Поняття - гуманність вчителя, учня. Ідея гуманізації шкіл

По-перше, гуманність вчителя - позиція, яка виражається в умінні бачити за будь-якими зовнішніми проявами дитини риси живого, але складного людини, що має право на індивідуальність, в умінні не придушити людське професійним, виявити та зрозуміти настрій дітей, дитини, колег, батьків, а також співвідносити свій душевний стан з конкретними обставинами.

По-друге, гуманність учня - внутрішня установка на добрий початок, переважно виражається в залежності від віку дитини спочатку в умінні жаліти, співчувати, допомагати, у підлітків - у строкатій суміші часом суперечливих, як і самі хлопці, цінностей в бажанні спілкуватися зі старшими, в оформленні особистих інтересів і занять, у старших - у повазі до думок і способу життя однолітків, в порядності, повазі душевного світу - свого та інших, самостійності прийнятих рішень, почуттів власної гідності і достоїнств інших, в життєвому самовизначенні (виборі рішень).

У той же час відомо: всі прогресивні освітні системи минулого і сьогодення незмінно будувалися і будуються на визнанні прав учня бути особистістю і розвиватися, в першу чергу, духовно. Духовно - означати гуманно. Адже сама гуманізація не що інше, як зростання віри педагога в потенціали особистості та можливості їх розкриття, збагачення.

Гуманістична концепція бачить головний резерв впливу на розвиток особистості не вдосконалення, зростанні зовнішніх на неї впливів, але в пошуку та реалізації внутрішніх потенціалів, заданих природою і набутих в ході соціалізації в процесі навчання і виховання. При цьому слід зауважити: ніхто, звичайно, не може заперечувати того кращого, що накопичила колишня школа, частіше всупереч господствовавшим ідеологічним схемами, як ніхто не може заперечувати, що це краще стало золотим фондом нашої педагогіки і школи.

Ідеї ​​гуманізації торкнулися школи, викликавши в ній суттєві зміни, які можна оцінювати як тенденції, здатні додати школі новий вигляд. Їх об'єднують спільні риси: повага до дитини і його власному "Я", визнання права учня бути активним суб'єктом навчального та виховного процесу.

Поряд з цим принцип відкритості надає школі новий вигляд і, найчастіше, нову структуру. У цьому випадку зникає жорсткість структури школи, програма стає більш гнучкою, різноманітною та адаптованої до потреб дітей.
Одним з найбільш авторитетних лідерів вільного виховання була М. Монтессорі, яка вважала, що дитина має потенціал саморозвитку, причому потенціал цей безрозмірний і кожен може досягти в житті будь-якої мети і здійснити будь-який життєвий проект.

Гуманістичний клімат школи - важливий і самий важкий для реалізації. Він вимагає від педагогів та інших фахівців, що працюють з дітьми, компетентності, відданості дітям і поставленої мети, захопленості і професійної гармонії. С.Френе відзначає, що необхідно "зрозуміти душу дитини, його психологію. Кожен обере свою дорогу, що відповідає індивідуальним нахилам, смакам і запитам ".

Очевидно, що гуманно-особистісний підхід до дітей в загальноосвітньому процесі, викладений як система академіком РАО Ш.А. Амонашвілі в трактаті «Школа Життя», є один з можливих варіантів реалізації гуманного педагогічного мислення в практиці школи XXI століття.

«... Гуманне педагогічне мислення, як вічна істина і як стрижень будь-якого вищого педагогічного вчення і спадщини, таїть у собі можливість для постійного оновлення життя школи, для багатогранної творчої діяльності вчителя та вчительських колективів... Воно «запалює іскри для народження різних і нових педагогічних систем в залежності від конкретних історичних, соціальних, національних і економічних умов... Гуманне педагогічне мислення перебуває в постійному пошуку свого «моменту істини», через що кордони його більш розширені, ніж кордону відповідної практики» (Амонашвілі Ш.А.).

Саме на межі тисячоліть у Росії настали ці історичні умови, настав «Момент істини». І саме зараз настав час справді Великої дидактики, час торжества мудрості класики.

8. Вплив особистісних якостей вчителя в систем навчання дітей молодшого шкільного віку. Аналіз книг: «Здравствуйте, дети!», «Как живете дети?»

Шалва Олександрович Амонашвілі в посібнику для вчителів "Здравствуйте, дети!" узагальнює результати своєї педагогічної праці, своїх спостережень над формуванням особистості наймолодших школярів. Книга написана у вигляді розповіді і роздумів педагога, який став організатором цікавого шкільного життя малюків. В ній розкриваються психологічні особливості цієї вікової групи, специфіка змісту, форм і методів навчання і виховаання шестиліток.

"Моя практика работы с детьми и научный поиск организации их радостной и увлекательной жизни в школе, творческое и научное содружество в течение длительного времени со многими учителями экспериментальных классов способствовали тому, что у меня сложились некоторые педагогические убеждения, исходящие из оптимистических, гуманистических начал обучения и воспитания" - пише Ш. Амонашвілі у вступі.

Академик АПН СРСР А. В. Петровський назвав цю книгу "педагогічною симфонією", лейтмотивом якої є і залишається любов до дітей, чуйне ставлення до ніжної душі дитини. Цю характеристику можно віднести й до книги Ш. Амонашвілі " В школу – с шести лет". Ш. Амонашвілі вважає, що ефективне виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку залежить від особистості вчителя. Він звертає увагу на особистісні якості, які для нього є самими головни.

• Во-первых, любить детей такими, какие они есть. Надо одинаково любить и шалуна, и послушного, и сообразительного, и тугодума, и ленивого, и прилежного. Доброта и любовь к детям не позволят грубо обращаться с ними, ущемлять и самолюбие и достоинство, не радоваться успехам каждого.
• Во-вторых, уметь понимать детей, то есть стать на их позицию, принимать их заботы и дела как серьезные и считаться с ними. К этим заботам и делам нужно проявлять не снисхождение, а уважение. Понимать детей – значит не подчинять их нашей власти, а, опираясь на их сегодняшнюю жизнь, взращивать ростки их завтрашней жизни. Понимая движения души и переживания сердца ребенка, его чувства и устремления, педагог сможет заняться глубинным воспитанием, когда сам ребенок становится его соратником в своем же воспитании.
• В-третьих, необходимо быть оптимистами, верить в преобразующую силу воспитания. Речь идет не о филантропическом оптимизме, когда, сложа руки, педагог с надеждой ожидает, когда ребенок поумнеет, проявит способности соображать, чтобы потом заняться его воспитанием, приступить к развитию его сознания. Речь идет о деятельном оптимизме, когда педагог глубоко вникает во внутренний мир ребенка – и в зависимости от этого ищет пути воспитания, обучения и развития.
• В-четвертых, учителю должно быть присуще все лучшее, что людям нравится в человеке: и улыбка, и строгость, и сдержанность, и скромность, и чуткость, и искренность, и интеллигентность, и общительность, и любовь к жизни.

Намагатися бути таким учителем досить важливо. Він – посередник між дитиною та духовними цінностями минулих та ссучасних поколінь. Ці цінності, знання, морально-етичні норми не доходят до дітей в стерилізованому вигляді, а несут в собі особистісні якості вчителя, його оцінки. Гуманний педагог, який закладає у дітей знання, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними, як взірець людяності. Для дитини знання не існують без вчителя, тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань, засвоює моральні цінності суспільства. В молодшому шкільному віці самий високий авторитет для дітей – вчитель.

ОСНОВНІ УСТАНОВКИ ВЧИТЕЛЯ ГУМАННОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ:

Закони вчителя:

• любити дитину,
• розуміти дитину,
• володіти оптимізмом до дитини;
• керівні принципи вчителя:
• принцип олюднення атмосфери навколо дитини,
• принцип поваги особистості дитини,
• принцип терпіння у становленні дитини.

Заповіді вчителя:

• вірити в безмежність дитини,
• вірити в свої педагогічні здібності,
• вірити в силу гуманного підходу до дитини.

Опір в дитини:

• стремление до розвитку,
• стремление до дорослішання,
• стремление до свободи;

Особистісні якості вчителя:

• доброта,
• відкритість і щирість,
• відданність.

ЗВІД ПРАВИЛ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ.