Внутрішня та зовнішня мотивація

Лекція №3

Мотивація та емоції

План

1. Первинні та вторинні мотиви. Стимулюючі мотиви. Набуті мотиви. Соціальні мотиви.

2. Внутрішня та зовнішня мотивація.

3. Фізіологія та емоції. Теорії емоцій.

 

Первинні та вторинні мотиви

Мотивація — це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації. Ефективність мотивації пов'язана з конкретною ситуацією. Мотиви трудової діяльності в сучасних умовах є більш складними і важкими для впливу, ніж у минулому. Але щоб їх зрозуміти, необхідно з'ясувати природу спонукальних мотивів.

Потреба — це фізіологічні або психологічні нестатки у чомусь, що потребує задоволення.

Більшість психологів єдині в думці, що потреби можна класифікувати на первинні та вторинні. Первинні потреби є фізіологічними і, як правило, природженими. До них належать, наприклад, потреби в їжі, воді, потреби дихати, спати, сексуальні потреби та ін. Вторинні потреби за своєю природою психологічні. Це потреби в спілкуванні, успіху, повазі, прихильності, владі, участі у громадській та політичній діяльності і т. ін. Якщо первинні потреби закладено генетично, то вторинні звичайно усвідомлюються з досвідом. А оскільки люди набувають різного досвіду, вторинні потреби різняться більшою мірою, ніж первинні.

Потреби є мотивом до дії. Коли людина відчуває потребу, остання спонукає її діяти. Спонукання — це відчуття нестатку в чомусь, що має певну цілеспрямованість і є поведінковим виявом потреби. Мета — це дещо, що усвідомлюється як засіб задоволення потреби. Коли люди досягають такої мети, їх потреби виявляються задоволеними, частково задоволеними або незадоволеними.

 

Стимулюючі мотиви

Стимули - це певні важелі впливу, які викликають дії відповідних мотивів. Це можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, можливості і т.ін., що можна запропонувати людині як компенсацію за її дії або що вона бажала б отримати в результаті певних дій. Людина реагує на багато стимулів не обов'язково усвідомлено. Реакція на конкретні стимули не однакова у різних людей. Тому самі по собі стимули не мають абсолютного значення, якщо люди не реагують на них. Наприклад, в умовах розпаду грошової системи, коли за гроші практично нічого неможливо купити, заробітна плата і грошові знаки в цілому втрачають свою роль стимулів і можуть дуже обмежено використовуватись в управлінні людьми.

Процес використання стимулів при мотивації людей має назву стимулювання. Найрозповсюдженішою формою є матеріальне стимулювання. Саме тому, стимулювання принципово відрізняється від мотивування, адже воно є тільки одним із засобів, за допомогою яких здійснюється мотивування.

Винагорода - це те, що людина вважає для себе цінним, тобто набагато більше ніж просто гроші.

Винагородження може бути зовнішнім і внутрішнім. Внутрішнє винагородження дає сама робота. До нього належать: почуття досягнення результатів роботи, змістовність і її значення, самоповага. Зовнішнє винагородження виникає не від самої роботи, а надається організацією через систему стимулів (заробітна плата, додаткові виплати і пільги, визнання, похвала і т.ін).

 

Соціальні мотиви

Соціальні мотиви базуються на потребі в суспільстві, спілкуванні й потребі визнання суспільством.

У деяких джерелах мотиви трудової поведінки групу варіюються залежно від того, які види потреб (матеріальні, культурні, соціальні) домінують на тій чи іншій фазі життєвого і трудового циклу. Першу і найширшу групу 8 мотивів трудової поведінки складають ті з них, що пов'язані з обґрунтуванням вибору сфери професійної і трудової спеціалізації. У їхній основі лежать потреби, установки й цінності, що стосуються реалізації суспільно та особистісно значущих цілей у соціально-економічному відтворенні особистості.

Сюди входять такі мотиви:

1) мотиви з забезпечення життєво важливих благ, за допомогою яких задовольняються першочергові і найважливіші соціальні потреби. Легко простежити їхній зв'язок з матеріальною зацікавленістю, з орієнтацією на заробіток. Основна спрямованість таких мотивів — забезпечення себе і членів родини;

2) мотиви покликання, що фіксують осмислене прагнення людини поєднати свою функціональну активність з певним родом діяльності. Домінуюча орієнтація — зміст праці (робоче місце), що, як правило, корелює в дуже широкому діапазоні значень з інтересом і задоволеністю трудовою діяльністю;

3) мотиви престижу, які виражають прагнення працівника реалізувати свою соціальну роль, здобути бажаний соціальний статус.

Найважливіше місце в структурі даних мотивів займають домінуючі в тих чи інших соціальних гру пах еталони досягнення і відповідні їм еталонні зразки поведінки, орієнтовані на певні статуси.

 

Фізіологія та емоції

Емоції є результатом діяльності мозку. Їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі. Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності кори і підкіркових центрів. Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв'язків, які внаслідок цього виникають, викликають процеси збудження, які, поширюючись по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри. У відділах мозку, які лежать нижче кори великих півкуль, знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Тому збудження підкіркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв'язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання)

Усі емоції - радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо - завжди виникають під впливом дії на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їхніми реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, а також емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов.

 

Теорії емоцій

Від давнини до сучасності фізіологи пов'язували й пов'язують емоційні стани людини з різними змінами в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. було висунуто теорію емоцій, згідно з якою емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі. Сприймання викликає тілесні процеси - зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла тощо, і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони є наслідком зазначених змін і їхнім усвідомленням. Цю теорію запропонував американський психолог У. Джеме у праці "Принципи психології" (1890). У. Джеме зазначав, що на противагу загальноприйнятій думці слід говорити: "ми сумуємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо і стукаємо, а не навпаки". У. Джеме пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним досвідом і не відзначав рефлекторної природи їхнього виникнення.

У 1910-1915 рр. низку досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, здійснив В. Кеннон. Дослідження В. Кеннона, а також Ч. Шеррінгтона дали цінний фактичний матеріал, що уможливив поставитися до питання про емоції з погляду пристосувальних реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження недостатньо глибоко розкрили фізіологічну природу емоцій та закономірності їхнього виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В.М. Бехтерєва (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. Багато емоційних реакцій відтворюється за типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій з їхніми характерними руховими виявами також і І.М. Сєченов. Прості емоційні реакції мають той самий механізм, що й складні. Спершу - збудження чутливого нерва; потім - діяльність центру, насолода; зрештою - м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І.М. Сєченовим, - це рефлекс із "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнюють рефлекторні рухи, пов'язані у своїх елементарних формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного механізму емоцій дав І.П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їхніми складними рефлекторними зв'язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях.

Настрій.

На відміну від емоційного тону відчуттів та емоцій настрій у більшості вітчизняних підручників з психології характеризується:

1) слабкою інтенсивністю;

2) значною тривалістю, настрій може тривати годинами, а то і днями;

3) інколи - неясністю причини його виникнення;

4) вплив на активність людини; постійна присутність у людини в якості емоційного фону, він підвищує або знижує активність у спілкуванні або роботі.

 

Працюючи із особами, які пережили насильство, або систематично вчиняють насильницькі дії, необхідно звернути увагу на емоційний стан клієнта, визначити його особливості, а також – виявити основні поведінкові стратегії, які властиві особистості під впливом тієї чи іншої емоції.

Вправи, надані у даних методичних рекомендаціях, належать (у більшості випадків) до методів арт-терапії, отже, ім. притаманні наступні особливості:

Мета й завдання арт-терапії:

1. Дати соціально прийнятний вихід агресії та іншим почуттям. Робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом випустити "пару" і розрядити напругу.

2. Полегшити процес лікування. Неусвідомленні внутрішні конфлікти і переживання часто буває легше виразити за допомогою зорових образів, ніж висловити їх у процесі вербальної корекції. Невербальне спілкування легше вислизає від "цензури" свідомості.

 

3. Отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних висновків. Продукти художньої творчості більш довговічні, і клієнт не може заперечувати факт їх існування. Зміст і стиль художніх робіт дають можливість отримати інформацію про клієнта, що може допомагати в інтерпретації своїх творів.

4. Опрацювати думки і почуття, які клієнт звик придушувати. Іноді невербальні засоби є єдино можливими для вираження і прояснення сильних переживань і переконань.

5. Налагодити стосунки між психологом і клієнтом. Спільна участь у художній діяльності може сприяти створенню відносин на основі емпатії і взаємного прийняття «допомагаючи взаємини – за К.Роджерсом).

6. Розвинути почуття внутрішнього контролю.

7. Сконцентрувати увагу на відчуттях і почуттях. Заняття образотворчим мистецтвом створюють багато можливостей для експериментування з кінестетичними і зоровими відчуттями, а також розвитку здатності до їх сприйняття і усвідомлення.

8. Розвинути художні здібності і підвищити самооцінку. Побічним продуктом арт-терапії є почуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів та їх розвитку.

Основи методу:

Терапія мистецтвом є посередником при спілкуванні пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.

Виділяють два основних механізми психологічного корекційного впливу, характерних для методу арт-терапії.

Перший механізм полягає в тому, що мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травматичну ситуацію і знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Другий механізм пов'язаний з природою естетичної реакції, що дозволяє змінити дію "афекту від болісного до такого, який приносить насолоду".

Широко поширені погляди на арт-терапію як на особливу форму реагування та сублімації (З.Фрейд).

Художня сублімація виникає тоді, коли інстинктивний імпульс людини заміняється візуальним художньо-образним уявленням. Творчість розглядається як засіб максимального самовираження, що дозволяє пацієнтові проявляти себе яскравіше, ніж в листі або вимові, а психотерапевту забезпечує прямий доступ до несвідомого.

Деякі дослідники вважають малювання засобом зняття напруги, за рахунок повернення до примітивних форм функціонування і задоволення несвідомих бажань. Здійснюється це шляхом свідомої творчої діяльності і відбувається в процесі її сублімації через вираження в символічному вигляді внутрішніх конфліктів і неусвідомлених прагнень.

До основних форм арт-терапії належать:

- групова;

- індивідуальна;

- сімейна.

Види занять ( Позиція терапевта):

- директивні (чітка установка, терапевт - спрямовує);

- не директивні (вільний вибір, терапевт - розвиває);

У зарубіжній психотерапії виділяють 4 основних напрямки в застосуванні арттерапії:

1.Використання для лікування вже існуючого твору мистецтва шляхом їхнього аналізу й інтерпретації пацієнтом (пасивна арт-терапія).

2.Спонукання пацієнтів до самостійної творчості, при цьому творчий акт розглядається як основний лікувальний фактор (активна арт-терапія).

3.Одночасне використання першого і другого принципів.

4.Акцент на ролі самого психотерапевта, його взаємин з пацієнтом у процесі навчання його творчості.

Структура арт–терапевтичного заняття:

- початок (підготовка матеріалів тощо,збирання думок);

- основна частина(основний процес, виконування основні завдання);

- завершення (підбиття підсумків,ділення враженнями).

Тривалість занять:

За тривалістю арт–терапевтичні заняття (сесії) бувають:

- Короткотривалими (до 12 занять);

- середньотривалими (до 1 року);

- довготривалими (декілька років);

Проте кожне з окремих занять не повинне тривати більше 2 годин.

Особливості та протипоказання:

Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта, його гендерну, культурну, релігійну та соціальну приналежність, а також його фізичні, психологічні можливості, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики тощо. Також необхідно звернути увагу на неоднозначність трактування робіт клієнтів, вибору кольорів тощо. Необхідно пам’ятати й про протипоказання, які чітко описав К.Рудестам щодо залучення клієнтів із деякими особливостями до групової форми роботи (психічні вади, деякі з акцентуацій тощо). Велике значення має й кваліфікаційна підготовка фахівця до проведення арт-терапевтичого заняття.

 

Саморегуляція.

Саморегуляція - цей управління своїм психоемоційним станом, який досягається шляхом впливу людини на самого себе за допомогою слів, уявних образів, управління м'язовим тонусом і диханням.

Ю. В. Щербатих [2006] наводить таку класифікацію методів нейтралізації стресу в залежності від природи антистресової впливу:

· Фізичні методи (лазня, загартовування, водні процедури тощо);

· Біохімічні методи (фармакотерапія, алкоголь, фітотерапія, ароматерапія, використання БАД, наркотичних речовин, вітамінних комплексів тощо);

· Фізіологічні (масаж, акупунктура, м'язова релаксація, дихальні техніки, фізичні вправи, спорт, танці тощо);

· Психологічні методи (аутотренінг, медитація, візуалізація, розвиток навичок цілепокладання, вдосконалення поведінкових навичок, групова й індивідуальна психотерапія тощо).

Методи психічноїсаморегуляції спрямовані на зміну представленого в свідомості людини психічного образу життєвій ситуації з метою мобілізації процесів психосоматичного взаємодії, оптимізації психоемоційного стану та відновлення повноцінного функціонування.

У класифікації Н. Е. Водоп'янової і Е. С. Старченкова [2005] виділяються психотехніки, спрямовані на:

· Зміна змісту свідомості - перемикання уваги на інші види діяльності, предмети навколишнього оточення і ін.;

· Управління фізичним «Я» - регуляція дихання, темпу рухів, мови, зняття напруги в тілі;

· Репродукцію ресурсних станів або позитивних образів;

· Відображення свого соціального «Я» - вміння визначати мети, керувати часом, вчитися комфортніше почуватися в будь соціальних ситуаціях;

· Роботу з ірраціональними переконаннями;

· Позитивне навіювання або самонавіювання.

Методи саморегуляції:

· Методи, спрямовані на регулювання передстартового хвилювання. Вони використовуються в ситуаціях коли напружене людини подія очікується;

· Методи, які можна використовувати безпосередньо в момент переживання стресової ситуації;

· Методи, які можна використовувати в постстрессових период. Ці вправи, як правило, вимагають більше часу для проведення. Сюди також можна віднести більшість загальнозміцнюючих вправ, пов'язаних з техніками AT, релаксації, медитації.

Способи саморегуляції:

· Сміх, посмішка, гумор;

· Роздуми про хороше, приємне;

· Різні рухи типу потягування, розслаблення м'язів;

· Розглядання квітів в приміщенні, пейзажу за вікном, фотографій, інших приємних або дорогих речей;

· Уявне звернення до вищих сил (Бога, Всесвіту, великій ідеї);

· «Купання» (реальне або уявне) в сонячних променях;;

· Вдихання свіжого повітря;

· Читання віршів;

· Висловлювання похвали, компліментів кому-небудь просто так.

Застосування методик психічної саморегуляції дозволяє:

· Ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості); редукувати тривогу, страх, дратівливість, конфліктність; активізувати пам'ять і мислення;

· Ефект відновлення (ослаблення проявів стомлення); нормалізувати сон і вегетативні дисфункції;

· Ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності); збільшити ефективність професійної діяльності;

· Навчити прийомам самостійного формування позитивних психоемоційних станів

Щоб зрозуміти, чи підходить або не підходить нам особисто той чи інший метод, слід практикувати його 1-2 тижні і проаналізувати силу його впливу на здоров'я. Тільки у цьому випадку ми можемо вибрати ефективні саме для нас способи.

В даний час відзначається особливий інтерес до методів, які можна використовувати на робочому місці, й особливо затребувані техніки регуляції емоцій. У робочій ситуації зручно використовувати спосіб активного перемикання уваги в результаті якого мозок отримує невелику перепочинок.

Тереза Лемонд рекомендує використовувати такі активні дістрактори (перемикачі уваги):

· «Кавова» перерва;

· Іграшки, знімають напругу під час стресу;

· Розслаблення тіла шляхом чергування напруження і релаксації.

 

Практична частина:

Вправа: «Карта почуттів».

Мета вправи: саморозкриття, визначення емоційного стану, усвідомлення актуальних емоцій і фізичного їх відображення (психосоматичні проблеми) і т.д.

Хід роботи (За Л.Лебедевой).

Для вправи необхідні: щільний аркуш паперу досить великого формату (можна використовувати рулон шпалер, ватман), гуаш або іншими види фарб.

Спочатку клієнтові необхідно намалювати силует людини в повний зріст. (Правдоподобність малюнку людської фігури може розглядатися як ознака, пов'язана з же ідентифікацією і відчуттям схеми будови власного тіла). Іноді (якщо робота проводиться в групи), учасників можна об'єднати в пари, і кожен з пари може лягяти на великий аркуш, а його партнер обводити його силует - такий метод виконання може бути не завжди етичним, тому можна використовувати той метод, який яскраво показаний у фільмі «12 стільців» - тобто обводити за тінню. Така форма малювання силуету може мати свої позитивні і негативні впливи.

Позитивні впливу на подальшу роботу Негативні впливу на подальшу роботу

- Зняття м'язового напруги;

- Емоційна експресія, рухливість може допомогти учасникам в ігровій невимушеній атмосфері розкрити себе, познайомитися один з одним краще;

- Сприяє виникненню природності і спонтанності;

- Приводить до ослаблення свідомого контролю. - У роботі з гіперактивними дітьми процес може вийти з-під контролю вчителя;

- Викривлення, персоніфіковані контури тіла можуть викликати в «натурщиків» почуття образи, агресію і привести до внутрішнього і зовнішнього протесту, а отже - не сприяти саморозкриття.

Отже, в залежності від мети, завдань і особистісних особливостей учасників заняття, психолог може вибирати, як буде намальований силует, це може бути спонтанне малювання на аркуші великого або стандартного А-4 розміру, або робота з уже готовим шаблоном. Тут також може бути використана особливість: залежно від гендерної приналежності, силует може бути з ознаками жіночого або чоловічого статури (але без промальовування статевих органів), або «середній варіант».

На другому етапі роботи необхідно розмістити всередині людського силуету різноманітні почуття і розфарбувати їх у різні кольори. Кожен сам вибирає, чим, як він буде малювати.

Для психолога, який буде використовувати малюнок з діагностичними цілями необхідно звернути увагу на те гаму почуттів, які були вибрані і відображені клієнтом, а також домінуючі почуття, загальний колорит малюнку, порівняльна насиченість у відображенні позитивних і негативних почуттів та емоцій, трудомісткість малюнка, існування «порожніх місць»в малюнку. Звичайно, в процесі роботи необхідно звертати увагу і на сам процес малювання: як клієнт приступав до роботи, як йому малювалося, ознаки експресії т.п..

За Деркач

Обладнання: шаблони: «карта- почуття» і силует людини. На шаблоні можуть бути вже написані основні почуття (радість, інтерес, задоволення, страх, вина, образа, сум, злість, інтерес, любов і т.д.), а можна залишити місце для почуттів та емоцій, які є більш актуальними для людини.

Для розігріву розповідається казка: «Десь дуже далеко, а може - і зовсім поруч, є чарівна країна, де живуть почуття (перераховуються почуття, яки написано в шаблоні). Живуть вони всі дружно, кожен у власному маленькому будиночку: хтось живе в червоному, хтось в жовтому, хтось у синьому.

Але одного разу трапилася біда - на країну обрушився страшний ураган. Вітер був настільки сильний, що порушив будинку. І хоча жителі країни встигли сховатися від урагану, але врятувати будиночки їм не вдалося і вони були змушені відновлювати їх знову. Але, побудувавши свої будинки, жителі казкової країни з сумом побачили, що ураган зіпсував їх чарівну фарбу. Бідні почуття тепер не могли розібратися, де чия хатинка.

- Друзі, подивіться - у нас є чарівні олівці і фарби. Давайте допоможемо жителям чарівної країни почуттів - і розфарбуємо їх будиночки: для кожного почуття - свій колір.

(На основі заповненої картки психолог отримує можливість діагностувати емоційний стан людини, здійснювати інтерпретаційні роботу).

На другому етапі - «казка» триває: «Жителям країни дуже сподобалися їх хатинки і вони з вдячністю подарували вам... (летючий корабель, вертоліт, літак, дирижабль - вибираєте, залежно від складу аудиторії, головне, щоб в країну почуттів можна було подивитися з висоти пташиного польоту). Але ви вирішили скористатися такою чудовою нагодою - подорожувати на надувному кулі. Для того, щоб ви не заблукали, жителя країні почуттів подарували вам карту, яка, якщо придивитися, дуже схожа на силует людини. І ось, ви подорожуєте і зверху бачите будиночки, які ви допомагали розфарбувати. Тепер у вас є можливість розфарбувати і карту, щоб жителі Країни почуттів могли знати, де, в якій саме частині країни живуть ті чи інші жителі - почуття.

Отриманий малюнок (як і «карта- почуття») може мати як діагностичну цінність для психолога, так і корекційну - для клієнта. Якщо робота індивідуальна і клієнт висловлює бажання (або психолога необхідно «закрити» роботу над тим чи іншим емоційним станом) настає третій етап роботи - візуалізаційні.

Вправа: Ландшафт моєї душі.

Мета вправи: визначення власного емоційного стану, особливості ставлення до себе. У разі необхідності – корекційна робота.

Матеріали: фото, репродукції природних ландшафтів, фігурки, ляльки.

Хід роботи/ Інструкція: Учасникам пропонується підібрати з наданою колекції метафоричний малюнок (фото, репродукцію), яка б символізувала їх емоційний стан.

Наступним етапом роботи буде підібрати фігурку, яка символізує їх і розмістити її на фотографії ландшафту.

Потім йде обговорення отриманого результату.

Вправа: «Сонячна галявина».

Мета: зняття напруги, формування позитивних взаємовідносин на основі доброзичливості та прийняття.

Матеріал: аркуш ватману, на якому намальована галявина, трава і сонце. Кольоровий і білий папір, фломастери, маркери, акварельні фарби, ножиці, клей. Магнітофон і аудіокасета із записом звуків природи.

Хід роботи: Уявіть, що ми знаходимося на чудовій сонячній галявині, де ось-ось розкриються бутони різних прекрасних квітів. Це і ромашки, і волошки, і кульбаби, і конвалії. І кожен з вас зможе знайти на цій галявині свою квітку. А тепер візьміть папір, олівці або фломастери і намалюйте квітка, який з'явився у вашій уяві.

Виріжте (або - вирвіть пальцями, без застосування ножиць) ця квітка, розфарбуйте, напишіть на ній побажання своїм друзям і СОБІ приклейте на нашу сонячну галявину.

Подивіться, яка вийшла прекрасна галявина з квітами! Якщо підійти до неї ближче, ми зможемо прочитати побажання і відчути аромат квітів. Вони підбадьорливо посміхаються всім нам і хочуть.... (те, що є актуальним для цієї групи).

Аналіз: Які почуття у вас виникали при виконанні вправи? Поділіться своїм настроєм.

Вправа «Веселка»

Мета вправи: Розвиток емоційного світу. Розвиток навичок комунікації.

Хід роботи: Дітям розповідається про послідовність кольорів веселки. На великому аркуші ватману вони по-черзі малюють одну смужку веселки. Коли всі діти намалюють по смужці малюнок можна прикрасити квітами, деревами, птахами і т.д.

Вправа «Веселкові портрети»

Мета вправи: Розвиток навичок взаємодії, зняття агресивності, знайомство зі своїм тілом.

Матеріали: Аудіозаписи «Ліс», «Озеро». Кольорові олівці. Аркуші паперу A3.

Хід роботи: Діти згадують, які частини тіла вони знають і називають їх. «Поговоримо докладно про ту частину тіла, яка знаходиться вгорі. Це - голова». Діти називають те, що знаходиться на голові: волосся, вуха, ніс, очі, підборіддя, лоб, щоки, губи, зуби, доторкаються до них і говорять. Для чого вони потрібні (очі, акуратно доторкаються до них, чіпаємо війки, підморгуємо одному сусідові правим оком, а іншому - лівим і т.д.). Далі малюються «райдужні портрети». Діти, по одному, лягають на підлогу і на великому аркуші провідний обводить контур голови фломастером. Отримавши контур своєї голови, дитина під музику обводить його тими олівцями, які відповідають його настрою.

Техніка «Колаж»

Мета вправи: розкриття потенційних можливостей людини, передбачає велику ступінь свободи, є ефективним методом роботи з особистістю, спирається на позитивні емоційні переживання, пов'язані з процесом творчості. Крім того, при виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю в учасників художніх здібностей, ця техніка дозволяє кожному отримати успішний результат. Колажування дозволяє визначити існуючий на даний момент психологічний стан людини, виявити актуальний зміст його самосвідомості, його особистісні переживання.

Ефективним є включення в колаж малюнків, особистих фотографій учасників, авторами яких вони є, або на яких вони зображені, а також використання колажу в перфомансі та інсталяції.

Тема для створення колажу може бути різною в залежності від потреб групи («Чоловік і жінка», «тіло», «я», «минуле - теперішнє - майбутнє» та багато ін.)

Матеріалом для колажу можуть служити глянсові журнали, різноманітні зображення, фотографії, природні матеріали, предмети, виготовлені чи перетворені його творцями.

Хід роботи: виріжте з журналів фігури людей, тварин і пр., а потім оформите їх у композицію. З елементами можна робити все, що завгодно, можна доповнити роботу написами, коментарями, зафарбувати і декорувати порожнечі, бути конкретним або абстрактним.

Вправа «Малюнок стану»

Мета вправи: Цією вправою доцільно починати заняття в групах терапії мистецтвом. Воно стимулює творчість і усвідомлення почуттів, допомагає членам групи краще познайомитися один з одним. Також воно може служити діагностичним матеріалом, а також використовуватися в кінці сесії для аналізу змін.

Матеріали: Папір, кольорові олівці, крейда, фарби.

Хід роботи: Кожен член групи має у своєму розпорядженні багато паперу і фарби, кольорові олівці, крейда. Використовуйте одну-дві хвилини, щоб усвідомити відчуття і почуття, які виникають у цей момент. Забудьте про мистецтво і не намагайтеся бути художником. Візьміть олівець і почніть наносити які-небудь штрихи на папір. Малюйте кольорові лінії і форми, які говорять про те, як ви себе почуваєте. Спробуйте символічно виразити свій стан в даний момент. Не змушуйте себе малювати щось певне і високохудожнє. Малюйте те, що спадає на думку. Коли всі члени групи закінчать завдання, група може поділитися враженнями про кожен малюнку, ніяк його не оцінюючи.

Як варіант випробуйте інші матеріали, наприклад, глину. У будь-якому випадку довіряйте своїм внутрішнім відчуттям і намагайтеся в своїй роботі виявити інформацію для себе.

Вправа «Щастя»

Мета вправи: підняття настрою. (Але – ні в якому разі людині, що перебуває у депресивному стані, пережила втрату, знаходиться у скрутних життєвих обставинах. Ці вправи застосовувати неможна! Інакше стан поглибиться, можуть виникнути суїцидальні думки). Звичайно, жодна людина (у рамках розуміння щастя нашою культурою) не може бути щасливою постійно, але справжнє співчуття ми можемо очікувати тільки від тієї людини, яка відчуває себе щасливою - тоді у неї достатньо енергії, щоб помічати, як йдуть справи в інших.

Матеріали: Папір для малювання і олівці (фарби – за вибором) кожній дитині.

Хід роботи: Чи знаєте ви якусь історію про щасливу тварину? Чи знаєте ви якусь людину, яка практично завжди щаслива? Коли ви самі щасливі, що саме ви відчуваєте?

Я хочу, щоб ви намалювали картинку, яка покаже, що буває, коли ви щасливі. Використовуйте фарби і лінії, форми і образи, які висловлять ваше розуміння щастя...

(У разі необхідності - допоможіть дітям малювати символами і абстракціями).

А тепер давайте обговоримо, що робить вас щасливими. Диктуйте, я буду записувати.

Запишіть слова на дошці і дайте дітям продовжити цю запис. Якщо Ви працюєте зі старшими дітьми, які добре пишуть самі, то можна розкласти різні листи за такими категоріями: люди, місця, речі, робота... Вони можуть навіть крім цього скласти віршик, в якому кожен рядок починається зі слів: «Щастя - це...». Рядки римувати не треба.

Аналіз вправи:

- Чому ми не можемо весь час відчувати себе щасливими?

- Що ти робиш, щоб після якоїсь неприємності знову стати радісним

- Коли ти відчуваєш велике-велике щастя?

- Чи робиш ти іноді щось, що робить щасливим іншого?

Вправа «Малюнок кохання»

Мета вправи: зняття напруги шляхом створення позитивного емоційного фону, визначення сформованості понять «любов, кохання»; самоаналіз, визначення актуального стану людини тощо.

Хід роботи: Візьміть альбомний аркуш, фарби, фломастери і намалюйте Любов, дайте волю уяві, не стримуйте себе. Якою вона Вам представляється? Які кольори їй підходять? На що схожа Ваша любов? Чим відрізняється кохання від любові? Чим вони схожі?

Тепер подивіться на свій малюнок, дайте відповідь на питання і запишіть відповіді:

1. Наскільки це схоже на Ваші стосунки в житті?

2. Які кольори переважають у Вашому малюнку?

3. Що нового Ви дізналися про себе?

4. Що Вам подобається і що не подобається у вашому малюнку?

5. Що б Ви хотіли в ньому змінити? Чому?

Вправа «Парк відпочинку»

Мета вправи: зняття напруги шляхом створення позитивного емоційного фону, формування позитивних взаємин на основі доброзичливості та прийняття.

Хід роботи: Кожен з учасників окремо малює парк відпочинку, такої, де б йому хотілося відпочивати і розважатися. Потім малюнки всіх учасників складаються разом і виходить загальний парк, можна організувати виставку загального малюнка.

! Майже кожну із наведених вправ і технік можна проводити із клієнтами будь-якого віку.

Вправа: «Помах».

Мета вправи: допомога у набутті навиок саморегуляції, допомога в усвідомленні того, що у ситуації є дікілька рішень. Допомога у підборі ефективних методів вирішення проблеми.

Хід роботи: Уяви свою проблему у вигляді картини (або слайд) у важкій рамі. Потім уяви, що в правому нижньому кутку цієї картини, поверх її, закриваючи її, з'являється нова картина або слайд, на якому зображена та ж ситуація, але в позитивному варіанті.

Потім поступово збільшуй цю картину так, щоб вона покрила стару. Уяви, що заповнивши весь простір усередині рами, вона ламає її і заповнює все зорове поле. Це треба виконати дуже швидко за типом помаху.

Отриману картину повісь на стіну трохи праворуч від себе. Так зроби 5 разів. Наступну картину вішай на попередню і представляй, що вона від цього стає яскравішою. Потім увійди в картину і відчуй себе її частиною.

Придивись: що саме змінилось? Яким чином це могло статися. Подімай: що необхідно зробити, зщоб ситуація вирішилась таким чином? Вийді із візуалізації та запиши отримані рішення.

Вправа «Дзеркало»

Мета вправи: випрацювання навичок саморегуляції.

Людина знає, як змінюється її обличчя в залежності від внутрішнього стану; у відомих межах вона може надавати обличчю вираз, відповідний ситуації. Варто в звичайній обстановці подивитися на себе в дзеркало не поспішаючи і уважно, а потім вольовим шляхом надати йому вираз людини в урівноваженому стані, як за схемою зворотного зв'язку може спрацювати механізм стабілізації психіки. Примусьте себе посміхнутися у важкий момент. Утримувана на обличчі посмішка покращує настрій, оскільки існує глибокий зв'язок між мімічними, тілесними реакціями і пережитими емоціями.

Хід роботи: