Змістовий модуль 3 Організаційні форми, які забезпечують розвиток інноваційних процесів

План

1 Виникнення нових організаційних форм управління інноваційним процесом.

2 Технопарки.

3 Технополіси.

4 Регіональні науково-промислові комплекси.

5 Інноваційні центри — інкубатори.

6 Консультативні фірми.

7 Венчурні фірми.

8 Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси.

 

Інтеграція науки і виробництва є невід’ємним елементом сучасного інноваційного процесу. Активна взаємодія всіх суб’єктів господарювання з науково-дослідними організаціями різного типу створює умови для ефективної реалізації досягнень науково-технічного прогресу та забезпечення конкурентоспроможності господарських організацій.

Технопарк - це науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.

В основу створення технопарків покладені такі принципи:

- координація діяльності та співробітництво чотирьох голов­них ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів управління;

- прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво;

- розвиток інноваційного підприємництва;

- залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

- концентрація та використання ризикового капіталу.

З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний).

У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур:

- нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;

- фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50 % ставками;

- кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку;

- фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.

Основні переваги науково-технічних парків:

- інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

- промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

- скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

- спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

- створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

- виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

- студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає в тому, що:

- вони є ефективною формою зближення науки і виробництва, бо скорочується до мінімуму тривалість циклу «дослідження — розробка — упровадження»;

- у технопарках зосереджуються висококваліфіковані кадри різних спеціальностей — учені, розробники, дослідники, аналітики, інженери, спеціалісти різного профілю, що забезпечує можливість міжгалузевих досліджень;

- у технопарках зосереджується унікальне устаткування, обчислювальні центри, лабораторії, що дає змогу проводити дослідження і наукові експерименти;

- у парках фінансовий капітал представлений у найдосконаліших формах — венчурному капіталі;

- у технопарках формується «еталонне середовище» з точки зору як економічних, так і організаційно-географічних умов для створення нових, наукомістких виробництв, що відповідають сучасним вимогам розвитку суспільства.

Керівництво технопарком з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на підставі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування та розвитку, прямої участі. Уряд розробляє великомасштабні програми підтримки технопарків, сприяє кооперації науки і виробництва.

Технополіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють:

- підвищенню інноваційної активності;

- формуванню інноваційної інфраструктури;

- прискоренню комерціалізації новацій;

- структурній перебудові виробництва;

- створенню нових робочих місць;

- удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;

- підсиленню наукоємності розвитку промисловості;

- підвищенню професіоналізму кадрів;

- підвищенню інноваційності економіки.

Розташування технополісів має відповідати таким вимогам:

- визначення регіонів, які можуть бути використані для розвитку наукомістких виробництв;

- формування цілей і завдань розвитку цих виробництв, індустріального розвитку регіону;

- планування, спорудження і підтримка промислової зони, служби, водного забезпечення, житлових зон, доріг тощо;

- розробка юридичної основи (законів), що сприяє створенню умов для фінансування комерційних підприємств та інших служб, необхідних для розвитку технополісу;

- всебічне державне сприяння через упровадження пільгової податкової системи; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей;

- наявність науково-дослідних інститутів, університету, яким відводиться вирішальна роль у здійсненні, координації наукових досліджень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Інкубатор — це складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Таким фірмам у центрах-інкубаторах надаються численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать:

- оренда приміщень;

- прокат наукового і технологічного устаткування на певний період;

- консультації з економічних та юридичних питань;

- фінансові послуги;

- експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, екологічна, комерційна);

- інформаційне та рекламне забезпечення.

Діяльність інкубаторів досить ефективна. Їх розвиток не потребує бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімальних коштів у вигляді стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна частка в їхніх майбутніх прибутках.

Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел:

1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання приміщень;

2) продаж різних послуг;

3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій формі свої кошти.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що інкубатори бувають трьох видів.

1 Неприбуткові — це ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади. Останні зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвиткові регіону. Інкубатори такого виду отримують з орендарів плату, яка значно нижча (до 50 %) ніж у середньому в країні. Цього достатньо, щоб утримувати основний персонал, який працює в інкубаторі.

2 Прибуткові — ті, що не надають пільг, здаючи в оренду своє майно. Це переважно приватні бізнес-інкубатори, чисельність яких зростає. Вони пропонують орендарям широке коло різ­номанітних послуг, за користування якими отримують платню.

3 Інкубатори, які функціонують при академічних інститутах, вищих навчальних закладах. Вони виступають як сполучна ланка в розробці нововведень між науковими установами і приватним бізнесом, надають ефективну підтримку підприємствам, які мають намір опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість користування бібліотекою.

Консультативні фірми як організаційна форма взаємодії науки і практики виникли в 70-ті роки. З того часу попит на послуги консультативних фірм постійно зростає. Консультація — це фор­ма послуги фірмі (організації) або людині з метою аналізу ситуацій та вирішення їх і пов’язаних з ними проблем. Консультації спираються не тільки на знання та досвід, а перш за все на проведення конкретних і спеціалізованих досліджень. Технологічно ця робота охоплює такі етапи: отримавши замовлення, спеціалісти проводять загальне ознайомлення з фірмою чи з проблемою, оцінюють її параметри, вибирають форму консультативної роботи, укладають договір (контракт) на її проведення, здійснюють діагностику управління інноваційною діяльністю фірми, розроблюють рекомендації, проводять моніторинг їх реалізації.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-от: венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми-«паростки»), інвестиційні фонди (венчурне фінансування). Венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу, малі венчурні фірми.

Для самостійної роботи: З’ясувати стан розвитку з означених організаційних форм в Україні та їх вплив на формування інноваційного типу економіки.

Питання та завдання для самоконтролю:

1 Розкрийте зміст комплексу організаційних форм інноваційної діяльності.

2 Поясність причини виникнення технопарків та розкрийте сутність цієї організаційної форми. Наведіть приклад технопарку.

3 Назвіть переваги науково-технічних парків у забезпеченні розвитку інноваційних процесів. Наведіть приклади.

4 Що таке «інкубатор», у чому полягає особливість цієї організаційної форми?

5 У чому сутність створення малих (венчурних) інноваційних підприємств? Яке їх значення у створенні інновацій?

6 Назвіть джерела венчурного капіталу.

7 Що таке технополіс, яке його значення і доцільність створення? Наведіть приклад технополісу.

8 Які основні принципи покладені в основу створення технопарків і технополісів. Яка між ними різниця?

9 Сформулюйте визначення і опишіть сутність стратегічного науково-технічного альянсу як форми міжфірмового інноваційного співробітництва. Наведіть приклад.

10 Які організаційні форми взаємодії науки і виробництва набули найбільшого розвитку в Україні, чому? Наведіть приклади.

Література: 2; 3; 7; 8; 16; 17; 20; 21.