Поняття представництва. Сфера та межі дії представництва.Види представництва

Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Учасниками відносин представництва є 3 суб’єкти:

1. Особа, яку представляють (якій надано певну цив.дієздатність, яка не досягла повноліття)

2. Представник (фіз.та юр.особа)

3. Третя особа, яку представляє представник.

За змістом правовідносин представництва поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх правовідносин належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідносини, що безпосередньо призводять до представницької діяльності (на підставі договору доручення). До зовнішніх правовідносин у представництві належать правовідносини між представником та третьою особою.

Для того, щоб дії представника створили юр.права і обов’язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, якими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчинити від імені особи, яку він представляє. За своєю сутністю повноваження – це немайнове цив.право, основним елементом якого є право на власні позитивні дії. Проте, як і кожне суб’єктивне право, повноваження включає й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Слід враховувати, що коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва не є обмеженими. Усі юр.дії представник зобов’язаний здійснювати в інтересах особи, яку представляє

Представництво може бути 2 видів: добровільне (договірне) і обов’язкове (законне). Добровільним є представництво, при якому дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочин, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Зазначене добровільне представництво може здійснюватися на підставі договору, зокрема договору доручення та довіреності або акта органу юр.особи. різновидом добровільного представництва є комерційне представництво, що грунтується на договорі, складеному між комерційним представником та особою, яку він представляє. Комерційним представник є особа, чка постійно самостійно виступає представником підприємств при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Обов’язкове представництво існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. Воно визначається певними нормативними актами (ЦК,СК). До обов’язкового представництва слід віднести представництво батьками або опікунами осіб, які не мають повної дієздатності. Обсяг повноважень представника та їх зміст при обов’язковому представництві визначається законом.Різновидом обов’язкового представництва є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, яким їхніми установчими документами надано право представляти інтереси членів цих організацій.

 

44. Поняття довіреності: форми та строки дії довіреності.

 

Довіреність – односторонній правочин, вчинення якого здійснюється діями однієї сторони, тобто особи, яку представляють за довіреністю. За довіреністю здійснюється представництво, яке грунтується на договорі або акті юр.особи. у ній закріплені межі повноважень представника, який створює права та обов’язки безпосередньо для довірителя.

Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Особа, яка видає довіреність, є довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю – довіреним. Довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності.

Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб. У виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юр.дії, які мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Це може бути звичайна письмова чи письмова нотаріальна форма. У довіреності має бути зазначена особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені представником правочину, вказана дата видачі довіреності, оскільки без неї довіреність є нікчемною. В тексті нотвріально посвідченої довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання, прізвище, ім’я та по батькові і місце проживання представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає.

Форми довіреності:

1.Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.

1. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини.

2. Довіреність на одержання зар.плати, стипендії, пенсії, аліментів, поштових кореспонденцій може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається.

Довіреність від імені юр.особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюються печаткою цієї юр.особи. довіреність є строковою угодою, тобто дія довіреності обмежена у часі.

Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Особа, яка видала довіреність, за вийнятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.