Розведення емоцій і почуттів.

 

Чіткий поділ емоцій і почуттів зробив А.Леонтьєв. Так, емоція має ситуативний характер, тобто виражає оцінювальне ставлення до наявної чи можливої в майбутньому ситуації, а також до своєї діяльності в цій ситуації. Почуття ж має чітко виражений «предметний» (об’єктний) характер. Почуття – це стійке емоційне ставлення. Істотним є зауваження А.Леонтьєва, що емоції і почуття можуть не збігатися і навіть суперечити одне одному.

Порівняльна характеристика емоцій та почуттів

Емоції	Почуття
Виникли в процесі еволюції раніше	Виникли в процесі еволюції пізніше
Властиві людині і тварині	В основному властиві людині
Прив’язані до ситуацій та подій	Прив’язані до об’єкта
Ситуативні і короткочасні	Стійкі та довготривалі
Визначають явища, що мають значення «тут і зараз»	Визначають явища, що мають стабільну мотиваційну значущість
Одна й та ж сама емоція проявляється у різноманітних почуттях	Одне й те ж саме почуття проявляється у різних емоціях

Емоції мають ряд властивостей:

- Універсальність, тобто незалежність емоцій від виду потреби і специфіки діяльності, в якій вони виникають.

- Динамічність емоцій полягає в фазовості їх перебігу, тобто в наростанні напруги і його вирішенні.

- Домінантність. Сильні емоції мають здатність пригнічувати протилежні собі емоції, не допускати їх у свідомість людини.

- Підсумовування і «зміцнення». Емоції, пов'язані з одним і тим же об'єктом, підсумовуються протягом життя, що призводить до збільшення їх інтенсивності, зміцненню почуттів, в результаті чого їх переживання стає більш інтенсивніше, глибше.

- Упередженість (суб'єктивність). Залежно від особистісних (смаків, інтересів, моральних установок, досвіду) і темпераментних особливостей людей, а також від ситуації, в якій вони перебувають, одна і та ж причина може викликати у них різні емоції. Небезпека в одних викликає страх, в інших - радісний, піднесений настрій.

- Заразливість. Людина, яка відчуває ту чи іншу емоцію, може мимоволі передавати свій настрій, переживання іншим людям, спілкуючись з ними.

- Пластичність. Одна і та ж за модальністю емоція може переживатися з різними відтінками і навіть мати різний знак (приємна чи неприємна).

- Утримання в пам'яті. У зв'язку з цим виділяють особливий вид пам'яті - емоційний.

- Іррадіація. Ця властивість означає можливість поширення настрою (емоційного фону) з обставин, які спочатку викликали цю емоцію, на все, що людиною сприймається.

- Перенесення - властивість почуттів переноситися на інші об'єкти.

- Здатність до перемикання: предметом (об'єктом) однієї емоції стає інша емоція.

Вивчаючи базові емоції, К. Ізард виділяє їх деякі ознаки:

1) базові емоції завжди мають виразні й специфічні нервові субстрати;

2) базова емоція виявляє себе за допомогою виразної та специфічної конфігурації м'язових рухів особи (міміки);

3) базова емоція супроводжується виразним і специфічним переживанням, усвідомленим людиною;

4) базові емоції виникли в результаті еволюційно - біологічних процесів;

5) базова емоція робить організуючий і мотивуючий вплив на людину, служить її адаптації.

Однак сам К. Ізард визнає, що деякі емоції, що віднесені до базових, не володіють усіма цими ознаками. Так, емоція провини не має виразного мімічного і пантомімічного вираження. Очевидно, що базовими можна називати ті емоції, які мають глибокі філогенетичні коріння, тобто спостерігаються не тільки у людини, а й у тварин.

За К. Ізардом, існує 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, збентеження, провина, здивування, інтерес (за іншими даними - в залежності від перекладу, це можуть бути: гнів, презирство, відраза, дистрес (горе -страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив).

Р. Плутчик, у свою чергу, виділяє вісім базових емоцій, розділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов'язана з певною дією: 1) руйнування (гнів) - захист (страх), 2) прийняття (схвалення) - відкидання (відраза) 3) відтворення (радість) - позбавлення (зневіра) 4) дослідження (очікування) - орієнтація (подив)

(Радість - Печаль; Ухвалення - Відраза; Гнів - Страх; Очікування - Подив).

Настрій.

На відміну від емоційного тону відчуттів та емоцій настрій у більшості вітчизняних підручників з психології характеризується:

1) слабкою інтенсивністю;

2) значною тривалістю, настрій може тривати годинами, а то і днями;

3) інколи - неясністю причини його виникнення;

4) вплив на активність людини; постійна присутність у людини в якості емоційного фону, він підвищує або знижує активність у спілкуванні або роботі.

 

Працюючи із особами, які пережили насильство, або систематично вчиняють насильницькі дії, необхідно звернути увагу на емоційний стан клієнта, визначити його особливості, а також – виявити основні поведінкові стратегії, які властиві особистості під впливом тієї чи іншої емоції.

Вправи, надані у даних методичних рекомендаціях, належать (у більшості випадків) до методів арт-терапії, отже, ім. притаманні наступні особливості:

Мета й завдання арт-терапії:

1. Дати соціально прийнятний вихід агресії та іншим почуттям. Робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом випустити "пару" і розрядити напругу.

2. Полегшити процес лікування. Неусвідомленні внутрішні конфлікти і переживання часто буває легше виразити за допомогою зорових образів, ніж висловити їх у процесі вербальної корекції. Невербальне спілкування легше вислизає від "цензури" свідомості.

 

3. Отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних висновків. Продукти художньої творчості більш довговічні, і клієнт не може заперечувати факт їх існування. Зміст і стиль художніх робіт дають можливість отримати інформацію про клієнта, що може допомагати в інтерпретації своїх творів.

4. Опрацювати думки і почуття, які клієнт звик придушувати. Іноді невербальні засоби є єдино можливими для вираження і прояснення сильних переживань і переконань.

5. Налагодити стосунки між психологом і клієнтом. Спільна участь у художній діяльності може сприяти створенню відносин на основі емпатії і взаємного прийняття «допомагаючи взаємини – за К.Роджерсом).

6. Розвинути почуття внутрішнього контролю.

7. Сконцентрувати увагу на відчуттях і почуттях. Заняття образотворчим мистецтвом створюють багато можливостей для експериментування з кінестетичними і зоровими відчуттями, а також розвитку здатності до їх сприйняття і усвідомлення.

8. Розвинути художні здібності і підвищити самооцінку. Побічним продуктом арт-терапії є почуття задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів та їх розвитку.

Основи методу:

Терапія мистецтвом є посередником при спілкуванні пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.

Виділяють два основних механізми психологічного корекційного впливу, характерних для методу арт-терапії.

Перший механізм полягає в тому, що мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травматичну ситуацію і знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Другий механізм пов'язаний з природою естетичної реакції, що дозволяє змінити дію "афекту від болісного до такого, який приносить насолоду".

Широко поширені погляди на арт-терапію як на особливу форму реагування та сублімації (З.Фрейд).

Художня сублімація виникає тоді, коли інстинктивний імпульс людини заміняється візуальним художньо-образним уявленням. Творчість розглядається як засіб максимального самовираження, що дозволяє пацієнтові проявляти себе яскравіше, ніж в листі або вимові, а психотерапевту забезпечує прямий доступ до несвідомого.

Деякі дослідники вважають малювання засобом зняття напруги, за рахунок повернення до примітивних форм функціонування і задоволення несвідомих бажань. Здійснюється це шляхом свідомої творчої діяльності і відбувається в процесі її сублімації через вираження в символічному вигляді внутрішніх конфліктів і неусвідомлених прагнень.

До основних форм арт-терапії належать:

- групова;

- індивідуальна;

- сімейна.

Види занять ( Позиція терапевта):

- директивні (чітка установка, терапевт - спрямовує);

- не директивні (вільний вибір, терапевт - розвиває);

У зарубіжній психотерапії виділяють 4 основних напрямки в застосуванні арттерапії:

1.Використання для лікування вже існуючого твору мистецтва шляхом їхнього аналізу й інтерпретації пацієнтом (пасивна арт-терапія).

2.Спонукання пацієнтів до самостійної творчості, при цьому творчий акт розглядається як основний лікувальний фактор (активна арт-терапія).

3.Одночасне використання першого і другого принципів.

4.Акцент на ролі самого психотерапевта, його взаємин з пацієнтом у процесі навчання його творчості.

Структура арт–терапевтичного заняття:

- початок (підготовка матеріалів тощо,збирання думок);

- основна частина(основний процес, виконування основні завдання);

- завершення (підбиття підсумків,ділення враженнями).

Тривалість занять:

За тривалістю арт–терапевтичні заняття (сесії) бувають:

- Короткотривалими (до 12 занять);

- середньотривалими (до 1 року);

- довготривалими (декілька років);

Проте кожне з окремих занять не повинне тривати більше 2 годин.

Особливості та протипоказання:

Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта, його гендерну, культурну, релігійну та соціальну приналежність, а також його фізичні, психологічні можливості, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики тощо. Також необхідно звернути увагу на неоднозначність трактування робіт клієнтів, вибору кольорів тощо. Необхідно пам’ятати й про протипоказання, які чітко описав К.Рудестам щодо залучення клієнтів із деякими особливостями до групової форми роботи (психічні вади, деякі з акцентуацій тощо). Велике значення має й кваліфікаційна підготовка фахівця до проведення арт-терапевтичого заняття.

 

Саморегуляція.

Саморегуляція - цей управління своїм психоемоційним станом, який досягається шляхом впливу людини на самого себе за допомогою слів, уявних образів, управління м'язовим тонусом і диханням.

Ю. В. Щербатих [2006] наводить таку класифікацію методів нейтралізації стресу в залежності від природи антистресової впливу:

· Фізичні методи (лазня, загартовування, водні процедури тощо);

· Біохімічні методи (фармакотерапія, алкоголь, фітотерапія, ароматерапія, використання БАД, наркотичних речовин, вітамінних комплексів тощо);

· Фізіологічні (масаж, акупунктура, м'язова релаксація, дихальні техніки, фізичні вправи, спорт, танці тощо);

· Психологічні методи (аутотренінг, медитація, візуалізація, розвиток навичок цілепокладання, вдосконалення поведінкових навичок, групова й індивідуальна психотерапія тощо).

Методи психічноїсаморегуляції спрямовані на зміну представленого в свідомості людини психічного образу життєвій ситуації з метою мобілізації процесів психосоматичного взаємодії, оптимізації психоемоційного стану та відновлення повноцінного функціонування.

У класифікації Н. Е. Водоп'янової і Е. С. Старченкова [2005] виділяються психотехніки, спрямовані на:

· Зміна змісту свідомості - перемикання уваги на інші види діяльності, предмети навколишнього оточення і ін.;

· Управління фізичним «Я» - регуляція дихання, темпу рухів, мови, зняття напруги в тілі;

· Репродукцію ресурсних станів або позитивних образів;

· Відображення свого соціального «Я» - вміння визначати мети, керувати часом, вчитися комфортніше почуватися в будь соціальних ситуаціях;

· Роботу з ірраціональними переконаннями;

· Позитивне навіювання або самонавіювання.

Методи саморегуляції:

· Методи, спрямовані на регулювання передстартового хвилювання. Вони використовуються в ситуаціях коли напружене людини подія очікується;

· Методи, які можна використовувати безпосередньо в момент переживання стресової ситуації;

· Методи, які можна використовувати в постстрессових период. Ці вправи, як правило, вимагають більше часу для проведення. Сюди також можна віднести більшість загальнозміцнюючих вправ, пов'язаних з техніками AT, релаксації, медитації.

Способи саморегуляції:

· Сміх, посмішка, гумор;

· Роздуми про хороше, приємне;

· Різні рухи типу потягування, розслаблення м'язів;

· Розглядання квітів в приміщенні, пейзажу за вікном, фотографій, інших приємних або дорогих речей;

· Уявне звернення до вищих сил (Бога, Всесвіту, великій ідеї);

· «Купання» (реальне або уявне) в сонячних променях;;

· Вдихання свіжого повітря;

· Читання віршів;

· Висловлювання похвали, компліментів кому-небудь просто так.

Застосування методик психічної саморегуляції дозволяє:

· Ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості); редукувати тривогу, страх, дратівливість, конфліктність; активізувати пам'ять і мислення;

· Ефект відновлення (ослаблення проявів стомлення); нормалізувати сон і вегетативні дисфункції;

· Ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності); збільшити ефективність професійної діяльності;

· Навчити прийомам самостійного формування позитивних психоемоційних станів

Щоб зрозуміти, чи підходить або не підходить нам особисто той чи інший метод, слід практикувати його 1-2 тижні і проаналізувати силу його впливу на здоров'я. Тільки у цьому випадку ми можемо вибрати ефективні саме для нас способи.

В даний час відзначається особливий інтерес до методів, які можна використовувати на робочому місці, й особливо затребувані техніки регуляції емоцій. У робочій ситуації зручно використовувати спосіб активного перемикання уваги в результаті якого мозок отримує невелику перепочинок.

Тереза Лемонд рекомендує використовувати такі активні дістрактори (перемикачі уваги):

· «Кавова» перерва;

· Іграшки, знімають напругу під час стресу;

· Розслаблення тіла шляхом чергування напруження і релаксації.

 

Практична частина: