Поняття трудових спорів,види та порядок їх вирішення.

Трудовий спір – це одна з форм існування розбіжностей між суб’єктами труд.правовідносин. Законодавство забезпечує регулювання вирішення самого труд.спору, який виникає після того, як розбіжності між сторонами не вдалося владнати шляхом переговорів.

Трудові спори можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Найбільш поширеним вважається їх поділ з огляду на предмет, сторони хар-р та за їх підвідомчістю.

За предметом труд.спори можна класифікувати на спори про застосування законодавства про працю і спори про встановлення чи зміну умов праці. До перших належать спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших труд.прав працівників. До другого виду належать спори з приводу встановлення чи зміни індивідуальних, колективних умов праці, а також укладення колективного договору чи угод.

За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Сторонами індивідуального труд.спору є роботодавець і окремий працівник. А у колективному труд.спорі залежно від його рівня сторонами можуть бути наймані працівники підприємства, об’єднання найманих працівників, профспілки, об’єднання профспілок. І роботодавець, об’єднання роботодавців або їхні уповноважені представники – з другої сторони.

За хар-ом спорів виділяють труд.спори позовного і непозовного хар-ру. Спори про застосування законодавства про працю – це, як правило, спори позовного хар-ру. Вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Спори про встановлення умов праці відносяться до спорів непозовного хар-ру, оскільки тут ідеться не про відновлення порушеного права або законного інтересу, а про встановлення нового права.

Класифікація труд.спорів на позовні і непозовні має важливе значення для визначення їх підвідомчості. Підвідомчість – це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду і вирішення труд.спорів.

За порядком розгляду (підвідомчістю) трудові спори поділяються на такі, що розглядаються:

· в загальному порядку (який передбачає послідовність роз­гляду спору спочатку в комісії по труд.спорах (КТС), а потім в порядку оскарження в районному суді);

· в судовому порядку (при якому розгляд труд.спору розпо­чинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС);

· в особливому порядку (при якому певні категорії спорів або труд.спори певних категорій працівників вирішу­ються відповідно до спеціальних правил, визначених зако­нодавством, наприклад, розгляд спорів суддів, прокурорсь­ко-слідчих працівників).

Індивідуальні труд.спори - це неврегульовані розбіж­ності між працівником і роботодавцем з питань застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про працю, або зміни умов труд.договору, інших угод про працю, які передані на розгляд до органу, уповноваженого відповідно до закону розглядати спір, що виник, і винести по ньому рішен­ня, обов'язкове для всіх сторін.

Індивідуальні труд.спори розглядаються комісіями по труд.спорах, районними (міськими) судами. Комісія по труд.спорах є обов'язковим первинним ор­ганом по розгляду труд.спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Це означає, що до звернення в суд працівник повинен подати відповідну заяву до комісії по труд.спорах, де вона розглядається по суті. Ли­ше у випадку незадоволення рішенням комісії по труд.спорах працівник може подати заяву до суду.

Працівник може звернутися до комісії по труд.спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого с'гроку комісія може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Труд.спір розглядається комісією у десятиденний сгрок з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву або його представника та представника роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

Другим органом, який розглядає труд.спори, є район­ний (міський) суд. У районних (міських) судах можуть розгля­датись труд.спори після розгляду в комісіях по труд.спорах за заявами:

· працівника чи роботодавця, коли вони не згодні з рішен­ням комісії по труд.спорах;

· прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по труд.спорах суперечить чинному законодавству.

Для вирішення труд.спору працівник може зверну­тись безпосередньо до районного (міського) суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місяч­ний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі труд.книжки.

Колективний труд.спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-еко­номічних умов праці та вир-го побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або Їх окремих положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного труд.спору (конфлікту) є:

· на вир-му рівні - наймані працівники (окремі ка­тегорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або проф­спілкова чи інша уповноважена найманими працівни­ками організація та власник або уповноважений ним орган (роботодавець) чи представник;

· на галузевому, територіальному рівнях - наймані пра­цівники підприємства, установи, організації однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-тери­торіальних одиниць чи профспілки, Їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками ор­гани та власники, об'єднання власників або уповнова­жені ними органи чи представники;

· на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об' єднання, чи інші уповноважені найманими праців­никами органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості областей України.

Примирна комісія - це орган, призначений для вироблен­ня рішення, що може задовольнити сторони колективного труд.спору (конфлікту), який складається із представників сторін і утворюється за ініціативою однієї із сторін. Примир­на комісія розглядає колективні спори, що виникла з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-еко­номічних умов праці та вир-го побуту, а також з приво­ду укладення чи зміни колективного договору.

Труд.арбітраж - це орган, який складається із залуче­них сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті труд.спору (конфлікту), що виник з при­воду виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю або в разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення труд.спору (конфлікту).

Особи, винні в порушенні законодавства про колективні труд.спори несуть дисциплінарну, адмістративну або кримінальну від-ть згідно з законодавством.

 

68. Поняття і підстави адміністративної відповідаль­ності.

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо­вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. 1.ознаки, властиві юри­дичній відповідальності (основні); 2.озна­ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності по­лягають у тому, що вона:

1)є засобом охорони встановленого державою право­порядку;

2)нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;

3)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

4)пов'язана з примусом, з негативними для правопо­рушника наслідками;

5)реалізується у відповідних процесуальних формах.
Похідні ознаки адміністративної відповідальності ви­значаються її юридичною природою.

Підставою адміністратив­ної відповідальності вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на­слідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, порушення правил поведінки, встановлених адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі­ністративну відповідальність. Але вона настає, по-1, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-2, при порушенні норм не тільки адмініст­ративного права. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке регулює суспільні відносини, які виника­ють у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи­нення адміністративних правопорушень. Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар­ну відповідальність.

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле­них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі­ністративну відповідальність. Адміністративну відпові­дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра­тивного права, що охороняється адміністративними санкціями.

Похідними ознака­ми адміністративної відповідальності будуть такі:

1. Її підставою є не тільки адміністративне правопору­шення, а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законо­давством.

2.Вона полягає в застосуванні до винних адміністра­тивних стягнень.

3. Право притягнення до адміністративної відповідаль­ності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам (органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування)

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності 5. Адміністративна відповідальність урегульована нор­мами адміністративного права, що містить переліки адмі­ністративних стягнень та органів, уповноважених їх засто­совувати.

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адмі­ністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види: 1.матеріально-правові, що закріплюють загальні пи­тання адміністративної відповідальності; 2. адміністративно-процесуальні, що закріплюють про­вадження у справах про адміністративні правопорушення; 3.організаційні, що закріплюють порядок створення суб'єктів адміністратив­ної.

Чинний на сьогодні КпАП визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це свідчать закріплені нормативно його ознаки (є встановлений вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); при накладенні стягнення враховувати особу пра­вопорушника; відомості про особу правопорушника, а також зобов'я­зує правопорушника підписати протокол; особа, що скоїла проступок, має право виступа­ти рідною мовою). Перелічені нор­ми розраховані на фіз.. осіб, а не на юридичних осіб.