Система права та система законодавства, їх співвідношення

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави.

Основними елементами структури системи права є 1) правові (юридичні) норми, 2) інститути права, 3) галузі права.

Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:

1. горизонтальна, тобто галузева (розподіл НПА за предметом правового регулювання);

2. вертикальна, тобто субординаційна або ієрархічна (розподіл НПА за певними групами залежно від юридичної сили (закони і підзаконні НПА).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.

Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає:

1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис.

2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру.

4. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право).

5. Норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу.

 

14. Поняття і форми реалізація норм права

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через вико­нання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання - це форма реалізації повноважних пра­вових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням.

Виконання - це форма реалізації зобов'язальних юри­дичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.

Дотримання - це форма реалізації заборонних юридич­них норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утри­манні від заборонених діянь.

Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб’єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи інших матеріальних або ідеологічних результатів.

Проте не всі норми держава може дозволити реалізувати суб’єктам права безпосередньо. Пояснюється це обмеженістю ресурсів, на які вони можуть претендувати, а також необхідністю перевірки задоволення ними визначених законом критеріїв. Тому потрібне втручання певного державного органу. Виходячи з вищесказаного, виділяють четверту форму реалізації правових приписів, яка має назву застосування права.

Застосування правових норм – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів). Правові норми можуть реалізуватись у формі застосування у таких випадках: коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб; за наявності спору на шляху до здійснення суб'єктивного права; коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.