Поняття та ознаки, що характеризують норму права.Структура правової норми

Поняття та ознаки, що характеризують норму права.Структура правової норми

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний ха­рактер, встановлюється або санкціонується дер­жавою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки правової норми:

1) регулятор су­спільних відносин;

2) приписи норм-загальні;

3) діють багаторазово або тривало;

4) норми охороняються д-вою(існує розгалужена сис-ма право охорон.органів);

5) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Структура правової нор­ми — об'єктивно зумовлена потребами право­вого регулювання(внутрішня організація, яка ви­ражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними).

Елементи правової норми:

1. Диспозиція — це правило поведінки, обов’язок вчинити будь-які дії або утриматись від дій, тобто викладення припису, образно диспозиція – це ядро норми. Сам припис може бути у 2 формах: позитивний (шляхом переліку дій, які має право чи зобов’язується здійснити суб’єкт права) і негативний (шляхом зазначених дій або бездіяльності, які заборонені законом)

2. Гіпотеза — частина норми, в якій зазначають­ся умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — виз­начити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

3. Санкція — частина норми, в якій зазначають­ся заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

До санкцій належать різні види покарань і стягнень за правопорушення (позбавлення волі, виправні роботи, штраф), а також ін. Невигідні наслідки недодержання прав норми (тимчасова заборона діяльності).

Заохочення — частина норми, в якій зазначають­ся певні цінності, блага(їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції).

 

Поняття джерела права та їх система

 

Джерела права - способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

До джерел права підносять:

© Правовий звичай - це санкціоноване державою звичає­ве правило поведінки загального характеру.

© Судовий чи адміністративний прецедент - це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

© Нормативний договір - це формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою 2 чи більше суб'єк­тів і забезпечуються д-вою.

© Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний х-р, зовн. вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується д-ою та поро­джує юридичні наслідки.

 

Види недійсних правочинів

Недійсними правочинами є дії суб’єктів цив.права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цив.прав та обов’язків, але не породжують бажання сторонами юр.результатів у наслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Загальною підставою визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону (з моменту держ.реєстрації; з моменту настання відповідної умови).

Існують такі види недійсних правочинів:

1. Правочини з дефектами суб’єктивного складу. Якщо хоча б однією з сторін правочину виступала особа, яка не досягла 14 р., або якщо правочин виходив за межі дрібного побутового і якщо б було відсутнє схвалення дій малолітньої особи батьками, опікуном, то такий правочин визнається недійсним. Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

2. Правочин з дефектами волі. Одним із видів дефектів волі є тимчасовий стан, при якому людина не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву:

· Вольову (оцінює те, що відбувається, але не може керувати своїми діями);

· Інтелектуальну (не розуміє значення своїх дій, хоча може ними керувати);

· Змішану (не розуміє значення своїх дій і не керує ними);

Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

3 .Правочин з дефектами форми. Недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Але порушення простої письмової форми все ж має певні негативні наслідки для його сторін. Якщо правочин укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом недійсним. У разі недодержання обов’язкової нотаріальної форми одностороннього правочину (заповіт), такий правочин є нікчемним. Недодержання нотаріальної форми договору має наслідком його нікчемність, настає двостороння реституція.

4. Правочин з дефектами змісту та порядку укладення правочину. Правочин, укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї особи з іншою його стороною, є оспорюваним. Особа, чку представляють, отримує право на позов про визнання правочину недійсним. Основним наслідком такого правочину є двостороння реституція.

 

Види цив.-правової від-ті

Поділ ц-п від-ті на види може відбуватися за різноманітними критеріями залежно від того, з якою метою такий поділ здійснюється. За підставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановлено від-ть, вона поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірна від-ть наступає у разі порушення договірного зобов’язання. Договірною вважається від-ть у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдптку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. Позадоговірною (недоговірною) є від-ть, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між нимидоговірних відносин. Така від-ть настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.

Часткова, солідарна і субсидіарна від-ть має значення і застосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами. Часткова від-ть передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором від-ть тільки у тій частині, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Субсидіарна від-ть настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь 2 боржника, один з яких основний, а інший – додатковий (субсидіарний). Така від-ть може випливати із закону, інших правових актів, умов договору. Основна мета встановлення такого виду від-ті – посилення гарантій забезпечення права кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за рахунок інших осіб, які в основному зобов’язані безпосередньої участі не беруть. Солідарна від-ть дозволяє кредитору притягнути до від-ті будь-кого з боржників у повному обсязі або яастково, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її відшкодування, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог.

Одним з основних принципів ц-п від-ті є принцип повного відшкодування заподіяної правопорушення шкоди, відповідно до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фіз.та юр.особи, а також шкода, завдана майну фіз.та юр. Особи, відшкодовується у повному обсязі особою, чка її завдала. Допускається обмеження (зменшення) розміру від-ті правопорушника, якщо:

1. Доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання;

2. Кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фіз.особою, залежно від її мат.становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Угода про обмеження від-ті договором, якщо в законі передбачено інше, вважається нікчемною. Підвищена від-ть наступає на умовах і в обсязі, передбачених законом, тобто закон передбачає, що в тих чи інших випадках розмір відшкодування шкоди може бути збільшено.

Відпустки: поняття та види

Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Розрізняють такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; ін. додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпуски без збереження заробітної плати.

Колективним договором, угодою та труд.договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються для складання випускних іспитів праців­никами, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх школах.

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств незалежно від форм власності, за основ­ним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написан­ня підручника тощо. На час творчих відпусток за пра­цівниками зберігається місце роботи та зарплата.

Види соціальних відпус­ток: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; додаткова відпустка пра­цівникам, які мають дітей.

На підставі медичного висновку жінкам надається опла­чувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. За бажанням жінок після закінчення відпустки у зв'яз­ку з вагітністю та пологами їм надаються відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з ви­платою за ці роки допомоги по державному соціальному страхуванню. Жінці, яка працює і має двох і більше дітей до 15 років або дитину-інваліда, а також особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням що­річно надається додаткова оплачувана відпустка. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачуєть­ся не пізніше ніж за 3 дні до її початку. У разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також за додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відпустка без збереження заробітної плати за бажан­ням працівника, надається в певних випадках в обов'язково­му порядку. Відпустка, яка надається батьку (матері), який виховує дітей без матері(батька), що має двох і більше дітей до 15 років або дитину-інваліда; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; інвалідам; особам, які одружують­ся; працівникам у разі смерті рідних. Власник у разі простою підприємства може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням. Тривалість - залежить від тривалості простою. У колективному договорі закріплюються умови надання такої відпустки, тривалість відпустки, порядок част­кового збереження заробітної плати або без її збереження, вимоги про обов'язкове попередження працівника про на­дання такої відпустки, письмова згода працівника про таку відпустку тощо, при цьому враховуються виробничі й фінан­сові можливості підприємства.

 

Поняття та ознаки, що характеризують норму права.Структура правової норми

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний ха­рактер, встановлюється або санкціонується дер­жавою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки правової норми:

1) регулятор су­спільних відносин;

2) приписи норм-загальні;

3) діють багаторазово або тривало;

4) норми охороняються д-вою(існує розгалужена сис-ма право охорон.органів);

5) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Структура правової нор­ми — об'єктивно зумовлена потребами право­вого регулювання(внутрішня організація, яка ви­ражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними).

Елементи правової норми:

1. Диспозиція — це правило поведінки, обов’язок вчинити будь-які дії або утриматись від дій, тобто викладення припису, образно диспозиція – це ядро норми. Сам припис може бути у 2 формах: позитивний (шляхом переліку дій, які має право чи зобов’язується здійснити суб’єкт права) і негативний (шляхом зазначених дій або бездіяльності, які заборонені законом)

2. Гіпотеза — частина норми, в якій зазначають­ся умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — виз­начити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

3. Санкція — частина норми, в якій зазначають­ся заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

До санкцій належать різні види покарань і стягнень за правопорушення (позбавлення волі, виправні роботи, штраф), а також ін. Невигідні наслідки недодержання прав норми (тимчасова заборона діяльності).

Заохочення — частина норми, в якій зазначають­ся певні цінності, блага(їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції).