Майнові права і обов’язки батьків і дітей

Батьки і діти зобов’язані надавати один одному взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу.
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїхдітей.
Батьки користуються рівними правами та мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.

Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв’язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться у сфері володіння сім’ї, до другої – аліментні зобов’язання батьків і дітей.
За життя батьків діти не мають права на майно батьків, так само і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають права на те майно, що належить їм, а саме: можуть його продати, подарувати, не запитуючи згоди дітей. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за свої борги: батьки не відповідають за зобов’язаннями своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов’язаннями батьків.
Якщо у неповнолітніх дітей є належне їм майно, батьки керують ним, тобто фактично виконують права і обов’язки власників майна, діючи в інтересах дітей. Проте вони не можуть передавати майно, що належить їх неповнолітнім дітям, іншим особам у власність (дарувати, заповідати).
Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей (неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх), які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку.
Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм матеріальну допомогу. У більшості випадків повнолітні діти добровільно надають своїм батькам матеріальну допомогу. Якщо діти відмовляються добровільно утримувати своїх батьків, то батьки, які потребують допомоги, мають право звернутися до суду із заявою про примусове стягнення аліментів з повнолітніх дітей на своє утримання.
Розмір аліментів на дітей чи батьків визначається судом.

30.Поняття, предмет та метод цивільного права України

Цив.право є складовою частиною права в цілому, одна з йо­го галузей. Тому можна сказати, що цив.праву властиві такі риси і характеристики, які властиві праву взагалі. Цив.право - це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних дер­жавою. Цив.право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності.

Отже, цив.право - це сукупність правових норм, які регу­люють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юр.рівності сторін.

Предметом тієї чи іншої галузі права є певне коло суспільних відносин. Предметом цив.права є:

- особисті немайнові відносини;

- майнові відносини;

-відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Особисті немайнові відносини, що становлять предмет цив.права, завжди проявляються у вигляді суб'єктивних цив.прав. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Ці відносини виникають насамперед з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпе­чують її соціальне буття.

Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого май­на та інших мат.благ від одного суб'єкта до іншого.

За змістом вони поділяються на:

- відносини власності та відносини, що виникають при воло­дінні та (або) користуванні чужим майном;

- відносини, що складаються у сфері товарообігу.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності по­діляються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корис­ні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості.

Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність специфічних правових засобів і прийомів впливу на учасників цив.відносин, що хар-ся юр.рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд. Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповіає на запитання, які суспільні відносини регулюються цив.правом, то метод цивільно-правового регулювання – на запитання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються.

Цивільно-правовий метод хар-ся юр. рівніс­тю сторін, автономністю їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати хар-р своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом ви­рішення спорів між учасниками цив.правовідносин; наявніс­тю майнової відповідальності сторін.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цив.права.