Змістовий модуль 3 Державне регулювання інноваційної діяльності

План

1 Роль держави у створенні механізму регулювання інноваційного процесу та інноваційної діяльності.

2 Державна інноваційна політика.

3 Методи реалізації інноваційної політики.

 

Держава створює сприятливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила й механізми, що сприяють розвитку всіх суб’єктів інноваційної сфери.

До основних напрямів державного регулювання інноваційної діяльності належать такі:

- Акумулювання фінансових ресурсів на наукові дослідження як за рахунок бюджету, так і шляхом створення спеціальних фондів.

- Усебічне сприяння розвитку науки, у тому числі прикладної, і формування малого інноваційного підприємництва.

- Формування державних замовлень на НДДКР, які забезпечують початковий попит на інновації, а потім поширюються в економіці.

- Координація інноваційної діяльності.

- Стимулювання інноваційного процесу та інноваційної діяль­ності шляхом підтримки конкуренції, а також використання економічних методів прямої і побічної дії (фінансові субсидії, пільги і т. д.).

- Створення правової бази інноваційних процесів — формування необхідного законодавства.

- Формування науково-інноваційної інфраструктури, інформаційних систем, консультативно-юридичних послуг.

- Кадрове забезпечення інновацій шляхом створення відповід­них програм навчання в державних навчальних закладах, які б підвищували творчий потенціал нації.

- Інституціональне забезпечення інноваційних процесів шляхом створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення в галузях державного сек­тору (оборона, охорона здоров’я, освіта).

- Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності через заохочення інноваторів.

- Регіональне регулювання інноваційних процесів шляхом раціонального розміщення та використання інноваційного потенціалу.

- Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

Отже, механізм державного регулювання інноваційним розвит­ком розглядається як складова системи управління господарюванням країни. Використовуючи цей механізм, державні органи формують інноваційну систему держави: конкретні цілі, завдання, напрями інноваційних процесів та інноваційної діяльності, систему політичних, економічних, правових і соціальних методів, засобів впливу на мотиви діяльності людей, створюють певні організаційні форми та структури, що забезпечують можливість і умови для розвитку інноваційної сфери на рівні підприємства, галузі, регіону, країни в цілому.

Комплекс структур і механізмів, які забезпечують одержання, накопичення науково-технічних знань у країні й умови їх використання, складають національну систему нововведень.

У сучасних умовах сформувалися три головні типи моделей науково-інноваційного розвитку країн:

1 Країни з високим інноваційним коефіцієнтом, які орієнтуються на лідерство в наукових дослідженнях, реорганізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії інноваційного процесу (США, Великобританія, Франція).

2 Країни, орієнтовані на поширення нововведень шляхом створення сприятливого науково-технічного середовища (Німеччина, Швеція, Швейцарія).

3 Країни, що стимулюють інноваційним шляхом розвиток інноваційної структури, яка забезпечить сприйнятливість досягнень світового науково-технічного процесу (Японія, Південна Корея).

Формування інноваційного механізму в Україні перебуває поки що в початковій стадії. Проте Україна взяла на себе великі зобов’язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро концепцію сталого розвитку в ХХІ ст. — Декларацію Ріо. Тому нагальною проблемою є розроблення політики сталого інноваційного розвитку держави й побудови економічного механізму її забезпечення та реалізації в ринкових умовах.

Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над викона­нням державних інноваційних програм.

Пріоритетні напрями — це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників. Залежно від масштабу вирізняються глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і національні (окремі країни) пріоритети розвитку науки й техніки.

До основних принципів державної інноваційної політики належать:

1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

У кожній країні є свої особливості державного регулювання інноваційного процесу, зумовлені структурою галузей господарства, стратегією розвитку, впливом надбудовчих чинників на продуктивні сили. Водночас можна виділити загальні методи впливу держави на інноваційну діяльність бізнесу, що в тих чи інших формах застосовуються в більшості промислово розвинених країнах.

За ознакою форми дії на інноваційний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на методи прямого та непрямого регулювання.

Суть методів прямого регулювання полягає в тому, що держава бере на себе ініціативу у виборі пріоритетів науково-тех­нічного розвитку, фінансування та стимулювання розроблення важливих національних інноваційних програм. При цьому чинник часу набуває стратегічного характеру. НДДКР потребують не тільки великих фінансових витрат, а й стають ризикованішими й утримати технологічну монополію фірмам не завжди вдається. Щоб швидше використати ринковий потенціал, держава стимулює міждержавну, галузеву, міжфірмову координацію та кооперацію інноваційної діяльності. Такої стратегії дотримуються Франція, Нідерланди, Японія.

Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення інноваційного розвитку, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напряму чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні й правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

На рис. 3.3 наведені загальні методи реалізації державної інноваційної політики.

До прямих методів реалізації інноваційної політики належить бюджетне фінансування. Фундаментальні дослідження в усіх розвинених країнах світу здійснюються, головним чином (на 80 %), за рахунок держави. Однак з просуванням НДДКР до завершення все більша їх частина переноситься у приватний сектор, і фірми починають брати дедалі більшу участь у його фінансуванні.

Для самостійної роботи: Ознайомитися з особливостями реалізації інноваційної політики у розвинутих країнах світу.

Питання та завдання для самоконтролю:

1 У чому полягає роль держави в розвитку науково-технічного прогресу та інноваційної діяльності?

2 Дайте визначення державної інноваційної політики, розкрийте її сутність.

3 Назвіть основні принципи інноваційної політики й умови їх реалізації.

4 Розкрийте сутність форм і методів реалізації інноваційної політики.

5 На яких засадах формується інноваційна політика провідних країн: США, Японії, Франції?

6 У чому складність і особливість формування інноваційної політики України?

 

 

Рисунок 3.3 - Методи державного стимулювання інноваційної діяльності

 

7 Як, на ваш погляд, підвищити рівень економічної та неекономічної мотивації суб’єктів підприємництва до участі в інноваційних процесах?

Література: 3; 7; 8; 17; 18; 20; 21.