективу.

У таких бесідах треба наголошувати, що потрапити на шлях порушень легко, але не так легко з нього звернути. А це розруха життєвих Перспектив, горе рідних і близьких.

Профілактичні бесіди повинна пронизувати ідея формування особистої відповідальності, як і переконання, що наявні труднощі можна подолати, що тільки від самого неповнолітнього залежить відновлення нормальних стосунків в сім'ї, колективі, наповнення життя цікавими справами.

Бесіди не мають зводитися до моральних повчань. Треба слухати співбесідника, дискутувати з ним, не зриватися на крик, сприймати його пояснення скоєного, а не сліпо вірити «обвинувачу». Важливий і сам тон бесіди: щирість, відвертість, емоційність, відсутність зацикленості на одному і тому ж тощо. Прояв цинізму з боку неповнолітнього повинен припинятися зустрічною вимогою «поважати один одного».

Слід уникати висловлювань, які ображають гідність неповнолітнього співбесідника. Тим більше недопустимо використовувати довірливі повідомлення неповнолітнього, зроблені в ході бесіди, для того, щоб виставити його або його друзів у негативному вигляді в школі, на батьківських зборах і т.д. У бесідах треба проводити ніби дозування докорів, критичних зауважень і позитивної оцінки хороших якостей, добрих вчинків: «ось, бачиш, ти можеш, коли захочеш».

Словесний вплив у процесі профілактичної роботи повинен поєднуватися зі спонуканням до позитивних вчинків. В умовах сім'ї важливо дати можливість неповнолітньому проявити себе шляхом доручення йому цікавих для нього функцій в сім'ї, пов'язаних, наприклад, з налагодженням певної побутової техніки, ремонтом, систематизацією бібліотеки і т.п. Одночасно батькам слід встановити контакт зі школою, дозвільними організаціями, спонукати неповнолітнього до участі в громадській роботі з урахуванням його схильностей і до включення в одну із форм культурного дозвілля за інтересами.

Таким чином, важливо не стільки забороняти, скільки доручати: «спробуй, перевір себе, примусь себе» і т.п. Разом з тим сім'я служить базою для вправляння, тренування своїх дітей в соціально-позитивній діяльності, в поведінці яких виявлені тривожні симптоми. Батьки прикладають зусилля, щоб діти не уникали навчання і роботу, намагаються повернути неповнолітніх в систему нормальних навчальних і трудових зв'язків, відновити інтерес до навчання чи певного виду праці, заохочувати навчальні і трудові зусилля та допомагати їм [48, с. 377-391].

Сумлінне виконання батьківських обов'язків, у тому числі постійний нагляд за поведінкою, проведенням вільного часу, зв'язками дітей, щоденне спілкування з ними дозволяє своєчасно розпізнати ще багато помітних відхилень в розвитку особистості і поведінки дітей, які, нагромаджуючись, можуть поступово призвести до серйозних зривів у поведінці.

Батьки повинні усвідомити небезпеку таких змін, які відбуваються з їхніми дітьми. Наприклад, таких, як зростання відчуженості від шкільного колективу, неприязнь до вчителів, небажання вчитися; прилучення до невідомої батькам або вже відомої своєю негативною поведінкою компанії, постійну грубість і брехливість в сім'ї, агресивність у щоденній поведінці, прояв цинізму в розмовах, майже щоденне зникнення з дому і пізні повернення з невиразним поясненням типу «гуляв з товаришами». Тим більше, якщо неповнолітній вже вживає алкоголь й інші наркогенні речовини. Певними симптомами потрапляння сина чи дочки під негативний вплив є також поява в їх мові жаргонів, татуювання, виявлення у неповнолітнього предметів одежі і прикрас, які засвідчують приналежність до певного вуличного угруповання, відвертий негативізм, різкий супротив спробам батьків і педагогів шляхом зауважень, роз'яснень і т.п. відновити нормальну структуру стосунків та інтересів. Важливо також помітити захоплення неповнолітніх обмінними операціями з ровесниками, а тим більше з посторонніми особами. Такі обміни спочатку часто пов'язані з колекціонуванням, але поступово можуть стати самоціллю, перетворитися в отримання вигоди шляхом спекулятивних дій, в легке в очах неповнолітніх джерело здобуття грошей.

Ідеальною є ситуація, коли про зміни в своїй орієнтації, колах інтересів, зв'язках батькам розповідають самі діти у щоденному спілкуванні. Але нерідко негативному розвитку неповнолітніх сприяє і процес інтенсивного відчуження від сім'ї, супротив спробам старших вияснити «що з тобою діється?». Тому необхідно орієнтуватися і на посилення контролю за режимом дня, контактами, поведінкою. Потрібно періодично в тактовній формі і під яким-небудь приводом (допомога в навчанні) ознайомлюватися з речами в кімнаті неповнолітнього, змістом ящиків письмового столу, фонотекою і відеотекою, якщо вони є.

Зовсім безрезультатними є спроби батьків застосовувати для виправлення неповнолітніх «виховні» заходи фізичного впливу та інші форми прояву жорстокості по відношенню до дітей. Такі методи тільки віддаляють батьків від дітей. Не можна виключати неадекватне реагування дітей у формі втечі з дому, спроб самогубства та інші. У конфліктних ситуаціях допустимий емоційний спалах батьків, який виразиться в ляпасі, що дасть мати синові чи дочці у зв'язку з пізнім поверненням додому, що примусило хвилюватися сім'ю; поява в нетверезому стані та ін. Але це саме емоційний спалах. Застосування ж фізичних мір впливу як реагування батьків принижує гідність дітей, сприймається ними як насилля над слабшими. Застосовуючи насилля як засіб виховання дітей, батьки деформують і власну сутність, привносячи в свою особистість елементи жорстокості і садизму. Приклад жорстокого поводження дуже часто легко засвоюється сином чи дочкою і в свою чергу привноситься на їх стосунки з іншими людьми, особливо слабшими. Така «естафета» насильства лежить в основі мотивації багатьох важких злочинів неповнолітніх [48, с. 372].

Нерідко батьки припускаються типової помилки: твердять дитині, що вона погана, у результаті чого та втрачає віру в свої сили. І от наслідок — байдужість до навчання, вчинки «на зло» тощо. А досить виявити у дитини паростки хорошого, підтримати, допомогти — і вона душею потягнеться до дорослих, захоче змінити свою поведінку.

Так було з братами Валерієм і Віктором І. У школі і вдома вони не чули нічого, крім слів «злодій», «хуліган», «бандит», «ледар». Працівники служби у справах неповнолітніх з'ясували: хлопці захоплюються технікою, потайки від батьків конструюють підводного човна. Батько керує кораблебудівним гуртком у морському клубі, але синів до себе не бере, «витримує характер». Поставив не зовсім продуману умову: відмінна поведінка в школі і вдома — тоді гурток! Довелося пояснювати батькові, що він своєю впертістю губить синів.

Потрапивши до гуртка, під нагляд батька, хлопці захопилися роботою, дорожать нею і прагнуть бути зразковими у навчанні й поведінці.

Особливої уваги потребують батьки, між якими немає згоди у виборі методів впливу на дитину. Буває, що батько вимогливий і суворий, нерідко карає дитину, а мати добра і м'яка, намагається приховати від нього негативні вчинки сина чи доньки. Різне ставлення батьків збиває з пантелику: заборонене батьком дозволяється матір'ю, окрики і покарання одного змінюються ласкою іншого.

Батько Сашка Л. пише до однієї з спецшкіл про таку домашню ситуацію. Син повернувся додому із спецшколи хорошим хлопцем. А через якийсь час знову став поводитися погано.

І в цьому «допомогли» йому батьки... У спецшколі Сашко звик до певного режиму дня, займався спортом. Матері таке не сподобалося. На цьому грунті між батьком і матір'ю почалася «війна». Мати не дозволяла синові навіть заправити своє ліжко, випрасувати сорочку і штани. У хлопця, що не мав ніяких обов'язків, лишалося багато вільного часу. Він почав пропадати вечорами невідомо куди. У щоденнику з'явилися зауваження. Хлопець прогулював уроки, почав курити, грубіянити. Ось що пише батько у листі до вихователя: «Коли діти (їх у мене двоє) допустили негативний вчинок, я сказав, що обох позбавлю на цілий тиждень всіляких розваг і вони повинні сидіти вдома, поки не усвідомлять своєї провини. А дружина того ж вечора дала Сашкові гроші на кіно, і таким чином хлопець був «премійований» за свій проступок».

Коментарі тут зайві.

Робота з батьками таких учнів складна і потребує великого педагогічного такту. Навіть інформування батьків про негативні вчинки їхніх дітей має бути продуманим, тактовним. Треба поважати батьківські почуття. У цьому плані варто розглядати й намагання батьків виправдати вчинки своїх дітей. Слід розуміти: це йде не від неповаги до школи, а від того, що батьки не завжди вміють поєднувати розумні вимоги з батьківською любов'ю.

Під час бесід з батьками учителі намагаються якомога більше дізнаватися про учня: умови, в яких він виховується, відносини з батьками, риси характеру тощо. Такі відомості допомагають краще будувати процес перевиховання, використовувати при цьому виховні можливості сім'ї.

У бесідах з батьками треба менше скаржитися на невихованість їхніх дітей, на їхню незадовільну поведінку. Якщо вихованець погано поводиться, інформувати про це батьків треба, але при цьому вказати способи впливу на нього.

Особливе незадоволення, іноді обурення, неприязнь до вчителів у важковиховуваних учнів викликають скарги батькам на їхню поведінку. Зв'язок педагога і батьків у вихованні необхідний, але зловживання скаргами на погану поведінку, навчання сина чи доньки — свідчення безпорадності педагога. Це загострює відносини учня з учителями і батьками.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 394; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.205.2.207 (0.047 с.)