Змістовий модуль 2 Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту

План

1 Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст.

2 Структура інноваційного процесу.

3 Моделі поширення інновацій.

4 Причини та джерела інноваційних ідей.

5 Чинники успішності та невдач нововведень.

 

Інновації пов’язані з реалізацією інноваційних процесів. Інноваційний процес - це процес, що пов’язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Інноваційний процес - єдиний свого роду процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління у єдине ціле для одержання суттєвого ефекту і кращого задоволення суспільних потреб.

Інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство.

Результатом здійснення інноваційних процесів є новинки в техніці, організації діяльності та управлінні процесами виробництва і праці, а їх впровадження в господарську практику є нововведеннями.

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виробництво нового продукту, а не «новий» продукт; впровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку…; залучення нових джерел сировини…; проведення реалізації…».

Динамічність інноваційної системи полягає у необхідності вивчення інноваційної діяльності тільки з позицій теорії життєвих циклів, стадій їх розвитку.

Можна визнати два види життєвих циклів інновацій: „цикли створення” (науково-інноваційний цикл) та „цикли реалізації”(виробничо-комерційний цикл) інновацій, які суттєво відрізняються за своєю структурою. До „циклу створення” можуть бути віднесені такі види робіт: фундаментальні і прикладні дослідження, дослідно-конструкторські, проектні, технологічні розробки, випробування та промислове освоєння новації.

Фундаментальні дослідження генерують ідеї для інноваційної діяльності, вони спрямовані на отримання нових знань, на відкриття найбільш суттєвих закономірностей розвитку природи і суспільства, нових взаємозв’язків між явищами. Їх можна поділити на теоретичні і пошукові. Теоретичні спрямовані на нові відкриття, обґрунтування нових понять, уявлень, теорій. Метою пошукових є відкриття нових принципів створення виробів та технологій, нових властивостей матеріалів та їх сполучень. Пошукові дослідження спростовують або підтверджують висновки теоретичних досліджень. Однак фундаментальні дослідження не завжди мають практичне застосування і, як правило, не зв’язані з комерційною діяльністю.

Прикладні дослідження спрямовані на визначення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ та процесів.

Дослідно-конструкторські розробки є завершальною стадією наукових досліджень, на якій використовуються результати фундаментальних і прикладних досліджень. Вони спрямовані на розробку певної конструкції інженерного об’єкту або технічної системи, на розробку ідей та варіантів нового об’єкту на рівні креслення або іншої системи позначок, на розробку технологічних процесів тощо.

Дослідно-експериментальні роботи направлені на перевірку результатів наукових досліджень.

Освоєння промислового виробництва нового виробу є завершальною стадією науково-інноваційної діяльності.

Однак ці стадії повинні бути націлені на одержання результату, придатного для практичного використання і отримання прибутків, оскільки тільки за таких умов їх можна віднести до інноваційної діяльності. Всі роботи, що відносяться до вказаних стадій, вимагають певних джерел фінансування, оскільки є переважно „збитковими” (знаходяться нижче лінії беззбитковості). Але крім науково-інноваційних процесів, до інноваційної діяльності відносять також процеси промислового виробництва та розповсюдження (дифузії) нової продукції. Ці роботи відносяться до „циклу реалізації” (виробничо-комерційний цикл) новації і є переважно прибутковими, оскільки знаходяться вище лінії беззбитковості.

Якщо розглядати структуру інноваційного процесу, то тут прийнято виділяти чотири фази розвитку інновацій, відповідно до яких необхідно будувати механізм організаційно-економічного забезпечення інноваційної діяльності.

Перша фаза - це розробка і освоєння новації, вихід на ринок. Сюди відносяться фундаментальні і прикладні дослідження, конструкторські і технологічні розробки, впровадження новації у виробництво. Як видно з рисунку, ця фаза є виключно збитковою.

Друга фаза - це зростання виробництва. Ця фаза характеризується зниженням витрат і збільшенням масштабів виробництва, завдяки чому досягається найбільший ефект від впровадження. Споживачі відкривають для себе новизну і оцінюють її як споживчу вартість. На цій фазі досягається максимальне зростання прибутку, яке відбувається за рахунок встановлення на ринку монопольно високої ціни, яка перекриває збитки, пов’язані з розробкою продукту.

Третя фаза - фаза зрілості. Охарактеризувати її можна зменшенням темпів зростання виробництва і стабілізацією. Через тиражування нововведення на цій стадії різко зростає конкуренція. Для того, щоб втриматися на ринку, підприємству необхідно вдосконалювати свій продукт, звернути увагу на покращення його якісних характеристик, подальшу модифікацію, тобто вжити всі можливі організаційні заходи для продовження монопольного становища зі своїм продуктом на ринку.

Четверта фаза - фаза занепаду. На продукт падає попит, він стає неконкурентоспроможним і витісняється іншими новаціями, тобто йде моральне старіння продукту. Тому, ще до заступлення даної фази необхідно підготувати і вивести на рівень прибутковості чергову (замінюючу) новацію, і найоптимальніше це здійснити саме в той час, коли попереднє нововведення знаходиться ще на стадії зрілості.

Максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва. Це відбувається за рахунок встановлення на ринку монопольно високої ціни, яка перекриває збитки, пов’язані з розробкою продукту. Після насичення ринку дуже різко спостерігається падіння прибутковості. Тому для продовження життєвого циклу інновації необхідним є створення нових модифікацій продукту, щоб випустити їх ще на третій стадії. Тут слід звернути увагу на те, що інноваційні підприємства, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, повинні постійно працювати над його вдосконаленням і нести відповідні збитки по кожному наступному новому продукту. А отже, норма їх прибутків буде суттєво нижчою, ніж на підприємствах, що займаються тільки реалізацією нововведень. Для того, щоб поставити їх в однакові умови, підприємства повного інноваційного циклу товару повинні отримувати пільги в оподаткуванні прибутку.

Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу.

1) Перша — це модель дифузії нововведення на макрорівні в межах всієї економіки.

Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його.

Модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій.

2) Друга модель - характеризує внутрішньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов’язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретних споживачів чи конкретну потребу, тому інноваційну діяльність слід розглядати як взаємодію сприятливих можливостей. Сприятливі можливості та стимули можуть виникати, наприклад, в результаті зміни місткості ринку, науково-технологічної сфери, життєвого циклу продукції чи структури попиту.

Спонукаючими мотивами до інновацій можна вважати наступні:

1) технологічного характеру:

- розробка та вдосконалення нових видів продукції, що створюватимуть нові ринки збуту;

- заміна застарілого обладнання з метою підвищення конкурентоспроможності продукції;

- імітація результатів лідерів в сфері інновацій;

- адаптація розробленої іншими підприємствами технології стосовно до вимог конкретних споживачів;

- зміна методів виробництва традиційних видів продукції;

2) економічного характеру:

для процесних інновацій:

- зниження виробничих витрат;

- покращення умов праці;

- підсилення ступеню гнучкості виробництва;

- зниження збитків стосовно довкілля;

для продуктових інновацій:

- розширення асортименту;

- заміна застарілих видів продукції;

- утримання сегментів ринку;

- забезпечення доступу на нові ринки;

3) політичного характеру:

- внутрішня економічна політика держави;

- зовнішня економічна політика держави.

Найголовніше питання тут полягає в тому, як фірми можуть використовувати ці спонукаючі мотиви, сприятливі можливості та реагувати на них через розробку стратегії диверсифікації, а потім - інноваційної діяльності. Можна виділити наступні фактори успішної реалізації інновацій: орієнтація на ринок; сприйнятливість організації до нововведень; відповідність інновації меті організації; індивідуальна і колективна відповідальність за результати інноваційної діяльності; ефективна системі відбору і оцінки проектів; ефективне управління проектами і контроль; наявність в організації джерела творчих ідей.

Тому ключовим чинником успіху нововведення є:

1) перевага товару над своїми конкурентами, тобто наявність у нього унікальних властивостей, що допомагає кращому сприйманню споживачем. Цей чинник відзначають усі дослідники як головний;

2) маркетингове ноу-хау фірми, тобто краще розуміння поведінки споживачів, психології сприйняття новинок, тривалості ЖЦТ і розмірів потенційного ринку;

3) висока синергія НДР і виробництва, або взаємодія всіх підрозділів підприємства як одного цілого — технологічне ноу-хау.

Причини невдач нововведення:

- скорочення життєвого циклу товарів;

- зростання витрат на дослідження новацій;

- глобалізація конкуренції;

- збільшення сегментованості ринків;

- зростання пропозицій нових товарів;

- жорсткість законодавчих актів про охорону природного середовища і захист прав споживачів;

- зменшення рентабельності торгових марок підприємств (компаній) послідовників;

- зволікання з розробленням інновацій.

Для самостійної роботи: Визначити мету та результат діяльності на кожному з етапів у структурі інноваційного процесу.

Питання та завдання для самоконтролю:

1 У чому полягає сутність інноваційного процесу? Чим він відрізняється від НТП?

2 Дайте характеристику стадій інноваційного процесу.

3 Яку роль відіграє наука в інноваційному процесі?

4 Яка стадія інноваційного процесу є завершальною?

5 Яким чином здійснюється взаємодія учасників інноваційного процесу?

6 У чому сутність наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та маркетингу в інноваційному процесі?

7 Який вплив чинить розвиток інноваційного процесу на конкурентну боротьбу на світових ринках? Наведіть приклад.

8 Опишіть особливості внутрішньоорганізаційної моделі інноваційного процесу на підприємстві.

9 Якими критеріями керується підприємство при виборі нововведення? Охарактеризуйте їх.

10 Які чинники впливають на успіх або провал нововведень? Наведіть приклади.

11 Що є джерелами та причинами інноваційних ідей?

12 Чим визначається пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інновацій? Наведіть приклади.

Література: 2; 3; 7; 8; 16; 17; 20; 21.